До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Українське сучасне мистецтво: ринок без ринку

Українське сучасне мистецтво: ринок без ринку
Чому ринок українського мистецтва лишається неліквідним

Якщо проаналізувати звіт глобального ринку сучасного мистецтва за 2014 рік, THE ARTPRICE ANNUAL REPORT, то станом на сьогодні українського ринку сучасного мистецтва не існує. Зазначений звіт не містить про нього жодної згадки. Серед топ-500 сучасних митців 2013/2014 віднаходимо лише трьох російських митців із колишнього Радянського Союзу. Українців немає, та й український сегмент, мабуть, статистика бачить лише під назвою «Інші».

Українське сучасне мистецтво – неліквідне. Ліквідність – це усталена вартість товару, за якої відбуваються різні фінансові операції на ринку. Насправді якась ліквідність є, однак, на відміну від декларованої, вона дуже низька. Зараз час переглядати ціни на сучасне мистецтво. Якщо бізнесмен купує якогось митця за кількадесят тисяч доларів, а, перетинаючи кордон, ціна творів знижується до декількох сотень доларів, то їхня ліквідність майже зводиться до нуля. А коли, за відсутності арт-дилерів, митці не хочуть визнавати майже цілковиту відсутність ліквідності власних творів, то часто звертаються за допомогою до нефахових медіа, при цьому втрачаючи аналітику контенту.

Почати слід із того, що ринок мистецтва в Україні ніколи не працював. Деякі приватні особи купували певні твори, інші приватні особи – продавали їх. Однак... 


… суспільного запиту на мистецтво в пострадянських країнах, за винятком країн Балтії, не було сформовано. Отже, так званий «трикутник впливів» – ринок (галереї, арт-дилери, аукціонні доми), інституції (приватні та державні), медіа (критика) – у нас не працює.


А тому немає багатьох важливих системних елементів арт-індустрії, й навіть справжнього мистецького дискурсу.

Західна презумпція регулювання ліквідності через інституційну політику, публічні приватні та державні колекції, а також через незалежну критику, – у нас не працює.

Результати публічних аукціонних торгів свідчать про відсутність попиту на сучасне мистецтво, адже інвестори ставляться до них, як до розваги. В Україні немає жодного арт-критика чи інституції, які впливали хоча б на локальну вартість творів, не кажучи вже про їхню глобальну ліквідність. Або приватна ініціатива «витягує» митця за кордон, або діє піар, який робить щось модним чи немодним, допоки живе сам митець. За такої ситуації митець може самотужки прискорити попит на свої твори через суміжні активності, такі як громадський активізм, політологія чи медіа-існування. Начебто існують інститути, виші, училища, які готують кураторів, арт-журналістів, митців, але для бізнесу вся ця активність не підходить, адже треба бути оригінальним для всього світу, а не продукувати заздалегідь вторинні формальні рішення. Як бачимо, неефективна державна підтримка призводить лишень до «ґрантожерства».

Виникає питання: як «запустити» арт-індустрію? 


Треба на законодавчому рівні лібералізувати арт-ринок, ввести лояльне оподаткування на твори сучасного мистецтва й зафіксувати відсутність зайвих митних перепон. Якщо мистецькі твори – це «повітря», їхня собівартість наближається до нуля, тільки полотно-папір, фарби, досвід, освіта, час та місце створення, – то за майже нульового оподаткування арт-дилери й митці матимуть змогу стати приватними підприємцями... 


...і, крім спектакулярності та суспільної розваги, ми нарешті побачимо ринок як спортивне змагання потужних інвесторів за право власності на речі ексклюзивного статусу. Врешті-решт, піраміда арт-індустрії має працювати таким чином: арт-дилери асистують та фіксують публічні продажі, арт-критики аналізують їхні результати, а суміжні галузі (страхування, видавнича справа, готельно-туристичний бізнес, логістика й т.д.) отримують прибуток.

На жаль, іще з 90-х років за поняттям «арт-дилер» закріпився негативний штамп дрібного пройдисвіта, який, на думку митців, а згодом і громадськості, здійснює тільки шкідливі егоїстичні кроки заради примітивного збагачення. Зазвичай це людина безпринцпна та з поганою репутацією… В очах митців. Які спокійно продовжують торгувати з власних підвалів, гаражів та квартир.

Але індустрія продажу та якісної презентації творів ще не визнаних митців потребує перш за все приватної ініціативи: ризики, які беруть на себе галеристи, що розвивають невідомих авторів, досить високі. Жодна премія чи ґрант не зможуть якісно розкрити та розпізнати нового митця, якщо відсутня комерційна складова.

Навіть якщо йдеться про нематеріальний капітал. Хто із митців за останні 20 років має досвід вдалого контракту із західними галереями, у кого виставки прописані на роки вперед? Справа в тім, що саме митці найбільше мають бути зацікавлені в галерейному середовищі, середовищі арт-дилерів. Має ж хтось перший встановити їхнє ім’я на міжнародній арт-сцені та вести постійно, а не тимчасово, як це роблять куратори, обмежуючись проектами. Тому кредит довіри в арт-бізнесі є головним чинником успіху всієї галузі. Його треба відновлювати, перш за все, повагою до арт-дилерів.

Отже, найбільші ґанжі арт-індустрії:

  • податкові й митні перепони,
  • державна підтримка глобально неконкурентоспроможного мистецтва,
  • відсутність оригінального та якісного візуального контенту,
  • множення вторинних формальних рішень,
  • відсутність незалежної арт-критики,
  • тіньові стратегії і відсутність прозорих ринкових механізмів ведення бізнесу галереями, арт-дилерами та аукціонними домами.

Фактично треба припинити множити «мильні бульбашки» у секторі сучасного мистецтва, вливаючи у безнадійно хворого пацієнта гроші з інших бізнесів, та розібратись: продовжуватимемо тіньову війну «всіх проти всіх» чи виробимо хоча б якісь, привабливі для інвесторів, правила поведінки. Бо ж поодинокі активні гравці не врятують ганебну ситуацію занепаду всієї арт-індустрії.

Джерело матеріалу:
+2
54
RSS
20:22
+2
Стаття не нова — їй вже 3 роки. Однак щось мені підказує, що ситуація за цей час змінилася не надто помітно.
З іншого боку, мене більше цікавить не стільки ринок образотворчого мистецтва, як ринок літературний… Тому цей матеріал є своєрідним прологом до інших.
_соромлюсь _соромлюсь _соромлюсь
21:10
+2
Тут наголос на художників: картини, галереї, аукціони. А письменники ж як?
Під «мистецтвом» зазвичай розуміють мистецтво образотворче. Тоді як література і музика — це окремі генеральні напрями мистецтва із своїми ринками. Тому про ринок літературний я напишу окремий матеріал. Сам напишу.
Напевно, автор статті живе в якомусь паралельному всесвіті. У нас поки-що дуже бідна країна, половина населення за межею бідності, ще 40% вистачає на комуналку, їжу й одяг з секонд-хенду. За які кошти вони будуть купляти твори мистецтва?
Я живу в двокімнатній хрущовці, загальною площею 43 м2 і висотою стелі 2,5 м. Де я ту картину повішу? Маю пенсію + зарплату, 0,5 ставки інструктора, живу з мамою, яка теж має пенсію. І ми вже вважаємося забезпеченою сім'єю, бо нам цього року субсидії не дали. В порівнянні з колегами по роботі, я дійсно почуваюся багатою, бо живу у власній квартирі і мені не треба платити оренду, і дітей малих у мене нема. Але купити нову сукню чи шкіряні мешти в магазині я не можу. Я купую мешти з дермантину чи тканини, а сукню в секонд-хенді. З культурних розваг — це 2-3 походи в кіно чи театр і 3-4 паперові книжки НА РІК.
автор статті живе в якомусь паралельному всесвіті.

Ні, просто це стаття з журналу Forbes — хоча і з «Forbes Україна». _сміюсь

Я живу в двокімнатній хрущовці, загальною площею 43 м2 і висотою стелі 2,5 м. Де я ту картину повішу?

А не про Вас йдеться! Для нас, простих смертних, існують туристичні магнітики та інші прибамбаси:

Туристичні магнітики

Йдеться, насамперед, про оформлення офісів компаній, яких зараз до біса:

Офіс
Офіс
А з іншого боку… Наприклад, коли ми переїхали в нову квартиру, дружина поступово прикрасила її хол невеличкими картинами. Ось приклад:

(Дотримуючись прийнятої на Світочі політики конфіденційності, я прикрив «мозаїкою» обличчя цієї співачки — дочки колишньої співробітниці моєї мами, яки навідувалась до нас в гості позаторік… Головне, що видна частина картин в нашому холі.)

Або ось фрагмент оформлення моєї кімнати. Тут я і живу, і працюю. Тут записували пару моїх інтерв'ю. Тому дружина подбала і про оформлення кімнати:

З них картину з церковкою подарував мені вдячний читач, «синій» пейзаж ми привезли з якоїсь поїздки, а от два гобелени (з книжками і «венеціанський») дружина придбала через Інтернет, там же купила рамки і прикрасила ними мою кімнату.

Зокрема, на цьому відео видно рамку і окраєць «венеціанського» гобелену:


Отже, все відносно… Не можу сказати, що ми аж такі бідні, хоча й небагаті. Але в будь-якому разі, творча інтелігенція відноситься не до пролетарів, а до «середнього класу», отож у нас можуть бути свої (нехай обмежені) інтереси на мистецькому ринку.
В мене теж щось та й висить на стінах, але мистецтвом це назвати важко, навіть сучасним. _жартую
Львів має свою Академію мистецтв, то і з живописом і зі скульптурою тут більший вибір. Для туристів і бідніших маємо цілий мистецький базар, «Вернісаж» називається, а для оформлення офісів є кілька приватних галерей. От хіба ще професійного аукціону бракує.
В мене теж щось та й висить на стінах, але мистецтвом це назвати важко, навіть сучасним.

Перепрошую, я того «щось», звісно, не бачив, але найшвидше, це і є те саме сучасне українське мистецтво, ліквідність якого наближається до нуля, а торгівля відбувається в приватному порядку, а не на ринку:


Про те і йдеться в статті. Можливо, там треба було б додати ще низьку купівельну спроможність населення як фактор, що стримує становлення сучасного ринку мистецтва…
_не_знаю

Випадкові Дописи