До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Як адекватно лютитися

Як адекватно лютитися
Джерело матеріалу:

Я часто розмовляю з дітьми всередині дорослих. Моїх клієнтів. Коли в терапії настає момент зустрічі з переживаннями, зупиненими в дитинстві, це дуже важливі та зворушливі хвилини нашого спілкування і спілкування клієнта з собою. Тільки побачивши себе в найбільш уразливих та хворобливих місцях свого минулого і давши собі достатньо підтримки й любові, можна закрити нарешті частину якоїсь історії й рухатися далі. Тому я дуже радію, коли клієнту вдається визнати себе слабким, некомпетентним, переляканим або скривдженим в якійсь зоні свого досвіду, щоб потім дозволити собі його пережити.

Буває, що людині довго не вдається визнати себе розлюченою й обуреною. Ну, помітити ці почуття вдається, а дати собі на них право не виходить. Це результат міцно засвоєного досвіду: це неадекватно. Тобто помітити, що саме розлючує, людина може, але повестися зі своїми переживаннями адекватно — не вміє. Коли у людини немає в чомусь досвіду, і в його отриманні немає ні помічників, ані підказок, що людина робить? Знецінює його необхідність. Це одна з пасток, яка утримує гомеостаз співзалежних процесів у відносинах і «невиліковування» травми у травматиків.

Якщо коротко описати найпоширеніший і дисфункційний спосіб поводження зі злістю, то він підійде і для будь-якого іншого заблокованого переживання.

Спочатку, перш ніж розсердитися, ми відчуваємо незначний дискомфорт. Якщо ми довго не помічаємо його, він зростає, ми дратуємося. Якщо ж чимало часу ми ігноруємо своє роздратування, то ми впадаємо в лють. В якийсь момент, навіть від найлегшого подразника, ми перестаємо контролювати свою лють і вона виливається на першого, який потрапив під руку, сусіду з усією силою, що її стримувала.

Це явище називається афектом. Так, ви розлютилися, але дуже мимовільно. Терпець урвався. Прорвало дамбу. Ви не обирали те, що з вами сталося. І звісно, це лякає. Навчена стримувати злість людина, вкотре відчуває провину за те, що не стрималася. Будь-яке переживання, доведене до афекту, говорить тільки про те, що ви не помітили, не розпізнали свою емоцію раніше, коли вона мала ще не настільки високий градус. Це наслідок нечутливості, а отже — відсутності свободи вибору.

Секрет не в тому, щоб стримуватися. А в тому, щоб уміти помічати свій дискомфорт на найбільш ранніх стадіях. Коли є можливість оцінювати обстановку, добирати слова або дії не в формі цунамі, а в звичайній соціально схвалюваній та адекватній ситуації манері.

АЛЕ. Є одна істотна складність. Як навчитися бути чутливим, усвідомлювати свій дискомфорт на ранніх стадіях і вміти з ним поводитися людині, яка з дитинства навчена його ігнорувати?

Дуже важко, якщо спеціально не почати дивитися туди, куди заглядати лячно. Зростає людина з дитинства в родині, де дорослі постійно скандалять. Що вона робить, щоб вижити? Намагається по максимуму не помічати все, що заподіює стільки болю. Вона виростає, будує відносини вже з іншими людьми, а звичка залишається. Тільки-но поруч виникає джерело дискомфорту, включаються рідні захисти. І людина, замість того, щоб помітити, що їй зараз не подобається, подумати як на це вплинути, терпить, або ігнорує. Терпилка, загалом, великий виріс і зусилля практично ним самим не помічаються.

Ось ще одна новина. Коли в терапії ви докладаєте зусиль, щоб розгледіти свої механізми захисту, і вам здається, що це титанічна праця, знайте: рівно стільки ж енергії ви витрачаєте на те, щоб ці захисти працювали. Ви цього не помічаєте через звичку. Зусилля для того, аби щось міняти, необхідні рівно ті ж [самі], як і для звичних деструктивних способів адаптації. Ви просто повертаєте цю енергію в незвичне русло — і тільки так можете помітити, наскільки дорого вам далася нинішня адаптація.

На початкових етапах роботи з травмою часте явище — загальне підвищення рівня агресії у клієнта. Це нормальний закономірний перебіг процесу. І він має кінець. Придушувані переживання усвідомлюються і помічаються тільки на дуже високому напруженні — близькому до афекту. І лише поступово, раз-по-раз випускаючи надлишки, немов гній з запаленої рани, зменшується цей заряд. І підвищується ваша чутливість до більш слабких сигналів вашого дискомфорту. Коли вам ще переносимо, [коли] ви ще можете думати, але терпіти не хочете.

Ось в цьому місці — в зоні, де ви ще не дійшли до стану афекту, ви можете адекватно поводитися зі своєю злістю. Як, втім, і з будь-яким іншим переживанням.

Марія Долгих,
психолог, гештальт-терапевт

+2
157
RSS
11:11
+2
В матеріалі йдеться про свідоме керування власними реакціями, власною психікою. Корисна навичка! _чудово
12:35
+2
Отже злитися теж необхідно і корисно?
Аааа… звідки ти взяв, що лютитися — це корисно?! Звісно ж, ні! _здивований
В коментарі я написав, що корисною навичкою є свідоме керування власними реакціями і власною психікою, а зовсім не вияв люті.
_не_знаю
А це керування в тому й полягає, щоб не припускати вибухів люті! І не тому, що ти їх придушуєш. А тому, що не пропускаєш моменту, коли в душі з'являється дискомфорт і коли ще можна думати головою, а не інстинктами, як залагодити ситуацію. Таким чином, ти просто не доводиш справу до вибуху люті — бо це вже неконтрольована реакція. Все вирішується на контрольованій розумом стадії.
_вибачаюсь
Будь ласка, читай уважно матеріал і мої коментарі до нього! Бо я зовсім не мав на увазі того, що ти побачив у моїх словах…
_шкодую
15:16
+2
Злитися — це не лють. З матеріалу: корисно проявляти емоції, а не тамувати, придушувати.
Лють — це стадія неконтрольованого вибуху в стані афекту.
Тоді людина вже неадекватна.
Суть матеріалу в тому, як не довести самого себе до цієї стадії.
Як залишитися на контрольованій стадії.
Ну, якщо хочеш, давай назвемо контрольовану стадію — злістю.
Тоді так — злитися (контрольовано) корисно.
Лютитися (неконтрольовано вибухати) — ні.
_вибачаюсь

Випадкові Дописи