До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Мандрівка Сумською областю (Частина 3)

Мандрівка Сумською областю (Частина 3)

Мандрівка Сумською областю (Частина 1)

Мандрівка Сумською областю (Частина 2)

І ось розпочалася наша довга дорога до Михайлівської цілини. 

Від Сейму до центру Путивля нас підвіз рибалка, а звідти ми вже добиралися автостопом, спочатку до Бурині, потім до села Воскресенка. Там познайомилися з місцевими учнями школи, які розповіли про свій край, про те як вони грають у волейбол, а в цьому році навіть виграли змагання в своєму районі. 

З Воскресенки доїхали ми до повороту на Хоружівку, що перед Тернами. Потім наступною нашою локацією був Недригайлів, а з недригайлівської автостанції їхали до знаку Михайлівська цілина, і від нього вже пішки йшли 12 км. до заповідника.

В селі Щастя, яке розташоване за 2 км. від цілини, ми поповнили запаси води і взяли номер голови Михайлівського заказника Піддубина Миколи Григоровича, та пан Микола виявився дуже принциповою людиною і нам довелося довго вести з ним переговори щоб побувати на цілині без ніяких там дозволів і документів. 

Та все ж таки ми його переконали. Провів нам дуже пізнавальну екскурсію заказником пан Микола який являється охоронцем заповідника. Ця добра і життєрадісна людина розповіла про все що відбувається на ділянці 202 га. (Площа абсолютно заповітної зони). 

Це єдина в Україні ділянка лучного степу в лісостеповій зоні. Виявляється тварин тут мешкає дуже мало, переважно лисиці, зайві і декілька видів з роду соколиних, все більше з’являється диких кіз. Лосі, дикі кабани та вовки сюди тільки заходять інколи, ну зате флора дуже багата, наприклад, лише тут зростають дзвоники та різні вологолюбні рослини. 

Росте пирій, ковила, стоколос безостий, куничник. Всього понад 400 видів рослин. Також дуже багато тернових кущів, та вони там і не кущі зовсім, а цілі дерева, вважаються найбільшими та найвищими представниками в усій Європі. А ще чорнозем, він тут на деяких ділянках сягає до 1,5 метри, ніде в світі такого не має.

Наш гід довів нас аж до місця нашої ночівлі, в село Мирне, раніше воно називалося Ленінське, а ще давніше Бикове, як нам розповіли місцеві жителі. В ньому дуже мало живе людей, молоді взагалі не має, всі роз’їхалися хто куди, хто на заробітки в Європу, хто в Лебедин, хто в Суми, туди де є робота.

 6:20 ранку ми вже стояли на зупинці в очікуванні автобусу на Лебедин. До нас підійшов дідусь, він розповів що їде в Лебединську лікарню. Розмовляючи з ним дізналися таке, селяни живуть тут тільки з домашнього господарства, тримають корів, птицю та свиней. Молоко скуповують у них за безцінь молокопереробники, по 4 грн./літр. Автобус ходить тричі на тиждень в понеділок, четвер та п'ятницю, продукти та хліб возять двічі на тиждень, швидку можна не дочекатися, особливо взимку, дороги не чистять тижнями. Ось такі не втішні реалії нам повідали.

О 6:40 ми загрузили свої наплічники в автобус і дві години добиралися по майже бездоріжжі до Ледедина. Там на місцевому базарі підкупили трішки їжі і вирушили на нашу останню локацію нашого маршруту, місто Тростянець.

Першим відвіданим місцем Тростянця була фортеця Круглий Двір, вона являється найстарішою будівлею міста. В ній проходить музичний фестиваль Схід-рок та міжнародний фестиваль історичної реконструкції Стара Фортеця. Ми застали саме ремонтні роботи на території, підготовка до фестивалів в самому розпалі. 

Біля фортеці є карта на якій позначено всі історичні пам'ятки і місця Тростянця. 

Знайшовши на ній локацію під назвою “Грот Німф” ми попрямували до нього, відстань до якого була позначено в 3,6 км., та насправді там було більше, як ми переконалися згодом. Грот знаходився в урочищі Нескучне. На шляху до нього ми помітили, що місто Тростянець дуже чисте та красиве, відремонтовані дороги, тротуари, пофарбовані паркани, відреставровані будівлі, відразу видно що гроші в місті є і влада не тільки кладе їх собі в кишені. Дійшовши до Дендропарку ми помітили ту ж саму картину, довкола чистота та порядок, стоять столи з лавками і жодного навіть папірчика ніде не валяється, а це все, можна сказати серед лісу знаходиться, на околицях Тростянця. 

Пройшовши троє довгих озер, на берегах яких кишіло вужами, які повилазили грітися на сонечко, ми нарешті дійшли до нашої останньої локації. Враження були неймовірні, красу та велич цього гроту фото не передає, ми не очікували на таку монументальну споруду. Грот складається з трьох об'єднаних арочних входів які в минулому вінчалися куполом діаметром 10 метрів і він слугував ніби то для розваг Катаржинських, як одна із версій, можливо театром. А історики і старожили говорять що під гротом знаходиться підземний хід який може вести навіть аж до Охтирського монастиря.

Зробивши декілька фото та помилувавшись місцевою природою, ми попрямували зворотнім шляхом і по дорозі зайшли до старожила цього урочища, чотирьохсотлітнього дуба. Він стояв один-єдиний в своєму роді у радіусі приблизно 200 метрів серед ясенів кленів та берез. Його родичів давно підмила вода озер, біля яких вони росли і дуби попадали у воду, а цей велетень стоїть подалі від водойм і йому не страшна ніяка вода та повінь.

По дорозі на автостанцію ми набрали по пляшці криштально чистої та крижаної водички з джерела Тростянецького парку і о 15-й годині вирушили додому, в рідне місто Суми.

На наступний день хоч і боліли трішки ноги та я з радістю згадував про цей неймовірний травневий тиждень, який ми провели в дорозі, познайомились з цікавими людьми, ознайомилися ближче зі своїм рідним краєм, зарядилися позитивом, радістю та наснагою на подальші наші подорожі.

За декілька днів після нашої подорожі нас показали на сумському телебаченні UA:SUMY в новинах та запросили на ранкову програму На час: Ранок.

Фото зроблені частково мною, частково Данилом Кравченко (@windy_firefly).

+4
277
RSS
18:25
+4
Оооо, то Ви ще й на ТБ побували?! Молодці! Круто! _чудово
18:30
+2
Перше наше відвідане місце стола фортеця Круглий Двір вона являється найстарішою будівлею міста.

Як розуміти "місце стола фортеця":
— як «місце столу фортеці»?
— як «місце стала фортеця»?
Право на життя мають обидва варіанти, кожен по-своєму цікавий. Як же це читати?!
_стежу _стежу _стежу
Так, дякую за заувагу, не правильно побудоване речення!
Зараз воно звучить так «Першим відвіданим місцем Тростянця була фортеця Круглий Двір».
О! Тепер інша річ _чудово
18:36
+3
І ось розпочалася наша довга дорога до Михайлівської цілими.

_стежу _стежу _стежу
Ааааа… хто на Вас зазіхав?! На вашу цілісність?!
_стежу _стежу _стежу
Чому ви могли подорожувати до Михайлівської «не цілими»?! Якими тоді — розрубаними на частини?! Щось я не пригадую настільки жахливих і трагічних моментів в 1-2 частинах розповіді. Або я… не врубився в сенс написаного…
_стежу _стежу _стежу

UPD. Аааа, до Михайлівської «цілини»!.. _сильно_сміюсь
Дякую, що виправили, тепер нарешті речення набуло сенсу _чудово
А ви жартівник, пане Тимуре! _чудово
Ой, знаєте, якщо попрацюєш понад 20 років в українській журналістиці (при цьому значний час — на редакторських посадах), то мимоволі зробишся або циніком, або жартівником! Чи гадаєте, що "Страшне перо не в гусака" — знаменита рубрика журналу "Перець" просто так, на рівному місці виникла?.. Іноді тобі в руки такі тексти потрапляють, що хоч стій, хоч падай!..
_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
04:08
+3
І ця розповідь гарна, Сергію. Скільки багато гарних місць на Сумщині. А от ми прожили більше 10 років у Шостці, а вдалося побувати лиш у Сумах, Кролевці, Ображіївці, на Десні і в навколишніх селах. Це були виїзди на с/г роботи в колгоспах.
04:11
+3
В ті роки нашого життя в Шостці (1969-1981) було нам не до туризму — виживали як могли. А ось про Путивль ти лиш згадав.
Сам Путивль нам був не дуже цікавий, тому ті події, які відбувалисяя з нами в Путився, вони описані, та їх дійсно не багато.

А розкажіть будь ласка, як доля занесла вас саме в Шостку?
04:25
+4
Ще й видиво цікаве — 9 хвилин на телебаченні. Трималися невимушено. Молодці! Ви йшли за картою. То покажи ж ту карту, друже!
Дякую за добрі слова, Анатолій Михайлович!
Ми йшли за звичайною політично-адміністративною картою Сумської області (масштаб 1:250 000) та за Google картою.
17:26
+4
Друже Сергію, в 1969 р. Якби я після університету залишився в Києві, то попав би в тюрму за націоналізм. Тому я вибрав свідому втечу в Шостку з юною дружиною. Це було для нас чуже місто. Найперше зросійщенням і ленінізмом. Тому я заробив квартиру в Обухові коло роду ближче і перевіз родину в 1983 р. в нову 3-кімнатну квартиру. В Обухові ожили наші діти і ми…
17:41
+2
Дякую, Сергію, за щиру і докладну розповідь. А скільки важив твій наплічник споряджений. Мабуть, з 10 кг?
Я не знаю скільки точно він важив, та думаю десь близько 20 кг.
А в Красному як ти опинився? З Обухова теж тікати довелося??? _стежу
18:01
+3
Тато й мама у Красному, я вийшла заміж у Київ, а сестра опинилася аж в Лівані. Це я відповідаю за батька. Це справді була втеча з міського мурашника.
Я розумію, що з Обухова вони переїхали до Красного. Я так і не зрозумів, чому саме?! Мотиви які?..
Навіщо після школи-інтернату було навчатися в КПІ, потім тікати з Києва до Шостки, там десь захищати кандидатську дисертацію… щоб потім тікати до Обухова, а з Обухова знов-таки тікати до Красного?!
Якщо це була "втеча з міського мурашника" то Красне ж також село чимале… Чому треба було зупинятися в Красному, а не усамітнитися десь на хуторі (де проживає з десяток осіб) чи не зануритися в ліс, де можна жити самому загалом?!
_не_знаю
Я просто не можу вловити логіки в діях друга Анатолія, тому й запитую.
11:22
+1
Друже Тимуре, я після інтернату навчався в університеті. Він тоді в Києві був один. Вище в коментарі я пояснив Сергію, чому ми опинилися в Шостці. І чому звідти виїхали. Перше з-за загрози репресій, а друге з-за ворожого оточення в Шостці. А переїзд з Обухова в село ми зробили вже в 2004 р. Це вже час незалежної України. Обухів — це місто і концентрація населення. Лише В нашому під'їзді було 36 квартир. Це таки ЛЮДСЬКИЙ МУРАШНИК. Хто не жив у селі, де простір і воля, той не зрозуміє, як місто мучить людину.
11:29
+2
Друже Сергію, ти пишеш про наплічник і 20 кг. Я дивлюся, що ти брав у дорогу і бачу, там не набирається 20 кг. Ну каримат ще важить з 1,5 кг. Наступного разу перед подорожжю ти зваж свій наплічник, то й ми знатимемо.
А продукти?! Додай півкабана — буде тобі 20 кг _сміюсь
Сам наплічник важить тільки 4 кг. + плівка, спальник, кросівки, одяг запасний і теплий, та + те що є на фото і назбиреться 20 кг. Продукти майже з собою не носили, якась крупа, консерви, сало та хліб.
09:54
+2
Я б кросівки носив на ногах і запасного одягу не брав би… Бо 20 кг на собі і йти щодня по 20 км — таки важкувато. А ви здолали, значить ви КОЗАЦЬКОГО РОДУ!
На ногах я носив сандалі, так як було жарко, а кросівки на рахунок дощу і холоду, одягу можна було б брати менше, та це ми врахуємо у наших подальших подорожах _підморгую
11:20
+4
Дуже цікаво описано розповідь. Таке враження що сама там з Вами побувала)))
Дякую!))
11:18
+1
Сергію, чи намагався ти розмістити ці дописи на НО?
Я читав на НО підсумковий репортаж _не_знаю
Ось цей матеріал на НО ("Подорожуючи Сумщиною"), будь ласка! Я ж казав, що читав… А якщо я кажу, то помиляюся ну дуууже рідко — бо пам'ять у мене й досі працює залізно, хоча мені вже 55, а інформаційний потік на мою хвору голову зріс на декілька порядків! Проте я все одно реферую навіть теперішнє інформаційне поле й таки вилущую з нього найцікавіше…
_соромлюсь
13:06
+1
Дякую, друже Тимуре, подивився я в НО на статтю нашого товариша. Мене цікавили коментарі. Я помітив, що там 5 осіб залишили 7 коментарів, а лиш на цей допис Сергія 5 світочан написали 30 коментарів! І на попередніх двох дописах було, здається, по два десятки коментарів. Про що це свідчить?
Це свідчить про те, що на НО залишилося ділове паньство, вельми сурйозне і високоповажне, а на Світочі позбиралися всякі різні базікали — один від одного красномовніші!
_сміюсь _сильно_сміюсь _сміюсь _сильно_сміюсь _сміюсь
Колись казали: видно пана по халяві!
Тепер же треба, мабуть, переінакшити: видно пана за відсутністю каментів!
_сміюсь _сильно_сміюсь _сміюсь _сильно_сміюсь _сміюсь

Ну гаразд, гаразд: жартую!
Звісно, це свідчить, що у нас на Світочі краща й доброзичливіша атмосфера, що сприяє невимушеному дружньому спілкуванню.
_троянда _закоханий _цілуємося _закоханий _троянда
І все завдяки нашому шановному Модератору — він підхопив тих, кого з ганьбою та «камінґ-аутами» виганяли в три шиї з НО!

UPD. Принаймні мене витурили з НО як Тимура Литовченка, хоч я на НО був зареєстрований як Tim-Lit… А що це, як не подоба «камінґ-ауту»?! Натурально, розкриття тайни псевдо на порушення адміном правил, ним же і встановлених…

Випадкові Дописи