До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: Гора Тотоха – місце сили (3, 05.18)

Анатолій ВИСОТА: Гора Тотоха – місце сили (3, 05.18)


Днів з десять тому подзвонив мені Петро Матвієнко — товариш ще з часів навчання в Трипільській школі-інтернаті. Він запропонував мені приєднатися до гурту, який поїде в суботу 26 травня на гору Тотоху, щоб провести там обряд очищення й оздоровлення України. Він підкреслив, що їдемо працювати, а не байдикувати. Я без вагань погодився, бо вже скучив за товариством і тому відсторонив всілякі нагальні справи.

  Ось прочитайте, що  є в інтернеті 
Гора Тотоха біля села Медвин здобула славу енергетичного центру України, тому вона надзвичайно популярна не тільки серед українських, але й іноземних езотериків та екстрасенсів. Люди вірять, що тут зосереджений такий заряд енергії, який допомагає позбавитися від будь-якої хвороби. Через чудодійні властивості гору Тотоху часто ставлять в один ряд із такими місцями як Тибет, Алтай і Байкал. Якщо підніметеся на гору, побачите величезний камінь із символом вогню. На вершині встановлена табличка «Пам'ятка археології. Городище». Хоча це місце охороняється законом України, добратися сюди можна без проблем. Чи справді гора Тотоха має енергетичний вплив на людину, чи це просто чергова вигадка шарлатанів – вирішувати вам. Побувавши на горі, ви також можете зібрати лікарські трави (м'ята, чебрець, звіробій), які ростуть біля підніжжя, попити смачної води з джерела.

      Трохи про колишнє
Моє товариство – це друзі, об’єднані навколо постійно діючих конференцій БУТТЯ УКРАЇНЦІВ, координатором яких і є П. Матвієнко. А ці конференції почалися з літа 2005 року. Але на гору Тотоху в Богуславському районі на Київщині ми вперше поїхали, здається, влітку 2011 р. Тоді я дізнався, що це місце сили відкрили для нас, українців, просвітлені з Алтаю. Вони ж і встановили там великий камінь вагою, мабуть із тонну. На ньому збоку були три колові заглибини на вершинах рівностороннього трикутника із стороною так сантиметрів із 20, причому одна з вершин була внизу. На горі майорів білий прапор з цим же знаком. Що воно означало, я не знав. На площині гори було з 15 заглибин в землі, якими позначалися місця виходу концентрованої енергії. Нам розказали місцеві жителі, що бути на місці цих заглибин, в які можна було і сісти, і лягти, бажано не більше 5 хвилин, щоб не було шкоди здоров’ю.
Свідчу, що бути на Горі Тотосі було мені і товариству і затишно, і радісно. І таке було мені кожного разу із трьох попередніх приїздів на це місце сили.

        В суботу 26 травня 2018 р.
Вранці дочка допомогла мені зібратися в дорогу. У великій сумці знайшлося місце і для рядна, і дещо для обіду. На голові в мене солом’яний бриль і нема мені коли зав’язати на вишиванці стьонжки, бо щойно подзвонив з Києва Віталій Опанащук, який сповістив, що автобус з товариством вирушить з хвилини на хвилину. Йти мені до роздоріжжя між Красним й Обуховом хвилин так із 25, але у Веребках коло криниці зупинився крутий джип і невідомий чоловік мене підвіз за якісь хвилини. Там за роздоріжжям я роздивляюся, як освоюють виділені на місці колишнього Саду ділянки воїни з Донбасу. Східний прохолодний вітер обертає мене то сяк то так і ось я вже гонюся за зірваним з голови брилем.
Згодом лунає дзвінок і п. Віталій сповіщає мене, що вони вже виїхали на гору за Обуховом. І справді за кілька хвилин до мене під’їздить білий мікроавтобус. Гукаю товариству «Будьмо!» і я вміщуюся поруч з Віталієм коло водія. Чую дружню вітальну відповідь. Ми наближаємося до Григорівки, до лісу Темник і я, розповідаю товариству про операцію військ Отамана Зеленого, а саме полку Дьякова, коли був знищений в липні 1919 р. загін чекістів. Цей загін перебирався під повстанців Зеленого і чинив безчинства по всій Київщині, намагаючись підірвати підтримку населенням повстанців Зеленого. Тіла чекістів перенесли у Київ і поховали коло теперішньої станції метро ЛИБІДСЬКА. Після Революції Гідності пам’ятник тим чекістам був знесений.
В мою розповідь вклинюється Віра Іванівна і каже, що коло Григорівки за дзвоном є місце, яке оздоровлює людей. І справді праворуч невдовзі пропливає велетенський світлокоричневий дзвін – ознака початку Григорівки.

       Дорогою  до Тотохи
Прислухаюся й чую голос Анатолія Кондратьєва – вітаюся з ним. Він розповідає про дивні речі. 37 тисяч років тому на Землю прилетіли шестеро прибульців. Їхньою метою було змінити людство на Землі. І справді невдовзі білі кроманьйонці витіснили неандертальців. Ті шестеро Провідників періодично втілюються на Землі, корегуючи розвиток людства. Триста сімей, які сконцентрували 85% капіталів, знають про це і намагаються завадити тим шістьом. Їх вбивають за спеціальним магічним обрядом в день їхнього народження і це затримує чергове втілення на 3000 років. Трьох вже так убили. Одним з них був Тарас Шевченко, а ще двоє з Англії. Це Вільям Шекспір і леді Байрон. Залишилося ще троє втілених Провідників: двоє живуть в Англії і одна українка в Україні. І п. Анатолій каже, що під загрозою втрати життя не скаже, хто ця українка. Відзначає географічну вісь життя: Англія, Франція і Україна.
Перед водієм ліворуч закріплений смартфон, на якому відзначається маршрут до Тотохи і проїдений шлях. Ось вже ми минули й Кагарлик, за яким починається величезне село Зеленьки – це вже Миронівський район. Він кінчається селом Владиславка, за яким вже села Богуславщини. Помічаю, що стан доріг є від задовільного до хорошого. Обабіч зеленіють поля пшениці, рядки ще низеньких соняшників і прополені рядки картоплі на людських городах. Від Києва до Тотохи десь 150 км, а від Обухова десь 105 км.

Якось швидко минає час і ми вже в’їхали в Медвин. Матвієнко розказує, що багато сот літ тому в Голуні, а це теперішній Медвин, відбувся з’їзд русичів, які ухвалили перейменувати місто Бусовград на Київ. За наполяганням жінок робимо зупинку якраз поруч із свіжоскошеним полем стадіону. 

Є туалети. Є час походити й пообніматися, з ким хочеш по 7 секунд. Я помічаю зміни в селі і бачу, що шлях до Тотохи помічений вказівниками.
Якась легка дорога стала для нас і це там, де колись у вербовому тунелі наші великі автобуси чухрали листя разом з гілками. Тепер у нас повільна їзда по дорозі, викладеній гранітним камінням. Колись перед цією калюжою наші великі автобуси зупинялися, а наш водій ризикнув. І ми під’їхали польовою дорогою аж під Тотоху. Бачимо там ще дві машини.

        Коло Тотохи і на горі
Бачу навколо зеленіють узгір’я. Під Тотохою пасеться череда. 

Здалеку видно на схилі гори викладені білими камінцями метрові літери ТОТОХА. 

Ми забираємо свої торби і переходимо улоговину, де колись тік струмок, а може й річка. Витоптаною стежкою попереду нас підіймаються ще якісь паломники. Ось крута грунтова стежина із зчесаними грунтовими східцями подекуди. Південно-західна окраїна площини гори оторочена синім плесом шавлію.
Попереду охоронна табличка держави. 

Я долаю останні метри і помічаю на горі зміни: нема того величезного камені і щогли із прапором. Замість нього якась біла бесідка висотою зо три метри на чотирьох опорах. Далі коло дерев аж три древка з обірваними вітром залишками прапорів. Мене проймає якесь незвичайне піднесення. Я ходжу по Тотосі і помічаю, що не зникли оздоровлюючі заглибини в землі для сидіння й лежання і вони людьми використовуються. 

  Обряд очищення і оздоровлення

Ми ще якийсь час на горі ходимо, як у себе дома. Засвітлинився із Мих. Орлюком і Вірою Іванівною. 

Тут без бриля 

Ось Віра Іванівна з Оленою Матвієнко 

А п. Петро з Ольгою Андріївною та іншими вже йдуть під Тотоху в місце енергетичного виходу для підготовки  обряду. 

Віталій Опанащук пояснює, що там далі Мала Тотоха (шпитальна), де колись гоїли рани козаки після битв. Доказав і поспішив униз.
Іншою навскісною стежкою йдемо з гори. Важко сходити і хтось попереду, бачу, вже лежить, тримаючись за траву, щоб не скотитися. Ми, босі, формуємо звично обрядове коло: почергово чоловік-жінка. Беремося за руки так, щоб права рука була зверху долоні товариша. Слухаю про суть обряду і порядок його проведення. Але спочатку маємо заспівати КОЗАЦЬКУ ПОБУДУ – це буде ініціація обряду. Я прошу молодого чоловіка Юрія порахувати, скільки нас у колі. Каже, що 24. Вітаюся з чубатим Енеєм – парубком із шаблюкою. 


Ось ми, чоловіки, утворили внутрішнє коло, взявшись за плечі один одного. І голосно заспівали аж лунало у навколишніх байраках: «Гей, гой! Єси, білий світе! Азм єсть!..» Очищення й оздоровлення України ми провели подумки, уявно, зеленим промінням, яке утворилося від золота Сонця і блакиті Землі.
Розказали, хто що бачив і відчував. Ось Ольга Андріївна очищає кожного з нас водичкою. Я запропонував полежати у траві і першим відчув твердість і м’якість нашої землі. Наді мною блакитні небеса, якими пропливають зі сходу легенькі хмаринки. Коло Ольги Андріївни зібралися дівчата й жінки і в її руках сама дзвенить велика бронзова чаша, схожа на чавун.
З гори ритмічно стали бити в тулумбас – це нас закликають на обід-братчину. Чоловіки видерлися на гору й зачули димок від багаття. Підходжу і бачу, що це місцевий пасічник Анатолій доварює нам куліш. 

На землі бачу тулумбас, оторочений знизу білою шерстю. Під деревом гітара і скрипка. Знайомлюся з молодим чоловіком у камуфляжі. Це Юрій і він буде грати на скрипці; він навчився цьому в консерваторії. Прошу його побити у тулумбас і він охоче вибиває прямо руками, зазиваючи наших жінок, які ніяк не відстають від Ольги Андріївни. 

Тут присідає до тулумбасу ще один чоловік в камуфляжі і з козацьким чубом – це Кобзар з добровольчого батальйону АЙДАР. Злагоджено вибивають лункі ритми. 

     Братчина і пісні 
Ось нарешті підійшли й наші жінки. Ми вибираємо місце в затінку й застеляємо рядна прямо на землі. Викладаємо припаси їжі. Я журюся, що не взяв з собою миски, а лиши ложку й виделку бо бачу вже паруючий куліш у мисках. Є миски й ложки! Але пластикові – організатори подорожі потурбувалися й за це.
Нічого алкогольного нема. Ми на Тотосі захмелілі й без вина. Вже й переді мною парує запашний куліш. Передаємо одне одному хліб і до хліба. Яка розкішна у нас трапеза…
Я брав із собою чай у термосі, але захотілося мені й напою, звареного на Тотосі. Підходжу до жевріючого багаття. На столику є літрова банка із весняним медом. Куштуємо його із Михайлом Орлюком – знаним пасічником. Він хвалить мед і каже, що купить, щоб гарно розпробувати дома. І ціна не дуже кусається: 130 гривень за літр. Я п’ю ароматний напій, зварений на травах з Тотохи. А потім набираю паруючий напій і підношу Вірі Іванівні і її подрузі.
Нарешті ми повставали, — нас закликає тулумбас ще й поспівати. З гітарою струнка дівчина. Це Леся Чайка – вона співає пісні, які сама й склала. 

Потім співаємо козацьких пісень і нам приграє Юрій на скрипці, Кобзар на кобзі й дримбі, а Еней ритмує на тулумбасі. 

Особливо всім сподобалася пісня «А вже з тої криниченьки орли воду п’ють». Дивуємося, що ця швидка й мажорна пісня, а про сумне у приспіві: «Ой, жаль, жаль мені буде// візьмуть її люди… 

       Додому

Наспівалися. Я нарвав на Тотосі шавлію і ще якоїсь трави з колосочками – буде що покласти дома на столі на Зелену неділю. 

Як швидко минули чотири години. Ми повільно сходимо, а назустріч нам ідуть і йдуть паломники. Бачу, що коло нашого автобуса є ще два і кілька авто. Вище криничка і там дуже смачна й холодна вода. 

Коло кладки якась молодиця прилаштувалася і вже продає паломникам домашні яйця і бринзу з козиного молока.


Дорога назад була теж швидкою. Переїхали в Богуславі Рось із кам’яними брилами на берегах. Поруч мене п. Віталій заснув, бо втомився за день таки, а я розмовляю з молодим водієм. Доїхали до роздоріжжя на Красне і я попрощався з товариством. Дорогою думав собі, що добру справу ми вчинили, подорожуючи Україною. Очищали й оздоровляли нашу землю й самі оздоровилися. Кілька днів минуло, а я почуваю себе бадьорим. І вам же цього бажаю…
       Хай же буде! 


………………….

Дещо я призабув
А тому подаю фрагменти з мого давнього опису першої поїздки на Тотоху.
«…4 червня 2011 р. великий комфортабельний автобус ніс нас із Києва на південь аж на Богуславщину, а зелені поля і риси лісосмуг аж до горизонту повільно оберталися навколо нас ніби ми насправді були центром Всесвіту. Чітко підгорнуті рядки зеленої картоплі на людських городах кометно відлітали назад. Хтось звернув увагу на те, як мало людей зустрічалося нам по селах, а дітей то й зовсім мало і це в ясно-сонячну недільну погоду. Дивні і милозвучні назви сіл: Гулі, Ісайки…
Чому ми їдемо саме в Медвин? За даними відомого вченого і публіциста Олександра Іванченка саме тут в середині першого тисячоліття до н.д. знаходилась легендарна адміністративна столиця русичів Голунь, що підтвердили археологічні розкопки в Горчаковому лісі коло Медвина, які провели богуславські археологи ентузіасти. Із нехристиянського літопису вчений довідався, що в 456 р. н.д. в Голуні відбувся кінний з’їзд русичів, на якому були обрані великими князями Щек і Хорив, а верховним воєводою русич Либідь. Через рік цей воєвода здійснив переможний похід на Царгород і вернувся звідти з великою даниною і міждержавним договором. Так от на тому кінному з’їзді було ухвалено перейменувати торгово-ремісничий центр на Дніпрі Бусовград на Київ, де мала розміщуватися літня резиденція одного з великих князів. Столицею ж Русі й надалі була Голунь, підступи до якої охороняли три фортеці: Родень, де зараз с. Межиріч, Росин, де зараз Корсунь-Шевченківский і дев’ятиворотна могутня фортеця Градіж, де зараз місто Богуслав.
Ми віримо вченому Іванченку, а не офіційній історії, яка за визначенням Вольтера є брехнею, в яку всі повірили, а тому і їдемо в Медвин…»

     Тепер про Медвин
«…У Богуславі стає тісно Українському кристалічному щиту в підземеллі і він випирає з-під землі червоними гранітними брилами обабіч русла Росі. Місцевий археолог п. Гогуля розповів нам, що село Медвин ще на початку 20 ст. н.д. було великим і в ньому жило понад 12 тисяч жителів, які були заможними. Вулицями й левадами ходили стада гиндиків, яких жартома називали коровами місцевої селекції. Ще у 1620 р. Медвин отримав статус міста магдебургського права. За Хмельниччини Медвин був сотенним містом і відносився до Корсунського полку. А тепер в селі є лише 4,5 тисячі мешканців. Непокірні і вольнолюбиві медвинці в 1920 р. вигнали совєти і проголосили свою республіку і захищали її збройно цілий рік. Аж поки армія Будьонного таки не захопила село в жовтні 1921 р., спаливши 700 хат і посікши в яру шаблями 80 заручників.
Відтоді село деградувало й про це свідчать старі хати, де-не-де обмежені старими тинами обабіч покручених вулиць. А що то за прапор майорить коло школи? Так незвично він виглядає: широка зелена смуга обрамлена зверху малиновою, а знизу чорною смугою. Нам пояснюють, це прапор Медвина, на якому малинове означає волелюбність, зелене – достаток, а чорне – трагічні сторінки історії. Село має також оригінальний герб: на зеленому полі квітка яблуні із трудолюбивою бджолою...»//

       Про гору Тотоху

«… Гора ця, мабуть, рукотворна і розташована на місці колишньої пристані. Таких святих місць на Землі є лише три: на Тібеті, на Алтаї і в Медвині. Відаючі люди знають, що тут знаходяться ворота між цим і тим світом. Щоб собі не зашкодити, вони ж радять перебувати тут не більше 30 хв.
Один за одним вервечкою ми подерлися по крутосхилу і я, захеканий, нарешті опинився вже на вкритій різнотрав’ям плоскій вершині. Оглядаюся. Ось вгрузлий у землю тонний камінь з червоного граніту зі скошеною вершиною. 

На камені вибиті так ніби аж випалені глибоко літери латиницею MR. А ще тут є три заглибини, які розташовані ніби по вершинах рівностороннього трикутника. Поруч на високій щоглі тріпотить білий прапор із колом, в якому є ті ж три значки. Кажуть, що і перше, і друге встановили на Тотосі відаючі люди з Алтаю.
(За свідченням просвітленої українки п. Лариси Скаби, яка ще в жовтні 2010 р. із товаришем вперше побувала на Тотосі, той камінь був установлений у 20-х числах вересня 2010 р. групою Рікла з Алтаю під час ініціації гори. Медвинський дід, який їх супроводжував, загадково прочитав: «MR – Майтрейя Морія». А п. Лариса пояснила товаришу, Що Майтрейя Морія – це Владика Вогню, яка наділяє енергією Вогню людей 3-5 планетарних рас. Ось що означали ті три і п’ять кружечків глибоко вибитих на камені. Потім вони всі бачили на світлинах, зроблених в час тої ініціації, чіткі потоки енергій, які на Тотосі виходили з Землі і зустрічалися з такими ж потоками енергій з Неба. З того часу п. Лариса частенько буває з родиною на Тотосі. Особливі відчуття виникали у її чоловіка і подруги. Якось їм розповів пастух, який пас череду корів, що з одеського автобуса винесли на гору нерухому жінку. Вона пробула на горі цілий день і потім увечері самостійно збігла з гори…)».

+7
836
RSS
07:38
+4
Це мій третій допис у травні-18. Він про подорож на гору Тотоху. Згодом додам і світлини. Чекаю на відгуки.
10:24
+4
Станом на 11=20 31.5.18 чомусь не вставляються світлини у текст.
Напиши про це Модератору. Ми збираємось на Книжковий Арсенал, нам через годину виїжджати, я геть не маю часу, щоб розбиратися. _шкодую
21:21
+2
Перевірив, при створенні допису зображення додались без жодних проблем. Потрібна більш детальна інформація від Вас, а не загальні слова.
Тепер повідомляти про помилки в роботі сайту (баги) треба в спеціальному розділі перед тим уважно прочитавши там як це правильно робити.
17:39
+4
Кожна світлина вставлялася із другої спроби. Заставна світлина — це вид з Тотохи на південь, де за обрієм вже Черкащина.
21:16
+2
Відаючі люди знають, що тут знаходяться ворота між цим і тим світом. Щоб собі не зашкодити, вони ж радять перебувати тут не більше 30 хв.

Якось їм розповів пастух, який пас череду корів, що з одеського автобуса винесли на гору нерухому жінку. Вона пробула на горі цілий день і потім увечері самостійно збігла з гори…)».

То скільки ж часу там можна перебувати?! «Не більше 30 хв.» — чи «цілий день»?!
_здивований
22:26
+4
На горі можна бути хоч і цілий день, а в місці сили якісь хвилини (5-10 хв.) — так радять.
21:19
+2
Він запропонував мені приєднатися до гурту, який поїде в суботу 26 травня на гору Тотоху, щоб провести там обряд очищення й оздоровлення України. Він підкреслив, що їдемо працювати, а не байдикувати.

подзвонив з Києва Віталій Опанащук, який сповістив, що автобус з товариством вирушить з хвилини на хвилину.

Друже Анатолію! Якщо колись зможете прихопити одного письменника з Києва — зробіть мені таку ласку, прошу!..
_ангел _ангел _ангел
22:28
+4
А як ти, друже, вилізеш на гору? Хоч камінь якось привезли ж!
А там якась стежка-доріжка є? Мені б аби не після дощу чи снігу, щоб не було слизько. Який там нахил поверхні — крутий чи не дуже? Яку відстань треба пройти вгору: 300-500 м чи 3-5 км?..
_стежу
Розкажи, і я прикину, зможу залізти чи не зможу.
Якщо оце і є стежка:

Тотоха

— тоді аби мокро/слизько не було…
21:23
+2
Поруч на високій щоглі тріпотить білий прапор із колом, в якому є ті ж три значки.

Це отаке?

Прапор Світу

Якщо так, то це реріхівський Прапор Світу.
22:29
+4
Може й так. Треба пошукати старі світлини.
21:30
+2
А може, це на буддійську Триратну більше скидається?!

Триратна
Триратна
06:24
+3
До гори підйом не крутий. Є витоптана стежка. І йти так метрів з 400. А схил самої гори крутий до 45-60 градусів. По траві не вилізеш, бо слизько, а по стежині витоптаній можна. Важко сходити, бо тебе прямо несе.
схил самої гори крутий до 45-60 градусів

Важко сходити, бо тебе прямо несе.

Тоді ні. Бо підніматися — це одне, а спускатися — зовсім інше. Саме на спуску можна навернутися догори дригом… _шкодую
Цікава подорож у вас відбулась і чудова справа зроблена. Вітаю!!!

А от розповідь Анатолія Кондратьєва мені нагадує сюжет із якоїсь науково-фантастичної книги. Десь щось схоже я вже читав _розгублений
20:54
+3
Кондратьєв говорив про джерело інформації, але я призабув. Цікаво, як часто помирають люди через роки саме в день свого народження?
06:35
+4
Кондратьєв помістив у ФБ допис ВІДКРИВАЮ СЕКРЕТ ЧОРНОЇ… МАГІЇ, де описує про ритуальні вбивства Пророків.
17:44
+3
Дякую за цікавий опис, в фб прочитала Кондратьєва, все може бути…
20:47
+4
Дякую за цікаву розповідь, я теж там була з тобою та мамою, але не пам'ятаю у якому році. Там дійсно дуже гарно, а ще заряджаєшся позитивом та енергією.Чудово!!!
11:54
+3
У мене тільки питання виникло щодо аналізу Кондратьєва смерті в день народження. Чому із чотирьох «пророків» фігурують тільки Україна та Англія?
Мені здається, що в інших країнах було не менше відомих мудреців філософів, які годилися б у «пророки»…
14:26
+4
Тому, Ірино, що в ФБ Кондратьєв пише про пророків взагалі, а в цьому дописі я передав інформацію Кондр. про шістьох Пророків ЗОКРЕМА. Перечитай допис.
18:47
+4
Спробую зараз вставити світлину
Розмір малуватий! Якщо не в облом, скинь мені фото на мейл tim-lit@i.ua!
19:35
+4
Друже, світлини на смарті, а він зависає й мучить мене з-за недостачі пам'яті. Тому й не вдалося вставити цю світлину в твою статтю.
11:02
+3
Направду цікава стаття. Я і не знала про такі чудові місця. Добре було б туди потрапити.
12:05
+4
Дякую тобі, Любо, за добре слово. Прийде час і ти побуваєш на Тотосі.

Випадкові Дописи