До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: На КНИЖКОВОМУ АРСЕНАЛІ у Києві (1, 6.18 р.)

Анатолій ВИСОТА: На КНИЖКОВОМУ АРСЕНАЛІ у Києві (1, 6.18 р.)

         Мистецький Арсенал
Я б і не поїхав, бо таки натомився за весну з реконструкцією льоху та городом. А ще недавно ж їздили ми на гору Тотоху – місце сили на Богуславщині. Але мене запросила Марина Гримич (письменниця, видавець і дружина нашого посла в Лівані) через ФБ на БЕЙРУТСЬКИЙ ДВОРИК, що відбудеться на КНИЖКОВОМУ АРСЕНАЛІ. Там мали презентувати переклади на арабську творів Івана Франка й Лесі Українки. Запросив і друг Імад, якому я допоміг у перекладі арабською БЕЙРУТСЬКИХ ОПОВІДАНЬ Агатангела Кримського. Треба поїхати, бо ще там має бути на автограф-сесії товариш Тимур Литовченко з дружиною Оленою. Треба поїхати, щоб нарешті побачити МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ (МА) – пам’ятник Президенту Ющенку, як і ГЕТЬМАНСЬКІ СТОЛИЦІ, в одній з яких – Батурині я вже побував, а в Чигирині ще ні.

       Ще в Обухові 
2 червня 2018 р. з 12-ї до 13-ї години мав відбутися той БЕЙРУТСЬКИЙ ДВОРИК і я ухвалив виїхати з Красного о 9=00, щоб не спішити й скрізь устигнути. В Обухові я купив банку фарби, якою можна фарбувати по іржі (55 гр. за 900г), а також моркви (по 14 гр. за кг) і цибулі (по 7 гр. за кг). Не везти ж це в Київ і я залишив куплене в магазині поруч з зупинкою автобуса.

        Вже в Києві
Близько 11=00 я вже був на станції метро АРСЕНАЛЬНА. І вирішив пройти пішки до МА, що навпроти Лаври. Жарко. І я перейшов на затінену деревами праву сторону вулиці Івана Мазепи. Людей і машин не злічити. Курсують навіть двоповерхові екскурсійні автобуси.  Ось і площа Слави. 

В підземному переході достобіса тих магазинів і кіосків. У просвіті між деревами помітив монумент на Алеї Слави, а трохи далі і пам’ятник жертвам Голодомору, де я ще не бував. 

Лаврська дзвіниця, на яку я орієнтуюся, ще далеченько.
Ось ліворуч зелена трав’яна трапеція і я згадав, що це залишки оборонного валу, який колись збудував Гетьман Мазепа. 

У прорізі цього валу й проклали вулицю Лаврську. А я собі йду, перекладаючи з руки в руку торбу з горіхами на подарунок. Бачу, що дзвіниця вже ближче. А ось вона вже у всій красі і я впираюся в чергу людей. 

Питаю в молодої пари: за чим стоїте? Відповідають, що за квитками на Арсенал. Попереду добра сотня людей і я радію, що за півгодини може й устигну придбати квиток. Хто ж це? Середній вік десь 30 років. Людей поважного віку зовсім мало. 


Дівчина каже, що можна було б купити й електронний квиток й показує на оголошення. 

У наших руках смартфони і ми утрьох дивуємося, як змінилося життя за останні 5-10 років. Ось ми дійшли до плану приміщень МА. 

Я оглядаюся й бачу, що наша черга так побільшала, що вже й кінця її не видно. Радію, що завбачливо виїхав раніше. Навколо мене всуціль україномовна черга, спрагла за новими книжками.

       Де те кафе Європа? 
На годиннику в мене вже 12=00, а мені ще треба знайти кафе Європа. Купив квиток за 35 гривень, бо пенсіонеру удвоє дешевше. Ось і вхід і я звично повернув праворуч, де дитячі книги, а там ніхто й не чув про це кафе. Нарешті якийсь охоронець порадив вернутися назад до входу і повернути ліворуч, де література для дорослих і там аж вкінці…
Нарешті я, оглядаючись на потужні колони, які підтримують могутні склепіння,  

помітив вдалині напис «Європа». 

І ніяке це не кафе, а відкритий зал, де на білих стільцях сидять люди, а їм показують фільм. 

Я підійшов і знайшов вільне місце у третьому ряду. На підвищенні «в президії» впізнаю Ігоря Осташа, Марину Гримич, друга Імада в затемнених окулярах, Гассана – керівника культурного центру Лівану в Києві, а ще молоду жінку й чоловіка в синьому костюмі. Ось нарешті трейлер кіна «Український Ліван» завершився й модераторка Марина дає мікрофон своєму чоловіку.

       З виступів 
А перед цим вона повідомляє, що посольство багато чого робить для активізації української громади в Лівані. Це і закладка парку Шевченка в Бейруті і поїздки громадівців у визначні місця країни, зокрема в Баальбек, Тир, Тріполі, Біблос і всіх не перелічити. Це й організація всіляких українських вечорниць…
Ігор Осташ розказує, що в Лівані є більше 4500 родин, в яких є діти-українці. Хто знає про зв’язки українців з Ліваном? А вони давні. І розповідає про Агатангела Кримського, згодом академіка, який 120 років тому приїхав до Бейруту вивчати арабську мову і прожив у Лівані два роки. Показує на Імада, який переклав арабською позаминулого року «Бейрутські оповідання» українця і видав їх окремою книгою. Також Імад взявся за переклад творів Івана Франка і розпочав це, переклавши арабською «Зів’яле листя» і показує нам цю видану в Бейруті книгу. Українка Олена Хоміцька була якось в Єгипті і це дало поштовх до перекладу творів Лесі Українки арабською мовою. Пан Осташ завершує свою мову словами про важливість знання життя і звичаїв українського і ліванського народів у порозумінні між ними. Тут виступаючий вказує на українців, які допомагають посольству. Вони встають і ми теж дякуємо їм оплесками.
Далі слово отримує радник посольства Лівану в Києві Тоні Жемаї. Каже, що ми, мабуть, здивуємося, що не почуємо його виступ арабською. Аякже, він вже 30 років в Україні і знає «мєстний язик», а тому буде говорити «па-рускі». Я б здивувався, якби цей чоловік дізнався, що тут живуть українці й заговорив українською. Він розказував, як багато його посольство робить для збільшення товарообміну між нашими країнами. Ось вони ближче. 


У руках дівчини, якій ми плескали, інструмент, схожий на нашу кобзу, але з чотирма струнами. Це Оксана навчилася гри на УДІ, пояснює Марина Гримич, і запрошує зіграти для нас. Слухаємо дивну ліванську музику із звучними й басовитими переборами. Потім пані Марина звертає увагу залу на мене, як письменника і публіциста, який подружився з багатьма людьми в Лівані і допоміг Імаду в його перекладі «Бейрутських оповідань» арабською. Довелося мені теж устати й почути оплески. 



Потім підводиться Імад – високий і більше засмаглий від нас. Він розказує про свої переклади і каже, що ця робота дуже втомлива і має три рівні складності. Імад переклав Франкове «Зів’яле листя» саме віршовано. Лунає його розкотистий басовитий голос і я, не розуміючи й слова, намагаюсь вловити якісь рими. Знавці кажуть, що цей віршований Імадів переклад має окрему мистецьку ціну і звучить як мелодія. Пані Марина читає цю поезію Франка українською і тут ми все розуміємо і вітаємо її мелодійну мову оплесками.
Далі підводиться Олена Хоміцька – арабознавець. 

Вона розповідає про свою подорож до Єгипту на якийсь форум і як там їй довелося виступати від української делегації. Вона переклала вірш Лесі Українки й прочитала його там. Хтось похвалив, хтось оцінив, зокрема Самір Мунді, і запропонував перекладати й далі. І от вже видана коштом Єгипту книга поезій нашої Лесі Українки арабською. Показує її нам.
Ігор Осташ розказує, що презентація книг вже відбулася в Бейруті й Абу-Дабі, в перспективі робота ще над п’ятьма книгами і завершення фільму «Український Ліван»: «отак прорубуємо вікно в арабський світ, завтра їдемо в Чернівці на зйомки фільму і отака круговерть щодня». Він принагідно звертає нашу увагу на режисера Станіслава Литвинова і оператора Михайла Шелеста. І стає зрозумілим, хто це знімає цю презентацію двома камерами.
Всі повставали о 12=45 зі своїх місць, коли модераторка оголосила, що йдемо в БЕЙРУТСЬКИЙ ДВОРИК, до стендів із книгами, а там будуть ще й ліванські солодощі. Користуючись коротким хаосом, я пообнімався із друзями: Імадом, 

Осташем 

і Мариною та засвітлинив декого. Похвалив посла Осташа, що за два роки вивчив арабську, а радник Тоні не спромігся вивчити українську й за 30 років. Передав Імаду презент із Красного. Познайомився і красунею Ленорою – татаркою і співачкою, яка співала і в Лівані. 

І тут раптом до мене підбігає русокоса жінка й каже: «Пане Анатолію, а ми вас знаємо!». Це Наталя і вона разом з нашою дочкою Іриною зараз готують чергову поїздку дітей з Лівану у наш карпатський Буковель. 


О 13=00 з кафе ЄВРОПА знову лунають голоси – це там представляють свої книги інші письменники. Я попрощався і йду залом, шукаючи стенди «Коронації слова». А навколо тих стендів десятки від малих і великих видавництв. ДУХ І ЛІТЕРА представляє солідні книги. Приглядаюся до об’ємної книги Юрія Шевельова так сторінок на 600 і ціна 190 гривень. Але я інше маю купити. Але от коло стенду газети ДЕНЬ купую свіжий номер за 5 гривень.

      Тимур і Олена Литовченки
Я пробираюся на вихід у дворик, бо отримав повідомлення: «Ми вже тут». Дорогою продираюся через величезну чергу. Та в ній, мабуть, кількасот людей. Кажуть, що це роздає автографи Шовковський – колишній воротар «Динамо». Ось і вихід. Боже! А у тому дворику сотні людей. Ті обідають, а інші слухають виступи поетів у літньому театрі. 

Олена й Тимур обоє фігуристі, але як їх знайти? Нарешті помітив їх на лавці у затінку. Тимур у вишиванці блакитним. 

Обіймаємося. Підходить письменник Сергій Батурин у вишиванці. Знайомимося. Я пересипаю горіхи із торби у Тимурів наплечник, бо в МА буде не до цього. 


Йдемо у зали. Тимур попереду вимахує милицями. 

Знову долаємо чергу фанатів Шовковського. Нарешті коло стендів «Коронації слова» всідається Тимур, а за ним і Олена. Викладають на стіл їхні книги. Підходять люди й розпитують. Тимур час від часу оголошує: «Підходьте! Тут автограф-сесія!». Тимур підписує мені книги. 

Як завжди розмашисто на цілу сторінку: «Анатолію Висоті й родині з найкращими побажаннями!». Підписується ієрогліфом і Олена. Чотири книги під спільною назвою «101 рік України» — це початок епопеї із десяти книг (1914-2014 роки) із загальним об’ємом у понад як 2 тисячі сторінок. За цю титанічну роботу не взявся жоден із українських письменників. Вітаємо сміливих Литовченків!
Книги по 100 гривень, але мені скидка — 390 і я передаю дівчатам гроші. На стенді бачу нову книгу Василя Шкляра «Маруся». І купив би та грошей замало. Прощаюся із друзями і вже знаю дорогу на вихід, долаючи знову чергу прихильників Шовковського. Що ж це він підписує? Ага! Свою книгу «Всьо в твоіх руках». 

      Тепер додому
На вулиці знову дивуюся, бо черга бажаючих попасти на Книжковий Арсенал ще побільшала: тепер у ній вже, мабуть, з тисяча осіб. Поруч мене хлопець виписує кренделі на двох колесах, не тримаючись ні за що. Питаю, що це за диво. Каже – гіропед, в якому є акумулятор із запасом ходу 25 км. Поруч йде його мати й тримає дівчинку за руку. Питаю малу, чи каталася сама. Відповідає ствердно, але от мамі не дають кататися, бо ще впаде. Скільки ж коштує гіропед? Жінка каже, що це премія за перше місце сина на олімпіаді з математики. Юний математик демонструє мені, як нахилом тіла управляти гіропедом. Підходять до вервечки машин. Хлопець бере свій гіропед під руку. Вже всі в машині. Мама за кермом. Українська родина побувала на МА, мабуть, купили якусь книжку, а тепер їдуть ще кудись.

Ліворуч у садках через кожні 100 метрів за столиками сидять сотні людей, підкріплюючись кавою і до кави.
Помічаю новий тролейбус «38». Це ж ним колись я їхав сюди в музей Гончара на конференцію «Народного оглядача» і тоді навколо були січневі замети. Сідаю в тролейбус, плачу 4 гривні і виграю одну, бо не їду на метро. Дорогою помічаю зміни: вулиця Московська вже стала вулицею «генерала Алмазова», вулиця Кіквідзе стала вулицею Бойчука. А Щорса ж як? – питаю у молодят. Дівчина заглянула у смартфон і каже: тепер це вулиця Задорожнього.

       Наступного дня
Зайшов я до сусідів і розповідаю про подорож у Київ, про Мистецький Арсенал і те, що тисячі й тисячі молодих українців його відвідали й купили нові книги. Дивуються. Розповідаю, що на днях ремонтував машину і там чоловік розказував, як відновив вкрадені номери і документи на машину за 2 години у Василькові без хабарів і переплат. Майстер додав, що недавно в Києві за півгодини оформив собі закордонний паспорт і теж без хабарів. Таки проростають паростки нового в Україні і це  добре, що ми їх помічаємо.

     Хай же буде! 

+8
503
RSS
07:25
+5
Жити в Києві й не побувати у МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ? Я був здивований, як багато киян і гостей Києва побувало на КНИЖКОВОМУ АРСЕНАЛІ. Мабуть, це не десятки, а сотні тисяч. Ось спробую ще додати світлини.
Дякую за розгорнутий допис, друже Анатолію! _чудово _чудово _чудово
Шкода, що «ліванська» презентація була о 12:00 — це для нас занадто рано було, бо з 12:45 до 14:00 ще треба було гуляти Мистецьким Арсеналом… _шкодую

Ми просиділи на автограф-сесії лише до 15:00 — потім нас посунули наступники. Тоді дівчата посадили мене просто на стенді, а мої Олена з Люсею (яка доїхала до Мистецького Арсеналу акуратно в 15:00) пішли вештатися виставкою. Приблизно з 15:00 до 16:00 я просто просидів на стенді, час від часу розмовляючи з читачами, які тільки брали книжки в руки і клали назад. Близько 16:00 на стенд прийшли Тетяна та Юрій Логуші… і торгівля раптом пішла!!! Коротше, я продав всі примірники «Принца України» і майже всі примірники 4-х томів епопеї. Тільки й встигав телефонувати Олені, щоб підійшла до стенду автограф поставити…
_сміюсь

А під кінець до нас підійшла наша знайома по Фейсбуку пані Любов Комар. Ми з нею сфотографувалися, й вона купила 1-2 книги епопеї — бо на 3-4 книги у неї вже грошей забракло: бо вона вже походила Мистецьким Арсеналом…
_сміюсь

Отак все відбувалося! Єдина вада: станом на 17:00 у мене вже настільки набрякли ноги, що я ледь пересувався. Добре, що Люся таксі замовила, інакше було би кепсько.
13:16
+3
О!!! З такими фотками матеріал набув геть іншого забарвлення. Але на ФБ все одно перепощується заглавна фотка з квіточками… _шкодую
15:42
+5
О, 23 _підморгування світлини, Тимуре, це мій рекорд для допису.
16:10
+4
Тимур у вишиванці блакитним.

Такі мої улюблені кольори: блакитний, синій, бузковий, сірий, сіро-блакитний…

Якщо хочеш — моя «фішка», моя «палітра»…
_вибачаюсь _ангел _вибачаюсь _ангел _вибачаюсь
16:16
+3
Як завжди розмашисто на цілу сторінку: «Анатолію Висоті й родині з найкращими побажаннями!»

Це лише в першій книзі такий автограф. У трьох інших — інші написи. Я постарався не повторюватись, друже! _соромлюсь _соромлюсь _соромлюсь
Гарно написано, пане Анатолію. Так, ніби сама тим Арсеналом погуляла.
_вибачаюсь Зате и періодично гуляєте на ЛКЯ _вибачаюсь
_підморгую Вам з цієї точки зору також є про що розповісти _підморгую
05:05
+4
Дзвінко, нам є що розповісти одне одному — це спілкування. От я розказав про перші вишні у Красному, а ти відгукнулася і я дізнався, що ти любиш більше солодші черешні. А вчора я скуштував перших черешень наших — дуже смачні і згадав за тебе… Недарма я полив був двічі черешню по 10 відер. Є вже й перші шовковиці.
05:14
+5
Уважний читач цього допису помітить, що в нас тут, в Обухові, дешева цибуля — по 7 гр. за кіло. І це коли за долар дають 26 гривень! А я б хотів дізнатися що коштує цибуля у Львові (від Дзвінки), у Франківську (від Доброслава), у Сумах (від Сергія), у Києві (від Тимура), у Решетилівці (Полтавщина) від Тані Світанок… і в Лівані — від Ірини.
Ти посилаєшся з коментаря на свою ж власну статтю "Анатолій ВИСОТА: На КНИЖКОВОМУ АРСЕНАЛІ у Києві (1, 6.18 р.)", до якої цей коментар написано. Навіщо зациклювати матеріал сам на себе через камент?! Чи ти хотів сказати щось інше?..
_стежу _стежу _стежу
13:13
+3
Друже Тимуре, я перевіряв свій смартфон. Вибач, що тебе потривожив.
21:37
+3
У нас ціна на цибулю коливається в залежності від виду від 0,5$ і до 1$ за кг
20:49
+6
Гарно описана поїздка до Мистецького Арсеналу.Ти так чудово все описуєш, наче я там сама побувала.Люди стали більше цікавитися книгами, от наш Діма став читати, що для мене це дивина. У нас в країні потроху йдуть зміни на краще, ми віримо що все буде добре.
14:48
+4
Дорогий друже! Велике спасибі Вам за те, що змогли приїхати на презентацію, і теж є подяку на Вашу адресу від моїх дітей за подарунок з Червоної. Я, на жаль, я зміг зайти на сайт з телефону в Києві тільки як гість, а вчора вранці приїхав назад в Бейрут… Спасибі за статтю. Тиснув, що не зміг зустрітися з паном Тимур на арсеналі… я відразу після презентації в Києві поїхав до Львіва. Там відбулися дві презентації, перша в Будинку Франко і друга в ЛНУ ім. І. Франка. Все було чудово.
Ще й у Львові презентації відбулися?! Це чудово!!! _чудово
А ми ще зустрінемося — життя велике… _чудово
16:55
+3
Дай Боже! _чудово
Якби знала, що ви будете у Львові, то прийшла б на презентацію. Шкода.
21:45
+4
Вітаю з виставкою всіх учасників та відвідувачів. Книжковий арсенал-це величезного значення подія як для України, так і її громадян. Дякую за гарну статтю, яка перенесла мене на виставку. І так тішить серце деталі опису, а особливо, що черга велика, значить бажаючих багато, і що молодь читає!!! Вітаю також з Ліванським двориком пані Марину Гримич та Імадеддіна Раефа, де презентувалися нові книги. Також родину Литовченків з презентацією нових творів. Творчої наснаги вам та здоров'я, наші любі письменники!
У мене є надія, тату, що колись і ти будеш презентувати свою книгу на Арсеналі.
У мене є надія, тату, що колись і ти будеш презентувати свою книгу на Арсеналі.

А тут Ви, пані Ірино, вже дещо не второпали. Презентаційні заходи на будь-якому книжковому ярмарку можуть проводити не фізичні, а юридичні особи-учасники. Себто, ми з Оленою могли би проводити будь-які заходи, якби були ФОПами (фізичними особами-підприємцями), на цій основі подали б заявку, укладали би з Мистецьким Арсеналом договір про участь і оплачували б її за прейскурантом. А в якості українських письменників ми не можемо проводити там нічого.
Саме тому наші заходи зорганізували:

  • видавництво «Фоліо» (наш видавець — юридична особа)
  • Міжнародний літконкурс «Коронація слова» (оргкомітет «КС» — юридична особа)

Тому в міні-афішці вказано, що ми проводимо автограф-сесії на стендах «Фоліо» або «КС»:
Книжковий Арсенал - 2018
І справді, видавництво і літконкурс монтують на Книжковому Арсеналі свої стенди, де все й відбувається:
ФоліоКС
А якби видавництво та/або літконкурс того не захотіли, то нічого б ми там не провели! Наприклад, вони могли б укласти договір на участь без проведення заходів — просто продавали б книжки… Так їм було б дешевше.
Наприклад, в 1999 році відбувся «Золотий Бабай», де я взяв одну зі статуеток, за результатами конкурсу через рік з гаком вийшла книжечка. Але ні видавництво «Факт» в особі директора — Леоніда Фінкельштейна, ані продюсерська агенція «Зелений Пес» в особі братів Капранових — організатори конкурсу, — жодного разу не попіклувалися про організацію жодної презентації чи автограф-сесії! Все, що я сам, своїми силами в Спілці письменників зробив — те зробив. І все…
От коли у мене вийшли авторські збірки у видавництві «Кий» і книжка у львівському ВД «Панорама» — от тоді й почалися автограф-сесії… А до того — дзуськи!..
Другу Імаду, я так розумію, презентацію зорганізував або ліванський культурний центр, або Посольство Лівану в Україні — вони теж мають на це право, і їм спеціально виділяються кошти на пропаганду ліванської культури (зокрема в Україні). Але сам по собі журналіст і перекладач Імадеддін Раеф також не може зайти на Книжковий Арсенал і презентувати свої переклади…
_не_знаю _не_знаю _не_знаю
Отже, друг Анатолій може презентувати свою книжку на Книжковому Арсеналі:

  • або якщо про це подбає видавництво (юридична особа)
  • або якщо про це подбає якесь Обухівське земляцтво чи Краснянське земляцтво (громадське об'єднання)

Інакше ніяк, вибачайте!.. Інакше можна тільки тихесенько пройти на територію Арсеналу, притулитися до якоїсь там колони чи ходити поміж людьми і в персональному порядку щось там розповідати про книжку. Ось як в 2013 році до нас позаду Осипчук-Скоровода приткнувся, бо я дозволив добрій людині посидіти поруч з нами, а він за те довірив мені свій подвійний тризуб в руках потримати:

Але якщо це помітять організатори — викличуть охорону і виженуть в три шиї! Кому воно треба?..
08:33
+2
Та звичайно я розумію ці ньюанси, пане Тимуре, просто БАЖАЮ тату написати та видати нову книгу, наприклад, казки для дітей, або щось інше, він це вміє, а побажати значить підключити всесвіт! І вам пане Тимуре з дружиною Оленою завершення вашої великої справи!
05:11
+4
Щодо ціни за цибулю. Отже в Обухові це 7 гр. За кг, а в Лівані 13-26 гр. За кг. Шкода, що ми не дізналися за ціни в Києві, Львові, Франківську, Решетилівці і Сумах. А хотілося б. Та це моє запитання просто ТЕСТ на взаємочутливість світочан.
Як лежачий інвалід, я по магазинах і ринках не ходжу, тому цін не знаю. Вибач, я гадав, що це зрозуміло і без зайвої ремарки. Втім, твоє нерозуміння моєї (а також Дзвінкої Сопілкарки) ситуації також є своєрідним тестом на чутливість.
_соромлюсь
13:16
+3
Та це моє запитання просто ТЕСТ на взаємочутливість світочан.

А до чого тут «взаємочутливість»? На щастя ми живемо в часи коли дуже багато різної інформації і є можливість обирати що обговорювати, а що ні. Тому це цілком нормально коли люди не читають публікацію або не відповідають на якийсь коментар, якщо він їм не цікавий.
Я, наприклад, цибулю взагалі не їм, тому абсолютно мені не цікава її ціна і тому не бачу сенсу приєднуватися до обговорення цієї теми, та і до тематики сайту вона не має жодного відношення.
19:13
+2
Я гадав, Тимуре, що овочі в родини надходять по-різному і ціну на них можна дізнатися, просто запитавши. А коли це нецікаво, то так тому й бути.
19:18
+2
Друже Доброславе, формування ГРОМАДИ СВІТОЧАН відбувається при нашому спілкуванні. У т.ч. в процесі ставлення запитань і у відповідях на них. От з попереднього твого коменту я дещо дізнався. Дякую, друже.
Стоп-стоп… Ти написав:

А я б хотів дізнатися що коштує цибуля у Львові (від Дзвінки), у Франківську (від Доброслава), у Сумах (від Сергія), у Києві (від Тимура), у Решетилівці (Полтавщина) від Тані Світанок… і в Лівані — від Ірини.

А тепер постав себе на моє місце. Про ціну на яку цибулю мені дізнаватися?! В куховарстві ми використовуємо мінімум 3 різновиди цибулі:

  • «стара» (ріпчаста)
  • зелена
  • порей

Також цибулю можна купувати:

  • на базарі
  • в звичайному овочевому магазині
  • в супермаркеті

Ціна може бути усередненою, а може бути в конкретному місці: чи то на базарі, чи в магазині, чи в окремій мережі.

Наша Люся «стару» (ріпчасту) цибулю не їсть принципово, тому ми пророщуємо зелену вдома на балконі, щоб вона не вередувала. Ріпчаста запасена ще з осені… Отже, мені треба напружити маму — вона скаже, гаразд. Але я не розумію, про яку цибулю її питати?! Бо «абстрактної» цибулі не існує — є ріпчаста, зелена або порей. А ти не уточнюєш. А тепер ображаєшся… Дарма!
_шкодую
Нам з мамою багато цибулі не треба. А певно з місяць тому знайома з села передала кілограм чи трохи більше, то ми її ще не з'їли. От я й не цікавилася в магазині скільки та цибуля коштує. А сьгодні купляла інші продукти, то побачила цінник, там писало 10 грн.
Ось тобі, на мій розсуд:
НОВУС, цибуля ріпчаста — 6,89 грн/кг
НОВУС, цибуля ріпчаста молода — 9,99 грн/кг
НОВУС, цибуля біла — 16,99 грн/кг
Акції станом на 11.06.2018:
Фуршет — 6,95 грн/кг
ЕКО-маркет — 6,96 грн/кг
Це тебе влаштовує?

P.S. Як бачиш, тільки в мережі НОВУС продається одночасно 3 різновиди ріпчастої цибулі… Тому наступного разу уточнюй категорію товару та місце продажу, інакше я не можу тобі відповісти.
05:16
+3
Для мене, як і для Ірини, є незаперечною участь у презентації своїх книг на КНИЖКОВОМУ АРСЕНАЛІ
— ІМАДА й
— ТИМУРА,
а те, хто це організував — це за лаштунками.
Якщо у тебе немає знання про процеси, які відбуваються за лаштунками, тоді ти не в курсі механізмів розгортання й дії цих процесів. Для тебе все просто і логічно:

Вийшла друком книжка --> Автор презентував книжку на книгоярмарку

Ти бачиш лише початок і кінець процесу, а середина (ота сама стрілка) для тебе є «чорною скринькою». Для мене це трохи дивно, бо як автор чудової книжки "Красне. Красен. Красн…", ти мусив би хоч трохи розумітися на подібних речах.

А вони полягають, насамперед, у праві власності! Ось ти написав:

… участь у презентації своїх книг...

А тепер запитання: чия книга?! Себто, хто є власником книги?! Якщо розібратися в суті проблеми, то виходить, що:

  • інтелектуальна власність на вміст книги є невід'ємним предметом власності автора;
  • власником матеріальної книжки, як зброшурованого стосу паперу, є зовсім не автор, а видавець;
  • згідно із законодавством, автор тимчасово передає видавцеві своє право інтелектуальної власності на вміст книги в тимчасове користування, завдяки чому видавець випускає матеріальну книжку і сплачує авторові обумовлений законом гонорар (роялті);
  • однак автор не має на матеріальну книжку жодного (!!!) права власності.

Якщо так, то всі мої відносини з видавцем полягають в тому, що я отримую своє роялті за випущену ним матеріальну книжку. Як і коли видавець буде її продавати: в книгарні чи на книжковому ярмарку, чи продасть бібліотекам і т.ін. — то просто не моє діло! Якщо видавець сплатив мені роялті — все, він свої зобов'язання перед автором виконав!!! Інше автора не обходить…

Саме тому участь автора в презентаційних заходах не обов'язкова, бо матеріальна книжка (як зброшурований стос паперу) йому не належить! Це власність видавця — отже, саме видавець мусить думати, як просувати цей товар на ринку, як його презентувати, запрошувати автора на презентації чи не запрошувати… Бо питання стратегії й тактики поведінки на книжковому ринку — це питання видавця, а не автора… Все, що може автор — це обережно спитати видавця, як він збирається просувати конкретний «зброшурований стос паперу» з інтелектуальними ідеями автора на ринку?! Але саме обережно поцікавитися, а не диктувати умови! Бо якщо видавець пошле автора лісом (мовляв, моя книжка, як хочу, так і продаю) — то автор мусить піти лісом…
_не_знаю
18:53
+2
Презентаційні заходи бувають різні. В нас в Обухові часто бувають ВЕЧОРИ ЗУСТРІЧЕЙ з письменниками. І кошти на це витрачаються незначні в порівнянні з орендою МИСТЕЦЬКОГО АРСЕНАЛУ.
Перепрошую: пані Ірина написала:

У мене є надія, тату, що колись і ти будеш презентувати свою книгу на Арсеналі.

Отже, йдеться саме про Книжковий Арсенал, про Львівський книгофорум тощо. Бо в стінах НСПУ я й сам можу зорганізувати безкоштовно, що хочеш! Тільки б з Миколою Славинським домовитись…
_хитрий
19:22
+3
Якщо я написав за лаштунками, то це не є ознакою моєї зневаги і незнання процесів навколо літературотворення. Але за додаткове роз'яснення дякую.
Все почалося не з твоїх слів, а з коментаря пані Ірини, який засвідчує її незнання літпроцесу. Як батько, ти давно міг все їй пояснити. Якщо не пояснив — отже, мабуть, через незнання…
_не_знаю
Якщо ж ти знаєш, але не пояснив… Ну що ж, вибач, друже! Це добре, що тобі відомі механізми літературного ринку.
_не_знаю
Просто є така штукенція, як самвидав. І на цьому виникає багато плутанини. Бо якщо людина займається самвидавом, то вона власним коштом проплачує у видавництві друк певної кількості книжок (а можливо — і створення електронного оригінал-макету, або верстання). Після чого стає власником певного книжкового накладу й розпоряджається ним на свій розсуд.
Самвидав дуже заплутує ситуацію! В очах сторонніх людей (особливо читачів) він «схрещує» автора з видавцем і їхні функції. В очах держави… Одразу виникають питання на права власності, на статутні капітали й їхнє походження, на сплату податків, на законність книготоргівлі тощо. Фактично, вся «законна» діяльність з самвидавом зводиться до того, щоб надрукувавши певний невеличкий наклад своїм коштом, роздарувати його друзям та знайомим, використати для самопіару, самоманіфестації власних думок, переконань тощо. Натомість продаж самвидаву краще приховувати — бо у офіційних інстанцій можуть з'явитися питання щодо оподаткування такої діяльності.
Я особисто цей етап пройшов в другій половині 1990-х і забув його, як страшний сон. Застрягати на цьому етапі не раджу… хоч зустрічав деяких унікумів, які з такої діяльності примудрялися жити!
Самвидав дороге задоволення. Дехто з моїх вихованців пише вірші. І назбиралося вже їх досить багато. Було б гарно видати їх збіркою. То наші львівські видавництва нам порахували за 500 примірників у твердій палітурці 30-35 тисяч гривень. Де ми спонсора на таку суму знайдемо?
Тверда палітурка — це розкіш! Навіщо тверда?! Зробіть м'яку…
Що означає «досить багато» віршів?! Який обсяг?
Навіщо вам 500 примірників самвидаву?! Скільки охочих взяти участь в проекті — діточок + вихователів?..
Якщо в другій половині 1990-х ми робили самвидав, то мінімізували кількість сторінок так, щоб можна було посадити їх на скобу. Бажано — на одну. Наклад — 50-100-150 примірників. Тоді його можна відкатати на різографі — це значно дешевше. Для обкладинки взяти кольоровий папір пастельного тону. Виходить дуже симпампотно, дешево й сердито.
Ось мої книжечки:

Оленина:

Ось інші моєї ж верстки:
Тоня Остролуцька
ШлінчакСорокаКирилюкЮхименкоТертичний
Гляньте за посиланням — там мною ціла бібліотечка наверстана! Й оскільки Центр «Свобода слова» роздобув в Книжковій палаті ISBN, тому ми штампували його на кожну таку книжечку-«метелик». Через дріб давали один і той самий ISBN все новим людям… І Спілці письменників не лишалося нічого, окрім як приймати нових членів з наверстаними мною книжечками! _чудово
А там параметри прості: всередині 4, 8 або 12 сторінок (1-3 внутрішні аркуші формату А4, білі) + обкладинка на кольоровому папері (ми купили 4 пачки різних пастельних тонів), все береться на 1 скобу. В такий «метелик» входить або кілька віршиків, або 2-3 короткі оповідання. І персонально авторові — по 100-150 штук! Ніяких збірок — персональна книжечка!
Більш того, якщо купити подовжений степлер або степлер з поворотною голівкою та різак для паперу — можна книжечки самому клепати! Тоді треба тільки різографію замовити, а потім розкласти всі шпальти, сфальцювати, взяти на скобу, обрізати — це пару годин роботи. А якщо далі людина не збирається до Спілки письменників поступати — тоді ISBN не потрібен! Тоді вручаєш книжечку, і буде людині щастя!..
_ура _ура _ура
UPD. Коротше: зробіть самвидавівську бібліотечку вашого центру — серію «метеликів», до якої увійдуть персональні книжечки віршів ваших вихованців! Кількість сторінок — 4, 8 або 12 (кратне 4-м) + 4 сторінки кольорової обкладинки, друк в один колір на різографі, збирання на 1 скобу, наклад по 100 прим. кожної книжечки-«метелика».
Це найдешевший варіант.
В пачці 80-грамового паперу — 500 аркушів. Отже, з 1 пачки кольорового паперу (500 аркушів А4) та 2 пачок білого паперу (1000 аркушів А4) у вас вийде 5 «метеликів» при накладі кожного 100 штук, всередині якого буде 8 сторінок. Якщо акуратно складати (фальцювати) — можна обійтися навіть без обрізання. Я перевіряв: навіть 12-сторінкові «метелики», складені та взяті на скобу дуже акуратно, можна не обрізати…
Скільки коштує 1 пачка кольорового паперу? 180-200 грн.
Скільки коштує 2 пачки білого паперу? (80-100 грн) х 2 шт. = 160-200 грн.
Скільки коштує різографія 100 прим. в 1 колір у Львові? Не знаю — але це не буде дорого. Плюс коробочка скобок. Плюс степлер.
_соромлюсь
Які 33'000-35'000 гривень?! Ви про що?!
08:41
+3
Оо, дякую за роз'яснення
Дякую за роз'яснення.
Самвидавівські крижечки у нас вже є. Ми їх ще з 2010 робимо. Але до нас приїжджають гості з-за кордону, це наші спонсори, ну, або потенційні спонсори. _хитрий
Їм самвидавівську книжечку не подаруєш. Крім того ми часто кудись самі їздимо і приймаючій стороні теж подарунки даємо. А ще зараз всюди про інклюзію заговорили, то ми б хотіли розіслати нашу збірку по інклюзивних школах, щоб діток мотивувати до творчості.
От в неділю четверо моїх вихованців повернулися з Польщі, з поетичного фестивалю, привезли три відзнаки. Я з ними, на жаль, не їздила, бо було обмеження по кількості людей в делегації. То організатори попередні роки теж робили самвидавівські збіри, а цього року вже повноцінну книжку видали. Кожен учасник по 1 примірнику отримав. А решту теж по спец. закладах розіслали.
Але до нас приїжджають гості з-за кордону, це наші спонсори, ну, або потенційні спонсори. _хитрий Їм самвидавівську книжечку не подаруєш.

Чому?! Самвидавівські книжечки — це природний шабель до великотиражних книжок. За великим рахунком, вони і призначені для того, щоб тицьнути їх в руки великому видавцеві та/або спонсору! Цей «дядя» має потримати таку самвидавівську книжечку в руках і оцінити, як виглядатиме нормальна солідни книжка. Тому потенційним спонсорам саме і треба самвидав вручати! Бо якщо ви й самі, без спонсора знайшли 35'000 грн на збірку — нащо вам тоді спонсор?!
_стежу

А ще зараз всюди про інклюзію заговорили, то ми б хотіли розіслати нашу збірку по інклюзивних школах, щоб діток мотивувати до творчості.

Те ж саме можу повторити. Для цієї мети самвидав підходить 100%.

То організатори попередні роки теж робили самвидавівські збіри, а цього року вже повноцінну книжку видали. Кожен учасник по 1 примірнику отримав. А решту теж по спец. закладах розіслали.

Ну, тоді спонсорів шукайте, які б вкинули в проект 35'000 — бо ці кошти не повернуться… Але все одно раджу:

  • зробити м'яку обкладинку, а не жорстку палітурку — це дешевше;
  • якщо наклад плануєте 500 прим. — замовляйте різографію, а не поліграфію, бо менше 1000 прим. поліграфія виходить «золотою».
Дякую, пане Тимуре, за ваші поради. я їх передам своїм колегам, бо сама нічого не вирішую.
Отакі книжечки більш серйозні:

Там вже всередині до 76 сторінок — це 19 аркушів А4 + обкладинка з цупкого паперу. В такий формат я втискував, як бачите, вже повість або невеличкий роман. Там вже не 1, а 2 скобки, і вручну ти їх не проб'єш, і різаком не обріжеш. Це вже все в друкарні замовляється. А ось колективна — клубна збірка:

Але наклад тут — до 200 штук. Це різограф, друк в 1 колір. Тільки на «До комунізму...» обкладинку я робив на цупкому папері текстури «Льон» в 2 кольори: спочатку малюнок в пастельно-брунатному тоні (пантон обрав в друкарні), потім чорний текст (вже не пантоном, а «глухою» чорною фарбою 100%) за другий прохід.
Не знаєте, де кольоровий папір купити?! Пошукайте в мережі — ось приклад! Раджу колір "червона риба":
ТЛ - Дульцінея
Бо якщо взяти блакитний — недруги можуть сказати, що автор «голубий» = гей; якщо рожевій — «лесбі», якщо зелений — що автор любить «зелень» (гроші), ящо жовтий — що це «жовта преса»… Лише до кольору «червона риба» (а це пастельний помаранчевий тон) ніхто не зміг підшукати образливого епітету.
_сміюсь _чудово _сміюсь
Це була моя знахідка, я постарався.
06:15
+3
Тимуре, я перечитав коментар Ірини. Він загалом позитивний. Вона не з вулиці, а керує громадою українців Лівану і в цій якості дещо знає про книговидання і презентації. Спілкуючись з тобою й Імадом (вживу!), вона помітила, що ви не святі й не небожителі, але ПРЕЗЕНТУВАЛИ свої твори на МА. Знаючи свого батька, вона побажала цього ж і йому. Просто посміла висловити НАДІЮ, що колись її батько презентуватиме свою книгу на Арсеналі. Мабуть в чомусь таки помилилася…
08:39
+3
Молодець
Та не ображайся ти, прошу! Божечки… _шкодую
Я зі свого боку сподіваюся, що у тебе ще й інші книжки будуть — отож їх і презентуватимеш на Книжковому Арсеналі! А разом з ними презентуєш і чудову книжку «Красне. Красен. Красн...»
_чудово
Бо у мене не одна книжка є, які я загалом ніде не презентував. І таке було. Й нічого — живий лишився, та й книжечки розійшлися серед читачів… Повільніше — але розійшлися.
05:10
+3
Тимуре, перш ніж потрапити на КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ і мати там власну автограф-сесію, ти пройшов велику життєву школу. Осилив навіть поліграфію на колінах. Неоціненна якість для розгортання Руху, починаючи з 1989 р., коли цінувалася кожна листівочка.
Розумію. Бо саме за оці самвидавівські книжечки-«метелики» деякі відомі нині письменники скидають переді мною капелюха. Бо в 1990-х видатися в Україні було неможливо, тоді Роман Кухарук зорганізував Центр «Свобода слова», я був одним з тих, хто зареєстрував ЦСС в Міністерстві юстиції, а потім опанував верстку в PageMaker, сякий-такий дизайн і всі інші етапи «поліграфії на колінах», як ти висловився. І зусиллями ЦСС отримали дорогу в життя багато письменників і журналістів.
05:36
+2
Навколо нас тече життя у всій його різноманітності. Українці харчуються не лише ПРАНОЮ і читанням книжок. Наприклад, споживають цибулю (не всі! не всі!) цілий рік (мова не про молоду цибулю чи порей). Написавши, що цибуля мені дісталася 2.6.18 р. в Обухові по 7 гр за кіло, я сподівався, що це хтось помітить і СПІЛКУВАННЯ пожвавиться.
Вияснилося, що в червні-18 цибуля коштує в гривнях за кг:
— в Обухові — 7; в Києві — 7; у Львові -10;, а в Лівані — 13-26. Виходить, що і в цінах на цибулю прослідковується ЄДНІСТЬ України.
За тим же посиланням я знайшов, що сьогодні, 12.06.2018 цибуля ріпчаста у Львові в «Фуршеті» коштує по акції 6,95 грн/кг. Мабуть, Дзвінка Сопілкарка не в «Фуршеті» бачила цибулю по 10 грн/кг…
_не_знаю
Так. То маленький магазинчик, в нашому будинку, куди сусіди за покупками в тапочках ходять. За такі зручності теж платити треба, тому й ціни трохи вищі.
08:46
+3
Щиро дякую пане Тимуре за скурпульозне пояснення всього і вся щодо книго-індустрії! Ви — молодці, подолавши такий складний шлях в письменництві, гарного Вам дня та творчої наснаги!
Будь ласка, будь ласка! Хоча пояснював я це Дзвінкій Сопілкарці, власне…
Але якщо і Вам в далекому Лівані це згодиться — то й добре! Радий, дуже радий! _чудово
12:11
+2
Загалом-то, вся «фішка» того, що друг Анатолій назвав «поліграфією на колінах», полягає в можливості прошити аркуш формату А4 посередині. Звичайним степлером цього не зробиш! Для цього потрібен спеціальний степлер.
_заспокоюю
Або степлер з поворотною голівкою:

Степлер з поворотною голівкою
Або подовжений степлер:

Степлер подовжений
Перевага подовженого степлера в тому, що ним можна прошивати навіть формат А3 посередині! Це означає, що можна купити принтер, який друкує на папері А3, й відповідний різак — а отже, можна навіть випускати самвидавівські журнали формату А4… Розумієте?!
_чудово
Отже, саме подовжений степлер зберігається у мене вдома, як технічна цінність підвищеного значення. Бо маючи його й акуратно зробивши фальцювання, я навіть без різака можу наштампувати хоч зараз самвидавівські книжечки!
_чудово
Так, в звичайних магазинах канцтоварів таких степлерів ви не знайдете. Там будуть продаватися моделі «на всяк колір і смак» — тільки не подовжений і не з поворотною голівкою!!! Але коли перед Центром «Свобода слова» встало руба завдання оперативної «поліграфії на колінах», я знайшов і подовжений степлер, і степлер з поворотною голівкою на оптово-роздрібному складі й купив там по одному. Степлер з поворотною голівкою віддав ЦСС, подовжений залишив собі.
_сміюсь
Останнє, що лишається вирішити — це скобки. Стандартними скобками 24х6 можна легко прошивати до 6 аркушів — для «метеликів» на 12 сторінок потрібно вдвічі менше (3 аркуші). Отож проблеми скобок не виникає. Але якщо треба прошити, наприклад, 8-9-10 аркушів, то тут потрібна подовжена скобка — 24х8, 24х10, 24х12, 24х14 тощо. Чим більшу кількість аркушів прошиваєш — тим довші скобки. Їх дістати легше, в канцтоварах вони нечасто, але продаються:

Скоби подовжені
От, власне, і всі «підводні камені». Якщо дістанете все це — інше не складе проблеми…
16:58
+2
Я маю інший СТЕПЛЕР — господарський. При довжині скоби 14 мм він спокійно проб'є 50- 100 аркушів, це вже книжка десь до 200 стор. 1000 скоб коштує 15 гр. 5 скобок на книгу через 4 см. І буде міцно. Це вже не метелик.Приклеїти палітурку м'яку можна навчитися. А от різографія і макетування це вже складніше. Ось степлер
Агаааа! Таким можна залюбки зшити цілу пачку паперу, не заперечую… Одна проблема: під низ щось підкласти треба — бо кінчики скобок при натисканні мають загнутися всередину… Адже це господарський степлер, він розрахований на те, що кінчики скоби входять в деревину чи інший матеріал перпендикулярно й не загинаються. А нам їх треба загинати… Але що проб'є — то проб'є!
_чудово

Приклеїти палітурку м'яку можна навчитися.

Якщо йдеться про «метелик», простіше не клеїти палітурку, а взяти на скобу м'яку обкладинку разом з нутряшкою. От якщо у тебе книжка складається з декількох внутрішніх зошитів — от тоді варто їх усіх взяти під палітурку! Але то вже серйозна книжка, я ж розбираю варіант саморобної брошурки.

А от різографія і макетування це вже складніше.

Макетування — це комп'ютерна верстка. Я колись освоїв верстальну програму PageMaker, але далі вже верстали в Quark Express, а потім і в Adobe Acrobat. Власне, головна перевага верстальних програм — в наявності опції «спуску шпальт»: коли програма сама розставляє їх в тому вигляді, як вони мають друкуватися.

Хоча можна обійтися навіть без верстання як такого. В звичайному офісному Word'і можна все повиводити на формат А5 (на обидві половинки А4 при горизонтальному друці), потім порізати і правильно розкласти вручну. У видавництвах тепер саме так часто і роблять…

Що ж до різографії… Перепрошую, ти це сам не потягнеш! Це тільки замовляти треба. Але тут діло таке:

  • наклади від 1000 примірників і вище рентабельно замовляти в друкарні;
  • наклади до 1000 примірників рентабельні на різографі.

Ось і вся арифметика! _вибачаюсь
01:04
+2
Підкласти можна металеву пластинку із заглибинами, як у конторському степлері. Тоді скоба, яка проб'є папір, загнеться в потрібному напрямі. Щодо друкування на принтері аркуша А4 (210мм×297мм) альбомним друком і перегинання надвоє цього аркуша у формат А5 (148мм×210мм), то це хороша ідея. Вийде зразу 4 сторінки. Друк на ксероксі, мабуть, буде ще дешевшим ніж на принтері.
Все вірно: на принтері виводиш 1 примірник, який використовується в якості «плівки» при множенні. Можна і на ксероксі множити — нема заперечень! От тільки ксерокс дає нижчу якість друку в порівнянні з тією ж таки різографією. Але це краще один раз побачити, ніж сто разів пояснювати…
_не_знаю
Але якщо зовсім сутужно, то можна і на ксероксі накатати 50-100-150 примірників кожного аркуша в двосторонньому варіанті. Схема розкладки шпальт (для 8 сторінок + 4 стор. обкл.) наступна:

Схема копіювання:
1. обкл. 4-1, на звороті 2-3
2. 1 аркуш 8-1, на звороті 2-7
3. 2 аркуш 6-3, на звороті 4-5
Схема складання «метелика»:
обкладинка + аркуш 1 + аркуш 2
Потім акуратно фальцюєш (перегинаєш навпіл), потім прошиваєш скобою.
_чудово
«Метелик» на 8 сторінок + 4 стор. обкладинки готовий!!!
Бо якщо акуратно фальцювати і прошивати — обрізати не буде потреби!

UPD. Схема «метелика» на 12 сторінок + 4 стор. обкладинки наступна:

І таке інше… 1 аркуш — це 4 сторінки _чудово
Цікава розповідь! Я ніяк не можу налаштуватися вже третій рік взяти та й приїхати на Книжковий Арсенал. Хочеться, та щось завжди заважає, ну на наступний рік можливо все складеться так як треба))

Що до цибулі, то в Сумах ціна на неї від 7 до 9 грн.
16:49
+2
Дякую, друже Сергію, за добре слово.
Колись може й зустрінемося у Києві, може й на МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ. Отже і в Сумах цибуля коштує як і у нас на Київщині десь по 7 гр. за кіло.
В якості післямови…
З'явилися умови участі в 25-му Львівському форумі видавців, що відбудеться 19-23 вересня 2018 року. Витяг з умов щодо учасників:

2. Учасники та експонована продукція.
2.1. Учасниками ярмарку можуть бути українські та іноземні видавництва книжок та періодичних видань, видавничі організації, підприємства гуртової та роздрібної книжкової торгівлі, друкарні, поліграфічні підприємства, виробники та розповсюджувачі електронних видань, програмного забезпечення, аудіо- та відеопродукції, канцелярських товарів, супутніх товарів, літературні агенції, асоціації, громадські організації, культурні центри та фонди.

Ще раз:

  • українські та іноземні видавництва книжок та періодичних видань,
  • видавничі організації,

  • підприємства гуртової та роздрібної книжкової торгівлі,
  • друкарні,
  • поліграфічні підприємства,
  • виробники та розповсюджувачі електронних видань, програмного забезпечення, аудіо- та відеопродукції, канцелярських товарів, супутніх товарів,
  • літературні агенції,
  • асоціації,
  • громадські організації,
  • культурні центри та фонди.

Як бачите, все це юридичні особи і громадські утворення — жодних «творчих одиниць»!!! Ніяких письменників!!! Усіх нас запрошуватимуть на свої заходи видавці, літагенції, асоціації, громадські організації, культурні центри та фонди. Бо вони є учасниками, а ми (письменники) — це так, нулі без палички…

Випадкові Дописи