До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Як розвинути віру в себе

Як розвинути віру в себе
Джерело матеріалу:

Як ви думаєте, що є основою успіху в будь-якій справі?

Можливо, добре знання цієї сфери діяльності, наявність досвіду, видатний інтелект, або ж, як зараз модно говорити, велика внутрішня енергетика?

Нічого подібного!

Основою успіху в будь-якій справі є особливий вид віри: віра в себе — віра в свою здатність цього успіху досягти.


У Священній книзі всіх християн — Євангелії багато говориться про необхідність вірити і про протилежності віри — сумніви. Христос говорить своїм учням: «Істинно кажу вам: якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: «Перейди звідси туди», і вона перейде; і нічого не матимете неможливого!» Апостол Яків, кажучи про значущість віри додає, що не можна сумніватися, «Бо хто має сумнів той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер».

Давня тибетська мудрість говорить: «Сумнів зраді дорівнює». Людина, яка сумнівається в собі, зраджує сама себе. Давні [люди] взагалі добре знали ці істини — ще за п'ятдесят років до народження Христа, римський поет Вергілій писав: «Вони можуть, бо вони в цьому переконані».

Ті, хто досягли вершин успіху, теж прекрасно знають, наскільки важливо вірити в свої сили. Ось тільки кілька висловлювань великих людей:

  • «Талант — це віра в себе. У свою силу». (Максим Горький — великий російський письменник)
  • «Якщо не вірити в самого себе, не можна бути генієм». (Оноре де Бальзак — великий французький письменник)
  • «Віра в себе є щось прекрасне, бо це ознака людини, котра усвідомлює свої здібності». (Томас Гоббс — англійський філософ-матеріаліст)

Один сучасний успішний російський підприємець на запитання журналіста про те, в чому секрет його успіху, пожартував: «У тупій самовпевненості, ідіотичному оптимізмі та глухоті до здорового глузду». 

Самовпевненість

Скільки ж негативного сенсу приписали цьому слову в свідомості багатьох з нас батьки і вчителі! Самовпевненість — це віра в самого себе. І не треба грати словами, кажучи, що «самовпевненість — це погана якість, а віра в себе — гарна». Самовпевненість і віра в себе — це одне і те ж. Мені особисто дуже подобається таке визначення цього поняття:


«Віра в себе — це переконаність людини в тому, що у неї все вийде».


То звідки ж ростуть наші сумніви в собі, сумніви в своїй здатності чогось досягти в цьому житті своїми силами?

Психологи знають — з дитинства. А саме з неправильного підходу до виховання дитини.

Тільки згадайте, скільки зусиль докладається батьками і вчителями для того, щоб дитина мислила тими ж шаблонами, якими мислять її вихователі (або взагалі не мислила), а головне — щоб вона почувалася слабкою і нікчемною (дурнішою, слабкішою, у всякому разі, почувалася приниженою в порівнянні з батьками і вихователями). Які шикарні засоби руйнування віри в себе дає наша система виховання!

Просто згадайте про своє дитинство — чи не було там виховних фраз типу:

  • «Виростеш — зрозумієш!»;
  • «Яйця курку не вчать!»;
  • «Рано тобі ще про це думати!»;
  • «Роби, що тобі кажуть і не мудруй!» (в даному випадку мається на увазі — «думай так, як тобі кажуть»);
  • «Поживеш з моє — тоді дізнаєшся» (мається на увазі — «не думай, тому що не маєш ти поки на це права»);
  • «Відповідати треба так, як написано в підручнику — нема чого молоти відсебеньки»;
  • «У творі з літератури писати треба те, що говорили літературні критики!» тощо.

Ще страшніше діють образи, якими батьки і деякі вчителі «нагороджують» дитину в дитинстві: «Дурепа!» («Придурок!»); «Тупиця!»; «Ледар!» («Лінивиця!»); «Недолуга!» («Бовдур!»); «Ідіот!» ( «Ідіотка!»); «Руки з дупи» («Руки у тебе криві»); «Дохляк!»; «Слабак!»; «Дистрофік!»; «Мямля!» тощо.

Психологи знають, що дитина несвідомо вірить своїм батькам і вихователям. І коли ті говорять їй, що вона «Тупиця» або «Ледащо», це діє як навіювання під гіпнозом. Взагалі-то такі фрази — це і є сугестія (навіювання).

Порівняйте: «Не переживай, у тебе все вийде!» і «Нездара!».

Перше — підтримує віру в себе. Друге її руйнує. На щастя, дитина ніколи не вірить повністю, що вона дійсно «негідник», «придурок», «ледар», «тупиця» та ін., але на жаль вона все-таки завжди в це вірить (нехай і несвідомо, це вже не важливо), адже так сказала мама (тато, бабуся, дідусь, вчителька та ін.). Усе. Віра в себе підірвана. Дитина починає сумніватися в собі та своїх здібностях.

«Сумнів зраді дорівнює» — дитина знаходить систематичний досвід зради самої себе: зради своїх здібностей (читай: зради того, що в неї заклав Бог або Природа). Сім'я і школа втовкмачують дітям, що бути самовпевненим зле.

Чому вони це роблять?

Та просто тому, що впевнена в собі дитина вселяє побоювання батькам і вчителям. Вони просто бояться, що не зможуть нею управляти. Адже впевнена в собі дитина, з точки зору батьків і вчителів, «має нахабство» мати свою власну думку з приводу тих чи інших подій.

А якщо вона має свою власну, відмінну від виховної, думку, то (не приведи Господи!) і вона почне діяти не так, як вихователі (ну ще б пак, «не дай боже» дитина стане успішнішою за своїх вихователів — це ж який удар по їхній самооцінці).

Заради керованості дитини придушується її віра в себе, її віра в те, що вона здатна сама до чогось дійти своїм розумом, її віра в те, що вона сама здатна чогось досягти в цьому житті. Такою є ціна керованості.

Більшість людей набагато сильніші, ніж вони думають, вони просто забувають іноді в це вірити. 

Як же розвинути віру в себе?

Мабуть, тут є три рекомендації, які слід виконувати:

  • Перше — забудьте все негативне, що говорили Вам з приводу Ваших здібностей Ваші батьки і Ваші вихователі.

Коли Вам полізуть вкотре в голову думки типу «я невдаха, у мене нічого не виходить» — просто посміхніться, скажіть подумки з насмішкою «ну, спасибі!» всім тим, хто колись вселяв Вам ідеї про Вашу «неповноцінність», ще раз доброзичливо посміхніться — на цей раз самому собі, та скажіть собі при цьому подумки «знов я за старе, але ні, я туди не повернуся» і рішуче женіть деструктивні думки про свою нездатність геть зі своєї голови.

Як говорить Михайло Юхимович Литвак: «Життя штука легка, якщо Вам важко — отже, просто Ви щось робите не так». Отже, коли щось не виходить, треба припинити на час діяти, сісти і гарненько подумати: що я роблю не так і де я можу знайти інформацію про правильний спосіб дії? Відповідь на це запитання зазвичай серйозно просуває вперед на шляху до успіху.

  • Друге — це потрібно робити так, як свого часу вдало сформулював Дейл Карнегі (хоча він не претендує на авторство цієї методики): «Щоб розвинути віру в себе, каже він, потрібно робити саме те, що ви боїтеся робити й уважно розбирати найбільш вдалі випадки з цього свого досвіду».
  • Третє — це рекомендація від автора «Собору Паризької Богоматері» — великого французького письменника Віктора Гюго: «Уникайте тих, хто намагається підірвати вашу віру в себе. Ця риса властива дрібним людям. Велика людина, навпаки, вселяє вам відчуття, що і ви зможете стати великим». Справді, «в світі надто багато людей, готових списати вас з рахунків. Вам не потрібно робити це самостійно».

І в будь-якому разі, запам'ятайте гарненько: «Якщо ви самі цінуєте себе невисоко, світ не запропонує вам ані шелягом більше».

Михайло Литвак

+4
280
RSS
15:21
+2
Щодо авторства статті — маю сумнів через те, що наприкінці Михайло Литвак цитує… Михайла Литвака в третій особі! Це на нього не схоже. отже, стаття, найшвидше, є переказом якихось його робіт!
15:47
+2
Для мене особисто цей матеріал цікавий перерахунком «виховних засобів», якими батьки й педагоги ламають дитину «під себе». Часто доводиться чути, що в єврейських сім'ях дітей нібито заохочують до ініціативи, до висловлювання власної думки тощо. Я відповідаю: лише в певних межах. А тут — ось, будь ласка, 7 типів «виховних» фраз:

«Виростеш — зрозумієш!»;
«Яйця курку не вчать!»;
«Рано тобі ще про це думати!»;
«Роби, що тобі кажуть і не мудруй!» (в даному випадку мається на увазі — «думай так, як тобі кажуть»);
«Поживеш з моє — тоді дізнаєшся» (мається на увазі — «не думай, тому що не маєш ти поки на це права»);
«Відповідати треба так, як написано в підручнику — нема чого молоти відсебеньки»;
«У творі з літератури писати треба те, що говорили літературні критики!» тощо.

Відповідально заявляю, що всі вони систематично вживалися моєю мамою! Особливо «яйця курку не вчать!» і «поживеш з моє — тоді дізнаєшся». А щодо «у творі з літератури писати треба те, що говорили літературні критики!» вона ще й себе за приклад ставила: бо коли навчалася в школі, то обожнювала вигадувати кучеряві цитати «в тему» і приписувати їх відповідним критикам. Але оскільки при цьому переписувала в твори й реальні фрагменти їхніх критичних статей — вчителі губилися й ставили мамі «п'ятірки».

Окрім того, не тільки батько, але й мама всіляко втовкмачували мені думку, що ніякого письменника з мене не вийде. А тому…

В єврейських сім'ях дітям теж «підрізають крильця»! В чім тоді річ?! Можливо, ось в цьому "не вірить повністю":

На щастя, дитина ніколи не вірить повністю, що вона дійсно «негідник», «придурок», «ледар», «тупиця» та ін.

Згадуючи себе малим, скажу: так, я ніколи повністю не вірив дорослим! Більш того, я з дитинства прекрасно розумів причину цього, на яку Литвак вказав абсолютно точно:

Та просто тому, що впевнена в собі дитина вселяє побоювання батькам і вчителям. Вони просто бояться, що не зможуть нею управляти. Адже впевнена в собі дитина, з точки зору батьків і вчителів, «має нахабство» мати свою власну думку з приводу тих чи інших подій.

Я розумів свою дитячу неповноправність в дорослому суспільстві, тому завжди мріяв вирости, щоб самому за себе відповідати. Тому ні за які «пряники» я не хочу повертатися в дитинство — бо в дитинстві я не відповідав за себе + мене «обробляла» навіть мама! Тому я періодично дурив дорослий світ в очікуванні, коли нарешті подорослішаю.

Хоча і в розрахунок думки дорослих брав, звісно. Тому й поступав не в літінститут, не на філфак університету й не в педінститут, а в КПІ — бо це був компромісний варіант: вдень я буду спочатку студентом, потім інженером, а вночі письменником-фантастом.

Отже, не все настільки однозначно. І не все залежить від зовнішніх впливів. Очевидно, значну роль відіграють і вроджені внутрішні якості дитини, на яку здійснюється тиск.
_вибачаюсь _не_знаю _вибачаюсь _не_знаю _вибачаюсь
Відповідально заявляю, що всі вони систематично вживалися моєю мамою! Особливо «яйця курку не вчать!» і «поживеш з моє — тоді дізнаєшся».

Тоді моя мама вашу переплюнула. Коли я хотіла щось робити самостійно, вона часто мені казала: «Почекай, поки я помру, тоді будеш робити».
_розгублений
«Почекай, поки я помру, тоді будеш робити».

Моя мама таке теж казала _хитрий _хитрий _хитрий
Як варіант: «Через мій труп!!!»
_не_знаю _не_знаю _не_знаю
Просто ця сакраментальна фраза Литваком до канону не включена.
До речі, у Корнія Чуковського у «Від 2-х до 5-ти» це перероблено на жарт:
— Бабулю, а ти колись помреш?
— Помру, онученько, звісно помру.
— От коли я нарешті крутитиму твою швейну машинку!

_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
22:12
+2
Але є в цій статті й такі речі, з якими б я посперечався.

№1

У Священній книзі всіх християн — Євангелії багато говориться про необхідність вірити і про протилежності віри — сумніви. Христос говорить своїм учням: «Істинно кажу вам: якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: «Перейди звідси туди», і вона перейде; і нічого не матимете неможливого!» Апостол Яків, кажучи про значущість віри додає, що не можна сумніватися, «Бо хто має сумнів той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер».
Давня тибетська мудрість говорить: «Сумнів зраді дорівнює». Людина, яка сумнівається в собі, зраджує сама себе. Давні [люди] взагалі добре знали ці істини — ще за п'ятдесят років до народження Христа, римський поет Вергілій писав: «Вони можуть, бо вони в цьому переконані».

На мою думку, автор дарма посилається на Христа, Який не бачив у сумнівах нічого поганого. Про це свідчить, наприклад, Його заклик до апостолів остерігатися фальшивих пророків, а не сліпо довіряти їм. Отже, віра не суперечить сумнівам. Більш того, я неодноразово писав, що юдаїзм заперечує сліпу віру, бо вона веде до фанатизму. Саме тому в разі виникнення сумнівів Ісус зовсім не закликав картати себе самого останніми словами і вважати зрадником. Його рецепт був геть іншим: дослідити писання — бо сумніви можуть як розвіятися, так і справдитися… Отже, на Євангелія тут краще не посилатися.

№2

віра в себевіра в свою здатність цього успіху досягти

То звідки ж ростуть наші сумніви в собі, сумніви в своїй здатності чогось досягти в цьому житті своїми силами?

На мою думку, тут автор дещо наплутав.
По-перше, віра в себе більша, ніж віра в мою здатність чогось там досягти. Бо перше поняття ширше від другого.
По-друге, якщо я вірю в здатність досягти чогось за допомогою моїх внутрішніх ресурсів — то я покладаюся лише на мої внутрішні ресурси. Якщо ж я вірю в можливість досягти чогось за допомогою віри в Бога, то я спираюся на ресурси… Самого Бога! Які в будь-якому разі більші, ширші й якісніші від моїх внутрішніх ресурсів… Отже, віра в Бога все ж таки краща, ніж самовпевненість!
_не_знаю
05:26
+3
Життя штука легка? На Землі життя влаштовано так, щоб одне одного З'ЇДАЛО.
життя влаштовано так, щоб одне одного З'ЇДАЛО

З'їдають лише того, хто готовий здатися.
12:03
+3
Ой, Дзвінко, в біосфері Землі є ХАРЧОВІ ЛАНЦЮЖКИ. Треба ще дослідити харчовий ланцюжок за участі людства як об'єкта. Бо є ілюзія, що людина всемогутня і замкнула на собі всі харчові ланцюжки. А щодо переконання інших: ТИ НІКЧЕМА!, то це є підготовкою до «поїдання».
Друже Анатолію! В даному випадку я погоджуся все ж таки з Дзвінкою Сопілкаркою, а не з тобою. Візьми нас з Оленою. В старших класах школи (9-10) і я, і вона надсилали свої твори у всесоюзний журнал «Юність». Я надіслав роман зі шкільного життя в 4-х грубих зошитах. Олена надіслала спочатку першу добірку поезій, потім другу. В підсумку нам обом добряче «врізали по пальцях». Але результат був діаметрально протилежним:

  • я не припинив писати «в стіл», а після зустрічі з Оленою в 1984 році поступово «розписався» до професійного рівня;
  • Олена припинила писати загалом, після зустрічі зі мною в 1984 році вжилася в роль «музи» прозаїка-фантаста, а до активної літературної творчості повернулася аж в 2011 році.

Розумієш різницю?! Я не збирався здаватися на літературному фронті, тоді як Олена змирилася з поразкою. Щоб наважитися на другу спробу, їй знадобилося понад чверть століття часу й наявність під боком вже розкрученого чоловіка-письменника. Якби не ці «тепличні» умови — вона б нічого в літературі не зробила. Вона й досі більше панікує та вередує там, де не треба.

Висновок:

  • талановитими від народження є всі діти;
  • намагаються «пригасити» творчі іскри у всіх і кожного, і повсякчасно — цього не уникає ніхто;
  • але «виживають» в творчому плані саме ті, хто не готовий здаватися — або іскри їхнього таланту палають особливо потужно (так, що жодними відрами помиїв їх не залити), або ці люди надто звитяжно, надто вперто захищають, оберігають іскри свого таланту...
13:05
+2
До речі, мені імпонує третя рекомендація автора:

Третє — це рекомендація від автора «Собору Паризької Богоматері» — великого французького письменника Віктора Гюго: «Уникайте тих, хто намагається підірвати вашу віру в себе. Ця риса властива дрібним людям. Велика людина, навпаки, вселяє вам відчуття, що і ви зможете стати великим». Справді, «в світі надто багато людей, готових списати вас з рахунків. Вам не потрібно робити це самостійно».

Я вже неодноразово писав, що ніколи й нікому в житті не казав: «Ти безталанний (безталанна) — кинь графоманити, йди краще ваксою торгувати». Ні!!! Ні на кого й нізащо я не вішаю тавро «графомана»!!! Завжди кажу: «Все залежить від тебе. Захочеш працювати над собою — виправишся! Тобі треба звернути увагу от на це й на це, а оце у тебе добре», — навіть якщо переді мною відверта графоманія. Бо через графоманство проходять всі без виключення, а наскільки потужна іскра таланту палає в душі людини — я не знаю. Це може знати лише сама людина…
_вибачаюсь
14:32
+2
Тимуре, подивися попередній мій комент, який починається словами: життя штука легка? Я це заперечую. А ти?
Життя — штука легка… коли жити приємно!
Приємно жити тоді, коли ти робиш свою справу як слід!
Бо все відбувається природно + маєш від життя те, що йде тобі на користь.
15:51
+4
Потрібно брати приклад з євреїв. Як вони виховують своїх дітей з малечку? «Ти найрозумніший, найкрасивіший і т.д. і Т.П.» А нас як виховували? Як в статті зазначено: «ти дурень, дибіл, клепки нема...ідіот»… і маємо потім купу комплексів))))
16:29
+5
Потрібно брати приклад з євреїв. Як вони виховують своїх дітей з малечку? «Ти найрозумніший, найкрасивіший і т.д. і Т.П

Якщо так виховувати то потім виростають капризні егоїсти сенс життя яких зводиться до доказування всім і вся що вони най-най.

Правильно — «ти хороший, ти розумний, ти красивий». Тоді не буде ніяких комплексів і буде належне хороше ставлення до інших. Тоді інші здаватимуться теж такими ж хорошими, розумними, красивими, а не тими з ким треба постійно суперничати за звання «най-най».
16:35
+4
звичайно крайнощі в одну чи іншу сторону це неправильно і не на користь. Я мала на увазі що дійсно потрібно хвалити своїх дітей і часто хвалити коли вони роблять щось добреі правильне, а коли вони помиляються вказувати на їх помилки, але ні в якому разі не ображаючи
Повторюю для тих, хто неуважно читав попередні коментарі: від моєї мами-єврейки я чув в дитинстві всі сім ключових фраз, перерахованих автором! А також "через мій труп!" — як варіант фрази матері Дзвінкої Сопілкарки. Цим мені матеріал і цікавий.
_сильний
Окрім того, «спасенні» бесіди на тему, що письменника з мене не вийде нізащо й ніколи, бо просто не вийде, просто не дано, просто «не з нашим єврейським щастям», зі мною вели і мама, і тато.

UPD. Ясна річ, «дебілом» мене не називали. Але навіщо називати «дебілом» дитину, яка почала самостійно читати аж в 5 років, а не в 4, тільки тому, що у неї виявилися проблеми з зором і цілий рік пішов на добирання й виготовлення складних астигматичних окулярів?! А перш ніж йти до школи, ця дитина вже самостійно прочитала, наприклад, «Дітей капітана Гранта» Жуля Верна, «Из чего все» (популярна, в «дитячому» виконанні книжку по матеріалознавству), збірку переказів Бажова «Малахітова шкатулка», товстелезну збірку казок Віталія Біанкі, товстелезну збірку французьких народних казок тощо?.. Нічого собі «дебіл»…
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
22:34
+4
Пропоную спробувати увійти останнім в царство боже — зібравши увесь послід до кінця
22:39
+3
І багато з перших стануть останніми, а останні -першими." 32 Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними. І дивувались вони й, ідучи за ним, страхалися.
Прикривати тили = бути останнім може тільки сильний.
Ага. І закрити за собою двері на великий замок.

Випадкові Дописи