До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Свідомість - лиш веселка над безоднею

Свідомість - лиш веселка над безоднею

Як несвідомі процеси формують нашу особисту історію

Про силу несвідомого психологи говорять вже понад століття, проте поки немає якихось серйозних експериментальних доказів існування цього шару психіки.

Розповідаємо вам про одне нещодавнє дослідження, автори якого, професор психологи Девід Оуклі та професор нейропсихології Пітер Халліган, провели низку експериментів з використанням ФМРТ і дійшли висновку, що свідомість не просто не контролює емоції, почуття і думки — вона, навпаки, йде на поводу в них і постфактум створює для цих почуттів і думок пояснення, створюючи таким чином нашу персональну історію. Це проливає нове світло на те, як можуть взаємодіяти між собою свідоме і несвідоме.

Часто ми вважаємо, що наша поведінка, переконання або думка про щось, — все це результат ґрунтовних роздумів. Нам здається, що всередині нашої голови засідає якийсь «виконавчий комітет», який думає, творить плани, доходить висновків і спускає нам готові рішення, які ми втілюємо в життя. Ця модель виконавчого контролю «зверху вниз» десятиліттями превалювала в головах і влаштовувала не тільки обивателів, а й вчених.

Сьогодні більшість експертів розглядають людську свідомість як комбінацію двох різних феноменів.

Перший — це індивідуальна свідомість, яку ми переживаємо від одного моменту до іншого і яка є джерелом знання про те, хто ми є в реальному світі й де знаходимося. Вона допомагає в розпізнаванні явищ об'єктивної реальності й дозволяє бачити можливості та загрози. А другий — це зміст свідомості: наші думки, почуття, враження, наміри і спогади.

У статті «Гонитва за веселкою: несвідома природа буття», опублікованій в листопаді 2017 року у Frontiers of Psychology, наводиться «революційне» твердження про те, що насправді наші думки і почуття не є результат роботи звичної логіки, а являють собою похідне швидких несвідомих процесів, і що «свідомість» не має на увазі виконавчого, причинного або контрольного зв'язку з будь-яким із звичних нам психологічних процесів, зазвичай приписуваних їй.

Дослідники відзначають, що досвід свідомості — це пасивний супровід несвідомих процесів «внутрішнього мовлення» і створення особистої оповіді.

Простіше кажучи, ми не свідомо обираємо наші думки або почуття — ми всього лише усвідомлюємо їх і вбудовуємо у власну історію.

Психоаналітики, спираючись на свій клінічний досвід, говорять про це вже ціле століття, але використання [функціональної] магнітно-резонансної томографії мозку під час сесій гіпнозу дозволило навести ще кілька аргументів на користь верховенства несвідомих механізмів нашого мозку в формуванні особистості людини.

Дослідження організували Девід Оуклі, почесний професор психології університетського коледжу в Лондоні, та Пітер Халліган, професор нейропсихології з Університету Кардіффа в Уельсі. Вони використовували метод гіпнотичного впливу, який застосовувався для лікування нейропсихологічних і нейропсихіатричних розладів, і паралельно вели реєстрацію активності мозку випробовуваних, щоб простежити наявність сигналів між мозком і тілом.

В результаті експериментів вдалося виявити закономірність, що доводить: в надзвичайно сугестивних (навіюваних) станах люди можуть змінювати свої переконання, настрій і сприйняття. Наприклад, учасники дослідження піднімали руку, навіть коли мозок не отримував свідомий сигнал про таке, і це виглядало як ненавмисна дія, а дослідникам вдавалося переконати випробовуваних, що інопланетяни змушували їх робити це. В одному експерименті дослідники записували мозкову активність учасників у трьох ситуаціях: коли вони піднімали руку навмисно, коли вона була піднята важелем, і коли вона рухалася у відповідь на гіпнотичне навіювання про те, що її піднімає важіль. Одні й ті ж самі ділянки мозку були активні під час мимовільного і передбачуваного «чужого» руху, тоді як активність мозку для навмисної дії була іншою. Таким чином, гіпнотичне навіювання можна розглядати як засіб передачі ідеї або переконання, яке, коли воно прийняте, здатне змінювати сприйняття або поведінку людини.

The Conversation

Вчені дійшли висновку, що наш мозок в меншій мірі створений для генерації висновків, а в більшій — для розпізнавання того, що ми відчуваємо. Автори статті відзначають, що «зміст свідомості» не повністю відтворюється з «досвіду свідомості», а бере початок в «неусвідомлюваній діяльності мозку».

Добре пояснює дане твердження метафора веселки:


Індивідуальна свідомість подібна веселці, яка супроводжує фізичні процеси в атмосфері, але не здійснює на них жодного впливу.


Англійський біолог і популяризатор науки Томас Генрі Хакслі (Гекслі) порівнював свідому частину психіки з чимось на кшталт парового гудка на потязі, що супроводжує роботу двигуна, але не має внутрішнього впливу або контролю над ним (Хакслі, 1874).

Таким чином, особиста усвідомленість реальна, вона присутня одночасно з несвідомими процесами життєдіяльності нашого мозку (або психічної сфери), але не є причиною і не здійснює жодного впливу на наші психологічні процеси.

Автори пишуть, що несвідома діяльність генерує практично весь зміст нашої свідомості за допомогою такого механізму, як «безперервна самореферентна приватна оповідь».


Автореференція (самовідноснсть) — явище, що виникає в системах висловлювань в тих випадках, коли якесь поняття посилається саме на себе.


За лаштунками свідомої діяльності наші думки, почуття й емоції щодо того чи іншого досвіду взаємодіють достатньо швидко і доволі ефективно, заощаджуючи наш свідомий ресурс, що необхідно для нашого виживання.

Чим же власне є безперервна «самореферентна індивідуальна оповідь»? На думку авторів — це сума накопиченого досвіду і тих вражень, які він колись викликав.

Цей «банк даних» не є статичним, він постійно оновлюється по мірі впливу на нас нового життєвого досвіду. Це швидше процес, у нього текучий і мінливий характер, тому краще називати це розповіддю або наративом. Завдяки цьому процесу ми можемо спілкуватися з іншими людьми, розуміти їх, зближуватися і співпрацювати для спільного блага.

У зв'язку з вищенаписаним виникає запитання: то наскільки ж ми відповідальні за нашу поведінку, а в якій мірі вона знаходиться поза контролем нашої свідомості?

Враховуючи, що велика частина думок і почуттів не підлягає нашому контролю, чи можемо ми бути повністю відповідальними за вибір, який робимо, за свою думку, переконання або поведінку? І якщо ми не в повній мірі за це відповідаємо, то хто розділить з нами цю відповідальність?

У своєму інтерв'ю The Conversation дослідники говорять, що вважають «свободу волі та особисту відповідальність ідеями, інстальованими в нас суспільним устроєм».

Ці ідеї лише висловлюють загальноприйняту думку про те, як все влаштовано, але можуть сприяти хибному розумінню того, як і чому ми поводимося тим чи іншим чином і яким шляхом розвивається наше суспільство. З іншого боку, така інсталяція ідеї про вільну волю допомагає нам говорити про себе як про особистість, передавати наш наратив Іншому, збагачувати досвід і формувати більш тісні зв'язки, сприяючи громадській кооперації та еволюції.

monocler.ru

Джерело матеріалу:
+1
105
RSS
21:12
+1
Ось як підтверджується те, що було відомо вже давно… _стежу
Трохи заплутано написано.
Якщо наша свідомість є лише реакцією на несвідомі процеси, то що або хто спричиняє ці несвідомі процеси? Хто включає лампочку для «собаки Павлова»?
Бог!!! _чудово _ангел _чудово _ангел _чудово
11:17
+3
Це матеріалістичний підхід. Багато чого стає зрозумілим, коли допустити існування ДУШІ і її взаємодії з тілом. svitoch.in.ua/982-anatoliy-vysota-dodomu-dodomu-pro-zhyttya-pislya-zhyttya-2-4-18.html
На тисячах дослідів це вже встановлено. Гадаю, що ці дослідження Майкла Ньютона+ відомі Девіду Оуклі+, але ними ігноруються. Припускаю, що цей ІГНОР має замовний характер.
На жаль, багато хто вважає науку несумісною з ідеалізмом. Тільки й виключно з матеріалізмом в тій чи іншій формі! Це апріорі сповільнює розвиток пізнання _шкодую
19:45
+2
Це, що вони досліджували, не є свідомість. Не можна доліджувати свідомість взагалі, а тим більше чужу. Свідомість належить області — пізнай себе.

Випадкові Дописи