До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Нахабство, невпевненість і мудрість

Нахабство, невпевненість і мудрість
Джерело матеріалу:

Нахабство — це щось на кшталт безсоромності й зухвалої самовпевненої зарозумілості, що межує з хамством. Іноді нахабство має позитивний відтінок, коли акцент робиться саме на впевненості в здійснюваних діях, а не на їхній безцеремонності.

У наш час невпевненість в собі часто протиставляється такому «позитивному» нахабству. Однак сучасна «впевнена» в собі людина часто тоне саме між протиборчими «нахабством» і «невпевненістю» в своїх силах, опиняючись то на одному полюсі цього антагонізму, то на іншому. Спробуємо розібратися в суті цих явищ.

Візьмемо, наприклад, таку повсякденну ситуацію, коли при вході на роботу встановлено контрольно-пропускний пункт. Припустимо, кілька разів в минулому ви вже забували свою перепустку, і охоронець, порушуючи статут, вас пропускав, бо «входив в ваше становище», тому що він знає, що ви дійсно тут працюєте. Ви вже майже звикли до лояльності місцевої служби безпеки.

Але ось нещодавно з'явився новий охоронець, нахабний, з суворим обличчям і непривітний. І ось вкотре з вами сталася неуважність. Перепустка залишилася вдома, ви дивитеся з посмішкою на охоронця, вибачаєтесь, але той махає головою: мовляв, це неможливо! У них тут свої правила! Загравання з охоронцем виявляються марними. Йому плювати, що вам треба вертатися додому за перепусткою, а потім писати «пояснювальну». І в цей час може виникнути цілком «адекватне» відчуття роздратування. Що відбувається насправді? Чи справді в цій ситуації роздратування на «нахабство» є виправданим?

У подібних ситуаціях, щоб звільнитися від хворобливої реакції, необхідно ясно розуміти, що керує її учасниками. Як правило, достатньо розуміння причини зовнішнього подразника. Якщо видимою причиною є поведінка охоронця — отже, необхідно аналізувати саме цю, видиму причину. Чому охоронець виявив нахабство? Бо сволота? Це не зовнішня причина, а особиста суб'єктивна реакція. Поки поговоримо про зовнішні причини.

Охоронець може бути дратівливо скрупульозним просто тому, що боїться покарання внаслідок порушення статуту. Легко зрозуміти людину, яка боїться. Страх може виразитися зовнішньою стурбованістю або чимсь на кшталт «праведного» гніву. Але навіть такий рівень розуміння зовнішньої причини може зберігати гнів, спрямований на переляканого охоронця.

Може дратувати «недоречна дурість» — мовляв, «не можна ж бути таким йолопом, щоб через необґрунтовані страхи створювати проблеми довколишнім!». Якщо Ви вважаєте, що страх охоронця викликаний його обмеженим розумінням ситуації, варто зрозуміти, чого конкретно людина боїться. Він («даремно») може боятися втратити роботу, або побоюється, що догана начальства змусить його пережити приниження і ще більший страх. Тут зв'язок між вчинком і його причиною доволі простий для розуміння. Легко зрозуміти страх. Коли людина боїться, вона страждає. Складніше зрозуміти нахабство.

Щоб зрозуміти нахабство, його потрібно розкласти на простіші для розуміння складові. Як уже було згадано, нахабство і невпевненість в собі — це два полюси. По суті — це два боки однієї монети, одного і того ж явища.

Нахаба — це невпевнена в собі людина. І щоб цю невпевненість в собі якось врівноважити, щоб довести собі, що все йде інакше, невпевнена у собі людина починає проявляти нахабство. Вона себе не знає і тому шукає підтвердження з зовнішніх джерел. Її почуття власної важливості змушує шукати підтвердження цієї «важливості» в зовнішньому світі, в тому, як реагують на неї довколишні.

Іншим разом, нахаба, щоб переконатися в тому, що він є «важливою» людиною, може з цією метою принизити іншу людину або штовхнути дверцята власної шафи, що раптом стали на шляху «важливої» людини. Нахаба самостверджується, тому що боїться пережити приниження. Людина проявляє нахабство, щоб підтримати свою самооцінку, щоб довести самій собі, що вона важлива!

Можливо, приклад нахабства і невпевненості в собі на пропускному пункті — не найпоказовіший. Приклади можуть бути будь-які: ситуації на дорогах, в чергах, під час розподілу «здобичі» та ін. У кожного в житті можуть бути свої приклади, в залежності від досвіду і даних в підсвідомості. Образно кажучи, коли зустрічаються два нахаби, це нагадує зустріч двох молодих бичків, які ніяк не можуть розійтися на вузькій стежині.

Коли нахабство зустрічається з мудрістю, це схоже на те, як початківець каратист-задирака підбурює досвідченого володаря чорного поясу. Досвідчений може свідомо поступитися, проявити гнучкість, бо він вже впевнений в собі, йому не потрібні зовнішні підтвердження своєї сили, яких так потребує новачок. Велика розумна собака спокійна, а маленька шавка гавкає на всіх перехожих.

Коли «сила» тримається на слабкості довколишніх — гріш ціна такій «силі». Справжня сила — вміти наполягти на своєму, дати здачі рівному собі, але при цьому не робити цього під впливом самоствердження. Сильна людина не стане тиснути, поки ситуація цього не вимагає.

Добро — це не хрестовий похід проти «невірних». Добро сильніше зла не тому, що, «хто переміг, той і добрий». Добро — це мудрість, розуміння наслідків, розуміння самого себе і своїх істинних потреб. Ніхто не може бажати насильства всією душею. Нахабство — це спотворене, неповне розуміння власної природи. Добро сильніше зла, тому що добра людина пізнала марність зла.

Може здатися, що в цій статті нахабство і невпевненість в собі критикуються. Єдина мета, яку я насправді тут переслідую — відображення цього психічного механізму на вербальному рівні.

В ідеалі, варто пам'ятати, що як нахабство, так і невпевненість в собі — це наносне, це — подвійність, ментальна ілюзія, що марнує море енергії. Нахабство і невпевненість в собі — недалекоглядні «дорадники». Їхнє керівництво призводить до хворобливих крайнощів і помилок. Без нахабства і невпевненості в собі лишається більше енергії та зрозумілості для ухвалення зважених рішень.

Пробачити іншу людину, перестати дратуватися можна, коли є глибоке, чітке розуміння її вчинків. Тим паче, що дратує нас насправді саме те, що живе в нас самих. Нас дратує нахабство іншої людини, бо ми самі собі забороняємо проявляти цю якість.

Нахабство «іншої» людини — проекція нашої власної якості на зовнішню реальність. Чуже неприйнятне нахабство — це наше власне нахабство, яке особистий внутрішній цензор грубо запхнув в комору несвідомого. І тепер воно виривається звідти в формі розлюченого подразника.

Інакше кажучи, ми забороняємо чуже нахабство просто тому, що заборонили його собі. Бути нахабним — зовсім не «погано». Доки тримається пригнічене нахабство, корисним є практично і помірно випускати його на поверхню в формі доречної «впевненості». Тоді, чуже нахабство не викликатиме заздрощів і роздратування. Ось це — вже більш глибока робота на особистому внутрішньому рівні.

В кінцевому підсумку все зводиться до страху ego. Страх невпевненого в собі нахаби пробачити легше, ніж нахабство. Всі ми ще вчимося. Ego стійке в динамічній рівновазі. Ego — структура, яка безперервно тече, змінюється, доповнюється новими «мазками». Тому ego перебуває в безперервному пошуку нових опор. Цій структурі не буває «достатньо», їй завжди «мало».

Ego перебуває в безперервному пошуку зовнішніх підтверджень свого процвітання. Але навіть на цьому рівні можна досягти відносного заспокоєння, коли людина звільняє себе від полярності невпевненого в собі нахабства.

Для гармонізації й усунення конкретних страхів може підійти аналіз ситуації, приклад якого наведено в цій статті. Щоб усунути страх повністю, необхідно пізнати себе, своє справжнє вище «Я». Щире устремління до цього може навчити багато чому. Кожен врівноважує життя найбільш ефективно тими «інструментами», які доступні на поточному етапі.

Ігор Саторін

+1
260
RSS
12:07
+2
Дуже сподобалося:

Добро — це мудрість… Добро сильніше зла, тому що добра людина пізнала марність зла.

_чудово _чудово _чудово
15:50
+2
Не люблю нахабної зарозумілості.
05:21
+2
Так і є, що людська натура постійно шукає зовнішніх підтверджень свого процвітання

Випадкові Дописи