Еволюція лідера: від неоліту до ХХІ століття

Еволюція лідера: від неоліту до ХХІ століття
Джерело матеріалу:

Лідерство – одне з найбільш контроверсійних понять сучасності. Одні ганьблять його і вважають непотрібним. Водночас інші шукають лідерів, які могли би вивести компанії, міста, країни на шлях розвитку. Чи потрібне лідерство взагалі, і якщо так, то яке?

Щоб відповісти на це запитання, важливо спершу усвідомити, що лідерство як явище пройшло за тисячоліття великий шлях разом із еволюцією мислення та управлінських культур, економічних відносин, релігійних культів і політичних систем. Отже, яким буває лідерство?

Для багатьох маленьких бізнесів і дружніх стартапів характерним є те саме «сімейне» лідерство, яке антропологи спостерігали у первісних племен. Лідер не відділяє себе від команди, він фактично є рівноправним її членом, не має влади, а лише авторитет. Йому можна заперечити, і це нормально. Авторитет ґрунтується на особистих стосунках з членами команди, на можливості емоційного впливу. Часто такий лідер виглядає як «турботлива мама»: для кожного знайде добре слово, кожного погладить по голівці, а коли треба, то й витре сльози. Накази виглядатимуть як особисті прохання, яким важко відмовити. Цей тип історично виник першим, і часто його помилково не вважають лідерством як таким.

Інший тип, схоже, є в усьому протилежним «сімейному», м’якому і теплому. Йдеться про «вождистське» лідерство, знайоме багатьом, чиї компанії проходили етап швидкого зростання або ж стартували в буремні 90-і. Так само цей тип лідерства є характерним для описаної Іцхаком Адізесом «пастки засновника», коли компанія переростає свого власника. Одноосібний вимогливий «вождь» чітко знає, кому що робити, особисто віддає накази і готовий примусити кожного до їх виконання. З таким лідером не сперечаються – його обожнюють або ненавидять, до нього намагаються стати поближче або навпаки – сховатися від нього. Вождистська манера часом дратує, але бувають у житті ситуації, коли таке лідерство рятує всіх. В історії від давніх часів до сьогодення багато вождів такого ґатунку.

Напевне, найбільша проблема «вождя» — в тому, що він ніколи не помиляється, точніше – не визнає своїх помилок, бо сам загнав себе на таку недосяжну висоту, де помилка означає кінець авторитету, а значить – і влади.

Для стабільного середовища і великих структур характерним є «бюрократичне» лідерство. Такий лідер очолює ієрархічну піраміду, яка, у свою чергу, є частиною ще більшої піраміди. Завдання бюрократа – чітко виконувати свій шматок роботи, водночас передаючи вказівки згори вниз та забезпечуючи рух інформації знизу вгору. Багато людей негативно ставиться до такого лідерства, однак без нього великих структур не побудувати. Причина нелюбові до бюрократів полягає в тому, що вони асоціюються зі старими організаціями, яким давно байдуже, що відбувається навколо та чого потребують від них споживачі.

Лідер бюрократичного типу – це такий собі «справедливий пан», який вважає себе розумнішим за підлеглих, адже зрозуміло: якби вони були розумнішими, то самі були б начальниками, чи не так? Його сильна риса — планування і контроль, і саме цим славиться бюрократія всіх часів і народів. Такий лідер керує не окремими людьми, а процесами.

«Бюрократи» виглядають слабенько порівняно з «меритократами». «Меритократичне» лідерство є найбільш характерним для сучасного бізнесу і найбільше ним цінується, адже тут джерелом лідерства є кваліфікація, заслуги і шлейф перемог. Такого лідера варто б назвати «надихаючим тренером», який не лише керує іншими, а й сам виходить на поле. Такий лідер дорожить не владою, а командою. І пов’язаний з нею спільними цінностями тавізією. Він потребує не покори, а однакового розуміння цілей і завдань.

Якщо в «бюрократичній» культурі кожний нижчий рівень ієрархії є лише проекцією вищого, то в «меритократичній» – що вищий рівень, то більш вагомою є стратегічна роль керівника. Замість планування й контролю нові ключові слова тут – стратегія та комунікація. Вже не треба керувати налагодженими процесами, тож нове управління в динамічному середовищі має скоріше проектний характер.

«Турботливим садівником» варто назвати лідера наступного типу: він не чіпає те, що органічно розвивається самостійно, і втручається лише там, де його допомога потрібна, не даючи наказів, а ставлячи запитання. Часті розмови про емоційний інтелект, коучинг, фасилітацію та інші модні речі знаменують появу помітної кількості таких лідерів. Ми назвемо цей тип «мережевим» лідерством не тому, що він виникає у всесвітній мережі (хоча й це частково є правдою), а тому, що лідер такого типу будує мережі людей. Наймодерніший «садівник» чимось нагадає найдревнішу «теплу маму», але їх розрізняє головна принципова відмінність: «мама» будує закриті світи, захищені від втручання ззовні, а «садівник» – відкриті світи, в яких комфортно всім: своїм і чужим, працівникам і клієнтам, акціонерам і підрядникам, місцевій громаді та студентам-практикантам. Він керує не людьми, не процесами і не проектами, а швидше – відносинами в системі.

Чи можна помріяти ще про один, наступний тип лідерства? Авжеж, і це буде «провидницьке» лідерство, яке можна проілюструвати цитатою з Антуана де Сент-Екзюпері: «Якщо ти хочеш побудувати корабель, не треба скликати людей, планувати, ділити роботу, діставати інструменти. Треба заразити людей прагненням до неосяжного моря. Тоді вони самі побудують корабель».

Ці шість різновидів лідерства виникли на різних історичних етапах розвитку людства, але всі вони існують дотепер, і часом ви можете їх побачити, просто прогулявшись поверхами одного офісного центру. Питання про те, яким лідером є ви самі та який тип лідерства був би найкращим для вашої організації в поточних умовах, залишається на ваш власний розсуд. Головне – щоб ваш підхід відповідав очікуванням людей навколо вас, а також стадії розвитку вашої компанії та середовища, яке її оточує. Напевне, найкращим лідером є той, хто може змінити сам себе і навчитися різного лідерства: наприклад, не втручатися в операційну діяльність тоді, коли треба дати більше свободи колегам, але бути готовим чітко вказати напрям, якщо шлях загубився через стрімку зміну ситуації.

Автор — Валерій Пекар

+2
353
RSS
14:28
+2
Питання хворобливе. Якби можна було обійтися без лідерства — я б із задоволенням обходився. Бо по природі своїй, чесно кажучи, я — дуже низькопримативний «альфа»-чоловік. Отож «сімейної піраміди на двох» з мене вистачить по маківку:

Та й тут я буду змушений докладати всіх зусиль (дуже для мене обтяжливих), щоб не дуже «тиснути авторитетом» на дружину…
_вибачаюсь
А що вже казати про різноманітні структури більшої чи меншої чисельності!.. Варто мені потрапити в таку, як мене починає майже «автоматом» випирати на поверхню!!! Мені воно нафіг не потрібно, але я вже звик.
Почалося, мабуть, з інституту. Якби я не перевівся з ЕТФ на ІФФ, то гарантовано став би головредом студентської стіннівки «ТОК». На ІФФ ж варто було закинути в факультетське бюро комсомолу пропозицію про створення стіннівки і тут — як мене «виперло» на посаду начальника штабу «Комсомольського прожектора» факультету + члена штабу «КП» КПІ.
Під час роботи в ІЕЗ ім.Патона моє зростання стримувалося начальством штучно — тільки це не дало мені можливості стати «раннім» к.т.н.
Попрацювавши в пресі, я один раз доріс до офіційної (з записом в трудовій книжці) посади головного редактора і двічі був головредом на громадських засадах. Хоча знов-таки «нагору» не надто рвався — просто так складалося…
_вибачаюсь
Як адміністратор, я можу бути дуже жорстким. Але за типом я, найшвидше — меритократичний «надихаючий тренер», який грає «на полі» разом з командою, її ж (команду) понад усе й цінує. Бо коли вкрай загострилася ситуація в «УФО», я пішов з посади сам — але саме команду, яка робила журнал, через це зберіг…
_вибачаюсь
Що ж до «мережевого» та «провидницького» лідерства… Я не проти хоч би тому, що лідер там перебуває немовби в тіні — це для мене комфортно. Просто сучасні мас-медіа з такими типами лідерства тривіально не виживуть! Але… життя на місці не стоїть, і система мас-медіа потроху змінюється блогерством. А тут «мережеве» лідерство — саме те, що треба! А в літературі й поготів!..
23:03
+2
Аж не віриться, Тимуре, ЩО ти можеш бути ЖОРСТКИМ КЕРІВНИКОМ.
Пхе! Наприклад, треба здавати журнал — за графіком, на ранок завезти його в друкарню. Але через порцію свіжої реклами вся верстка летить попід три чорти… і бракує буквально однієї ночі… То у мене всі люди, зав'язані на процесі, залишаються верстати хоч до ранку! Звісно — разом зі мною. Бувало, виповзаємо з редакції близько 5:00 ранку. Верстальник повзе на перший автобус, я пішки додому, годинку поспав — підйом, поїв і на 9:00 вже в друкарні з електронним оригінал-макетом!!!
_вибачаюсь
Графік для часопису — діло святе. Бувало навіть, що шеф-редактор всіх розганяв і домовлявся з друкарнею, щоб нам на 1-2 доби змістили здачу. Бо якщо Тимур сказав: «Верстаємося», — нехай хтось спробує заперечити!.. Однак Тимур хоч житиме в редакції разом з усіма. Ніколи так не бувало, що я сказав: «Так, щоб мені все негайно зверстали», — і сам пішов геть… Тільки якщо комусь поїсти принести. А так я працюватиму разом з усіма! І здамося ми точно за графіком!..

Випадкові Дописи