До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: Згадуючи ЕСЕСЕР (1, 07.18)

Анатолій ВИСОТА: Згадуючи ЕСЕСЕР (1, 07.18)


           У кожного з нас

Життя різне, а особливо воно контрастне за достатком нині при незалежній Україні. Дуже очорняє наше життя телебачення. От так вже погано жити, що хоч вішайся або стрибай в ополонку. Тому чимало українців, пригадуючи помірно стабільне життя в СРСР, 

особливо у восьмидесяті, більш-менш заможні, роки 20 століття, сумують за радянською владою, розвинутим соціалізмом і колгоспами. Все колишнє життя неможливо повністю уявити, але деякі його умови тепер, через 27 років після розпаду колишньої держави, можна спробувати відтворити.

       Подорожуючи інтернетом 
Натрапив я недавно на допис білоруського блогера Максима Мировича, який іноді публікує спогади про життя в колишньому СРСР. А це він ознайомив нас із ПОКРОКОВОЮ ІНСТРУКЦІЮ, як повернутися в СРСР, яку давним-давно розробив Альберт Толоконніков. 

       Ось вона:

1. Влаштуйтеся на роботу у якийсь вмираючий науково-дослідний інститут.
2. Відключаєте інтернет, мобільні телефони і залишаєте в телевізорі лиш один канал, наприклад УТ-1. (А.В. -Додам від себе, що селяни можуть сміло відключати й стаціонарні телефони, бо в ті часи вони їх не мали).
3. Заміняєте туалетний папір газетами.
4. Для харчування купуєте докторську ковбасу хорошої якості, хліб, молоко, морську капусту в консервах, пляшку дешевої горілки, сирок плавлений, макарони і чай найгіршої якості. Пиво розводите водою, овочі вибираєте тільки гнилі, а з фруктів купуєте лише яблука.
5. Перед купівлею чого-небудь для імітації черги просто постійте перед магазином від 20 до 2000 хвилин. (А.В. – остання цифра відповідає 33 годинам, тобто це майже півтори доби стояння і дехто з молодих може й не повірити, де бралися в людей на це сили. Але коли треба було купити чоботи або холодильник і проходила чутка, що їх «викинуть», то доводилося вистоювати десятки годин).
6. Якщо є можливість, то можна знайти і лагодити жигулі-«копійку». На роботу їздіть лише в трамваї.
7. Якісний одяг не носити. Взуття має завжди промокати.
8. Зуби попросити лікувати без обезболювання. (А.В.: селяни можуть попросити вирвати зуб, а не лікувати його).
9. І найголовніше: це якось отримати відчуття безмежного відчаю. Якщо вам вдасться це все відтворити, то це й буде майже повне занурення в СРСР. Всім молодим бевзям, які захищають те, чого вони не знають і ніколи не бачили, дуже рекомендую влаштовувати такі досліди кілька разів на рік.

Як бачимо, ця «покрокова інструкція» призначена для горожан, та й не простих трударів, а для ІТР (інженерно-технічних працівників). І все ж я додам до неї ще один пункт:

10. Спробуйте вибити в бетонній стіні дірку молотком і шлямбуром або зубильцем, а у забитий чопик закрутити викруткою радянський шуруп.

Бачу, що треба окрема інструкція, як відчути на собі «привабливе» життя селян в колишні часи.

 Занурення в колишнє життя колгоспників до 1991 р.


1. Звечора треба нарубати дров.
2. Раненько, з 6-ї години беріть двоє відер і принесіть води із віддаленої на кількасот метрів криниці, а потім кілька раз повторіть цю подорож, бо на хазяйство потребується щодня до 10 відер води (100 л).
3. Розпаліть дрова і наваріть борщу.
4. Після опівночі треба набратися сміливості і піти що-небудь украсти, наприклад, яблука в саду, рибу у ставку, буряки або соняшники чи качани кукурудзи на полі. А потім мішок із здобиччю нести додому
і труситися, щоб не попастися сторожу.
5. Узутися в гумові чоботи або й босому й ходити годину-дві заболоченим лугом. (Це імітує долання розквашених осінньо-весняних доріг).
6. Знайти якусь ферму й походити з годину по розкиданому коло ферми гною. (Це імітує роботу доярок і свинарок).
7. Кладете на сидіння свого авто дошку і їдете годину польовою дорогою влітку за вантажною машиною. Вікна у вашій машині відчинені і ви вдихаєте всю пилюку. (Це імітує роботу трактористів і комбайнерів).
8. Якщо зможете десь дістати нові куфайку й кирзові чоботи, то сходіть в них пішки на базар до райцентру.

9. Із інструментів залиште лише сокиру, пилку, молоток, зубило, стамеску, обценьки, рубанок і викрутку.  Випросіть у древнього діда шапку із кривими цв'яхами, а потім вирівняйте їх на залізяці. Можна спробувати з'єднати два бруски тими вирівняними цв'яхами. Спробуйте закрутити в дошку хоч один ралянський шуруп викруткою.
10. Сядьте й подумайте, як легко жити горожанам, яким квартиру дають безкоштовно, де в місті всюди асфальт і високі підбори в жінок, а ще є пляжі, де вони безсоромно вигріваються.
11. Можна й далі тяжко заздрити європейському рівню життя. (Це імітує відчуття по п.10).

        Досить нарікати 

Я перечитав обидві інструкції, як відчути життя в колишньому есесері, оглянувся й відмічаю, що життя в нас не таке вже й погане. Це коли вимкнути телевізор, який постійно киває на Захід, де люди прямо «купаються в розкоші».
Вони століттями добували собі свободу. Давно пора в цьому й нам брати з них приклад. 

За роки війни з Росією Україна  

побудувала більше 130 нових заводів, а за минулий 2017 рік збудовано 68 заводів (з газети «Голос Київщини» — 07.18). 

Будуймо ж Україну щодня!

Хай же буде! 

Додаток від 10 липня 2018 р.

А що ж було хорошого?

 Ми були молодші і здоровіші. І ми мріяли! Я надіявся не на радянську владу і колгоспи, а на технічний прогрес. Гадав, що всі негаразди відійдуть, коли людині буде доступним МОРЕ ЕНЕРГІЇ.  Надіявся ще на конвергенцію: мирне співіснування двох систем, що під впливом всесвітнього телебачення відбудеться трансформація СРСР. Десь у 1973-75 роках мені здавалося, що проблему отримання безмежної енергії завдяки ядерному синтезу буде розв'язано за 20-30 років. Минуло вже більше 40 років, а навіть розмови про ГЕНЕРАТОР РОССІ щось припинилися.

Якось ми їхали разом із Галиною Герасимович і говорили про колишнє життя. І вона згадала за ТОЛОКИ. Для будівництва хат скликалися на якийсь день люди (з півсотні! ) на толоку. Місили ногами глину з соломою, потім ліпили вальки. Мазальниці співали. Вкінці господарів купали в розчині глини, щоб не задавалися новою хатою. Увечері застілля і пісні розлягалися на все село. Є що згадати й хорошого. 

Додаток від 27 липня 2018 р.

Максим Мирович розмістив в інтернеті 20 картин художника Василя Шульженка про життя в серсері. Я відібрав 4 з них.

1. У пивнушці 

2. Пастух 

3. Картопелька 

4. У сортирі 

Хто тоді пожив, той повірить, що так воно й було.

+10
527
RSS
09:06
+5
Може хтось і додасть ще щось про «щасливе» життя в колишньому СРСР.
13:03
+4
"Інструкція" для городян:
п.4 — забув згадати "іржаву" тюльку.
п.5 — на те існували талони.
+ Викинути всю домашню побутову техніку (тостери, міксери, кухонні комбайни тощо), окрім пральної машини та електропраски. В холодильнику можна використовувати лише 1 маленький піддон морозильної камери. Каву в зернах ходити молоти до сусідів 1 раз на квартал, решту часу використовувати «кавовий напій» (молотий цикорій). Чоловікам голитися «небезпечною» бритвою або затупленими «разовими» лезами.
(Ситуація з холодильником була насправді така: ніяких дво- або трикамерних холодильників — просто в радянському холодильнику була невеличка «морозилка», розташована нагорі загальної холодильної камери, на 100% адекватно промоделювати це в сучасних холодильниках неможливо.)
+ Викинути всі цікаві книжки авторів, окрім Дюма, Дрюона, Гашека й інших «макулатурних» авторів. З музики можна залишити по 1 (одному!!!) CD «ABBA», «Boney M» та ранньої «Машины времени», все інше знищити категорично!!!
Й ніяких іноземних фільмів, тим паче в режисерських версіях!!! Нагадую, що за пізнього «совка» були зняті такі стрічки, яких ми тут навіть не бачили (надолужували в відеосалонах в «лихі 90-ті») й які зараз вважаються класикою своїх жанрів:
— 1984
— Амадей
— Анжеліка (фільми «Анжеліка в гніві», «Непокірна Анжеліка», «Анжеліка і султан»)
— Викрадений рай
— Вікенд у Берні
— Жах на вулиці В'язів (частини 1-5)
— Злиття двох місяців
— Знов 18
— Зоряні війни (епізоди IV-VI)
— Індіана Джонс (стрічки 1-3)
— Космічні яйця
— Нічний портьє
— Привид
— П'ятниця, 13-те (фільми 1-8)
— Рембо (частини 1-3)
— Рокі (частини I-IV)
— Собаче серце (Італія, 1976)
— Хижак (фільми 1-2)
— Чорнокнижник
— Чужий (стрічки «Чужий» та «Чужі»)
— Щелепи (всі 4 стрічки)
(Для обивателя неможливість прочитати хорошу книжку, послухати хорошу музику чи подивитися хороше кіно — це одне, але якщо йдеться про творчу людину, то тут загалом «картина олією», бо творчість, відокремлена від світового контексту, може давати не тільки грандіозні сплески, але і грандіозні провали… Тому недоступність західного мистецтва для радянських митців могла обертатися великими проблемами...)
13:06
+2
пляшку дешевої горілки… Пиво розводите водою

Забув плодово-ягідне вино, яке називали «плодово-вигідним».
13:21
+6
Ой, Тимуре, ти стільки додав цікавого й нині вже мною призабутого. І про іржаву тюльку — це все правда, і про плодово- ягідне вино теж. І я пам'ятаю про ті відеосалони: про ЖАХ НА ВУЛИЦІ В'ЯЗІВ, про ГРЕЦЬКУ СМОКІВНИЦЮ. А холодильник перший наш ЯРНА я привіз (1973 р.) із Києва в Шостку, що на Сумщині — теж вистояв чергу в ЦЕНТРАЛЬНОМУ УНІВЕРМАЗІ. Коли ми студентами жили в гуртожитку, то взимку продукти вивішували за вікном у плетеній торбинці. Це був мій «холодильник».
Відеосалони — це вже «лихі 90-ті», це вже надолужування світового контексту. А в 1970-1980-ті навіть відеосалонів не було!..
14:16
+4
У допис до інструкції-1 додав п.10 про вибивання дірки в бетоні, а до інструкції-2 додав окремий пункт про інструменти і вирівнювання цв'яхів на залізяці.
10:01
+6
І я згадую ті «дурацькі» часи, все це було дійсно так, і ще можна добавити багато чого.На роботі у мене співробітниці з сумом згадують СРСР, а я думаю- от дурні.
12:05
+4
Шкода, що сумуючі за есесером не читають із СВІТОЧА. Ось Хай-но цей допис ще напечатає райгазета ОБУХІВСЬКИЙ КРАЙ, тоді появляться й критики, скажуть: брехня, бо таки добре було колись жити.
07:53
+4
Да, яка цікава ідея щодо можливості інструктажу для любітєлів ЕСЕР-ЕСЕР.
Я ще пригадую бабуся Груня розповідала, щодо селян-колкоспників, то вони вставали ще вдосвіту о 4й, а може й раніше, «поралися» з дом.тваринами і йшли до колгоспу. Потім, коли поверталися з роботи о 5-6й, ще й обробляли домашнє, СВОЄ господарство: город, тварин, щоб прокормитися та вижити. Каторга одним словом. На це мабуть ніхто б зараз не пішов в житті, навіть спробувати, бо люди стали жити краще і комфортніше на селі.
А от нажаль наші змі не уміють давати позитиву людям, розповідаючи про досягнення.
Може не в тему трішки, але вчора про нашу ліванську громаду в новинах ТСН показували-позитивний репортаж. Після новин про пожежі, потопи та вбивства приємно подивитися та послухати людям про допомогу іншим.
Додаю зсилку, не знаю чи вийде, бо вперше це роблю
07:56
+5
07:57
+5
05:51
+2
Навіть ліванці опановують українську, чи пані з Харкова не дотямила жаліти наших мужніх хлопчиків рідною мовою? Дуже теє різонуло _не_знаю
11:30
+2
Так, згодна
08:00
+5
В кадрах, де приймаємо переможців, то Ірина- це я, білявка в кадрі, а Зукан-мій коханий чоловік, що насипає гостям плов.
11:46
+4
Я передивився ще раз і так приємно згадати за знайомі місця. Чого ж, Ірино, якраз в тему. В дописі пропонується, як зануритися в життя колишнього есесеру. А ти пропонуєш світочанам занурення в теперішнє життя українців. От вам і КОНТРАСТ. Дякую.
09:26
+3
12:03
+3
Загалом-то, сама ідея подібної презентації ненова. Десь у Михайла Жванецького було:
— Вдома відрізав телефон, світло, газ, розбив вікно — і повне відчуття, що я на дачі...
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
Десь так…
22:29
+4
Тільки недавно прийшла з зустрічі з письменником Наталею Дев'ятко. Яка цікава особистість, така молоденька, а скільки знань та мудрості
А де відбувалася зустріч, якщо не секрет?
23:07
+4
Звичайно не секрет. А дит.таборі Артек-Буковель, ми привезли сюди діток на відпочинок та оздоровлення з Лівану. А Артек зробив Фестиваль книги, де зараз присутні такі письменники: Андрій Бачинський, Наталія Малетич, Галина Вдовиченко, Марина Павленко, Наталя Дев'ятко.
Проводяться тематичні зустрічі дітей з письменниками.
Дуже цікаво.
06:00
+3
До тексту допису додав розділ А ЩО БУЛО ХОРОШОГО?
Пригадую за толоки в нашому Красному. Це було таке радісне дійство, яке горожанам і не снилося. Треба обмазати хату. Господарі готуються: привозять кілька машин глини, багато соломи і цистерну води. Під жарти чоловіки місили глину з соломою. Ліпили вальки. А жінки валькували (мазали ) стіни і стелю. І пісні на все село.
А що вам пригадується хорошого?
16:47
+4
я не пригадую цих часів, бо була дуже маленька. Запам'ятались лише ранкова гімнастика в школі)))
В оприлюдненому мною сьогодні матеріалі сказано:

Пам'ятаєте, в школі вчителі говорили: «Це ж ТОБІ потрібно! Вчися, старайся! Це потрібно тобі!»

Кому потрібно? Чи відчуває дитина, підліток, що йому потрібно вчитися? Ні. А кому це потрібно? Вчителям, викладачам, батькам — рятувальникам і «вимагателям» всіх мастей. Енергії бажання самої дитини в цьому немає. Її потреба зовсім в іншому, але ніяк не в навчанні.

З усією відповідальністю можу заявити: саме я був тією жадібною до знань дитиною, яка хотіла вчитися й була жадібною до знань! Батькам навпаки доводилося час від часу відривати мене від книжок і виганяти то на вулицю погуляти, то в кіно сходити…
_вибачаюсь
Як я вже неодноразово писав, мене дуже обтяжувала залежність від батьків і загалом безправність дитини в «дорослому» суспільстві — тому вирости я хотів, безперечно… Однак з іншого боку, прекрасно розумів: вік 7-17 років відведений мені на шкільне навчання, якщо я добре вчитимусь — буде можливість поступити до інституту, а це ще +5 років на вищу освіту. Таким є суспільний порядок. Отже, доки я не досягну 22-23 років — матиму можливість вчитися, й суспільство не пред'являтиме до мене в цей час претензій. Як підсумок: моє самостійне доросле життя почнеться після 22-23 років, на цей момент відсуваються всі мої «дорослі» плани, а до того моменту йде «час навчання».
_вибачаюсь
Навчання в КПІ триває 6 років — це довше, ніж в інших вишах, на цілий рік. А мої 23 роки — це вже 1986 рік, це горбачовська «Perestroyka» та аварія на ЧАЕС. Тоді СРСР був ще міцним, але закриття перспектив поступово почалося. Отже, добрим було те, що бодай якийсь час я ще зміг користуватися рештками стабільного радянського життя. Скінчилося все це в 1989 році разом з першою хвилею радянських страйків. А далі почалися порожні полиці магазинів…
_шкодую
Отже, 3 роки (1986-1989) «на вильоті» радянського життя — це надто мало для того, щоб скласти повноцінне доросле враження про нього. А до 1986 року були дитинство і юність — час, відведений суспільством на навчання. Тоді й морозиво було смачнішим, і шоколадні цукерки… та навіть «батончики» по 1,80 руб. за 1 кг! Тоді я не був настільки перебірливим щодо алкоголю і ще не морщився перед портвейном, в якому тепер чітко відчуваю неприємний присмак спирту. Та й загалом випивши 0,5 літри горілки + нормально закусивши (щоб було щось м'ясне — наприклад, котлета або ковбаса), я залюбки міг засісти за сопромат і протягом пари годин розв'язати кількадесят завдань… десь на 80-85%.
_стежу
Це складніше, ніж після тих-таки 0,5 літри горілки написати журналістський репортаж. Репортажі «під градусом» + після дня біганини я писав вночі, коли вже змужнів — вже років в 40. Але це, безперечно, легше, ніж розв'язувати завдання по сопромату. В 40 років я би вже так не зміг — навички втратив трохи… Хіба що матаналіз подужав би, але тільки диференційні рівняння. На інтеграли я ще наприкінці КПІ рукою махнув — бо маючи комп'ютер, «брати» інтеграли нема особливої потреби. Якщо ти володієш методами прикладної математики + програмуванням на FORTRAN, BASIC, ALGOL тощо (а я вільно володів усіма цими штукенціями) — пишеш простеньку програмку, й ЕОМ сама замість тебе підраховує чисельне значення будь-якого інтегралу! Фігня питання…
_сміюсь
Тому я почав поступово забувати всі хитрощі інтегрального числення, тримаючи в голові дифрівняння + матриці. І в 40 років все ще міг деякі задачки розв'язувати. От зараз вже і цього не потягну… Зараз тільки щось простіше.
19:37
+3
А нащо, Тимуре, тобі все це було треба? Хіба що для тренування розуму? Пригадую, знання азів програмування дозволило тобі вдало захистити дипломний проект. Оце інформаційне перевантаження студентів не можна віднести до позитиву в житті есесер.
Зараз поясню _сміюсь
Ось тобі — читай, будь ласка! Причому це не мої відсебеньки — це люди прореферували серйозні наукові видання! Тут все підмуровано реальними дослідженнями й висновками вчених!!!
_танцюю _вибачаюсь _танцюю

інформаційне перевантаження студентів не можна віднести до позитиву в житті есесер.

Та це все одно, що в «спортзал для мозку» багато років ходити! Набуті навички прищеплюються на все подальше життя…
_ура _ура _ура
От подумай над тим, які розумові здібності потрібні для того, аби:
— багато років поспіль збирати фольклорний (а це стало, по суті, міською легендою) матеріал на роман «До комунізму...», тримаючи все в голові, без жодних записів;
— написання історичних романів починати з просіювання крізь крупне решето сили-силенної джерел і зведення обраних відомостей в хронологічну таблицю, де чітко видна взаємодія всіх основних і багатьох другорядних героїв майбутнього твору (такою технікою мало хто користується, але для нас з Оленою це золоте правило).
_вибачаюсь
А що стосується нашої епопеї, над якою ми працюємо тепер — то у колег по цеху просто очі на лоба лізуть, бо з їхньої точки зору, має бути щось одне:
— або отаку 10-томну епопею має писати не творчий дует, а величезний авторський колектив;
— або її треба писати значно довше… десь десяток років… бо для багатьох навіть 1 історична книжка на рік — це межа можливостей, ми ж за перший рік видали на-гора 4 книжки і працюємо далі в тому ж темпі.
_стежу
Ось тобі результати математичної підготовки в юні роки!.. Хоча царина діяльності — суто гуманітарна.
15:03
+4
Дуже цікава стаття, а інструкція насправді актуальна, бо багато людей я зустрічав, які прямо таки сумують за тими часами. _подумай
09:31
+3
Дякую, що поділилися такими докладними інструкціями! Мені пощастило пропустити жахливі умови СРСР. Будемо сподіватися, що Україна процвітає і залишається незалежною назавжди.
09:36
+4
A що таке генератор РОССІ?
Ось що це таке:
Каталізатор енергії Россі

Пристрій, який за твердженнями своїх авторів, для вироблення теплової енергії використовує теорію холодного ядерного синтезу. Створений італійським бізнесменом Андреа Россі за підтримки італійського фізика Серджіо Фокарді, який довгий час займався пошуком доказів для підтвердження гіпотез існування холодного синтезу.
11:08
+4
дякую за пояснення!
22:02
+2
Сьогодні додав до тексту 4 картини Василя Шульженка про життя в колишньому есесері. Оце реалізм!
У Шульженка є й інші алегорично-гротескові «радянські» картини — аж до кісток проймає:
05:42
+2
Мене вражає картина У СКВЕРІ З ЛЕНІНИМ
Придивіться, який Ленін «людяний».
Мені інші подобаються.

«По сільській дорозі»
По сільській дорозі
Це шедевр!!! Всі фігури (аж до песика) пливуть у повітрі — зовсім як в пісні «Машини часу»: «Голова в облаках, а ноги налиты свинцом» ©
Мужик з породи «перший хлопець на селі» в дуже характерному одязі, з магнітофоном в руці — але до чого пустопорожній погляд у нього!..
Поруч дружина — «бой-баба» © і надійна «шия» свого благовірного, яка намагається «розмови розмовляти» з тим, хто її не чує, в жахливому зеленому пальті на риб'ячому міху (а може, в генеральській шинелі?..) і в чоловічій шапці-вушанці.
А трохи позаду — старше покоління, як «безпросвітна перспектива» для тих, хто пливе в повітрі попереду…

«Ээээх, разлюли малина!!!» ©
Русский мир
Гадаю, кращої алегорії руссского мира © годі й шукати…

Адам і Єва
Хіба що оці Адам і Єва руссского мира ©

Гармоніст
Гармоніст, розіпнутий на хресті на церковній бані…

Жебраки
А оці жебраки-п'янички — вони ж просто родом з мого дитинства! Скільки я надивився на них, які сиділи попід Флорівським монастирем чи Житнім базаром!..

Діоген
Діоген руссского мира ©
06:08
+3
Мені здається то якимсь жахливим злим жартом, не хочу повернення, стільки приниження людської гідності але під соусом піклування про людей, ганебного плагіату, підсиджування і доносів, ганьблення за небажання бути в отарі сліпців і підлесників.Хай зараз і не мед, але ж маркети завалені їжею, аптеки-ліками, меблів/техніки-море.А найголовніше -можна вчитися чому тіки забажаєш.
06:36
+2
Ой, Таню, та ти добралася і до цієї публікації. Дякую! Серсер — це було тяжке і дике випробування. Але скільки ж є ще його прихильників. Гадаю, що і в твоєму Нікополі теж. А чого місто так називається?
19:18
+3
Та багацько _дідько . Я би тих любителів у замкнутий цикл.Хай би хто реалізував проект «відтворення».Тільки договір шоб не менше року там клієнт прожив.З тодішніми стоматологами і їх бормашинами.З чорними воронками по ночах.Пранням у совковій пральній машині.Черги обов«язково, на все.Пломбір і докторську можна безкоштовно видавати, щоб нажралися до блювоти і нормальним людям потім не парили мізки.
Не допоможе. «Совки» безнадійні! _шкодую
19:34
+3
Спочатку це був Микитин перевіз(був і в нас свій Кий чи Харон, хто шо любить)Наприкінці XV століття землі за Дніпровськими порогами починають освоювати українські козаки. Наприкінці 16 століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг. Святим покровителем Нікополя є Святий Микита.Потім 1782 року поселення було перейменоване на Нікополь(грец. місто Микити).

Ненаситець, Ненаситецький поріг, Ревучий, Дід-поріг — дніпровський поріг, що був посередині порожнистої частини Дніпра. Козаки його називали Дідом. Це був найбільший й найстрашніший з усіх Дніпрових порогів. Шум Діда було чуть за 10 кілометрів, а в тиху погоду — 15-20 кілометрів.От ми як раз тут і жиєм.
Містечком проходив чумацький шлях, яким возили сіль з Криму.
То Ви з Нікополя?! _стежу Ух ти, який збіг обставин!!!
03:34
+3
Заінтригували.Поясніть за збіг обставин. _здивований
Річ у тім, що ми з дружиною вирішили написати роман про «нікопольську поленицю» — про «богатирку» Агафію Завидну, ученицю Піддубного.
Агаша Завидна
В якості «заготівки» зробили повість «Полениця наших днів», яка мала вийти в колективній збірці видавництва «Фоліо» в 2016 чи 2017 роках. Ця повість являла собою заготівку 1-2 глав майбутнього роману…
_не_знаю
Але невідомо з яких причин (найшвидше, через те, що не всі надіслали у видавництво обумовлені твори) збірка так і не вийшла. Ми спробували написати роман… але тут «зварилася» епопея "101 рік України". Там роботи на 3 роки, такого в усій Україні зараз ніхто не пише. Тому роман про Агафію Завидну ми відклали… хоча не поховали остаточно. Бо дуже яскравий персонаж!
04:04
+3
О! Про Нікополь можна писати багато.Остап Бендер теж родом з Нікополя _задираю_ніс А ще в нас жив, вмер і похований тут, вчитель Нестора Івановича, Вольдемар Антоні.Моя донечка про нього наукову роботу писала.А ще в нас є кладовище вольних матросів«Нахімовскіє львьі»А яка в нас шикарна Довгалівка, від самого козака Довгаля, а зовсім поруч-Мамаєв курган і могила отамана Сірко.І маршрутки ходять до Чортомлика і Базавлука.Господи, як же я люблю свій край.
А ще в нас жив, вмер і похований тут, вчитель Нестора Івановича, Вольдемар Антоні.

А можна про нього дізнатися докладніше? Адже:

Моя донечка про нього наукову роботу писала.

Зокрема, в житті Агафії Завидної був епізод, коли її махновці захопили. Та батько Махно її відпустив — бо дуже захоплювався її силою! А якщо Ви знаєте про вчителя Нестора Івановича — цього самого Вольдемара Антоні щось оригінальне… Це може бути цікавий герой другого плану!
05:12
+3
Якщо маєте бажання я Вам кудись у приват можу скинути всю науково-дослідницьку, бо там все цікаве, епізодом не вийде, але про Агафію на жаль, ніц.Від Нестора Івановича іншого й не могло бути, людяний він був і міцно розумів хто такі Хлібороби і простий люд.
Від того ще больніше
Нестор іванович, чому так вийшло?
06:46 (відредаговано)
+2
Хочу. Скиньте: tim-lit@i.ua
Гарна пісня. Я її раніше не чула. Хто виконавець?
Співак: Cердюк Анатолiй
Пісня: Чому не вийшло?
Автори: муз. А.Сердюка, сл. Л.Верьовки, аранж. О.Михайленка
Альбом: Гуляй-Поле, 1999
Аудiозапис пiснi: 1994

03:58
+2
Мені здається це наш український шансон.Цей альбом весь класний, на деяких піснях навіть до сліз.

Випадкові Дописи