До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Карма

Карма
Джерело матеріалу:

Анна Валеріївна померла доволі спокійно. Інсульт стався уві сні, й тому прокинулася вона вже не в себе в ліжку, а в просторій кімнаті з безліччю інших людей, котрі як і вона, очікували побачити щось інше. Поштовхавшись серед народу і з'ясувавши, що до чого і де, Анна Валеріївна протиснулася до великого довідкового бюро, яке спочатку спрямувало її назад в чергу, потім на вихід і тільки з третього підходу (на превелике задоволення Анни Валеріївни, бо й не таких бюрократів штурмом брали) операціоніст спромігся пробити її по базі даних і повідомив:

— Ось роздруківка карми, третій кабінет праворуч за лівим рогом — отримаєте комплектацію. Потім підійдете. Наступний.

Анна Валеріївна слухняно взяла роздруківку, нічого в ній не зрозуміла і попростувалав зазначеному напрямку.

— Карму давайте! — Анна Валеріївна підстрибнула від несподіванки.

— К-карму?

— А ви можете дати щось ще? — цинічно поцікавилися за стійкою і буквально вирвали з рук Анни Валеріївни роздруківку. — Так, карма у вас, скажімо прямо, не дуже. Багато з такою не навоюєш.

— Я не хочу воювати, — злякано мовила Анна.

— Всі ви так говорите, — відмахнулися від неї і продовжили, — на вашу кількість набраних балів ви можете купити 138 земних років людського життя, 200 років пташиного або років 300 у вигляді дерева чи каменю. Раджу каменем. Дерева, буває, рубають.

— Сто тридцять вісім… — почала було Анна Валеріївна, але її знов перебили.

— Саме сто тридцять і вісім років стандартного і нічим не прикметного життя, пересічної зовнішності й без будь-яких незвичайностей.

— А якщо з незвичайним?.. Це я так, про всяк випадок… уточнюю...

— Ну, вибирайте самі. Незвичайностей багато. Талант — 40 років життя, заможність — в залежності від розміру, шлюб, чесно вам скажу, півжиття гробить. Діти років по 15 віднімають… От ви дітей хочете?

— Ні… тобто так… двох… ні, трьох...

— Ви вже визначіться.

— Шлюб, трьох дітей, талант, заможність і щоб по світу подорожувати! — на єдиному диханні випалила Анна Валеріївна, гарячково згадуючи, чого їй ще не вистачало в тому житті, — і красу!

— Губа не дурна! — мугикнули з-за прилавку, — а тепер, шановна Анно Валеріївно, давайте порахуємо. Шлюб — це 64 роки, залишається 64. Троє дітей — ще мінус 45. Залишається 19. Талант, припустимо, не світового масштабу, так, регіонального, ну років 20. А заможність років 20 мінімум. Краще треба було попереднє життя жити, недонабрали років.

— А от… — прикусила губу Анна Валеріївна, — якщо нічого...

— А якщо нічого, то 138 років проживете одна в тісній квартирці, достатній для однієї людини і при здоровому способі життя наступного разу вистачить на більше років — відшили Анну Валеріївну.

— І нічого не можна зробити?

— Ну чому ж? — пом'якшилися за прилавком, — можемо організувати вам важке дитинство — тоді вивільниться років 10. Можна шлюб зробити пізнім — тоді він не півжиття відхопить. Якщо розлучення — ще кредит з'явиться, а якщо чоловік сатрап, то може і талант світового масштабу зможемо укомплетувати.

— Та це ж грабіж...

— Свекруха-самодурка карму непогано прочищає, — проігнорували її обурення і продовжили, — можна вам додати п'яного акушера та інвалідність з дитинства. А якщо забажаєте...

— Не забажаю! — Анна Валеріївна спробувала взяти в свої руки контроль над ситуацією, — Мені, будь ласка, двох дітей, шлюб років так на 40 за поточним курсом, талант нехай регіональний буде, ну і заможність щоб подорожувати, не більше.

— Усе? Краси вам не відсипати? У вас ще 50 років залишилося… ні? Тоді комплектую… — дівчина за прилавком дістала кухоль і стала висипати в нього порошки різних кольорів, примовляючи собі під ніс: «Шлюб сорокарічний, є, діти — дві штуки є, талант… талант… ось мабуть так, гроші… сюди а решта від чоловіка ще… Все!»

Анна Валеріївна недовірливо зиркнула на півлітрову кружку, заповнену кольоровим піском, яку їй простягнули через прилавок.

— А якщо, скажімо, я талант не використаю, я довше проживу?

— Як ви проживете — це ваші проблеми. Замовлення я вам спакувала, розбавите з водою і вип'єте. Товари упаковані, поверненню та обміну не підлягають! Якщо ви пальто купите і носити не будете — це вже ваші проблеми.

— А...

— Рахунок-фактура вам, запевняю, не знадобиться.

— А...

— Та що ви все «А» та «А»! Долю ви собі обрали, передумови ми вам намішали, все інше в ваших руках. Кулер за рогом. Наступний!

Останнє, що встигла подумати Анна Валеріївна перед власними пологами, було: «От ніби все з мого відома і дозволу, а таке відчуття, що мене все-таки обдурили». Хоча ні, скороминущої іскрою у неї в мозку встигла промайнути думка про те, що їй цікаво, як її назвуть.

Автор: Аліса Пермякова

+3
294
RSS
Друже Тимуре, хороша публікація. У твоєму стилі. Гадав, що це ти написав. Карма за узгодженням? Не вірю. Наші Небесні Вчителі аналізують, мабуть, кожне наше життя-УРОК і визначають такі умови наступного життя, щоб забезпечити подальший розвиток душі.
… хороша публікація. У твоєму стилі. Гадав, що це ти написав...

Це не зовсім мій стиль: я все ж таки більше сюжет підкручую! В романі «До комунізму...» юнак Юра (в попередньому житті) перетворюється на Світлану (в наступному житті). А Соня (улюблена душа Юри в потойбіччі, а також, до певної міри, його наставниця) повертається на землю у вигляді Алі (донечки Світлани — отже, до повноліття залежної від матері, а також «безневинної жертви» потенційної нової катастрофи).
В цьому ж оповіданні головна героїня Анна Валеріївна, побувши в минулому житті жінкою, знов-таки втілюється в жінку.
Оце й є суттєва різниця:
  1. у мене — «рушниця на стіні», перш ніж вистрілити, перетворюється або на арбалет, або на гармату, або на щось іще непередбачуване;

  2. у Аліси Пермякової — «рушниця на стіні», повішена на початку п'єси, просто стріляє наприкінці п'єси.



Отже, у мене підхід до сюжету нестандартний. Я намагаюся внести в сюжет елемент непередбачуваності. Завжди.

Випадкові Дописи