До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Запах нещастя

Запах нещастя
Джерело матеріалу:

Є люди, від яких пахне нещастям.

Вони бувають цілком привабливими, добре освіченими і часто порядними, але від них хочеться тікати. Не розбираючись в причинах і не маючи чітких пояснень, просто тримати дистанцію в спілкуванні. Спрацьовує інстинкт.

Серед таких людей є ті, хто прагне зростання, займається саморозвитком, захоплюється спортом і йогою. Іноді, вони намагаються робити вигляд, що все прекрасно і всіляко бадьоритися. Але шлейф цим не перебити. Їхнім нещастям тхне за версту. А як відомо, свій запах людина не відчуває — його чути тільки інші.


Насмілююся припустити, що причина — в загниваючому знанні.

Коли кількість споживаного контенту в рази перевищує дії по його освоєнню — це спричиняє інформаційну інтоксикацію. Вона ж в свою чергу веде до енергетичного застою і розкладання.


Якщо ти зрозумів. До глибини зрозумів. Але не робиш (розумування, умовиводи та красиві логічні викладки — не береться до уваги) — енергія знання починає застоюватися, викликаючи внутрішній дисбаланс і постійне незадоволення. А тут ще наша біологія — здатність формувати звички в діях і відчуттях, якщо вони повторюються протягом хоча б одного місяця — і запах нещастя стає твоїм природним середовищем. Тому і говорять, що в питаннях осмисленого саморозвитку немає дороги назад. Якщо впустив знання в себе — будь ласка, май з ним справу!

Сила впливу залежить від глибини проникнення тієї інформації, яку ми споживаємо. На поверхневому рівні ці явища практично не помітні й відносно безпечні. Але чим розумніша людина і чим більше вона здатна не просто пізнати, а й зрозуміти, тим глибше проникає інформація — процеси вже необоротні.

Мені теж свого часу довелося відмивати власний внутрішній стрижень від всієї гидоти, що налипнула за роки нескінченних спроб натягнути реальність на каркас моїх очікувань, і сьогодні я дивлюся на світ виключно через лезо запитання: «Як?»

Як відмитися від нещастя і перестати смердіти внутрішнім болем?

Лікуватися від цієї зарази потрібно комплексно, бо окрім прямих причин діє достатньо потужний фактор звички — механіку тіла «розумними доводами» не змінити. Потрібні цілеспрямовані дії, які змінюють усталені шаблони поведінки.

0. Нещастя має поганий запах і навколишні його відчувають

Пункт номер «нуль» — це фаза, без якої всі інші зрушення безглузді. Для початку важливо зрозуміти (так, саме пустити всередину), до чого це огидно — бути нещасною людиною.

Точно так само, як ви тягнетеся до задоволених і спокійних людей, так і вони тягнуться до подібних собі. Нещастя притягує ще більше нещастя, як доказ, що моє нещастя не найнещасніше. Тільки людина, яка дуже сильно захотіла вирватися з цього кола і перестати бути нещасною, здатна пройти шлях повного очищення дією.

1. Скарги — головна нота в цьому смороді

У спілкуванні з людьми, інфікованими нещастям, постійно прориваються скарги. На світ, на себе, на несправедливість реальності. Їм до болю в грудях шкода свою долю, хоч вони і ретельно намагаються не зізнаватися в цьому навіть самим собі. Їх не влаштовує екологія, метро, президент, черговий автор зі стрічки Фейсбуку. Ті, хто складніше влаштований, знаходять більш витончені способи нити, загортаючи всі аргументи в міцний корсет логіки: мовляв, зараз я вам документально покажу, до чого світ несправедливий щодо мене.

Їм часто буває «зле» з різних причин. Характерна риса в тому, що вони обов'язково ставлять вас до відома про це.

На виправдання таких людей, хочеться зауважити, що вони це найчастіше не помічають.

У твоєму світі існує тільки те, куди спрямовано твою увагу. Їхня увага спрямована на пошук доказів свого внутрішньогр болю. Вони його регулярно знаходять.

Як тут бути?


Різати по живому — перестати скаржитися і висловлювати невдоволення. 

Взагалі. Повністю. Навіть, коли справедливо. Навіть, коли «можна і потрібно». Психіка чинитиме опір спочатку, ви намагаєтеся виштовхнути її зі звичного середовища.


У перші два тижні можливі почастішання випадків «справжніх приводів» для скарг. Так діє реальність на спробу усвідомлених змін — вона перебудовується. Але якщо продовжити, буря вщухне — через місяць пройде переломний момент. В ідеалі, через 21 день.

Те ж саме, коли ви приходите в спортзал — ваші м'язи болять, потім звикають. Тіло трансформується через біль і це, навпаки, добра ознака — отже, працює.

Робота зі скаргами, як і з м'язами — не на один місяць, а на все життя. Це нескінченна дорога змін, але через півроку — ви будете вже іншою людиною. Без смороду.

2. «Ти мені винен», — з чогось вирішив нещасний, побачивши вас уперше

Є люди, спілкуючись з якими, відчуваєш, що ти їм щось винен.

Насправді, вони це не зі зла. Просто так повелося, що їм винні всі. Спочатку батьки, потім подружжя, діти, керівництво, президент знов-таки, куди без нього. Хіба це не природно? Батьки «мають» любити і розуміти, так само як і чоловік, діти — любити і слухатися, керівництво — платити і поважати, президент — забезпечити щасливе й заможне життя. Що може бути «справедливіше»?

Тому, про всяк випадок, ви теж щось винні. І відчуваєте ви це в перші 15 хвилин розмови.

Так, наприклад, думає незаміжня дівчина, знайомлячися з новим хлопцем і не розуміючи, чому вкотре нічого не виходить. Погляд відданого пса, який хоче їсти — не сексуальний.

Проблема в тому, що нещасна людина думає, що вона перестане бути нещасною, коли їй щось дадуть інші люди. Зокрема, любов, гроші, спілкування і безпеку. Все це від нездатності зробити себе щасливим самому і ділитися з довколишніми від надлишку. Тому людина і ходить з пуповиною напереваги, в постійному пошуку, куди б її приткнути, від кого б насититися щастям, замість того, щоб познайомитися, нарешті, з самою собою.

Вам ніхто нічого не винен. Ні любити вас, ні поважати, ні розуміти, ані давати вам гроші. Що можете дати ви цій людині, своїм близьким, колегам, друзям… та навіть президентові, щоб вам відповіли взаємністю?


— Скажіть, отче, а чи правда, що секс без любові — це гріх?

— Все без любові — це гріх...


Одного разу на схилі гімалайського лісу мені відкрили істину, по якій будуються всі процеси цього світу. Йшлося в контексті кохання між чоловіком і жінкою, проте сьогодні я розумію, що сенс цього вислову поширюється значно ширше:


Love is one way traffic


Любов — це смуга одностороннього руху. 

Це ТІЛЬКИ ТЕ, що виходить ВІД ТЕБЕ.

Я, пам'ятаю, тоді навіть сперечалася: мовляв, все одно без взаємності кохання — це не кохання та інше бла-бла-бла, як я вмію. Мені лише відповіли мудрим мовчанням з ледь помітною усмішкою, доброю і водночас хитрою. Таке відчуття, що людина переді мною знала, що до мене дійде сенс цієї фрази, але рівно через два роки. І її це тішило.

У вашому світі існує тільки те, що даєте ви. Якщо навколо вас приводи для нещастя — ви посилаєте в світ нещастя. Єдиний спосіб це виправити — не шукати в інших, а змінити свій сигнал.


Life is also one way traffic


Всім в душ! Профілактично, в тому числі. Й ніколи більше не дозволяйте нещастю на вас налипати.

Завжди ваша,

Олеся Власова

+2
173
RSS
14:17
+2
В матеріалі "Індустрія «утилізації» ресурсів" я щойно написав про необхідність «спалювати» надлишки інтелекту. І треба ж такому статися, щоб сьогодні мені на очі потрапила стаття, де на початку йдеться… знов-таки про надлишки знань!

Коли кількість споживаного контенту в рази перевищує дії по його освоєнню — це спричиняє інформаційну інтоксикацію. Вона ж в свою чергу веде до енергетичного застою і розкладання.

Тільки я писав про такі конкретні засоби «утилізації» інтелекту, як чтиво, перегляд ток-шоу тощо, а в новому матеріалі йдеться про техніку, що зводиться до двох тез: (1) не скаржитися + не вважати, що хтось тобі «винен» будь-що.
_ні
14:48
+2
Яка ж розумниця ця Олеся. Сказала: НАТЯГНУТИ РЕАЛЬНІСТЬ НА КАРКАС ВЛАСНИХ ОЧІКУВАНЬ. Як розпізнати нещасливих людей? А просто: вони постійно скаржаться і нарікають. Хоч бути щасливим? Перестань КАТЕГОРИЧНО скаржитися і нарікати! Яка проста порада і яка вона непроста для використання. А щодо того що надлишок засвоєної і невикористаної інформації робить людину нещасною, то тут варто було б навести приклади. Було б переконливіше.
Як розпізнати нещасливих людей? А просто: вони постійно скаржаться і нарікають. Хоч бути щасливим? Перестань КАТЕГОРИЧНО скаржитися і нарікати! Яка проста порада і яка вона непроста для використання.

Між іншим, це ще один пункт, по якому ми кардинально розходимося з мамою!
_не_знаю
Вона у мене кардинально нещаслива. У відповідь на запитання про стан справ викладає «в особах», як їй зле, хто і що їй поганого зробив та інше. Якщо зранку не поцікавитися її самопочуттям і станом справ — це кревна образа на тиждень. Якщо живописати, яке прекрасне наше життя — відповідає: «Щоб наші вороги так жили!»
_не_знаю
У мене все по-іншому. Щоб елементарно відповісти на запитання про самопочуття, мені буквально треба увімкнути «внутрішній аналізатор» і визначити, що у мене болить і як. Я живу в стані перманентної творчої роботи (бо навіть якщо не пишу, це не означає, що у свідомості та в підсвідомості у мене не «варяться» сюжети й окремі герої), я зосереджений на роботі, й якщо припиняю працювати — то буквально коли починаю валитися з ніг. Тому болять у мене ноги чи не болять… і як саме болять чи ниють… то справа десята.
Коли у мене болить серце, я можу з розмаху гепнути кулаком в груди і сказати подумки: «А нумо припини, заразо! Якщо подохнемо, то разом, хіба не розумієш?!» — і серце слухняно вгамовується.
Моя стандартна відповідь про стан справ: «Краще від усіх». А щоб я розповів про негаразди — це мають бути вже такі негаразди, що просто швах! Я загалом не люблю, коли цікавляться моїм здоров'ям чи станом справ. Бо якщо мені настільки хріново, що я з ніг валюся — в це не приховуватиму і сам скажу, що мені зле. А всякі дрібниці… Вони просто не враховуються!
_вибачаюсь
20:36
+2
Так ти, Тимуре, щасливий чоловік, бо не скаржишся й не нарікаєш. А випробувань доля тобі відвела з надлишком. Кажу доля, а насправді це твоя душа сама вибрала собі таке тіло. Щоб долаючи фізичні болі, все ж писати твори, просвітляти українців. В цьому і є твоє генеральне випробування в цьому втіленні.
Через мій оптимізм мама називає мане блаженною. _сміюсь
Вже не згадаю, хто і коли назвав мене «патологічною оптимісткою». Тепер це мій девіз. Хоча повністю уникати нарікань мені ще не вдається.
Повністю не треба. Надмірна досконалість… чи добре це?! Й наскільки?.. _соромлюсь

Випадкові Дописи