До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Український Дон Кіхот

Український Дон Кіхот
Джерело матеріалу:

Український Дон Кіхот:
як застрелився «донецький» нарком Микола Скрипник


7 липня 1933 року в своєму робочому кабінеті застрелився нарком освіти Микола Скрипник. Просто після засідання, на якому його вкотре звинуватили в націоналізмі.


І двох місяців не минуло після самогубства Миколи Хвильового в харківському будинку «Слово». І ось — іще один трагічний акт спротиву й незгоди з дійсністю.

Завершувалася епоха високого національного ренесансу, починалися темні часи.

Проти Мини Мазайла

З іменем Миколи Скрипника пов'язані великі державотворчі здобутки двадцятих.

Це якраз він втілював ідеї українізації. Послідовно вимагав зміни мови навчання в школах та вишах.

Зорганізував систему перепідготовки держслужбовців, котрі мусили по закінченні курсів ще й скласти іспит з української.

«Правильні проізношенія» — згадаємо безсмертного Кулішевого Мину Мазайла! — давалися бухгалтерам і діловодам непросто. До того ж часто вони ледь вивчили нерідну російську — і визнати марність старань було таки тяжко. Але доводилося…

Також Срипник проводив дерусифікацію преси. (Останнім його здобутком стала україномовна «Чорноморська комуна» замість «Одесских відомостей».)

Попри неймовірний спротив і вигуки про «смерть мистецтва», «профанацію краси» тощо зумів забезпечити блискучі переклади класики та українізувати оперу й оперету.

У деяких галузях Скрипник зміг зробити те, що не вдалося нам сьогодні. Він повсякчас наголошував, що українці за межами УСРР, особливо в Росії, зазнавали дискримінації та потребували допомоги держави в обстоюванні своїх національних прав.

Спеціальна ухвала Народного Комісаріату Освіти вимагала скрізь домогтися відкриття українських шкіл та бібліотек, забезпечення газетами й журналами.

Окремим рядком ішлося про підготовку вчителів.

Особливо успішно ці процеси йшли на Кубані. У двадцяті роки студенти звідти охоче приїжджали вивчати україністику в київському університеті. Чимало з них зазнали особливо жорстоких переслідувань і загинули в добу великого терору.

Ще одна проблема, що потрапила в поле зору наркома освіти, — русифікаційний вплив армії.

Аж до кінця існування Радянського Союзу перебування у війську зоставалося потужним денаціоналізуючим чинником. Микола Скрипник вимагав освітньої роботи серед солдатів українською мовою.

Постійну увагу приділяв Скрипник дерусифікації Донбасу.

Харківський нарком освіти бачив Донбас українським, вимагав повсякчасних заходів для забезпечення гірників (а саме тоді індустріалізація спричинила приплив на шахти й підприємства сільського населення) українськими газетами й книжками.

Театри возили на Донбас свої нові вистави, столичні письменники влаштовували літературні вечори. Це якраз тоді зійшла яскрава зоря шахтарського хлопця Володьки Сосюри, романтичного співця синіх вечорів рідної Донеччини.

У 1928 році затвердили так званий «скрипниківський» правопис. Його основне завдання — послабити деформаційні впливи російської, вивільнити власні питомі мовні джерела, показати польські та інші західні запозичення і взаємозв'язки.

Важливість цієї ініціативи підтверджується хоча б і тим, що згодом серед найбільших «націоналістичних» гріхів шовіністи називали якраз Скрипникове намагання відірвати, мовляв, українську мову від братньої російської.

Ну а потому мало не півстоліття виправляли шкоду, заподіяну бунтівливим наркомом, зближуючи мови мало не до повного злиття (точніше витіснення), яке й бачилося русифікаторам ідеалом.

Скрипник не боявся демонструвати свою особливу позицію в партії, до якої належав.

Був одним із небагатьох, хто раз у раз конфліктував із всевладним і амбітним наркомом національностей Сталіном. У Москву український очільник іноді навіть їздив із перекладачем і виступав українською.

Українізатор із Донбасу

Микола Скрипник і сам, власне, був «донецьким».

Син залізничника зі слободи Ясинуватої (нинішньої Донецької області), він виріс, переїжджаючи на все нові й нові місця батькової служби на українському сході.

Освіту здобував уривками: рано перейнявся ідеями соціальної рівності та приєднався до нелегальних гуртків.

Тож хлопця не раз відраховували, арештовували, засилали. На самому початку ХХ століття його біографія виглядає зразковою як на «професійного революціонера».

Незламний більшовик, один із лідерів ленінської партії, учасник жовтневого перевороту 1917 в Петербурзі. Саме таким він постає зі сторінок автобіографії, написаної 1921 року для так званої партійної чистки.

Але про дещо він волів не писати. Якраз це «дещо» й відрізняло його від соратників, змушувало гнути антипартійну лінію, йти проти течії, дуже добре усвідомлюючи масштаби небезпеки.

Примирити національні почуття з вірністю ідеям світової революції й пролетарського інтернаціоналізму ніяк не виходило. Як і багатьох у тому поколінні, Миколу Скрипника вочевидь виснажувала внутрішня роздвоєність.

Анатоль Петрицький, один із кращих тодішніх живописців, зробив у двадцяті роки серію портретів митців та культурних діячів.

Зображуючи Скрипника, надав йому виразної схожості з Дон Кіхотом. Гострі риси обличчя, плекана клиноподібна борідка, самозаглибленість, якась старосвітськість у стильному вбранні…

Художник представляє людину, що заблукала в своєму часі, не змогла примирити з епохою власні цінності.

Професор Києво-Могилянської академії Віра Агеєва

+3
74
RSS
11:41
+1
У нього ще вистачило духу застрелитися…
_шкодую _шкодую _шкодую
11:46
+2
Коли мова заходить про «український Донбас», зазвичай згадуються Сосюра і Стус. Можливо, не варто забувати і про Скрипника… До речі, його прізвище також починається на "С"
13:33
+2
Скрипник застрелився з-за Голодомору+.

Випадкові Дописи