До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Київ очима американця (2)

Київ очима американця (2)
Джерело матеріалу:

Півтора роки життя в Києві:
мої спостереження (2)

Мені здається, що українці сором'язливо добрі й теплі люди. Але якщо це суспільство загнати в кут, то десь глибоко всередині зароджується величезна сила

Це друга частина спостережень Пітера Сантенелло. Першу читайте тут.

Це не Європа, Росія або Близький Схід

Коли я вперше приземлився в Києві, думав, що Україна схожа на Росію. Дійсно, існує безліч культурних зв'язків — вся Київська Русь почалася з тієї самої землі, яка прямо зараз лежить піді мною. І це мене вражає. Але з часом я помітив величезні відмінності між культурами.

Я дійшов висновку, що Україна — не Європа, не Росія і безумовно не Близький Схід. Україна — це щось самостійне й особливе. Язичництво як і раніше існує на глибинному рівні, заховане під поверхнею і функціонує в ДНК місцевих жителів.

Простір

У Києві мені подобаються простори. І маю на увазі не фізичний простір, а час між речами. Вся Америка швидше про те, щоб наповнити справами кожну секунду (і вона в цьому процвітає, адже там вирішуються справи). Але життя в Києві завжди залишає час між подіями, коли я можу поринути в думки або на секунду-другу сісти в парку і поспостерігати. Це додає моєму життю здорового глузду і зрозумілості.

Гадаю, американці йдуть на компроміс щодо всього й у всіх сферах заради кращого завтра, а українці робити це не готові. Люди тут не принесуть в жертву соціальний зв'язок або відпочинок, щоб зануритися в режим непроглядній роботи. Це протиборчі сили: щоб отримати один результат, ти змушений відмовитися від іншого.

Преса

Преса тут божевільно відкрита. Спочатку я зіткнувся з цим в англомовній газеті KyivPost, але не усвідомлював, що така прозорість пронизує інші українські ЗМІ. Перший канал, який фінансується державою, відкрито критикує уряд. Коли я вперше читав журнал Новий час, був вражений тим, що політики й олігархи поставали на його сторінках як злочинці з усіма активами, виставленими на огляд жителів країни.

У нас в США і близько не було такого рівня прозорості щодо тих покидьків, які відповідальні за останню рецесію й які керували економікою крізь аморальну брехню та жадібність.

Виправдання

Я чув безліч пораженських виправдань того, чому хтось не може щось зробити. Вони виходять від людей, які прокидаються пізно і споживають замість того, щоб виробляти, які чекають відповідей від інших замість того, щоб важко працювати над самостійним пошуком відповідей.

Йдеться не про бабусь, які так-сяк виживають, а про 20-30-річних, які мають освіту та інтернет під рукою. Мені багато разів говорили, ніби щось не може бути зроблено через корупцію. Звісно, не варто і намагатися побудувати житло без втручання у ваше життя великого хлопця на чорному позашляховику з тонованими скельцями. Але багато речей тут відбуваються без участі корупції, наприклад, тут працюють індустрії, за якими майбутнє сучасного онлайн-світу. Наприклад, те, що я роблю просто зараз, створюючи щось зі своєї голови, переносячи це на комп'ютер, а потім відправляючи до редакції.

Лідерство

З лідерством тут переважно величезні проблеми. Є кілька рольових моделей, на які можна рівнятися, але країна має потребу в здоровому лідерство. Втім, часто подібна відсутність лідерства перетворюється на виправдання. Лідерство виходить зсередини. Прості, повсякденні особисті рішення перетворюються на звичку, ці звички стають заявленою реальністю того, ким ви є. Я не потребую лідера, який наказав би мені почистити зуби, рано встати на роботу, тренуватися, добре ставиться до інших, проводити час з позитивними людьми і таке інше.

Звісно, краще мати чудове лідерство. Але в XXI столітті на планеті Земля таке стається рідко. Тому не варто покладатися на лідера, який створить наратив вашому життю. Якби я дивився на нинішніх політичних лідерів США як на компас, то був би більш тривожним, агресивним і втраченим. Лідерство починається всередині, а потім виходить назовні, а не навпаки. Краще мати те й інше, але більшість країн світу не можуть дозволити собі розкоші бути Норвегією.

Сміливість

Мені здається, що українці сором'язливо добрі й теплі люди. Але якщо це суспільство загнати в кут, то десь глибоко всередині зароджується величезна сила. Мене не було тут під час революції, але я спостерігав за нею по телевізору — це робив весь світ. Здатність людей протистояти прогнилому уряду, не маючи нічого, крім сили волі, — це неймовірно. І я дуже поважаю українців за цю мужність.

У XXI столітті на таке здатні небагато суспільств. Це свідчить про потенціал країни — в людях є щось більше, ніж вони можуть собі уявити.

Часто українці не віддають належне собі та своїм співвітчизникам. Але для того, щоб вправлятися в цій мужності, не потрібна революція. Її можна використовувати в повсякденному житті й розвивати постійно. Чим більше цього в людях, тим розвиненішим стає суспільство в цілому.

Пітер Сантенелло, підприємець


Далі буде (3)

+2
64
RSS
15:58
+2
Україна — таки не Росія… але й не Європа!
18:48
+2
Гарне спостереження ззовні. В українцях є багато такого, чим можна пишатися. От поступливість — це добре, чи ні?
Та чи інша якість в різних обставинах може виглядати по-різному: за одних обставин щось добре, а за інших — погано. _вибачаюсь
05:04
+2
А з точки зору євангельських настанов?
_вибачаюсь Так само. _вибачаюсь
Іноді з точки зору євангельських настанов треба бути поступливим:

А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.

Іноді навпаки впертим:

Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа…

Якщо ти цього не зрозумів — можу повторити те, що й раніше: Біблія ніколи не дає однозначних рекомендацій! Умови життя змінюються постійно, тому будь-які однозначні настанови (типу «дій лише так, а не інакше») швидко втрачають актуальність. Актуальними лишаються тільки т.зв. повні системи висловлювань, де на кожну тезу є своя антитеза.
12:19
+2
А як тобі така однозначність біблейської настанови: око за око- зуб за зуб?
_стежу А хто тобі сказав, що вона однозначна?! _стежу
_вибачаюсь Той, хто сказав тобі подібне, просто не знає єврейської традиції. _вибачаюсь

1. Я тобі неодноразово казав, що поряд з письмовим Законом у євреїв існували (і досі існують) т.зв. Усний Закон (Усна Тора) і традиції, які мали таку ж силу, що і письмова Тора. Зокрема, зверни увагу на наступні місця Євангелій:

Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?

(Матв. 18:21)

І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: Каюся, вибач йому!

(Лук. 17:4)

Таким чином, 2 Євангелія з трьох синоптичних відсилають до усної єврейської традиції — в разі каяття винуватця вибачати його до 7 разів. В Євангелії від Матвія Ісус збільшує цю «норму»:

Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!

Але ж або «щось» було збільшено — це саме «щось» вже мало б існувати, чи не так?.. Отже, традиція вибачати в юдаїзмі існувала задовго до Христа.

2. В гл.5 Євангелія від Матвія (Нагірна проповідь) Христос знов-таки посилається на єврейську традицію — напередодні свята Йом Кіпур раз на рік вибачати одне одному всі провини, свідомі й мимовільні.

3. Якщо навіть вбивство (!) було вчинене ненавмисно, то вбивця міг сховатися від гніву родичів у т.зв. «місті-притулку», а не віддавати «життя за життя». Й родичі вбитого не могли навіть пальцем його торкнутися, доки не відбувся суд. Докладніше можеш почитати тут.

Таким чином, комплекс настанов, відомий як "око за око, зуб за зуб":

А якщо станеться нещастя, то даси душу за душу,
око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу,
опарення за опарення, рану за рану, синяка за синяка.

— слід розуміти, швидше, як вимогу справедливості, а не в буквальному сенсі. Бо на практиці як письмова Тора, так і Усний Закон і традиції встановлювали низку виключень з цього комплексу:

  • якщо той, хто завдав тобі шкоду, щиро розкаявся — мусиш вибачити (навіть до семи разів на день!);
  • якщо не встиг стягнути «око за око, зуб за зуб» до Йом Кіпур — мусиш вибачити;
  • якщо вбивця твого родича вчинив вбивство ненавмисно і сховався в «місті-притулку» — його не можна чіпати, аж доки вашу справу не розгляне суд… а якщо суд виправдає ненавмисного вбивцю, який щиро розкаявся — мусиш вибачити...

_вибачаюсь
Отже, виділену тобою біблійна заповідь я не можу назвати однозначною при всьому бажанні.
Коли я вперше читав журнал Новий час, був вражений тим, що політики й олігархи поставали на його сторінках як злочинці з усіма активами, виставленими на огляд жителів країни. У нас в США і близько не було такого рівня прозорості щодо тих покидьків, які відповідальні за останню рецесію й які керували економікою крізь аморальну брехню та жадібність.

І яка нам користь з того, що в пресі чи на ТБ нам розкажуть хто скільки вкрав і що на вкрадені гроші купив. У нас люди ще не навчилися робити висновки з почутого.
Ого, ще й яка користь! Це ж реклама діяльності: станеш політиком чи олігархом — будеш красти, красти, красти, красти!.. У тебе буде крута автівка, котедж, охорона, всі дівки з силіконовими цицьками — твої, всі менти — твої підлабузники та ін.!
_сміюсь _сміх _сміюсь _сміх _сміюсь
Круто!!!
З лідерством тут переважно величезні проблеми. Є кілька рольових моделей, на які можна рівнятися, але країна має потребу в здоровому лідерство. Втім, часто подібна відсутність лідерства перетворюється на виправдання. Лідерство виходить зсередини. Прості, повсякденні особисті рішення перетворюються на звичку, ці звички стають заявленою реальністю того, ким ви є. Я не потребую лідера, який наказав би мені почистити зуби, рано встати на роботу, тренуватися, добре ставиться до інших, проводити час з позитивними людьми і таке інше.

Нам не потрібні лідери, бо ми надто ліниві і будемо чекати, що добрий лідер сам все за нас зробить. Ми обрали Ющенка і чекали, тепер обрали Порошенка і знову чекаємо. А самі нічого робити не хочемо.
Нам потрібно більше позитивних прикладів самостійного вирішення проблем. Хтось зробив, у нього вийшло, то чому в мене має не вийти?
Я раніше жила на 4 поверсі хрущівки, без ліфта. В дитинстві я ще могла трохи ходити, то виходила по сходах сама. Потім мені стало гріше, я вже не могла ходити без сторонньої допомоги і по вулиці мене возили у візку, схожому на дитячий, тільки більший і міцніший, його тато сам зробив. То щоб вийти погуляти на двір, я йшла по сходах навприсядки, бо ноги повністю вже не розгиналися, двома руками тримаючись за перила. А 15 років тому я остаточно сіла в інвалідний візок. І батьки удвох мене спускали і піднімали на той клятий четвертий поверх. Поки мали силу.
І весь цей час я розуміла, що нам треба міняти квартиру на перший поверх. Але тато був до цього не готовий. Він звик чекати доброго лідера, який прийде і дасть мені квартиру на першому поверсі. І тільки коли тато постарів і ослаб на стільки, що вже й сам не міг по сходах ходити, він погодився поміняти квартиру. І вже 8 роківя живу на першому поверсі. А потім було ще довге ходіння по інстанціях, добудова балкону і підйомника, пояснення масйтрам, що мені треба тільки так, як мені треба, а не так, як вони вміють. Скільки на це пішло грошей, сил і нервів я не рахувала. Але вже чотири роки я маю повністю облаштовану квартиру під мої потреби.
Це був мій маленький успіх в цій великій країні. І мій позитивний приклад надихнув двох моїх подруг з аналогічними пролемами зробити так само. Можливо ще хтось подивиться на них і теж наважиться сам зробити своє життя кращим.
Мій колишній шеф-редактор журналу «РоботодавецЬ», президент Спілки орендарів і підприємців України Віктор Хмільовський полюбляє повторювати:
шукайте лідера в собі!
06:50
+2
Ну, Дзвінко, ти молодець! Так зуміла покращити своє життя. Придумала виїзд на вулицю прямо з балкону! Ой, як же важко українцю наважитися зробити своє життя кращим!
За кордоном такими ліфтами нікого не здивуєш:


На жаль, це нашим людям потрібно все самим вигадувати і самим усе пробивати…
_шкодую
Але то нічого! По мірі якнайширшого впровадження в життя соціальної моделі інвалідності замість медичної кількість таких прикладів постійно зростатиме.
Такий міні ліфт професійний дуже дорогий, бо має ліцензію на перевезення людей. Мені його пропонували за 5 тисяч євро. А в мене стоїть і мене катає значно простіший, саморобний. Щось на зразок цього.

Він без гідравліки, на звичайному тросі з елекромотором (лебідці).
Так, наважитися — це найважче.

Випадкові Дописи