До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Як навчитися себе цінувати

Як навчитися себе цінувати
Джерело матеріалу:

Багато хто з нас нерозривно плутають егоїзм і любов до себе, свою природну цінність. Коли я ціную себе — отже, виявляю повагу до свого життя, тіла, особистості, рис характеру, здібностей.


Коли я ціную себе, то дбаю про те, щоб мої стосунки з іншими людьми не були руйнівними, моє тіло було здоровим, мій розум отримував поживу, почуття допомагали орієнтуватися в світі й відносинах з іншими людьми. Для багатьох фраза «я себе ціную» більше стосується егоїзму. Якщо я ціную себе — отже, ставлю себе попереду всіх. Я головний, а інші люди ніхто. Тоді як насправді егоїзм більше виявляється в моїй вимозі до інших жити так, як я хочу, щоб вони жили. Або вимагати від них змін, щоб мені було з ними зручно і комфортно взаємодіяти. 

Визнайте свою цінність!

Це не має нічого спільного з відчуттям своєї цінності. Ми звикли до того, що любити себе дуже погано і той, хто так чинить, людина дуже погана й гідна лише осуду. Важливо любити інших, піклуватися про них, а себе ставити на останнє місце і згадувати десь під кінець життя, просочивши остаточно душу різними жалями.

Люди, яким важко визнати свою цінність і подарувати собі любов, борються з однією дилемою: або я люблю себе — або я люблю інших. Іншими словами, моя енергія любові повинна цілком належати або тільки мені — або повністю іншим.

Якщо любов належить тільки мені — отже, я поганий, якщо іншим — отже, я хороший. І подібне бачення занурює в більший смуток, оскільки є тільки біле і чорне й зовсім відсутні відтінки. Наприклад, я можу любити тебе й лютитися на тебе і моя лють не показник, що я тебе розлюбила. Мені не доводиться обирати між тільки лютитися на тебе або тільки любити.

Я люблю себе і мені важливо дбати про своє тіло, душу, життя. Іноді я можу злитися на себе і я не обираю між тільки злитися на себе або тільки любити. Я допускаю, що мені властиво змінюватися, адже ми живемо не в вакуумі й світ робить відчутно впливає на нас.

Коли ми допускаємо і тим паче практикуємо можливість виявляти любов і до себе, і до інших людей, всередині нас народжується більше варіантів, по-перше — для прояву любові, а по-друге — для вибору форми відносин і, по-третє — наші добрі почуття можуть змінюватися й тимчасово ставати негативним, що абсолютно природно.

Злість до коханої й рідної людини — не показник, що я її більше не кохаю, а показник моєї та її жвавості, плинності. Це ознака того, що допомагає нам зростати, живить нас — і це про любов та турботу; і те, що абсолютно нам не підходить і руйнує нас — і це про гнів або роздратування.

Дуже важко та й практично нереально завжди бути на підйомі, відчувати виключно радість і щастя. Й якщо я забороняю собі відчувати слабкість, смуток, гнів, злість, то починаю прикидатися бути таким, яким я маю бути, неважливо на думку кого.

Я маю бути радісним, всіх любити, всім допомагати і всіх цінувати й головне — ні до кого не відчувати негативних почуттів. І мені потрібно витратити вкрай багато сил, щоб приховати своє лицемірство і зробити свою радість реальнішою.

В такому випадку обдурити можна інших людей, та ось себе вкрай складно, і навіть якщо вдасться не помічати, тіло видасть вам лицемірство через знижений настрій, стреси, нещасні випадки, психосоматику.

Ми надто часто переносимо наш фокус любові й турботи на іншу людину, немовби кажучи собі: «Якщо я не дозволяю спрямувати турботу на себе — отже, нехай хоч віддам її іншому, і тоді мені буде не настільки сумно, тоді я почуватимуся більш цінним… через іншого». Ніби іншою людиною ми намагаємося зашити власні рани і саме вона має проявляти любов і турботу щодо нас. І тоді інша людина теж не буде егоїстом в наших очах. І тоді ми відчуємо себе хорошими і цінними, адже про нас дбають, люблять, цінують, визнають.

Визнання своєї цінності, любові до себе і турботи, що ми маємо повне право чинити так, як чинимо, означає, що ми припиняємо бути жертвами обставин і чекати, коли хтось подбає або полюбить нас. Ми самі стаємо джерелом, беремо відповідальність в свої руки й є єдиною причиною, щоб ставиться до себе дбайливо.

Нам буває доволі важко повірити в те, що ми достатньо хороші й заслуговуємо кращого, і нам не потрібно бути гіршими, страждати й оплачувати своїми стражданнями, болем або терпінням [щодо] насильства можливе щастя в майбутньому. Навіть якщо інший скаже нам і щодня повторюватиме, наскільки ми улюблені й хороші для нього, повірити в цю істину буде складно, якщо одного разу ми вирішили забороняти себе любити.

Всі ми діємо [виходячи] з ухвалених рішень, і ніхто не забирає у нас права усвідомити і переглянути власні рішення, відмовитися від деяких давніх й ухвалити  нові. У будь-який момент свого життя ви це в праві зробити для себе.

У інших людей немає для нас зцілення. Інший може показати вам, що означає не бути жертвою, спираючись на власний приклад, а вчитися або не вчитися у них — це ваш вибір. Це правда. Сумна і, можливо, жорстока правда, що руйнує надію, що прийде той самий чи та сама, і я стану одним з щасливих людей у світі. Ви — той самий чоловік. Чекати вже більше нема чого.

Дозвольте бути собі. Нехай недосконалим. Дозвольте собі турботу, в основі якої лежить право вибирати те, що живить, розвиває, що узгоджується з вашими бажаннями, цілями, мріями, з вашими почуттями і цінностями.

Дозвольте собі турботу, в основі якої лежить право відмовлятися від усього, що руйнує вас, порушує ваші цінності, знецінює почуття.

Дозвольте собі робити помилки. Дозвольте собі відчувати негативні почуття. Вони не зруйнують вас, якщо ви дозволите їм бути в якості природної частини вас, але вони завдадуть сильної шкоди душі, якщо ви придушуватимете їх.

Дозвольте собі чинити опір в тому, в чому ви чините опір тут і зараз. Дозвольте собі заохочувати себе за досягнення. І не за досягнення теж в якості підтримки з думкою, що «у мене є я і у нас все вийде!».

І дозвольте собі задоволення жити, коли стрілки на годиннику залишають у вашому житті не холодні цифри, а теплі враження та переживання.

Ігор Іванілов

+2
540
RSS
15:46
+2
Не дозволяти собі — це означає «утискати» себе, робити собі комплекси. _здивований
20:34
+1
Дозвольте собі робити помилки: це означає йти на ризик невдачі. А без цього, як досягати успіху?
_вибачаюсь Ніяк _вибачаюсь
Кажуть:
— дурні вчаться на своїх помилках, розумні — на чужих.
Але фішка в тому, що вчитися на своїх помилках — це означає набувати реальний практичний досвід, а вчитися на чужих — набувати досвід суто теоретичний. Це дві великі різниці! Й недарма ж я постійно підкреслюю, що як і Біблія, система прислів'їв і приказок є повною системою висловлювань — а отже, на всяку тезу там є своя антитеза. В даному випадку, антитезою можна вважати прислів'я:
— за одного битого двох небитих дають.
Отже:
теза — безпечніше набувати теоретичний досвід («дурні вчаться на своїх помилках, розумні — на чужих»);
антитеза — практичний досвід міцніший, ніж теоретичний («за одного битого двох небитих дають»).
Який же висновок?
Синтез:
краще набувати якомога більше теоретичного досвіду, щоб набивати менше гуль і синців — але без практичного набивання гуль і синців не обійтися!
_вибачаюсь
Розумієш?! Літературні прийоми можна скільки завгодно довго вивчати в теорії, але доки письменник реально не напише певну кількість художніх творів, набивши при цьому свої гулі й синці — він письменником не стане…
_вибачаюсь
От уяви собі двох випускників Літературного інституту імені Горького (які всебічно, у всіх нюансах вивчили теорію літератури) — і одного Тимура Литовченка (у якого жодної гуманітарної освіти немає, а тільки технічна). Чи віддаси ти одного «битого» Тимура Литовченка за двох «небитих» випускників авторитетного Літературного інституту?! А тепер уяви, скільки «гуль і синців» я набив в процесі самостійного набуття досвіду в літературі без жодної теорії…
_вибачаюсь
Інший приклад: двоє людей прочитали кожен по 100 книжок з теорії кунг-фу — але чи краще вони володіють кунг-фу, ніж Брюс Лі?! А тепер уяви, скільки «гуль і синців» набив Брюс Лі, перш ніж став майстром кунг-фу…
07:35
+1
Згоден, друже. Хтось був сказав: практика- вєлікоє дєло

Випадкові Дописи