УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

Анатолій ВИСОТА: Гостре випробування у березні-18 (2, 8.2018)

Анатолій ВИСОТА: Гостре випробування у березні-18 (2, 8.2018)


  «Якби знав, де впадеш, то й соломки підстелив би»

«Чому бути, того не минути»
( з народної мудрості)

      У березні 2018 р.
Засніжило. Сніг падав і падав. Розчищали дороги. У Києві машини повзали по асфальтових ковзанках. А в Красному я поглядав на свої лижі, які знали Карпати. Але здоров’я нашої тещі підупало і наспіла пора полікуватися у стаціонарі. Дружина домовилася за місце у терапевтичному відділенні Обухівської лікарні. Але ліжко одне. Тещі 90 літ, років з 30 на колгоспній свинофермі її зігнули у літеру Г, а тому коло матері мала бути й дочка. З 6 березня вони спочатку спали на одному ліжку, а потім хворі перемішалися із здоровими і на звільненому ліжку дружина нарешті змогла виспатися.
Я ж майже кожного дня їх провідував, читав довгі рецепти і носив ліки і всілякі припаси на третій поверх. Там, мабуть, і підхопив вірус грипу. Дві доби мною теліпало і температурило під 39 градусів. Я випив мабуть з відро калинового відвару. Вже подумував про те, щоб викликати швидку, але вірусу надоїло мене мучити, температура унормувалася, лиш хитало мене як п’яного. А тим часом надворі вже потепліло і сусіди прокидали у снігу рівчаки для талої води. За ніч сніги стали інтенсивно танути і через людські двори і вулицею потекли березневі ручаї. Я на те не дуже й зважав, бо більше лежав у ліжку.

       Минуло 10 днів стаціонару
16 березня 2018 року я мав би своєю машиною привезти тещу й дружину з лікарні. Але не було на те сили. Домовилися, що візьмуть таксі з Обухова. Того дня вранці мені подзвонив брат і запитав: — Ти давно був у погребі? – Та давненько вже… — Сходи й подивися – в тебе у погребі вода…
Вискочив надвір. Розчахнув широкі двері льоху і жахнувся: водою був заповнений не лише льох, а й частина сходів. Як? Звідки? Чому? Я швидко заскочив на братове подвір’я й помітив провал шириною з метр і довжиною коло 2 метрів, де внизу у нашому льосі у воді купалися білі голівки капусти і дерев’яні ящики. Це катастрофа У мене пересохло у роті, а тіло враз заніміло. Мабуть  оце так вмирають.  Що робити? Як діяти?
У нашому льосі зберігалися запаси картоплі, буряків, моркви, капусти і більше сотні банок із всякою всячиною.
Найперше я ухвалив собі відкачати воду із льоху. 

А дружині розкажу потім, хай-но приїдуть. Налаштував насос КАШТАН, і вода бадьоро полилася із льоху у двір.

        Приїхали наші
 Зранку я подзвонив дружині і сказав про воду у льосі.Вона мене заспокоїла. Приїхали з Обухова і я напоїв дружину і тещу чаєм. Потім повів обох до льоху.Лиш побачивши, скільки тої води і яка руйнація, дружина заплакала. Насос качав цілий день і на ранок наступного дня підморозило. Я взув резинові чоботи і зійшов по слизьких сходинках униз. Незважаючи на потоп, у льосі світила електолампа. Я став на порозі, а праворуч від мене бокової стіни не стало, а землею було заповнена п'ята частина льоху. 

В мене стиснулося серце: ящики з картоплею перевернуло й закрило землею. Задня довга стіна льоху тріснула і тріщина та була шириною  до 5 сантиметрів. 

Глянув угору на звід, а й там дрібненькі тріщини.
Страшно було зробити крок із сходів, здавалося, що льох ось-ось завалиться і мені буде готовою могила. Але я таки його зробив у грязь і товщина того намулу була до 10 сантиметрів. Що його робити далі? Найперше я витяг надвір насос, шланги і кабель – хай полежать. Потім узяв лопату-грабарку й відро і сміливіше опустився у льох. Я набирав той мул у відро і виносив наверх і за день очистив до червоної пластикової сітки половину підлоги. 

Другого дня я виколупував із підмерзлої землі їстівну картоплю і накопав так відер зо троє. Теща почистила і сказала, що не замерзла. Виніс ящики з буряками і морквою.
Знову почав падати сніг і брат попередив, що знову може бути повінь. Я роздовбав діру у цоколі огорожі, яка розділяла наші двори в надії, що коли піде вода, то вже не в льох, а у наш двір і далі я спрямую її на дорогу. Та й скільки того снігу? Чорні землі городів на схилі лише рябіли від снігу. Але серед дня раптом потепліло до 10 градусів і мені знову подзвонив брат: -Знову тече вода!
Я вискочив у двір, догородив сніговою гребелькою провал у землі. Вода прибувала, частина її виливалася у наш двір через діру у цоколі, а потім настільки піднялася, що ось-ось потрапить у братів сарай. Брат не став ризикувати і на моїх очах лопатою зруйнував снігову греблю. Вода під радісні вигуки братового онука веселим водоспадом полилася знову у наш льох. За якусь годину, до вечора сніговою водою був заповнений весь льох і всі сходи аж догори. Але через поріг льоху у двір вода не виливалася. До пізнього вечора весь потік води входив у землю через льох. Що ж, думав собі я, однак доведеться робити новий льох на іншому місці.
Після другого потопу я не став відкачувати воду з льоху, а діждався, коли вона сама увійде в землю. Чекати довелося дві доби. Заглянув у льох і побачив, що землі в льоху побільшало до третини його об’єму. А тріщини на стіні і на зводі не збільшилися. Що ж, треба рятувати те, що не пропало, найперше картоплю. За тиждень чи й більше, день-за-днем, я відкопав майже всю картоплю, розділяючи їстівну від насіннєвої, і сушачи її надворі на сонечку. Я виніс з льоху всі банки, дружина їх надворі помила, а я потім заніс у хату й поставив на підлогу під сходами.

        Порада майстра Толяна
Відро за відром я виносив землю з льоху нагору. І коли виносив уже половину, а це вже був початок квітня, запросив майстра, щоб поговорити про будівництво нового льоху. 

Місце для нього ми з дружиною вибрали за хатою там, де бузина і виноград. Порахували, скільки треба буде блоків із вапняку, скільки піску й цементу, а скільки арматури. А ще ж треба буде викопати той льох вручну, бо екскаватор ніяк не заїде. І виходило, що витрати будуть тисяч на 50, або й більше. Дізнавшись про біду, дочка з Лівану повідомила, що частину витрат компенсують.
Через добу подзвонив майстер Толян і сказав, що якщо льох ще не завалився, то вже й не завалиться і його можна ще врятувати, побудувавши міцну стіну з вертикальною арматурою і підперши звід новою стіною-перегородкою. Дружина засумнівалася, хоч вже й наважувалася заходити в льох, де праворуч замість стіни вгорі виднілося небо, обрамлене корінням барвінку.
Тим часом я помітив, що вивалена стіна лежала чомусь не внизу під землею, а на купі внесеної у льох землі. Це означало, що надворі при потопі земля змокріла, стала текучою й потекла льох, тримаючи на своїй спині вивалену стіну і полиці з томатними банками. Тих червонобоких банок я відкопав штук із 30: літрових, 1,5-літрових в дволітрових. Землі я виніс нагору відер із 500 півторачних (15 л), а разом це не менше, як на КАМАЗ.

       І чого ж все це сталося? 
Причиною є бідність українців. Будували колись в селі, з чого було можна і все з мінімальною надійністю. Хати без фундаментів, а на підвалинах із шовковиці та акації (здається, з біблійного дерева сіттім). Долівки стелили із глини. А коли в села потрапила випалена цегла, то її клали на вапняному розчині, бо цементу трохи можна було лиш десь украсти на будівництві. Так будували і льохи. Для нашого льоху наш батько із майстром та моїм братом викопали велетенську яму довжиною 5 м, шириною 3 м і висотою до 2,5  м. Який це буде об’єм?
5 х 3 х 2,5 = 37,5 метрів кубічних. На кілька КАМАЗ-в. Стіни до висоти 1,2 м клали товщиною у півцеглини, тобто шириною 12 см. Потім із стояків і дощок зробили основу, схожу на верхню половину лежачої пляшки. А вже на ту основу клали звід з цегли і теж у півцеглини, тобто товщиною 12 см. Після цього домуровували дві бокові стіни теж у півцеглини.
Єдиним міцним елементом льоху були сходи, які привезли десь із будівництва. Ті сходи були продовжені на 5 сходинок(разом 15) і на них був змурований звідчастий вхід, який у Красному звуть чогось «шиєю». Викопаною землею затрамбували проміжки між стінами льоху і зрізом землі. А землею, що залишилася, накрили звід, щоб взимку не замерзало у льосі. Ясно, що перед цим цегляний звід укрили шаром руберойду. І льох вірно служив батьку-матері, а потім і нам, братам, десятки років, тримаючи температуру до 10 градусів, аж поки ми з братом не розділили землю і на братовому дворі земля не прийшла у текучий стан. Сусід Микола Петрович розказав, що такі аварії в Красному не рідкість. От і в його сина Сашка теж весною було вивалено стіну у льосі, то бригада вуйків за тиждень той льох відновила, але стіну поклали товстішу із шлакоблоків.

       Відновлення льоху 
Із посадкою картоплі ми запізнилися так днів на 10, бо наша насіннєва картопля таки замерзла і треба було або купувати її на базарі, або може в когось останеться після посадки. Сусіди і друзі виручили з насіннєвою картоплею, разом і вияснилося хто є хто. І 30 квітня ми за два дні засадили свій город картоплею.
Розпитавшись в людей, я ухвалив відновити ту завалену стіну вже товщиною в цеглину, тобто 25 см, а посередині змурувати стовп, вмонтований у стіну, товщиною в півтори цеглини, тобто до 40 см. Частина цегли була з упалої стіни: цю цеглу я очищав від вапняного розчину. 

А більшу частину цегли я взяв із запасів від реконструкції будинку (2013 р.). Річковий пісок я насіяв через панцирну сітку з ліжка. Купив 10 мішків цементу марки «400» й окремо мішок цементу-клею для зароблення тріщин. Бетономішалка своя, колодязь у дворі.
У першій половині травня ми з майстром за кілька днів і змурували ту бокову стіну і нову підпірну стіну. 

Для розчину на кладку цегли така пропорція: 1:4 (на відро цементу 4 відер піску). Щоб розчин не зсідався, я додавав у бетономішалку ложку прального порошка ЛОТОС.При муруванні бокової стіни проміжок ми затрамбовували вогкою глиною.  Під дією води льох осів десь на 7 см. Довелося шар глини з підлоги знімати. Її ми використали для гідроізоляції нової бокової стіни. Онук з Києва допоміг і ми разом заносили і затрамбували той провал у землі землею, винесеною мною із льоху. Потім збагаченим розчином (1:3) майстер затинькував за три дні усі стіни і тріщини. Згодом настала червнева спека і в льосі все гарненько висохло. У липні після дощів ми з майстром побілили льох вапняним розчином всередині і ззовні. Стало свіжо, лунко й запахло в льосі, як колись перед 1 вересням у школі.
Це відновлення льоху було неабиякою розвагою для тещі. 

Вона кожного дня сходила в льох, щоб відмітити собі, що змінилося. Щоб полегшити ті її подорожі, я прикріпив збоку вірьовку і наша альпіністка опускалася в льох і підіймалася з нього, тримаючись за неї. А в липні, коли висохли побілілі стіни, вона сказала: — Ти диви, який гарний став льох! Може й добре, що його затопило… Льох наш став красивим і ззовні, коли онук з Києва пофарбував двері. 

На льосі зеленіє буйно барвінок 


Тепер же на Спаса 19 серпня 2018 р. у льосі на свіжо фарбовані полиці вернулися всі банки з хати. 

Та й додалося чимало нових банок з квашеними огірками й помідорами та з соками томатним і яблучним.  

Через тиждень-два станемо копати картоплю, яка вродила нівроку 

і їй теж знайдеться місце в оновленому льосі, як і бурякам та моркві з капустою.

      Скажу наостанок
Людям посилаються випробування, іноді й гострі, як затоплення нашого льоху. Це схоже на автокатастрофу, пожежу, а в полегшеному варіанті на переїзд родини в інше місто або на реконструкцію хати. Ми здолали наше випробування успішно. Роздивіться навколо, розпитайтесь і ви дізнаєтеся, що майже кожній людині за її життя хоч раз посилається схоже гостре випробування. Головне при цьому не занепадати духом.

       Хай же буде! 

Додаток від 27 вересня 2018 р.

Ми отримали небувалий урожай картоплі на цьому городі за 50 років спостереження. Ось відро з картоплею 

Кому треба? А з одного куща-рекордсмена ми викопали 5 картоплин, які заважили 3 кг! 

Для сівозміни на ділянці, де росла картопля, тепер ЗЕЛЕНІЄ ОВЕС 

+5
331
RSS
16:19
+3
Це наш досвід подолання гострого випробування. Кілька місяців психічної і фізичної напруги. В кого є льох, тому може й згодиться цей наш досвід. А які у вас були випробування?
Бувало _соромлюсь
Ти як наврочив, друже… Я навмисно не розшифровував — але сьогодні рвонуло втретє.
_шкодую _шкодую _шкодую
Коротше кажучи, в квартирі, яку нам придбала фірма-забудовник, два окремі стояки — в санвузлі й на кухні. З них кухонний стояк виконано не дуже вдало, до того ж, він «кусається» — отже, десь там коротить електромережа. Його краще переробити наново — але це вже не з нашими ногами. Ну, і треба функціонуючу кухню розкурочити…
Найбільша ж біда в тому, що або фірма під нами (на першому поверсі) заб'є каналізацію, або клініка пластичної хірургії зіллє в каналізацію забагато біологічних відходів, або хтось із сусідів зверху виллє в кухонну мийку якусь гидоту… Зараз більшу частину року немає гарячої води (як-от зараз), тому каналізаційні труби швидко заростають жиром. Ми періодично заливаємо в мийку рідину для прочищення труб. Однак фірма з першого поверху, клініка пластичної хірургії або сусіди зверху періодично саджають «жабу» — і брудна вода пре нам в кухню з мийки…
Вперше таке сталося в грудні 2015 року (десь перед Миколаєм), вдруге — в грудні 2017 року (знов в районі Миколая), втретє — ось буквально зараз… Найважче було вперше: бо чорна жижа пре і пре, Олена ледь встигає вичерпувати її з мийки у відро, я тягаю відро в туалет і виливаю в унітаз — а ноги ще не зовсім зажили… і нема кому до сусідів збігати та попросити, щоб вони не користувалися кухнею. Отак і черпали-носили, аж поки прийшла Люся і пробіглася по сусідах. Вже тоді вимокали те, що на підлогу вилилося + викликали аварійку, яка 10-метровим тросом пробила «жабу» й повитягувала з каналізаційної труби якісь рештки шкіри, волосся й силікону, жіночі тампони. Потім вже прибрали квартиру й попадали як мертві.
Те саме було і вдруге — але тоді ми вже хоча б мали досвід, як діяти.
А ось зараз Люся в Вінниці — загалом кранти… _шкодую
З іншого боку, вода зі стояка перла доволі ліниво, і ми виловили процес достатньо рано. На підлозі були тільки окремі калюжі — вода лилася переважно в картонний ящик з банками, який багато в себе всотав. Отож ми вичерпали лише 3 відра, а потім я прокачав хоча би в першому наближенні вантузом сток + поповз по сусідах на 3-5 поверхи + викликав аварійку. Сусіди були на 3 та 5 поверхах лише, на 4 ніхто не відкривав.
З Троєщини приїхала мама, а невдовзі після неї аварійка. Коли вони пробили все тросом — раптом прибіг сусіда з 4 поверху і сказав, що щойно прийшов додому, а у нього повна мийка чорної жижи… Аварійка пішла до нього, пробила «жабу» — все знов полилося до нас…
_шкодую
Коротше, вже нарешті всі «жаби» попробивали, з усіма сусідами пересварилися. Мама помила підлогу, я їй тепер намагаюся таксі викликати.
_шкодую _шкодую _шкодую

UPD. Таксі відшукати не змогли, мама лишилася ночувати у нас. Біда в тому, що вона не може спати в «не її» квартирі навіть із снодійним + прокидається від найменшого шурхотіння… Отож як мине сьогоднішня ніч — просто не уявляю…
Зранку приходила до нас фірма «Будленд» (1 поверх). Виявляється, вони робили перепланування (я того не знав, до них раніше ходили Олена з Люсею). Тепер у них на колишній кухні бухгалтерія — її вчора й залило! Загинула бухгалтерська документація. Роздувся один із столів. Поперегорали світильники — ось чому нас вчора било током, «коза» пішла з проводки світильників на каналізаційну трубу… Згоріли бухгалтерські комп'ютери. Вони у нас все оглянули, розмовляли півгодини. Нарешті директорка фірми дала мені свою мобілку, щоб ми в разі чого її «смикнули».
_чудово
Причина — в квартирантах з 4-го поверху: виявляється, вони посадили «жабу» і сяк-так її пробили, перш ніж іти вчора з квартири. Але та «жаба» доповзла до нас… і нас залило. Вчора з каналізації дістали довге чорне волосся, тоді як моя Олена сива, ми з Люсею підстрижені коротко. А довговолоса брюнетка живе саме на 4 поверсі… А ще рам дістали уривки якихось мотузок і ганчір'я. Ідіоти це все зливали в кухонну мийку…
Один з квартирантів, виявляється, вчора обматюкав мою маму — 75-літню жінку. Негідник… Не знаю тільки, як пронесло вчора третій поверх.
Але все коріниться в неправильному розрахунку каналізації. Олена цим займається професійно, тож сказала, що на каналізацію має ставитися труба 110 мм, а у нас в кухонному стояку стоїть 50 мм. На всі 5 поверхів! Очевидно, коли дім будували, то будівельники лажанулися: вирішили зменшити діаметр каналізаційної труби, оскільки в наших квартирах по два стояки. А так робити не можна. Доки не було перебоїв з гарячою водою, воно було непомітно: окроп змивав жир з труб… Тепер більшу частину року гарячої води нема — маленькі труби заростають жиром.
_не_знаю
За великим рахунком, треба поміняти трубу в усьому стояку — на всіх 5 поверхах. Ясна річ, цього ніхто не робитиме. Олена сказала, що колись-то ми перекладемо трубу в нашій квартирі, а інші нехай роблять, як хочуть. Але не зараз…
_вибачаюсь
Тепер же ми поснідали і збираємось «на югА»: поїдемо завтра до 2 вересня. Вдома буде Люся. Мама випила снодійне, але не спала до 5:00 ранку. Тоді випила снодійне вдруге і проспала до 8:30. Зранку у неї тиск 200х108, все «пливе». Викликали таксі — вона вже на Троєщині. Тепер займеться своїм тиском.
16:21
+3
Ось спробую додати кілька світлин, щоб було зрозумілим, що розказане не є вимислом.
18:15
+3
Я так дивлюсь, оновлений льох витримано в «біло-блакитному» архітектурному стилі, притаманному близькосхідним та північно-африканським мусульманським країнам!
Льох
Для порівняння — моє фото будинку в Тунісі, зроблене в 2009 році:

По ідеї авторів такої архітектури, кольори будівель символізують небо — небесну блакить + білі пухнасті хмаринки. Тільки все трохи «навиворіт» — бо на небі зазвичай тло блакитне, а плями хмаринок білі, тоді як на будівлях тло навпаки біле, а двері й віконниці — блакитні…
_стежу _стежу _стежу

P.S. Покажи фото льоху другові Імаду — цікаво, що він скаже?..
18:25
+4
Дякую, друже, за розлогий коментар. Імада повідомлю.
19:05
+4
Дуже красиво все зроблено. Дай Боже вам здоров'я! _закоханий
18:28
+4
Це Онук з Києва пофарбував синім двері, які до того були червоними-рудими, скоріше. Бачу, що Імад вже додав мені +1. Дякую й тобі Тимуре за оцінку.
Хто б не пофарбував, але результат, погодься, вийшов точнісінько в «біло-блакитному» стилі! _чудово
18:34
+3
Я не знав про все це, коли ми зустрілися в Києві на початку червня! _наляканий
Ось Ви справжній герой мій друже… _чудово і як сказала теща: Ти диви, який гарний став льох! Може й добре, що його затопило… Льох наш став красивим і ззовні. _підморгування
Действітельнокак Ви сказали: кожній людині за її життя хоч раз посилається схоже гостре випробування. Головне при цьому не занепадати духом. _закоханий
Дай Боже усім вам силу і здоров'я: Вам, дружині, тещі і дочке в Лівані!
18:54
+4
Так я, Імаде, не розповідав про це випробування нікому. Лиш Дзвінці якось натякнув і от вона порадила написати про це статтю. А станом на червень-18, коли я був зустрівся з тобою й Тимуром у Києві, Льох наш ще не був побіленим вапняним розчином. А всі наші затрати на оновлення льоху дорівнювали 5 тисячам гривень.
19:21
+3
До речу, подивись заради інтересу цю статтю:
Сіді-бу-Саїд — біло-блакитний Туніс
Саме там я і зробив аналогічні фотки будинків!
Туніс
Туніс
Туніс
Туніс
21:35
+4
Подивився за твоїм посиланням, друже. Дякую. Цікаво, що в цьому містечку законодавчо заборонене використання інших кольорів, крім білого, синього і блакитного. Додам, що Туніс розташований на землях колишнього Карфагену, який збудували вихідці з Фінікії. А Ліван — це колишня Фінікія. Там панівним кольором є жовтий, бо таке каміння. В Україні хати білили підсиненим розчином білого глею. Присьби фарбували жовтим піском, а стіни блакитним і виходило жовто-блакитне. У біло-блакитні кольори українці розфарбовували стіни храмів. Пригадую дзвіницю Софії. Гарне поєднання кольорів. Як і на вході у наш льох, на що ти, друже, звернув увагу.
14:27
+3
Слава богу, ви справились так добре з випробуванням!
А картопля в нагороду вродила як ніколи!
Щодо кольорів погреба то дуже гарно вийшло
21:24
+2
Дякую, Ірино, за добре слово. Помітив, що станом на 21=20 20 серпня 2018 р. мій рейтинг на СВІТОЧІ вже 7002. Приємно, що за цим показником я другий після друга Тимура.
12:58
+2
Так, Тимуре, я запитав про гострі випробування, а ти відповів: бувало. Гадаю, якби був не змовчав, а розповів про два попередні потопи, то третього затоплення кухні не було б.
13:09
+2
І в нас в Обухові було схоже затоплення квартири. В нас трикімнатна квартира з двома стояками. І на кухні теж труба 50 мм. А будинок 1983 р. 9 поверхів. Ми живемо на другому. І от коли нас не було дома, затопило квартиру гарячою водою через кухонну мийку. Аж лилося на сходи. Сантехніки у підвалі вийняли з коліна з відро вишневих кісточок. Хто винний, не допитатися. Потім через рік затопило нас удруге. Ось що я зробив :поставив на каналізаційну трубу КРАН. Коли виходимо з хати, кран перекриваємо. Ще через рік затопило на третьому поверсі. І відтоді щось зробили — ніби сім баб пошептали.
А будинок 1983 р.

Наш будинок теж 1980-х років. Мабуть, тоді було таке віяння — розносити стояки.

Ось що я зробив :поставив на каналізаційну трубу КРАН. Коли виходимо з хати, кран перекриваємо.

Погане рішення. Закрити кран на каналізацію — все одно, що посадити сусідам «жабу». Не розумію, навіщо таке западло людям робити…
_шкодую
Окрім того, я практично постійно вдома, і кран на каналізаційній трубі — це не вирішення проблеми.
У нас проблема в іншому. Окрім малої каналізаційної труби — недоступність входу. Його перегороджує посудомийна машина, якою ми не користуємося. Нам цю кухню залишили в подарунок попередні власники квартири, отож все колись встановили вони. Посудомийну машину найлегше викинути, але наша Люся — ще той жмот, хоче цю розвалюху продати… й відкладає все на потім та й на потім. А просто від'єднати цю машину не вийде: треба поставити заглушки. А там і труби, і крани накипом заросли. Отже, заглушити це все — проблемно. Ні у мене, ані у Олени ноги не гнуться. Олена колись якось ще на це подивилася, а я знаю ситуацію суто гіпотетично. Труба ж майже на підлозі та ще й за столом… Туди найкраще Люсі підлізти — але вона типовий «гуманітарій», в техніці нічого не тямить.
_шкодую
Отже, там цілий комплекс відкладених проблем. Розбирати їх по кісточках — відволікатися від епопеї. Я тому й не хотів сюди влазити, бо ми хотіли повезти у відпустку на вичитку готові 2 книги, а через все це я ніяк не завершу 1964 рік — фінал 6-ї книги.
_шкодую
Тому дарма ти це спитав! Я загалом не люблю про все це писати — нащо воно комусь треба??? Ми самі розберемося, це тільки відволікає від роботи. Але якби я не відповів одне слово: «Бувало», — ти б на всіх світочан образився, що твоїх запитань тут, бачте, не помічають. Ми це вже проходили, друже мій.
_шкодую
А ти розумієш, що опис побутових проблем відволікає від епопеї?! Я сиджу по маківку в 1960-х роках, а тут відволікайся на якусь каналізацію… Нащо мені туди-сюди смикатися?!
18:45
+2
Тимуре, люди в житті стикаються зі схожими випробуваннями. Світочани прочитають і використають чужий досвід. Ніяких ЖАБ сусідам: я поставив кран на відвід до кухонної мийки.
Світочани прочитають і використають чужий досвід.

Не думаю. Умови проживання різних людей надто відрізняються, тому для пошуку прийнятних рішень потрібна значно ширша база, ніж Світоч.

я поставив кран на відвід до кухонної мийки.

А-а-а, отак…
Все одно це для нас не згодиться.
1. Я би ставив не кран, а засувку — тоді справді можна відсікати каналізаційну трубу від мийки. А кран… воду через нього зливати, чи що?


2. Я практично постійно вдома, а ти ставив кран (засувку?) на випадок, коли ви йшли з дому:

Коли виходимо з хати, кран перекриваємо.

3. Засувка не вирішує проблеми вичерпування води з засореної мийки: вичерпати насухо воду не вдається (хіба що ганчіркою вимокати) — а ще з забитим коліном щось робити треба… Засувка ж заважатиме прочищенню коліна.
4. Засувка має стояти між каналізаційною трубою та сифоном — але ні я, ані Олена туди тривіально не підліземо, бо ноги не згинаються.
_не_знаю
Все ж таки пропозиція Олени видається кращою: викинути посудомийну машину (якщо Люся її не продає, то й фіг з нею), а те коліно заглушити + переробити мийку, щоб покращити доступ до труб. Ну, і щось Олена говорила про те, щоб зворотній клапан поставити… але я слабко уявляю, як там розводка труб зроблена (з моїми ногами я туди ніяк не залізу). Якби Олена намалювала схему — я би зрозумів… Але я їй довіряю: якщо треба зворотній клапан поставити, і якщо вона знає, як і навіщо — нехай ставить! Зрештою, у неї така ж вища технічна освіта, як і у мене.
Ну, і щось Олена говорила про те, щоб зворотній клапан поставити…


А то він називається «зворотній клапан»? У мене така штука стоїть на шлангу від пралки до каналізації. Класна штука. Я тільки не знала, як він називається. А захотіла дізнатися, що таке зворотній клапан і побачила цей малюнок.
От вам, пане Тимуре, і користь від обговорення побутових тем на Світочі. _підморгування
Так, це він. Системи можуть бути різними, але то деталі…
05:22
+2
Я поставив на відвід до кухонної мийки КУЛЬОВИЙ КРАН. Він відкривається за чверть оберта. Ось схожий:
Так, я знаю, яким є кульовий кран _чудово
07:05
+1
А ми таки побували на параді в Києві 24 серпня 2018 р. На ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Враження ще й які. Може написати про це окремо?
Обов'язково написати. Я парад тільки по телевізору дивилася.
13:53
+1
Додав до тексту три нові світлини про картоплю й овес. Отака в нас виросла гарна картопля
Кому треба?
15:41 (відредаговано)
+1
Нічого собі!!!

Картопля-гігант

Це якісь мутанти?!
17:02
+1
Ні, друже. Це картопля сорту САНТЕ — дали посадкову картоплю сусіди з добром. Гарно угноєний город. Та ще поліття на картоплю. Та ще виривали бур'яни. В нас гарно вродили й інші сорти:
РОККО,
СЛОВ'ЯНКА і
ПІКАССО.

Випадкові Дописи