До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: МАРШ НОВОЇ АРМІЇ-18 (3, 8.18)

Анатолій ВИСОТА: МАРШ НОВОЇ АРМІЇ-18 (3, 8.18)

«Споряджуй свою армію, бо будеш годувати чужу»

« Парад-18 – це Марш нової армії на честь 27 річниці Незалежності
України і ста років відновлення державності України»

       Ще дома
Ще в липні дружина стала говорити, що треба поїхати на парад у Київ. Я казав, що не поїду, краще відпочину, а парад подивлюся по телевізору, зручно вмостившись на дивані. Але за тиждень до Дня Незалежності подумав собі, що це ж так я, може, й ніколи не побачу маршу нашої армії. Бо роки мої пораховані.
Напередодні ухвалили, що в Києві зустрінемося з дочкою Ярославою й онукою Настею коло станції метро ХРЕЩАТИК о 9=00 – думалося, що за годину до початку параду і місце ще собі знайдемо. Треба їхати машиною – порадила дружина, щоб не прив’язуватися до маршруток. Для цього треба виїхати до 7=30, щоб встигнути.
Але вранці 24 серпня то се, то те: яку вишиванку одягти і що взяти з собою і ми рушили на власній «Омезі» із запізненням о 7=45. Проїхали з 200 м, як дружина затурбувалася, чи вимкнула вона електропраску? Я мовчу, але слухняно задкую назад до воріт. Вимкнула і перекрила, але краще перевірити. Лиш згодом я зрозумів, для чого були нам організовані ці затримки.

       Вже в  Обухові 
Звично я ставлю машину коло супермаркету і спішимо на зупинку до великого автобуса, але місць там вже нема і він рушає. Шкода, бо вже 8=03. Нічого, сідаємо в іншу маршрутку і вмощуємося ліворуч у другому ряду. Попереду нас сидить жінка у білій кофтині з хлопчиком. Може подзвонити дочці? Ось нарешті ми рушили і дружина дзвонить у Київ і каже, що ми виїхали із запізненням на 15 хвилин, а дочка з онукою вже їдуть у метро з Біличів.
Говоримо про те, як би не розминутися з нашими і де той «макдональдс» коло метро. Аж ось до нас обертається жінка й каже, що вона з сином теж їдуть на парад. Це Анна із сином Віктором – другокласником. Що вона працює в Печерській райадміністрації і має два запрошення, а це буде десь ближче до Президента. Каже, що одне запрошення віддасть нам. Ага, так ось для чого були нам ті затримки з виїздом із села! Згодом дізналися,  що Анна мати чотирьох дітей, а оце їде з найменшим.

       Скоро вже й Київ 
На станції метро ВИДУБИЧІ Анна віддає мені запрошення. 

Читаю, що це сектор 3 і що там маємо бути до 8=00. А де це? На розі вулиці Городецького. 

Ось дзвонить дочка і каже, що з метро буде виходити на Хрещатик, бо вихід на Інститутську закрито. Нарешті ось ми вже їдемо заповненим ескалатором угору. На Хрещатику повно людей і який святковий гамір. Обіймаємося зі своїми. Прямуємо в потоці людей в напрямі до Майдану Незалежності. Ліворуч через широку вулицю уздовж поштамту вишикувалися війська. Попереду натовп і затримка – це рамки металошукачів і далі пропускають лиш за запрошеннями. Анну з сином пропускають без проблем. А нас же четверо і лише в мене одного є паспорт. Показую запрошення, виймаю свій паспорт і прошу щоб пропустили нас усіх. Ні! Можна з дружиною. Але домовляюся, що мене пропустять з онукою Настею. Настя кладе рюкзачок на стрічку до рамки. Мене ретельно обшукують з металошукачем. А це що у кишеньці? Окуляри! Виймаю й показую. А це що? Ручка!
Нарешті йдемо до вулиці Городецького, де за підземним переходом будинок консерваторії. Далі вже нам йти не дозволено. Орієнтуюся на місці й бачу на Майдані нарешті оновлений після штурму і пожежі в січні 2014 р. БУДИНОК ПРОФСПІЛОК. 

Ага, а он там жовтий стилізований тризуб, коло нього трибуна і до неї далеченько. 

Повертаємо з тротуару ліворуч до огородженої вулиці. Перед нами вже три ряди глядачів. Вмощуємося в четвертому. Находжу якусь щілину і проштовхую до огорожі другокласника Вітю. Йому зручно стояти, бо тримається за труби огорожі і Анна вдячно усміхається мені. 

Знаходжу щілинку в третьому ряду і вже там бочком стоїть онука Настя.

       Перед парадом 
Бачимо, що перед нами вишикувалися офіцери якоїсь академії, вони із золотими аксельбантами. Ліворуч від них явно піхотинці, бо закамуфльовані і в окулярах. 

Анна знає, що то окуляри нічного бачення. А праворуч від офіцерів группа юних барабанщиків – вони йтимуть першими. А далі ліворуч аж до Бесарабки групи військових і коло кожної стоїть військовий капеллан у чорній рясі. Таке вперше на параді.
Перед нами у третьому ряду стоять дві дівчини у військових строях. 

Питаюся в них, до яких військ належать. Ліворуч Олександра у зеленій формі, вона старший солдат і служить у сухопутній армії, піхотинець. А праворуч Марина у білій блузці. Вона молодший лейтенант і служить у військово-морських силах.
До початку параду ще є час і ми засвітлинюємося. 

А це я з онукою Настею 

Аж ось оголосили про прибуття Президента. Чую вперше звертання: Пане Президенте! Пане Міністре! Командуючий парадом генерал-полковник Бобко об’їжджає війська. Перед ним виструнюються воїни. Ось з вулиці Городецького вийшла група із згорнутим прапором і карбованим кроком йже до трибуни на Майдані. 

Оголошують про підйом прапора. Звучить Гімн і раптом дівчата Олександра і Марина обернулись до далекого прапора і віддають честь. Бачу, які доброзичливі навколо нас люди.
Ось до нас їдуть дві машини і в першій міністр оборони генерал армії Полторак. Зупиняється проти групи офіцерів і вітається: Слава Україні. Минає секунда, друга і раптом громове: Героям слава!!! Міністр: Вітаю вас із Днем Незалежності України! І знову лунає на весь Хрещатик: Сла…! Сла…! Сла…!
Потім Полторак вітається із піхотинцями. Ті майже без паузи відповідають гучно: Героям слава!!! Попереду ще з 20 зведених батальйонів. І раптом несподівано над Хрещатиком лунає дзвінко-дівоче: Героям слава!!! Ага, це буде йти батальйон курсанток із військового інституту університету імені Шевченка.

       Спочатку виступ Президента 
Починає спокійно і з дивними словами: «Зродились ми великої години з пожеж війни і з полум’я вогнів. Плекав нас біль за долю України. Кормив нас гнів і злість на ворогів…» і пояснює, що це слова із «маршу нової армії». 

Так, думаю собі, справді в цих умовах народилася наша нова армія. А я собі пригадую, що це ж слова із славня Організації українських націоналістів (ОУН)… Вітає всіх із 27 річницею Незалежності і сторіччям державності України. Говорить про війну, про напад Росії і окупацію нею Криму і Донбасу, дві третини якого ми влітку 2014 року відвоювали. Про те, що із втратою цих територій Україна втратила 25% економіки. А тепер Росія душить нас, як тільки може: економічно, інформаційно і війною. Що пора обривати всі зв’язки з державою-окупантом, які насправді є путами. Що вітання «Слава Україні! – Героям слава!» підіймає дух українцям, а ворогів від нього прямо корчить, як чортів від ладану. А ще каже Президент, що наш шлях до членства у Європейському Союзі і НАТО буде незворотньо закріплений у Конституції України.
І ще багато чого нового сказав наш Президент, але ви про це можете прочитати окремо. На початку промови перед хвилиною пам’яті і піснею ПЛИВЕ КАЧА він вигукнув вітання: Слава героям Україні! І раптом громом пронеслось Хрещатиком, бо всі війська, і ми на тротуарі разом з десятками тисяч глядачів параду тричі вигукнули: Героям слава!!!

       Марш військ
Перед початком маршу капелани заспівали молитву на захист нашого війська «Отче наш». Потім пролунала команда і все військо рушило до середини вулиці, на ходу перешиковуючись у маршовий порядок. Скільки ж вояків у зведеному батальйоні («коробці»)? Рахую і бачу, що в першій шерензі (ряду) 12, а таких шеренг (рядів) 10 отже разом 120 вояків. Всього ж пройде 4500 бійців.
Нарешті вдарили в барабани і закрокували попереду ліцеїсти-богунівці. Потім якийсь гучний крик і пішли за ними офіцери. Аж коли крикнули піхотинці, я зрозумів, що це була команда «Кроком!!!». Стрункі шеренги, прямі стани, карбований крок – прямо залюбуєшся. А хто ж це за ними рушив? — Це морська піхота! – пояснює мені юнак у білій сорочці. Це Дмитро, він закінчив ВИШ і вже працює у Києві. Отак далі ми з ним і вгадували по кольорах одностроїв і беретів, якого роду і виду війська маршують поруч із нами: штурмо-десантники, воїни із сил спеціальних операцій… А де моряки й пілоти та прикордонники, я й сам зумів розібратися.
А що ж це за стрункі й тендітні воїни? А, це ж батальйон жінок-зв’язківців. Що це за жовто-блакитні кольори у  дівчат-курсанток на потилицях? 

Йдуть далі курсанти академій: Служби Безпеки України, Національної поліції, Національної Гвардії. Замикає марш наших військ батальйон воїнів-учасників боїв на Донбасі. Вони в різних формах і в беретах різних кольорів.
18 країн-прихильниць України прислали своїх воїнів на наш парад. Першими йдуть кілька воїнів із зведеної литовсько-україно-польської бригади. І прибалтійських країн вирізняються латвійці своїми незвичної форми головними уборами-кашкетами. Грузинів усього п’ятеро, зате у них яскраво-червоні мундири. Вояки з Великобританії вимахують прямо на повний вимах рук. А от у канадців вимах рук зменшений. Оплесками зустрічаємо колону із США. Це за підтримку України. Американці йдуть майже вільно, але крокують таки вногу. Відзначаю собі різнокольорові строї вояків із Молдови і Румунії. А де ж це німці, французи й італійці? Ці країни не прислали своїх військових, а от Чорногорія нас підтримує!

       Ось гримить техніка 
Сусід Дмитро показує, як коло Бесарабки вже голубіє дим від танків. Вже скоро наближається до нас перший танк, а за ним ще дві трійки. 

Двигтить земля піді мною. Це модернізовані танки Т-64, які придумали українські конструктори. І я собі уявляю, коли б вистрелив хоч раз такий танк отут на Хрещатику, то люди від страху лягли б на землю. Котяться бойові машини піхоти (БМП). 

Був і я колись у такій машині, схожій на зменшений танк, і дивувався зарядному конвеєру із гранатами над головами у бійців (восьмеро – якраз на відділення). Це коли я був на військових зборах офіцерів запасу у Велико-Половецькому.
Йдуть бронетранспортери з ручними протитанковими ракетними установками «Десна» і «Корсар», але це ще не «джавеліни», хоч і схожі трохи на них. Ага, ось вони ці «джавеліни» з кулястими розтрубами, укріпленими на бойових машина «Варта». 


Як добре, що перед парадом розповіли в інтернеті про «Богдану». І я її впізнав, цю гаубицю з калібром 155 мм під натівський стандарт. Ось їде 10-метровий КРАЗ, а на ньому ця «Богдана» і дуло в неї таке велике, що нависає над передком машини. 

Пояснюють, що стріляє дуже влучно на відстань до 60 км і що в Московії таких нема й близько.
Котяться тихо ракетовози. Зенітні ракети Бук-М я впізнаю по четвірці ракет. Не такі вже вони й великі, а ось їхня російська родичка таки збила боїнг над Донбасом. Розпізнаю і «Гради» із сорока зарядами. А тепер їдуть ще потужніші «смерчі» — у них я нарахував 12 ракет-зарядів. Згодом пояснили, що це вже й не «смерчі», а ракетні установки «Вільха», розроблені у нас. Це все РАКЕТНІ СИСТЕМИ ЗАЛПОВОГО ВОГНЮ. На державних випробуваннях стріляли з «Вільхи» на 120 км і відхилення від цілі було до 15 м. Бо кожна з ракет управляється оператором за час підльоту до цілі.
Потім їдуть тягачі і тягнуть за собою якісь контейнери. 

Ми жартуємо, що це мабуть тилове забезпечення. Згодом стало відомо, що це нам показали установки для контрбатарейної боротьби із США, тобто якісь новітні радари. Ось їдуть якісь бронетранспортери, на яких укріплені такі маленькі літачки різних конструкцій. Ага, так це ж бойові дрони, про які і згадки не було на початку війни у 2014 р.
Йде потік бойової техніки. Бачу кілька тягачів, які тягнуть за собою потужні гармати, мабуть це «Гіацинти»? А ще ось гримкотять самохідні артилерійські установки (САУ), схожі ззовні на танки. 


Все. Аж полегшало, бо таки ця техніка напружує (250 одиниць).

       У небі  над Хрещатиком 
Хвилинка відпочинку. І я бачу, як в небі над Бесарабкою летить гвинтокрил. Внизу майорить наш прапор, а внизу чорна куля-тягар. Пролетів. Дивимося, а в небі діагональним строєм підлітає до нас четвірка бойових гвинтокрилів.
Ось в польоті трійка транспортних анів, які рухаються від пропелерів і шум неймовірний над нашими головами. Потім летить великий транспортник АН-178, який може перевозити до 15 тон вантажу і сідати на грунтові аеродроми. Штовхаю онуку: — Дивись, Настуне! – Бачу! – відповідає і намагається засвітлинити літаки на свій смартфон. Дивимося, а підлітає щось величезне. Це транспортний літак Іл-76 з чотирма реактивними двигунами. По боках його охороняють два маленькі винищувачі. На якій же це висоті вони летять всі? Мабуть на висоті не 100 м, а з кілометр. Потім пролітає одинокий великий літак і всі ми охнули, коли він нахилив крило над майданом. Це пілот так вітався із Президентом.
Завершує польоти трійка винищувачів- МІГ-ів. Красиві. Реактивний свист і виття у нас над головами. Раптом над трибуною майдану літаки випускають дві групи кольористих ракет і тут же за секунду блискавично розлітаються з набором висоти, що вже їх і не видно.
І оце московити мріють нас завоювати? Ага, вмиються власною кров’ю…

       Після параду 
Попрощалися із Анною і її сином. І з Настею притомлено йдемо до огорожі, за якою тисячі спраглих пройти на Майдан. 

Але охоронці ще не пускають. На нашому боці вільніше і ми з онукою сіли на лавку. Сонячно. Відпочиваємо. Чогось нема зв’язку, а як нам зустрітися з нашими? Бачу, що потроху, невеличким потічком випускають людей із нашого сектору 3 в напрямі метро «Хрещатик». Нарешті є зв’язок і дочка каже, що вони нас чекають коло «макдональдсу», а навпроти кіоск з кавою «Арома».
Ми з онукою таки пройшли «рамку» і 10 хвилин просувалися через 100-метровий натовп, аж поки побачили своїх під стіною будинку, де метро і ресторан з тою ж назвою ХРЕЩАТИК. Були такі натомлені за 2 години стояння, що ухвалили: ніяких ходінь столицею, ніяких «пузатих хат», а може лиш по порції морозива. Я й не думав, що київське морозиво таке дороге: по 28 гривень за 100 грам — утричі дорожче ніж в нас в Обухові. І 4 порції обійшлися мені у 128 гривень. Зате смачне: і лимонне, і шоколадне. Посмакували морозивом і вже були не такими втомленими. 

Ідемо ми ескалатором вниз, а попереду хлопчик і красива жінка у вишиванці. Помітив у неї орден на грудях і запитав: — А як називається ваш орден? – Скромно відповідає: це медаль «За жертовність і любов до України». – То ви волонтер? – зацікавилася нею й дружина. – Так! – А це ваш син? – Так.
Я гладжу хлопця по голові й питаю, як звати. – Ваня… Дружина питає: — То ви  були на Донбасі? Як там на фронті? – Ближче до фронту – більше порядку… — відповідає. Поки доїхали, дружина встигає подякувати їй за підтримку української армії.  Ось така медаль: 


       Їду і міркую собі 
Що ставлення до параду-18 може бути тестом на притомність українців. Коли ти розумієш, що Московія напала на нас і відхопила собі шмат території, то захочеш дізнатися про стан нашої армії і ПОДИВИШСЯ ПАРАД. Хоч по телевізору, хоч згодом у запису. Тоді ти притомний українець. Коли ж ти це ігноруєш і йдеш копати картоплю або на шашлички з пивком, то ти ще й досі «як вдарений об землю» і не скоро опритомнієш. Та хай це станеться швидше.

 Хай же буде! 

+7
246
RSS
16:29
+4
А чи дивилися ви, шановні світочани, військовий парад до Дня Незалежності України?
16:30
+4
Ось я додам кілька світлин із смартфона. Подивитеся на парад ще й моїми очима.
18:23
+5
З великим задоволенням прочитала про парад, нам з мамою теж дуже все сподобалося, я ні на хвилинку не жалкую, що ми з Настею поїхали на парад. На превеликий жаль у нас ще вистачає людей, вдарених об землю, але я думаю, що їх все таки меншість, ніж справжніх патріотів нашої прекрасної України. СЛАВА УКРАЇНІ!!!
19:38
+4
У нашому селі доволі таких копачів картоплі. Дивує, що мало депутатів було на параді. Керівники опозиції відверто ігнорували парад. Ніби це свято Порошенка, а не українського народу. Вони теж далекі від життя.
Цікаво описали це дійство, як завжди))
День Незалежності для багатьох так і залишився днем копанням картоплі. На Сумщині кожен другий напевно копав картоплю. Люди просто ще не вважають цей день, днем гідності та сили України, та найблищими роками думаю все зміниться, і народ український буде пишатися своєю ненькою!!!
05:42
+4
Дякую, друже Сергію, за добре слово. Я звернув увагу на двох дівчат-військовослужбовців. Та, що праворуч — Марина і вона має оригінальну зачіску. В неї волосся вистрижене на висках. Це така нині українська військова мода.
Ось так:
12:49
+4
Дуже дякую за опис параду, наче побувала. В минулому році мала таку можливість і відчула дух нашого народу. Цей парад дуже згуртовує на мій погляд. Але український народ ще й досі зайнятий нагальними життєвими проблемами виживання, тому загальний психологічний та душевний стан людей не на потрібному рівні для святкування різних свят. Це моя думка. Зміни є, але їх зовсім недостатньо для того, щоб народ відчув, що не дарма стояв на Майдані.
Для мене присутність людей і настрій на параді до Дня незалежності є своєрідним індикатором настроїв та досягнень за рік України.
А що ви відчули і які настрої у присутніх були?

Слава Україні! Героям слава!
06:23
+1
Бо роки мої пораховані.

Та ну?! І скільки ж тобі циганка наворожила, зозуля накувала?!

Чую вперше звертання: Пане Президенте! Пане Міністре!

Вперше чуєш наживо?.. Чи як?..

Ось з вулиці Городецького вийшла група із згорнутим прапором і карбованим кроком йже до трибуни на Майдані.

ЙДЕ

Бачу, які доброзичливі навколо нас люди.

А так і мусить бути, як для України.

Порошенко

_шкодую Ох, президент!!! Весь вже геть посивів… _шкодую

А тепер Росія душить нас, як тільки може: економічно, інформаційно і війною.

Це не «тепер» почалося, а влітку 2013 року — ще за кілька місяців до Євромайдану. Розстріл українських рибалок + раптово виниклі митні бар'єри з подачі Сергія Глазьєва. Оце був старт!..

Що пора обривати всі зв’язки з державою-окупантом, які насправді є путами.

Нарешті додумалися…

А ще каже Президент, що наш шлях до членства у Європейському Союзі і НАТО буде незворотньо закріплений у Конституції України.

Дарма він це сказав. Бо якщо раптом почнеться курс на Міжмор'я + на НАТО-2 — то що, знов Конституцію переписувати?! Популізм… Краще тишком-нишком робити справу, а не язиком патякати про такі стратегічні речі.

Це модернізовані танки Т-64, які придумали українські конструктори.

Придумали ще радянські, от модернізували вже українські!

укріпленими на бойових машина «Варта».

машинах

Пояснюють, що стріляє дуже влучно на відстань до 60 км і що в Московії таких нема й близько.

Ага! Бо там не НАТОвський стандарт — 152 мм. А тому в Московії поквапилися заявити, що парадний зразок САУ «Богдана» не є робочим, ніколи не стріляв і не вистрелить _сміюсь

Зенітні ракети Бук-М я впізнаю по четвірці ракет. Не такі вже вони й великі

Угу. Просто на комплексі «Круг» стояли 2-ступінчасті ракети, й друга ступінь працювала на рідкому паливі. Тоді як на «Бук» поставили вже суто твердопаливні ракети — тому вони й менші за габаритами.

нам показали установки для контрбатарейної боротьби із США, тобто якісь новітні радари.

_стежу Нічого собі «якісь»!.. _стежу
Це та сама зброя, яка докорінно змінює ситуацію на полі бою. Ого-го!!!

І оце московити мріють нас завоювати? Ага, вмиються власною кров’ю…

Модернізації армії немає ме, як нема меж прекрасному. І все ж таки долю нинішньої російсько-української війни вирішили ще в 2014 році всі ми: ті, хто попри стан майже докорінного розвалу тогочасної армії, тим не менш, вирушив на захист нашої землі; ті, хто пішли у добробати; ті, хто почали волонтерити… й навіть ті, хто почали готуватися до партизанської війни на територіях і герильї в містах… Світ від українців такого точно не очікував. Мабуть, не надто очікували такого й самі українці… Але цей феномен мав місце — він усі й вирішив!..
_вибачаюсь

Чогось нема зв’язку

Бо глушать. Бо президент на Майдані!

Я й не думав, що київське морозиво таке дороге: по 28 гривень за 100 грам — утричі дорожче ніж в нас в Обухові.

Бо у вас там цілий «свій» комбінат молокопродуктів!

Висоти

Файна вишиванка у твоєї дружини!

Помітив у неї орден на грудях і запитав: — А як називається ваш орден? – Скромно відповідає: це медаль «За жертовність і любов до України». – То ви волонтер? – зацікавилася нею й дружина. – Так!

Там різні медалі були. У керівниці нашої волонтерської групи (до якої я приєднався в 2014 році) Лани Борисової є отакі три нагороди:

06:33
+2
Дякую, друже Тимуре, за такий розлогий коментар. А ти зумів подивитися цей парад. Дивна ти рання пташка сьогодні…
У мене був підйом о 4:50 і випроваджування дочки у Вінницю: нагріти воду, зварити каву, всім засмажити омлет…
06:48
+1
Що ставлення до параду-18 може бути тестом на притомність українців.

А чи дивилися ви, шановні світочани, військовий парад до Дня Незалежності України?

24 серпня не дивився навіть по Інтернету — бо у нас рейс на виліт «на юга» був на середину дня призначений. З мене вистачило лише того, що я чув на 10:00 якесь гупання (мабуть, салют, про який ти чомусь не згадав) + віддалене ревіння авіадвигунів. Ну, отож все відбувалося за графіком — це мене влаштовувало на 100%…
_чудово
А потім ми їхали на таксі в Бориспіль не традиційним шляхом, а через Північний міст і Харківський масив — бо все було перекрито. І коли завертали — то таксі обігнало парочку БМП, що верталися з параду…
_чудово

Далі я теж не дивився парад — бо там, де ми відпочивали, майже не було Інтернету. Тепер теж не дивитимусь: я регулярно моніторю обрані інтернет-канали і приблизно уявляю стан наших ВСУ. Плюс про стан авіації можу приблизно судити за деякими відомостями від нашої колишньої керівниці волонтерської групи Лани Борисової, яка тепер працює в Миргороді. Я для них ще кліпи привітальні робив…





_чудово Ясен перець, це не вся авіація… Однак це вельми показова її частина _чудово
_соромлюсь І в даному разі мене значно більше хвилює не парад, а стан українських ВМС, стан центру керування збройними операціями в Очакові та інші речі, які на параді не покажуть. _соромлюсь

P.S. З іншого боку, я мав можливість подивитися по ТБ програму «Кисель-ТВ», присвячену українському параду. Ох, і хлестала там жовч!!! Отже, наші ЗСУ розвиваються у вірному напрямі…
_чудово

P.P.S. А замість перегляду параду ми під час відпустки вичитали начисто на 100% 5 книгу (1946-1953 роки) і десь на 75% 6 книгу (1954-1964 роки) нашої епопеї. 1964 рік — це рівно серединка між 1914 і 2014 роками. Дуже важливо, що ми досягли цього водорозділу…
_соромлюсь
Тепер написати й вичитати 7 книгу (1965-1976 роки) — і можна здаватися. Можеш вважати це моїм «копанням картоплі», але я краще працюватиму над 7 книгою, ніж витрачатиму час на перегляд заднім числом параду. Бо гібридна «хитра» війн триває, й її інформаційний фронт треба тримати і зараз, і ще багато років наперед… Наша епопея є мізерним елементом цього інформаційного фронту. Ми на тій війні, друже, де не ходять паради…
_соромлюсь
08:05
+2
До речі, якщо хтось щось чув більш свіже про Очаківський центр, ніж оце:



— прошу поділитися інфою! _заспокоюю
12:50
+2
Ми жартуємо, що це мабуть тилове забезпечення. Згодом стало відомо, що це нам показали установки для контрбатарейної боротьби із США, тобто якісь новітні радари.

Ось тобі відео, яке доводить, що це не американські, а українські «Зоопарки»!


Я ж кажу, що це не «якісь», а дуже важливі машини…

Випадкові Дописи