До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Табіб Мазен

Табіб Мазен

От немовби відчував, що нам не варто їхати «на юга»!.. В принципі, Олена збиралася у відпустку ще в лютому… Але настирливі пошуки роботи (вона ж бо звільнилася) дозволили їй виділити «вікно» для турпоїздки тільки зараз… Не стану розповідати про всі наші «пригоди» цьогорічної поїздки до Єгипту, натомість одразу ж перейду до головної.

Ми зареєстрували посадкові талони в літак на 6 ряд, однак в літаку компанії «Міжнародні авіалінії України» нас для початку пересадили на 32 ряд. Оскільки рейс чартерний, бортпровідники мають на це право. Мотивували вони це рішення тим, що в їхньому «Боїнгу» амбуліфт (це така спеціальна автівка для підйому на борт інвалідів) може подаватися виключно до хвостового виходу.

Отже, ми опинилися на місцях 32С та 32D. Місця на проході… Для Олени це нібито навіть краще — бо є куди подіти прооперовану ногу. Однак це означає, що коли комусь з інших пасажирів приспичить, нам треба підніматися. Олена запротестувала. Мої сусіди пустили мене під вікно (де я успішно і просидів усі 4,5 годин польоту). Однак сусіди Олени мінятися місцями не схотіли.

Внаслідок цього Олені довелося вставати-сідати 5 разів — бо один з її сусідів був інвалідом ІІІ групи з дитинства. Він народився з однією ниркою, отож випорожнювальна система його організму працювала ненормально. Оскільки обидва сусіди Олени весь рейс до Єгипту «квасили»...

Коротше, один раз вона сіла на ручку крісла правою (здоровою) ногою й один раз гепнулася лівим (протезованим) коліном в переднє крісло. А після рейсу нас вже не на кріслах, а пішки на милицях вивели в приймальний термінал аеропорту… й покинули!!! Олена йти не могла, отож ми годину чекали, доки хтось за нами прийде — бо мерзотник, який мусив нас зустріти з інвалідними каталками, просто десь курив. А коли з'явився зі своїми каталками — спробував вимагати з нас гроші за свої послуги (за визначенням безкоштовні).

Наслідки не забарилися...

Найбільше нас непокоїла кривава гуля, що надулася у Олени просто на шві на хворому (протезованому) коліні. На другий день стало зрозумілим, що без візиту до лікаря не обійтися… Як і належить в подібних випадках, насамперед, ми поставили до відома готельного гіда — на його пошуки пішла ще одна доба. Отже, на третю добу через гіда (коли налагодили сталий зв'язок із ним) зателефонували до страхової компанії.

І тут нова прикрість: ПАТ «Страхова компанія «Кремінь» (страховик) зв'язалося з ODEON TOURISM INTERNATIONAL MALTA LTD (страхувальником, зареєстрованим на Мальті — в офшорі) — вони проконсультувалися один з одним і відмовилися покривати вартість наданих Олені медичних послуг!!! Мотивація була наступною: коліно у Олени було протезоване раніше, ніж укладався договір страхування, першопричиною (на думку страховика і страхувальника) травми був не удар ногою об крісло в літаку, а саме протезування — отже, це не страховий випадок! Отака дивна логіка цієї офшорної «контори», яка гроші з клієнтів бере, а допомоги не надає...

Отже, телефоном нам повідомили, щоб ми викручувалися самі. Максимум, що вони бралися зробити — це прислати нам лікаря, який за $60 лише огляне Олені ногу… а що він там призначить за лікування — хтозна… Оплатити його послуги ми мусили вже самі.

Ми взяли тайм-аут на роздуми. Тоді я з'ясував, що в нашому готелі є лікар, якого можна викликати цілодобово, не звертаючись до Києва. Й він огляне ногу Олени за $30… Після чого від люб'язності київського страховика (який всього лише списав купу грошей по роумінгу) ми відмовилися й віддалися на милість місцевого табіба («лікаря» арабською).

Лікар Мазен оглянув ногу Олени і сказав, що потрібна операція в місцевій клініці. За огляд, операцію з розкриття гулі, вичищення рани (з постановкою дренажу) та всі подальші (щоденні) перев'язки з нас запросили $140 в цілому. На щастя, необхідну суму вдалося назбирати. 

Рівнем медичного обслуговування ми залишилися цілком задоволені. Табіб Мазен виявився не тільки високим професіоналом, але й дуже чуйним чоловіком. До речі, медицину він вивчав у Польщі, тому польською мовою володіє краще, ніж російською. Це зіграло нам на руку: час від часу у нього бракувало російського словникового запасу, отож ми попросили його без всяких вагань переходити на польську — знаючи українську, ми непогано реферували «на слух» всі його думки. Навіть Олена, яка українською не розмовляє, але чудово її розуміє...

Отака, з дозволу сказати, «пригода»!


P.S. Історію з ПАТ «Страхова компанія «Кремінь» та ODEON TOURISM INTERNATIONAL MALTA LTD ми не збираємось лишати просто так. Але лікар Мазен наказав, щоб негайно після повернення до Києва ми зробили комп'ютерну томографію коліна Олени, вислали йому мейлом знімки і звернулися до наших київських лікарів. Останні вже виписали направлення на КТ. Це зараз — питання №1, а з'ясування стосунків зі страховиком і страхувальником будуть потім...

+2
155
RSS
19:28
+1
_шкодую Природно, що після отакої «відпустки» ми ще не зовсім оклигали _шкодую
Ого. Не дуже приємні у вас були пригоди. Співчуваю.
А від якого тур-оператора у вас була ця поїздка?
Від Coral Travel. Я зараз трохи покопався на ФБ і з'ясував, що:
— це російська компанія (адреса — Столешников пер., 11, Moscow, Russia);
— люди ставлять знак рівності між Coral Travel та ODEON TOURISM INTERNATIONAL MALTA LTD — мовляв, це одна «контора».

Подорожжю займалися Олена з Люсею. Я ото думаю, що вони занадто поблажливо поставилися до російсько-мальтійського туроператора… Олені ж на голову!..
_шкодую
Ну, з українським Join Up теж проблеми цього року. До мене дійшли чутки, що вони на межі банкрутства. Але не знаю чи то правда.
05:10
+2
Не хотілося їхати в Єгипет . Життя трьох на дві пенсії і подорожі в Єгипет двох інвалідів з милицями і на возиках. Розкажи кому — не повірять, бо таке з європейського життя. Але якщо додати, що Литовченки — відомі письменники і вже побували в Єгипті кілька разів (тричі?), то скажуть…
Життя трьох на дві пенсії і подорожі в Єгипет двох інвалідів з милицями і на возиках.

По-перше, на три пенсії: Люся теж має мінімальну пенсію, як інвалід дитинства. По-друге, Люся ще й працює. По-третє, ми все життя «пахали» як скажені, тому з нами, як в тому анекдоті: «А життя у нас таке погане, таке погане, що аж долари обмінювати доводиться».
_сміюсь
Я ж тому і кажу, коли мене запитують про життя-буття: краще від усіх! Інша річ, що перспективи абсолютно невідомі, тому доводиться всіляко заощаджувати. Бо невідомо, наскільки «соломки» нам вистачить.
_шкодую
А з третього боку, я твердо знаю: вищі сили нам просто так подохнути з голоду не дадуть — доки робимо необхідні речі. А ми робимо… Прикладами допомоги звище сповнена Біблія.
_вибачаюсь

Розкажи кому — не повірять, бо таке з європейського життя.

Україна — це Європа! ©

Литовченки — відомі письменники і вже побували в Єгипті кілька разів (тричі?)

Та ми з ліку збилися, скільки разів там побували… Мабуть, разів двадцять. Точніше сказати не можу, бо мені треба вже втретє закордонний паспорт міняти. Отож і не можу порахувати всі поїздки, вибачай.
_не_знаю
Вперше це сталося ще в 2001 році, тоді я поїхав туди з Люсею, з моїм старшим товаришем Анатолієм Ігнащенком та з професором Дмитром Степовиком. От фотки з тієї поїздки:

05:16
+2
Ваші пригоди — це ще один приклад спостереження: хто зв'язується з Московією, той програє.
Я не знаю, коли мої дівчата почнуть відповідально ставитися до цього питання… А отже, скільки «уроків» на цю тему їм ще потрібно отримати.
13:10
+2
20 разів побувати лише в Єгипті! Та Литовченки таки справжні європейці! Троє інвалідів на родину і скільки земель об'їздили! Молодці! Люсі з вами цього разу не було? А маму Жанну хоч раз із собою брали?
13:11
+2
А Олені бажаємо швидкого одужання!
_чудово Дякую за побажання, друже! _чудово
Пхе! Ми побували:
— я — в Росії та Білорусі (як за часів СРСР, так і СНД), а також в Бельгії, Болгарії, Єгипті, Німеччині (транзитом), Словаччині, Польщі (транзитом), Тунісі, Туреччині, Чехії, Угорщині;
— Олена — в Росії, Молдові та Узбекистані (за часів СРСР), а також в Болгарії, Єгипті, Італії, Китаї, ОАЕ, Тунісі, Туреччині, Угорщині;
— Люся — в Болгарії, Єгипті, Китаї, Німеччині, ОАЕ, Туреччині, Франції та на Шрі-Ланці.
_соромлюсь
Якби Люся не була лінивою, як не знаю вже хто — вивчила б індонезійську мову на курсах при Посольстві Індонезії (певний час у мене з ними були непогані контакти, й особисто другий секретар посольства — Веві Даміані запрошувала Люсю на ці курси). А це — добре оплачувана робота перекладача з мови, якою в Україні мало хто володіє та з можливістю поїхати в Індонезію.
_не_знаю
Ну, але ж не захотіла!.. Отож тепер і працює в Вінниці.

Мама не хоче їхати в Єгипет нізащо: з її точки зору, це недозволена їй розкіш. Якось нас запрошували віддалені родичі до Німеччини, було це десь в середині 2000-х. Власне, запрошували мене з дружиною… але на сімейній нараді ми виперли туди Люсю з бабусею, щоб мала подивилася на Стару Європу зблизька. А ті родичі зорганізували їм ще й дводенний тур у Францію — в Париж… То як мама приїхала звідти — тиждень плакала: мовляв, як там все у Франкфурті-на-Майні у тих «фашистів» чистенько й акуратненько, які там шикарні парки з ручними зайцями й лебедями… Ледь заспокоїлася.
_вибачаюсь
Мамин найкращий рівень відпочинку — це санаторій «Жовтень» в Кончі-Заспі.

Випадкові Дописи