До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Як РПЦ втратила Україну

Як РПЦ втратила Україну
Джерело матеріалу:

Релігієзнавець і колишній редактор «ЖМП» Сергій Чапнін про найбільшу політичну поразку Патріарха Кирила


Рішення Константинопольського патріархату призначити до Києва двох єпископів-екзархів, які готуватимуть ґрунт для надання українській православній церкві статусу автокефалії (незалежності), ставить крапку в давній суперечці. Натяки на те, що Константинополь схиляється до надання Києву самостійності, були й раніше — але в гострих дискусіях про можливості автокефалії залишалося незрозумілим, як константинопольський патріарх Варфоломій зможе обґрунтувати своє рішення. З Росії логіку його дій і рішень передбачити було неможливо.

Натомість позиція Московської патріархії була відома давно: автокефалію Україні може надати тільки Російська православна церква (наприклад, за спільною згодою інших помісних православних церков), оскільки Україна — це канонічна територія РПЦ. Але є важливе «але»: оскільки канонічна церква в складі РПЦ автокефалії не просить, то і питання як таке обговоренню не підлягає.

Тривалий час здавалося, що ніяких заперечень і альтернативних думок бути не може. Тому дії президента України Петра Порошенка, який особисто прилетів у квітні 2018 р. до патріарха Варфоломія і попросив у нього автокефалію, й рішення Верховної Ради про підтримку цього звернення в Москві були сприйняті як грубе втручання держави в суто церковні справи.

Однак патріарх Варфоломій не просто прийняв Порошенко і вислухав його — він зробив публічну заяву з обіцянкою «вивчити» це питання. Мовою церковної політики це можна інтерпретувати так: я вивчу це питання і вирішу його позитивно, Україна отримає довгоочікувану автокефалію.

Мотиви Константинополя зрозумілі: з одного боку, це прагнення подолати розкол, який виник 30 років тому і зберігається досі, а з іншого — показати всім (і насамперед РПЦ й особисто патріарху Кирилу), хто в православному світі головний. Що тут по-перше, а що по-друге, сказати важко.

Ми все ще не знаємо змісту томосу — офіційного документа про проголошення незалежності української церкви. Однак очевидно, що аргументи в ньому мають бути використані дуже переконливі, оскільки Московський патріархат вже дав зрозуміти, що категорично з ним не згоден і готовий оскаржувати це рішення.

Перш за все, рішення константинопольського патріарха повинні строго відповідати нормам церковного права: у рішення мають бути саме тверді канонічні, а не політичні підстави. Тому Москві здавалося, що завдання перед греками стоїть нездійсненне. РПЦ була абсолютно впевнена, що 300 років тому константинопольський патріарх офіційно передав Російській церкві не тільки повноваження вищої щодо Києва церковної інстанції, але і всю територію України, що робило в очах Москви звернення до греків за автокефалією пустопорожньою риторикою українських політиків.

У перших числах вересня відбувся синаксис (собор) архієпископів і митрополитів Константинопольського патріархату, на якому були прямо озвучені ті аргументи, на яких базуватиметься рішення щодо автокефалії. Дві найважливіші його тези для РПЦ виявилися повною несподіванкою: по-перше, територія України ніколи не належала РПЦ — Москва помилково трактує історичні документи і, по-друге, на Україні зараз немає жодної канонічної (законної) православної церкви.

Для Московської патріархії це були шах і мат.

Доводиться визнати, що ці тези свідчать про повний крах міжнародного церковного права. У світовому православ'ї вже давно вкрай неблагополучна ситуація з канонами і правилами. Більшість з них були написані понад тисячу років тому і малозрозумілі сьогодні, а виразного кодексу церковного права, який би відповідав реаліями XXI ст., немає і найближчим часом не буде, бо його укладання й узгодження — це робота на багато десятиліть.

Протягом десятиліть жодна церква не замислювалася всерйоз про те, які тут можуть бути наслідки. Природно, вибухонебезпечною ситуація стає в умовах кризи. Але багатьом здавалося, що ніякої кризи не буде. Життя у православних церков сонне, повільне… Звідки взятися серйозним конфліктам?

Але й історія у православних церков довга — два тисячоліття. Тліючих конфліктів багато, і тліти вони можуть століттями. Сучасній людині важко уявити собі такий часовий діапазон. Однак саме фактор «великого часу» зіграв з РПЦ і патріархом Кирилом злий жарт.

Правда в тім, що РПЦ — церква молода, що б вона не говорила про свою тисячолітню історію. Російська греко-католицька православна церква була практично повністю знищена Сталіним, а її жалюгідні рештки дістали в 1942 р. нове життя під новими ім'ям — Російська православна церква.

Проблема української автокефалії йде корінням в початок ХХ ст., а проблеми, пов'язані зі статусом Київської митрополії, ще далі — в кінець XVII ст. Але якщо Константинопольський патріарх зберігає спадкоємність своїх інститутів без малого 1500 років, то Московський патріархат після повного руйнування всіх церковних інституцій в 1917 р. і відтворення деяких із них в середині 1940-х не може мислити навіть категоріями століть. У підсумку, коли потрібно було дослідити і визначити статус Київської митрополії на кінець XVII ст., Москва не змогла розібратися зі змістом історичних документів, але це не заважало їй вважати, що Константинополь 1686 р. подарував їй Україну повністю, з усіма тельбухами.

Першим неприємним для Москви відкриттям стало те, що Константинополь вважає інакше: територію України Константинопольський патріархат ніколи не передавав Російській церкві. Через складні історичні обставини другої половини XVII ст. він передав Москві право висвячувати київських митрополитів і бути щодо них церковно-судовою інстанцією. Ці права передавалися Москві на невизначений термін, але не назавжди. Іншими словами, константинопольський патріарх міг відкликати своє рішення в будь-який час.

І, схоже, цей час настав.

Другий неприємний для Москви момент: київський митрополит в юрисдикції РПЦ порушив правило, за яким він був зобов'язаний поминати за богослужінням константинопольського патріарха. Правди заради треба сказати, що це не провина нинішнього митрополита Онуфрія. Київські митрополити забули про це правило вже давно. Однак з точки зору церковного права, відмова від поминання на літургії імені константинопольського патріарха — це серйозне порушення. Серйозне настільки, що порушник втрачає канонічне право бути главою митрополії і підлягає церковному суду.

Саме як «неканонічність» визначили греки статус нинішнього глави української православної церкви Московського патріархату митрополита Онуфрія.

Але і дві інші неканонічні юрисдикції — Українська Православна Церква Київського патріархату і українська автокефальна православна церква — в цілому визнають свою неканонічність і вже висловили готовність приєднатися до тієї автокефальної церкви, яка буде проголошена патріархом Варфоломієм.

Вирішення ситуації чекали в жовтні, але все сталося значно швидше. У п'ятницю, 7 вересня, через тиждень після зустрічі патріарха Варфоломія з патріархом Кирилом у Стамбулі, Константинопольський патріархат оголосив про призначення на Україну двох екзархів (повноважних представників) в єпископському сані з етнічних українців, громадян США і Канади. Публічно їхні завдання і повноваження поки не сформульовані, але абсолютно очевидно, що вони готуватимуть ті процедури, які необхідні для проголошення автокефалії.

Московський патріархат відповів негайно, охарактеризувавши це рішення як «вторгнення» на свою канонічну територію. 8 вересня від імені Священного синоду РПЦ було опубліковано різку заяву, в якій дії Константинополя були розцінені як грубе попрання церковних канонів і втручання у внутрішнє життя та справи іншої помісної Церкви: «Дані дії заводять в тупик відносини між Російською і Константинопольської церквами, створюють реальну загрозу єдності всього світового православ'я». А в ефірі «Росії 24» митрополит Іларіон (Алфєєв) прямо заявив, що «засоби церковної дипломатії на сьогодні вичерпані». З Москви вже прозвучали заклики до розриву євхаристійного спілкування з Константинополем. Це крайній захід в церковних конфліктах, і коли про це говорять вголос, то, очевидно, керівництво РПЦ готується до граничного загострення конфлікту.

Такий результат матиме колосальні наслідки і для Москви, і для Константинополя, і для Києва. Але Москва виглядає тут головним переможеним: автокефалія на Україні стане особистою поразкою патріарха Кирила. З його ім'ям та історією його патріаршества буде асоціюватися одна-єдина подія — втрата Москвою України.

Сергій Чапнін


Про автора:

Чапнін Сергій Валерійович (7 червня 1968 року, Москва) — російський журналіст, видавець і громадський діяч; в 2009-2015 роках був відповідальним редактором «Журналу Московської Патріархії». Автор публікацій в церковних і світських ЗМІ з актуальних проблем державно-церковних відносин, місії Церкви в сучасному світі, богослов'я образу і «богослов'я комунікації».


Від перекладача: 

Оригінальний текст, опублікований в газеті «ВЕДОМОСТИ» від 9 вересня 2018 року, частково перебуває в обмеженому доступі. Тому повний текст статті для перекладу довелося брати з іншого ресурсу. А текст дуже важливий! Оскільки опублікований мною матеріал "За крок від єдності: наскільки реальне об'єднання українських церков", стаття друга Анатолія "Анатолій ВИСОТА: ТОМОС для України (4, 8.18 р.)" і мій міні-допис "Порошенку зачитали послання вселенського патріарха" — це одне, тоді як аналіз Сергія Чапніна зроблений, так би мовити, з іншого боку поребрика — зовсім інше.

+1
76
RSS
19:09
+2
Оце приклад стратегічної гри! _чудово
З Москви вже прозвучали заклики до розриву євхаристійного спілкування з Константинополем

А що буде, коли в Москві від закликів перейдуть до реального розриву? І чи можливе таке взагалі?
Я гадаю, що цілком можливо. Свою думку щодо наслідків такого кроку росіян я висловив сьогодні в "коментарі картинкою" на Фейсбуці:

В Англії є церква англіканська на чолі з королем.
Що ж, в Росії буде церква росіянська на чолі з ВВХлом!..



_сміюсь _сміюсь _сміюсь
В кожному жарті, як відомо, є часточка жарту.
Решта — це серйозно.
Отож, на мою думку, в Росії саме те й буде.
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
Зрештою, той-таки Олексій Арестович неодноразово висловлював наступну думку: Росія — це «тінь» Заходу. Ну, має ж хтось віддзеркалити ситуацію з англіканською церквою?! Отож сучасна Росія й віддзеркалить!!! Там на чолі державної англіканської церкви стоїть король або королева. Тут стоятиме, типу, президент (а по факту — некоронований цар-батюшка) В.В.Х*йло. Та церква відкололася від світового католицизму — і з ним нічого такого особливого не сталося. Тутешня церква відколеться від світового православ'я — і з ним теж нічого такого особливого не станеться…
Ну, один розкол російське православ'я здається уже пережило. То й другий переживе.
То був розкол всередині російського православ'я… чи то пак правовір'я?! Бо є й така версія…
_стежу
Тепер же на порядку денному не внутрішній розкол, а саме відкол від світового центру православ'я — від Константинопольського патріархату. Це значно, значно крутіше! Бо вони продовжують лінію старця Філофея: «Москва — Третій Рим, а четвертому не бувати!» Отож «Третій Рим» (Москва) сперечається з «Другим» (Константинополем)…
_сміюсь
Хоча частина парафій УПЦ МП, безперечно, увійдуть до Української помісної православної церкви!

08:05
+2
Так і буде, друже Тимуре.

Випадкові Дописи