До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Давньоруська - це вигадка!

Давньоруська - це вигадка!
Джерело матеріалу:

Давньоруська — вигадка:
дослідник розповів,
якою мовою говорили
в часи Київської Русі


Якби ми раптом помандрували в минуле, на тисячу років назад, то цілком могли б порозумітися з предками. Адже розмовляли вони майже так само, як сучасні українці, пише газета «Експрес».

— У часи Київської Русі писали церковнослов'янською мовою, а от розмовна дуже відрізнялася від неї. Говорили староукраїнською, яка звучанням, до речі, була доволі близькою до сучасної української літературної мови, — розповідає В'ячеслав Корнієнко, заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Софія Київська», доктор історичних наук. — Це нагадує ситуацію з латинською мовою в Західній Європі, якою писали усі офіційні документи, а розмовляли старофранцузькою, старонімецькою… Люди говорили так, як їм було зручніше.

Уже в радянські часи вигадали таке поняття, як «давньоруська мова». Тоді активно розвивали концепцію триєдиної держави, теорію братніх народів — українського, російського, білоруського, у яких нібито єдина держава, єдина мова і одна народність. Альтернативних думок бути не могло. Однак нині є історичні докази, що три східнослов'янські мови — українська, білоруська й російська — формувалися і зростали незалежно одна від одної.

— Звідки відомо про те, якою була староукраїнська мова?

— Основне джерело такої інформації — написи на стінах Софійського собору, яких тут понад 7000. Власне, це приклади того, як розмовляли тисячу років тому. Також такі графіті збереглись у Кирилівській церкві, у храмі святого Михайла у Видубицькому монастирі, церкві Спаса на Берестові. Їх вишкрябували відвідувачі собору. І хоч автори написів намагалися дотримувати церковнослов'янського формуляру, на стіни потрапляли елементи розмовної мови.

Зокрема, у написах на стінах Софійського собору уже з XI століття з'являються слова у давальному відмінку, тобто з закінченнями «ові», "єві" — Петрові, Данилові тощо. Також вживаються слова у називному відмінку з закінченням «о» замість твердого знака, який характерний для церковнослов'янської мови. Зокрема, є запис про купівлю нової землі, що датується ХІ — ХІІ століттям. Тут зазначено імена з абсолютно типовими для нас закінченнями — наприклад, Марко, Данило, Михалько, Степко, Петро. Скажімо, якби це було церковнослов'янською, то мало б писатись «Петр».

Також є написи, які розповідають нам, що вже тоді про поважну людину говорили у множині. Зокрема, зберігся запис про поставлення Іларіона митрополитом Київської Русі з волі Ярослава у 1051 році — «Ярослав поставили». Також зберігся віршований запис: «О, горе тобі, Андрониче, ох тобі небоже». От вам сучасна мова! Є звертання, відповідні закінчення.

— Такою мовою говорили й князі?

— Так. У нашому розпорядженні не лише написи, які залишав простолюд, а й ті, які вишкрябували люди з найближчого оточення князів — їхні дружинники. А навички спілкування вони переймали саме від своїх правителів. Додам, що деякі князі — наприклад, Всеволод Ярославич — знали декілька мов, отож у своїй розмовній могли вживати й іншомовні слова.

— А в ті часи лаялися?

— Звичайно! Очевидно, популярними були прокльони, адже донині зберігся цікавий напис — таке собі побажання Кузьмі, який вкрав у когось м'ясо: «Щоб тобі ноги сплутало». А деякі грамоти містили й нецензурні слова з трьох літер! Тож можемо припустити, що й князі знали такі словечка.

Юлія ГОЛОДРИГА

+3
243
RSS
10:52
+2
Коли на самому початку російсько-української війни почали активно рватися старі дружні зв'язки і складатися нові, певне коло людей затаврувало мене як «предателя вечного русскоязычного Киева». Я тоді порадив цим ідіотам завітати до Історичного музею, піти у відділ Давньої Русі на перший поверх праворуч від входу і просто почитати написи давньоруських гончарів на уламках кераміки. Тоді б у них, можливо, й настало прояснення, чи справді кияни розмовляли російською «вічно»… і скільки часу займає ота їхня російськомовна вічність…
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
13:48
+2
Окупант душить окупованих у своїх обіймах. Це ж стосується і міжмовних стосунків, коли мова українців зазнавала приниження.

Випадкові Дописи