До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: Рослини-сироти (1, 09.18)

Анатолій ВИСОТА: Рослини-сироти (1, 09.18)


        Гайок на стіні 
Живе проростає і живе, де тільки зможе. У цьому буйстві життя рослини здатні навіть проростати крізь асфальт. У 1968 р. наш 4-й курс хіміків Київського університету імені Шевченка відправили на військові збори замість літніх канікулів. І от ми два місяці жили серед соснового бору в наметах. Там таборували студенти з усіх факультетів університету.  Це було на Чернігівщині. Але неділя була в нас днем відпочинку. Якось ми з товаришем Степаном Жилою згадали за Батурин і рішили з’їздити туди, щоб подивитися на палац останнього гетьмана України Розумовського.
Вранці раненько ми поскидали з себе військове манаття й одяглися в цивільне, щоб десь не мати справу із військовими патрулями.  Але, подивившись один на одного, передумали, бо були стрижені під нуль. Ось як ми тоді виглядали: 

Отой голомозий розумник з газетою — то я.

Тому знову одягли на себе  зелені гімнастьорки і взули чоботи. І тепер нашу голомозість приховували пілотки із зірками.  Як на оцій світлині, де я з автоматом. 

Здається ми добиралися до Батурина на автобусі-ПАЗику. Батурин тоді був звичайним селищем міського типу із хатами під іржавою бляхою і подекуди хвилястою бруківкою на вулицях. Спекотний день. У батуринців ми розпиталися, де палац Розумовського. Ото там, коло берега Сейму – махнув хтось рукою. Ось він перед нами палац на три поверхи, але вже майже без даху. Обдерті до червоної цегли стіни. А на стінах – ви не повірите, росли деревця, мабуть берізки та осички.
Ми з товаришем позаглядали у величезні провали вікон, де рам не було вже так років із сто. Покивали головами, мовляв, отак шанується наша українська історія. Трохи далі від палацу стояв ще один будинок, двоповерховий, менший і теж майже без даху. Уламки битої цегли випирали з землі і скрізь росла трава. Ми опустилися з кручі до річки, зняли чоботи і помили розпарені ноги у лагідній воді Сейму.
Ця історія мала продовження. В часи Президента Ющенка до 2009 р. була відроджена «Гетьманська столиця Батурин». І здається, у 2012 р. ми з дружиною у складі чималої групи туристів-аматорів подалися на Чернігівщину. Їхали новою, правда вузькуватою, дорогою аж до Батурина. Ось минаємо зупинку «Зруб», яку місцеві жителі називають «три рублі». Я не вірив своїм очам: Батурин справді відродився, палац Розумовського виблискував і стінами і покрівлею. 

До палацу вели алеї, обсаджені різнобарвними трояндами. Кущі троянд були обкладені мульчею – подрібненою коричневою сосновою корою. І скрізь яснозелена травичка. А той другий будинок був теж впорядкований — в ньому колись жила гетьманська прислуга.
І десь поділися чорно-білі світлини 1968 року, де ми із Степаном та березовим гайком на стінах палацу, і кольорові світлини 2012 року з відродженим життям. А може щось і відшукаю та покажу вам.

       Рослини у дворі 
Весною і на початку літа-18 ми з дружиною мали гостре випробування      із відновленням затопленого льоху. https://svitoch.in.ua/1156-anatoliy-vysota-hostre-... )

А потім я якось помітив, що на місці величезної купи землі, 

яку я виніс із льоху, а потім затрамбував назад у провал, несподівано пробилася із землі червонолиста рослина. Це амарант, який через два місяці вже перевершив мій зріст. 

Поруч нього зазеленів кущ помідорів – це із тих квашених, що відчули на собі березневу повінь. Окультурений щирій (щириця), який отримав благородне ім’я амарант, був самосійний.
Поруч бетонної доріжки десь взялася кукурудза. 

Вона стала доганяти своїм зростом своїх сестер на городі. Міг би й скосити її заодно із травою, але хай росте, побачу що виросте. Тим паче вже й викинула он волоття цвіту. Я згадав, як під навісом майстерні дружина у квітні лущила качан кукурудзи. Ото зернина й закотилася у щілину поруч з бетоном і проросла.
Найбільше мене здивував соняшник, який виріс прямо коло стіни хати. 

Десь залетіла насінина у щілину і теж проросла. Соняшник ріс собі і навіть зацвів, а потім став хилитися, бо прямував до двох метрів. Сердешна моя теща підв’язала його до газової труби. Потім соняшник викинув несподівано іще кілька золотистих квіток (разом аж 5). 


З другого боку хати прямо під стіною десь взялося деревце шовковиці. 

Ну нащо йому тут рости? А поруч зеленіє ще малесеньке деревце калини. 

Воно теж самосійне і змогло ж прижитися коло бетонної відмостки.

        Недавно влітку 
Були в липні-18 сильні дощі і навіть буря. Двометровий амарант, не маючи підтримки родичів, не втримався корінням у розмоченій землі, похилився і впав. Нащо він мені і я без жалю викинув цей гігант на гноянку. Поруч зачервоніли помідорчики. 

Треба буде скуштувати. Похилилася і висока кукурудза, але не впала. Вона вже викинула й маленькі качанчики. Я забив у землю поруч кілок і прив’язав стебло кукурудзи до нього. 

А деревце шовковиці доведеться зрубати, бо зовсім вже не на місці.
Я помітив, що ніде, ні в полі, ні в яру чи лісосмузі не ростуть соковиті яблука і груші, а все дички. Соковиті і крупні плоди ростуть і дозрівають в саду коло своїх родичів. Отже і серед рослин має значення не лише земля, вода, сонце й повітря, а й наявність родичів. Мабуть вони, як і люди, інформаційно й енергетично підтримують одне одного.

Давайте ж і ми цінувати своїх родичів, поки вони ще поруч із нами…
 Хай же буде!  

+4
307
RSS
11:57
+4
Оце така коротенька замальовка про наше життя в селі. Таки треба іноді уважно поглядати навколо, іноді щось та й помічаєш.
12:30
+4
Додав кілька світлин. Як вони вам?
21:53
+4
Гарні світлини і дуже позитивний нарис вийшов. Все любить сонечко та увагу.
Жаль що іноді рослинки в невда лому місці виростають.
21:55
+4
А чи правда, що сонях усі соки з землі забирає більше ніж інші рослини?
Ріпак забирає ще більше…
02:59
+3
Дякую вам, Ірино й Тимуре, за коментарі. Земля, чорнозем, справді виснажуються технічними культурами, зокрема, олійними. Для її відпочинку люди придумали сівозміни. В нас добряче вродила картопля. То ми на цій ділянці посіяли овес. Вже й зазеленів.
11:33
+3
Був такий радянський мультик:

11:50
+3
Диво: сквозь асфальт у пєрєкрьостка прабіваєцца бєрьозка. А ще більше диво, що наш друг Тимур згадав про ці слова у давньому мультфільмі!
_соромлюсь Дякую, друже! _соромлюсь
11:29
+3
Сьогодні я перегортав сторінки нашого життя, роздивляючись давні світлини. Дві чорно-білі світлини вставив до тексту допису. На жаль не знайшов ще, де ми із товаришем Степаном.
15:39
+3
Рослини- тварини- люди. Скрізь є сироти. Вірно підмічено, що їм важче в житті, бо живуть без роду.
13:05
+3
Дякую за такі цікаві спогади тим паче як ви були студентом і помандрували в Батурин, може колись поїдемо туди разом. І мене вразили рослини які виросли самі собою. Я вірю що живі істоти підтримують одне одного, чи це рослини, чи це тварини, чи це люди. Цей відео вам буде цікавий. Заголовок посилання...
16:41
+1
Дякую тобі, Зано, за добре слово і за відео. А й справді, дерева рухаються у просторі невидимо кореневою системою!

Випадкові Дописи