До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Чому психотерапія "не допомагає"?

Чому психотерапія "не допомагає"?
Джерело матеріалу:

Нещодавно я вперше в житті плавала на каяку — двомісному пластиковому човні, де кожен весляр управляє веслом з двома лопатями. Весло береться посередині в обидві руки (лікті під прямим кутом на ширині плечей) і синхронно з партнером відбуваються поперемінні гребки («лівий», «правий», «лівий», «правий»...). Для того, щоб скорегувати курс, потрібно зробити кілька гребків тільки з одного боку (хочеш повернути праворуч — гребеш лівою, і навпаки).

Оскільки ми пливли вздовж скель, хвилі періодично зносили нас до небезпечного берега і з'являлася необхідність трохи розвертати каяк. Ледве углядівши, що скелі стають трохи ближчими, я починала активно відгрібати від них подалі, але човен ніби мене не слухалася і продовжувала нестися до берега.

Я мовчки лютилася на партнера, який ніби не помічав моїх зусиль і небезпечного курсу та продовжував ритмічно чергувати гребки. Мені здавалося, що це через нього мені так важко намагатися повернути. Плечі вже нили від незвичного навантаження, а скелі ставали дедалі ближчими. У розпачі я збиралася кричати партнеру, щоб він теж почав повертати, але тут раптово ніс човна міняв напрямок, і ось вже нас несло у відкрите море. Напевно, якби хтось подивився на нас згори, [то] зизгагоподібна траєкторія нашого руху виглядала [би] смішно.

На березі у відповідь на мої здивовані скарги: «Вона ніби мене не слухається, я зовсім не розумію, чи правильно я гребу! Повертає ніби сама по собі!» — партнер пояснив мені, що навіть у такого маленького судна є своя інерція: наш розгін плюс щільність води і морська течія. Ефект від моїх зусиль був, просто видимим він ставав не одразу.

Виявляється, чекаючи швидкого результату (як на звичному мені самокаті на міському асфальті), я робила масу зайвих гребків, втрачаючи надію і відчуття, що від мене тут щось залежить, а потім це безсилля підкріплювалося раптовим (для мене) різким поворотом човна в протилежний бік і необхідністю знов виправляти курс.

Відчуття повної дезорієнтації, власного безсилля, відчаю і втоми нагадало мені стан, який часто буває у клієнта в процесі психотерапії. «Що взагалі відбувається і чи змінюється щось?!» — знайоме запитання, що звучить періодично в голові людини, яка вкотре виходить з кабінету [психо]терапевта. «Що я тут роблю? Який в цьому сенс? Я тільки ходжу, розмовляю, витрачаю гроші, а в моєму житті нічого не змінюється!»

Психотерапевт, знайомий з цими знецінювальними скаргами на власному досвіді, співчутливо зітхне. Часом навіть знаючи, що багато які процеси йдуть в глибині і приховані від очей, втрачаєш терпіння і надію — настільки повільно і невловимо відбуваються зміни, а іноді ще й змінюється все не так і не в тому місці, як очікував. Чому так відбувається?

Тут мені здається досить підходящою відома метафора психіки як айсберга в безкрайньому океані (хоча образ клієнта як людини, що намагається гребти на айсбергу, викликає окремі запитання). І все-таки, спробуйте уявити собі ступінь опору та інерції (відстроченого результату) при спробі зрушити з місця таку масу, приховану під водою.

Людина, яка заперечує або не обізнана з тим, який відсоток її психічного матеріалу прихований від усвідомлення і наскільки сильний вплив він має на її життя, приречена борсатися в розпачі, постійно кидаючи почате або перебувати в ілюзії повного контролю.

Якщо розвивати цей образ, то найкраще, що може робити для себе клієнт в терапії, це:

  • По можливості рівномірно робити гребки в одному напрямку, даючи собі право на відпочинок, але не забуваючи при цьому про початкову мету (скажімо, не замерзнути на самоті на своїй брилі льоду). Тобто, терпляче і регулярно ходити на сесії, докладаючи зусилля для внутрішньої роботи;
  • У супроводі більш досвідченого інструктора (терапевта) обережно пірнати і досліджувати масштаби й особливості підводної частини свого айсберга (психіки). Особливо глибоко, звісно, не пірнеш, але якесь уявлення отримати можна;
  • Примиритися з реальністю: айсберг не феррарі, плистиме повільно і з великими зусиллями; часто здаватиметься, що нічого не змінюється, і це нормально.
  • Довіритися океану і власній інтуїтивній (несвідомій) силі. Тобто, не намагатися гарячково контролювати все поверхневим розумом, прийнявши, що є щось набагато глибше і мудріше;
  • Помічати, що життя — це не тільки «коли припливемо», але також тут і зараз. Тим паче, що наш айсберг назавжди з нами. Дивіться, як красиво.

Валерія Кандінова

+1
210
RSS
09:22
+1
Прекрасний образ — «веслувати на айсбергу»!
11:36
+1
Виправ у 2 абз., 4 рядок ""розвертати каяк"
11:46
+1
Людина має величезний запас міцності і, мабуть, його основою є потужна інерційність психіки. Плюс місія на Землі. І постійна корекція зверху життєвого шляху людини. Психотерапевт теж намагаєттся корегувати. Звідси такий далекий і виглядаючий примарно результат.

Випадкові Дописи