До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Громадянська Революція. Стаття 2: Влада і хаос

Громадянська Революція. Стаття 2: Влада і хаос
Джерело матеріалу:

Ця стаття є другою в серії публікацій «Громадянська Революція».

Стаття 1 *** Стаття 3 *** Стаття 4


«Влада і хаос» є другою в серії статей «Громадянська Революція». В ній викривається злоякісна суть держави і пропонується новий принцип організації влади.


Державна влада незалежно від того, ким вона є, кривавою тоталітарною диктатурою чи передовою демократією, не припиняє переконувати своїх підданих в тому, що вона забезпечує своїм громадянам вкрай необхідний їм лад, захищаючи їх, тим самим, від хаосу і його руйнівних наслідків. Тоді чим пояснити локальні війни, агресивні дії одних країн проти інших, внутрішні громадянські конфлікти, політичні переслідування і репресії, голод, злидні, масові потоки біженців в найрізноманітніших країнах світу, що не припиняються? Гігантські ресурси витрачаються на озброєння, розробку і створення дедалі більш досконалих і технологічних знарядь вбивств, а над світом періодично ширяє привид світової війни. Невже це і є той самий порядок? Тоді що ж таке хаос, від якого нас намагається захистити влада?

У дикій природі природний баланс досягається за допомогою міжвидової і внутрішньовидової конкуренції в боротьбі за життєві ресурси і виживання найбільш пристосованих до зовнішнього середовища видів і особин всередині виду. Природний відбір визначає порядок. У соціальній природі, по суті, відбувається внутрішньовидова боротьба, в якій правила конкуренції видозмінені в міру доповнення законів дикої природи законами розвитку суспільства. Ця обставина радикально змінює механізми поведінки, але новий тип порядку, що виникає, принципово не змінився. Виник соціальний відбір, при якому інструменти фізичного насильства доповнилися механізмами соціально-організованого, тобто владного або політичного примусу.

Родоплемінні війни спричиняли виникнення рабів в особі переможених і рабовласників в особі переможців, поклавши початок соціальному структуруванню суспільства. Для консервації досягнутого переможцями соціального порядку почали формуватися органи організованого соціального насильства, уособлені владою і державою. Розвиток етнокультур і поділу праці призвів до строкатої соціальної фрагментації суспільства і виникнення безлічі соціальних груп, становище яких в соціальній структурі завжди визначалося тим, чи належать вони до переможців, які контролюють державну владу, або до переможених, контрольованих державною владою. Близькість до державної влади і інструментів застосування насильства стала основним критерієм благополуччя, як окремих особистостей, так і цілих соціальних груп.

Зосередження влади в руках еліт призвело до утворення держав, боротьба між якими за ресурси і території поклала початок міждержавним війнам, які зумовили розвиток людської цивілізації від її виникнення до наших днів. По суті, придушення одних соціальних груп та індивідів іншими всередині суспільства й міждержавні війни в локальному і глобальному масштабах стали тим самим порядком, який продовжують нав'язувати суспільству інститути державної влади. Створення найпотужнішої зброї і засобів придушення стало метою та ідеалом розвитку держави, а гонка озброєнь, перманентні війни, громадянські конфлікти і пов'язані з ними втрати є неминучими наслідками діяльності держав.

Військова перевага однієї держави над іншою визначається її військовою потужністю, яка, в свою чергу, залежить від економічного і технологічного потенціалу. Ступінь розвитку цього потенціалу безпосередньо залежить від мотивації продуктивних сил до креативного творення. Повністю підневільний раб не наділений такою мотивацією. Це спонукало інститути влади шукати інші форми політичної взаємодії з суспільством, при якій би раби дістали максимальний обсяг прав і свобод для мотивованої праці, але при цьому залишалися б керованими, підпорядкованими і залежними. Отак дістала розвиток тенденція розширення прав, свобод і лібералізації політичних систем.

Люди в ліберальних і демократичних суспільствах перестали виглядати рабами, але не перестали ними бути. Їхня соціальна функція, як і раніше, полягає в тому, щоб вони справно ходили на роботу, працювали і створювали матеріальні блага та ресурси для їхнього подальшого розподілу і перерозподілу за правилами, встановленими політичними елітами, і з метою паразитичного процвітання цих еліт. Соціальний баланс в ліберальних і демократичних суспільствах далеко не абсолютний, бо його досягнення і підтримка відбувається на тлі максимальної експлуатації політичною елітою своїх громадян, що містить в собі нерозв'язний антагонізм. Попри міцніший соціально-політичний баланс, навіть передові демократії відчувають масу соціальних проблем, породжених соціально-політичними конфліктами, які посилюються ще й тією обставиною, що їм доводиться не просто співіснувати з автократіями і диктатурами, але й стикатися з масою проблем, які продукуються цими режимами. До соціальних протестів і конфліктів, таким чином, додаються війни, проблема біженців, екстремізм і тероризм. І ланцюжок причинно-наслідкових зв'язків, що провокують розвиток громадського хаосу в його найодіозніших проявах, став неминучим і об'єктивно обумовленим наслідком громадського порядку, встановленого державною владою.

В чому ж причина нездатності держави домогтися соціальної гармонії?

Відмінність натуральної природи від соціальної полягає не тільки в методах ведення конкурентної боротьби, але і в механізмах мотивації. У дикій природі головною мотивацією є боротьба за харчові ресурси. Одні види життя стають їжею для виживання інших видів, утворюючи, таким чином, цілий харчовий ланцюжок. Харчові ресурси також необхідні для життєдіяльності людей, але цього недостатньо. Люди мають здатність до мислення, до розуміння життя і смерті, та, на відміну від тварин, потребують розуміння сенсу життя. Просте психобіологічне існування не є достатнім мотивом для життєдіяльності людей, якщо вони не доведені до стану тварин.

Володіючи розумом і будучи водночас часткою натуральної і соціальної природи, люди шукають сенс і задоволення в житті, реалізуючись психофізіологічно і соціально. Вони потребують свого суспільного визнання і самореалізації. Пристрасть чоловіка до жінки і навпаки виявилася для людей більш актуальним мотивом, що наповнює життя сенсом, ніж тривіальний пошук їжі. В історії чимало прикладів, коли любовна пристрасть ставала причиною революцій, палацових переворотів, народження і зникнення держав та інших подій, що різко змінювали хід історії.

Класики психології виявили, що саме енергія любовної пристрасті в сублімованій версії лежить в основі творчих здібностей і творчих досягнень особистості. Парадокс феномена полягає в тому, що, взаємно доповнюючи [одне одного], чоловік і жінка утворюють закінчену логічну цілісність, однак, при цьому, у своєму ставленні одне до одного вони часто мають абсолютно різне розуміння одне одного і достатньо різні наміри та інтереси. Пошук гармонійної конструкції поєднання незбіжних між собою намірів та інтересів при одночасній наявності взаємної й часто непереборної пристрасті є не тільки мистецтвом кохання, але і найдієвішим стимулом творчого та інтелектуального розвитку особистості.

Разом з тим, енергія любовної пристрасті може призводити до абсолютно різного результату в залежності від того середовища, в якому вона реалізується. Суспільство виникло і спочатку стало розвиватися за правилами силової конкуренції, а рольові відмінності чоловіка й жінки в побуті призвели до того, що саме пристрасть чоловіка до жінки і боротьба чоловіків, зокрема, між собою, за владу над жінками стали домінантою життя суспільства.

Така соціальна конструкція призвела б до повністю некерованого хаосу, тому механізми стримування цього хаосу стали абсолютно необхідними. Інститути влади, різні релігії та ідеології стали тими інструментами, які впорядковували в суспільстві розподіл жінок між чоловіками таким чином, щоб такий розподіл здійснювався на користь панівної еліти, але, при цьому, не призводив до повного хаосу. Гареми з безліччю дружин і наложниць у перших осіб держави були не тільки нормою життя в стародавньому світі, але і символами процвітання держав. А чоловіки ставилися до жінки як до істоти.

В міру розвитку прав і свобод змінювалося і становище жінки в суспільстві. На зміну прямого примусу жінки чоловіком прийшла її матеріальна та соціальна залежність від чоловіка. Не можу погодитися з Карлом Марксом, що гроші були покликані виконувати тільки функції міри вартості, засобу обігу і засобу накопичення. Якщо заглибитися в історію і суть проблеми, то можна виявити, що гроші, зокрема, винайшли чоловіки для того, щоб купувати жінок.

Сучасні концепції рівності статей лише демонструють формальність державної правової парадигми. Функціонально ґендерна рівність не тільки далеко не досягнута, але і недосяжна за допомогою наявних правових конфігурацій. Жінки, як і раніше, в значній мірі продовжують залишатися об'єктами сексуальної експлуатації чоловіків.

Річ у тім, що рівність між чоловіком і жінкою неможлива через їхні істотні фізіологічні відмінності, що в їхньому соціальному переломленні ведуть до абсолютно різної соціальної відповідальності, об'єктивно закладеної в поведінці чоловіка і жінки. І проблема не в жінці, а в тому, що чоловік не вміє народжувати і в зв'язку з цим не може бути рівним жінці. Зрівнювання чоловіка і жінки в правах — це те ж саме, що намагатися перетворити чоловіка на жінку або навпаки. Це недосяжно в принципі, а спроби зробити це можуть призвести лише до штучного синтезування якогось психосоціального спотворення.

Саме питання має стояти зовсім інакше. Для того, щоб була досягнута соціальна гармонія між чоловіком і жінкою, джерело влади й ухвалення владних рішень не має розташовуватися десь ззовні, а сама жінка, як і сам чоловік, мають бути джерелами влади. Це дозволяло б усім громадянам незалежно і самостійно робити вибір й ухвалювати рішення.

Більш того, цим принципом повинні керуватися всі соціальні групи, а не тільки ґендерні. Просто соціальні відмінності за ґендерним принципом найбільш наочно демонструють суть проблеми. Річ у тім, що суто умоглядно можна припустити, що конфлікти між етнокультурними групами можна дозволити, якщо знищити їхні відмінності та привести до єдиної ідентичності, змусивши все населення розмовляти однією мовою, вірити одному Богові, розділяти одну ідеологію й жити за єдиними правилами і традиціями. Як це відбувалося і відбувається в імперіях. Як, наприклад, це відбувається в сучасній Росії, де кремлівські політичні інженери сконструювали нову етнокультурну спільноту у вигляді російського народу, що гіпотетично об'єднує в собі всі народи й етнокультури, будь-коли захоплені та окуповані імперією, при етнокультурному і політичному домінуванні російської нації. Що ж до знищення ґендерної ідентичності, то такі гіпотетичні припущення неможливі, оскільки сучасні технології поки ще не дозволяють синтезувати з чоловіка й жінки якусь третю стать.

Тільки така соціально-політична конструкція, яка дозволить стати кожному члену суспільства самостійним джерелом влади, зможе забезпечити соціальну і політичну гармонію, дозволить захистити суспільство від хаосу, а членам суспільства повноцінно жити. 

Тільки суверенітет особистості на противагу суверенітету державної влади може бути єдино прийнятним політичним принципом цивілізованого суспільства. 

Політична система, заснована на державному суверенітеті, здатна лише формально — юридично забезпечити свободу і рівноправність громадян. А функціонально вона відтворює і підтримує життєздатність соціально-патогенної, варварської політичної конструкції, яка несе з собою найогидніші варіанти і сценарії хаосу, що прирікає мільйони людей на муки і страждання. І це де-факто доведено всією історією людської цивілізації.

Ігор Горький

+2
88
RSS
18:39
+2
Ну, ось і друга стаття циклу…
Вже дві статті прочитала. Дуже багато тексту, а суті мало, поки-що. Все зводиться до того, що всі прояви влади і всі форми держави за всю історію людства були поганими. Ну, це ми і так знали. А що ж автор пропонує навзаєм?
21:20 (відредаговано)
+1
Наскільки я розумію — «пряму демократію» він пропонує. Коли кожна людина, кожен член суспільства виявляє свою волю прямо та безпосередньо, а не через владу, якій він делегує певні повноваження.

1.

Соціальні мережі створили прецедент соціальних комунікацій у віртуальному просторі. Інформаційні технології агрегації даних відкривають перспективи створення електронних механізмів прямого волевиявлення громадян, нового типу справедливого соціального партнерства, ведення бізнесу і розподілу ресурсів, і нового типу політичної влади — Суверенного Цивільного Співтовариства
<...>
Вся надія — на молоде покоління інтелектуалів, гордість яких не дозволить їм перетворити себе в біологічні придатки ненаситних паразитів. Настає момент істини, приходить час об'єднатися тим, хто не тільки сповідує політичну культуру прав і свобод особистості, але і вважає, що особистість і людське життя є найціннішим, що даровано нам природою!

2.

Тільки така соціально-політична конструкція, яка дозволить стати кожному члену суспільства самостійним джерелом влади, зможе забезпечити соціальну і політичну гармонію, дозволить захистити суспільство від хаосу, а членам суспільства повноцінно жити.
Тільки суверенітет особистості на противагу суверенітету державної влади може бути єдино прийнятним політичним принципом цивілізованого суспільства.
Паряма демократія передбачає особисте голосування за всі рішення на всіх рівнях, від місцевого до загальнодержавного. Ви вважаєте реальною ситуацію, коли кожна доярка буде настільки обізнаною в економіці та юриспруденції, щоб приймати рішення на державному ріівні? Здається одна вже неіснуюча держава такий експеримент колись проводила.
Максимум, що може бути це поділ на громадян і жителів, як у фільмі «Зоряний десант»

Пояснення на уроці в школі (див. з 3.10 по 4.45 хвилини)
Колись у майбутньому замість доярок корів доїтимуть роботи _язик
От тоді колишнім (!) дояркам не залишиться нічого іншого, як керувати державою на всіх рівнях через систему прямого голосування.
Коли ми доживемо до того часу, коли корів доїтимуть роботи, то і державою теж керуватимуть роботи, бо вони не схильні до корупці. От тоді дійсно стане актуальним питання пана Анатолія: «А для чого люди?»
21:55 (відредаговано)
+1
До речі, я читав, що в Фінляндії (здається) схожі системи вже створюються…
_вибачаюсь _вибачаюсь _вибачаюсь
Але можливо, що це не Фінляндія, а Швейцарія
04:55
+2
Базою влади є нерівність між людьми. Я вже не кажу про нерівність між статями. От візьмемо фізичну нерівність: люди відрізняються зростом і вагою, а значить і силою. Чоловіки, які мають зріст, менший 160 см, почувають себе обділеними. І це навіть при рівності розумових здібностей між високими і низькими! Щоб компенсувати це, вони прагнуть вивищитися іншим чином, а саме через насильство (владу). Приклади: Наполеон, Ленін, Сталін, Путін+. Ніяка пряма демократія, на жаль, не зможе подолати закладену ззовні різницю людей навіть у фізиці!

Випадкові Дописи