До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Громадянська Революція. Стаття 3: Влада і власність

Громадянська Революція. Стаття 3: Влада і власність
Джерело матеріалу:

Ця стаття є третьою в серії публікацій «Громадянська Революція».

Стаття 1 *** Стаття 2 *** Стаття 4


Стаття «Влада і власність» є третьою в серії статей «Громадянська Революція». У ній діагностується патологія наявної нині регуляції відносин власності — основна причина невиліковної хвороби сучасного суспільства і пропонується шлях вирішення виявленої проблеми.


Соціалізація людини і розвиток побуту призвели до виникнення права власності на використовуване людьми майно. Приватна власність стала об'єктивним атрибутом життєдіяльності людей. Вона стала умовою соціальної та побутової самодостатності людей. Разом з тим, незалежний статус-кво населення вступав в конфлікт з владою і державою, неодмінною умовою благополуччя яких є залежне від них становище людей, а не навпаки. Саме в зв'язку з цим влада і держава запровадили інститут прав власності з тим, щоб інтерпретувати і регулювати відносини власності згідно з власними інтересами.

Сформувався цілий спектр концепцій власності. Від абсолютної монополії держави на будь-яку власність при наявності вкрай обмеженої особистої власності, покликаної забезпечити фізіологічне виживання людей, в тоталітарних державних моделях. До монопольних прав держави на інфраструктуру владного регулювання в симбіозі з необмеженими правами приватної власності, що дозволили зайняти елітам монопольне становище у владі та бізнесі, в ліберально-демократичних системах. І в тому, і в іншому випадках населенню, так чи інакше, заважатимуть у володінні власністю в обсязі, необхідному для його самодостатнього існування. Тільки в разі тоталітарних суспільств позбавлення населення власності відбувається за допомогою прямих юридичних заборон. А в разі державних систем, заснованих на ліберальних цінностях, значна частина населення позбавляється власності за допомогою економічної монополії в комбінації з непрямими юридичними заборонами.

Всі інші варіації регулювання прав власності є компромісними і спрямовані на обмеження найбільш патогенних наслідків паразитичного навантаження державних систем на населення з тим, щоб мінімізувати де-мотивацію людей і розвиток у них революційних настроїв. Для тоталітарних систем таким компромісом є обмежений дозвіл приватно-підприємницької діяльності населення під наглядом влади, для ліберальних і демократичних систем — антимонопольне та антитрестове регулювання. Весь сенс державного регулювання відносин власності незалежно від політичного ладу звівся до встановлення монопольної влади еліт над суспільством, а суперечка між комунізмом і капіталізмом не вирішує жодного конструктивного завдання. І в першому, і в другому випадках функція власності деформується. А державна власність, по суті, виявилася приватною власністю держави і її лідерів або корпоративною власністю панівних еліт.

У чому полягає патологія інституту державної власності та наявного порядку регулювання відносин власності?

Апологети держави нахабно лукавлять, коли стверджують, що державна власність є загальнонародною. Будь-яка власність повинна приносити дохід, а який дохід вона приносить населенню? Якщо державна власність є загальнонародною, то кожен член суспільства повинен мати юридично зафіксоване право на свою частку власності, й дохід на власність має обчислюватися співвідносно до цієї частки, але цього не відбувається. Пенсії, соціальні допомоги, безкоштовні послуги ніяк не співвідносяться до частки власності й доходом на власність вважатися не можуть. Соціальні виплати і пільги виконують функцію або забезпечення виживання населення (тобто компенсації надмірного паразитичного навантаження еліти на суспільство), або функцію привілеїв для еліти, що є частиною паразитичного доходу в результаті перерозподілу суспільних ресурсів.

До чого це веде?

Вся конструкція наявної регуляції відносин власності веде до монопольної залежності суспільства від влади та еліт і до використання населення в якості дешевого трудового ресурсу та психоемоційної сировини для процвітання й насолоди соціально-політичних паразитів.

Сенс і мета життя експлуатованого населення підмінена засобами їхнього досягнення. Заробляння грошей як засіб реалізації життєвих цілей для значної частини населення перетворилося в спосіб їхнього виживання і мету їхнього існування. Влада грошей дедалі більше змушує жінок присвячувати себе трудової кар'єри замість виховання дітей. Відбувається не тільки руйнування інституту сім'ї, але й дезорієнтація поведінки, насамперед, жінок. У Південній Кореї помічений феномен «покоління Сампо», який полягає в масовій відмові жінок від сексу, шлюбу і дітей. Поступово цей феномен поширюється на решту світу і, як це не парадоксально, насамперед, на найрозвиненіші країни світу, в яких соціальні, творчі та інтелектуальні цінності стають більш значущими, ніж в менш розвинених країнах, а можливості наслідувати ці цінності набагато не збільшуються. Тобто, в більш розвинених країнах проблема соціальної конфліктності стоїть гостріше, ніж в менш розвинених країнах. І в міру свого розвитку сучасні суспільства не вирішують свої фундаментальні проблеми, а загострюють їх. В якості об'єктивного індикатора наявності проблеми саме в такій постановці можна відзначити факт низької народжуваності, наявної тенденції до падіння народжуваності в багатьох розвинених країнах. У деяких з них відбувається пряме скорочення населення, що часто компенсується імміграцією з менш розвинених країн. Це — рух в нікуди!

Іншою бідою сучасних передових суспільств стали розвиток роботизації і пов'язані з цим перспективи витіснення працюючого населення роботами. Це неминуче призведе до масового безробіття, критичного падіння платоспроможного попиту і краху капіталізму й ринкової економіки. Виникає питання оплати населенню якогось базового доходу для забезпечення його фізіологічного виживання, який можна забезпечити тільки через збільшення податкового навантаження на бізнес, а збільшення такого навантаження, і без того значущого, може досягти критичного рівня, після якого ведення бізнесу може стати безглуздим. По суті, сучасна цивілізація розвивається за формулою самознищення, бо в ній містяться взаємовиключні елементи і функції.

В чому проблема?

Проблема в тому, що відносини власності деформовані паразитичною формулою їхньої інтерпретації. Слід розділити один від одного власність на природний життєвий простір і власність на продукти праці. Життєвий простір об'єктивно необхідний людині для виживання і для виробництва життєвих ресурсів. Він створений природою, а не людиною, і є частиною природи. Поширення прав приватної власності на життєвий простір відкриває можливості приватизації окремими індивідами не тільки необхідного для себе життєвого простору, але й життєвого простору, необхідного для фізіологічного виживання інших індивідів. Життєвий простір одних людей стає приватною власністю інших людей. Це неминуче веде до виникнення абсолютної залежності одних громадян від інших і до виникнення соціально-паразитичної патології, що, власне, і сталося із сучасною цивілізацією. 

По суті, сучасна цивілізація вражена гострою формою соціального гельмінтозу, що неминуче веде до загибелі всього соціального організму.

Вирішенням цієї проблеми може бути тільки солідарна власність членів суспільства на життєвий простір і його елементи, такі як земельні, водні, підземні, повітряні та інші просторові ресурси. Цей вид власності має виключати можливість домінування одних індивідів і соціальних груп над іншими в процесі користування об'єктами власності. Має бути виключена сегрегація людей за будь-якою соціальною ознакою. Сучасні розвинені демократії стверджують про відсутність сегрегації в їхніх юрисдикціях, водночас нахабно і безпардонно обмежуючи в правах негромадян і нерезидентів, які опинилися на підконтрольних їм територіях, відносно своїх громадян. Ні! Це — сегрегація, причому, варварська, по суті!

Державна власність не може бути солідарною власністю громадян за визначенням, бо, по суті, є приватною власністю держави. Інші форми власності типу колективної, акціонерної, корпоративної, часткової, спільної тощо, є лише модифікованими версіями приватної власності. 

Відповідно, необхідний новий інститут власності — я б назвав його громадянською власністю.

Цей вид власності має базуватися на принципі, відповідно до якого кожен індивід на правах системоутворюючого елементу соціальної системи незалежно від статусу і місця проживання самим фактом свого буття (від народження до смерті) підтверджував би свою контрибуцію в солідарну власність громадян. В оплату цієї контрибуції кожен член суспільства повинен отримати рівну відносно всіх інших членів суспільства і невідчужувану за способом обігу частку у власності на колективний життєвий простір у формі акції, що приносить дохід від комерційної реалізації громадянської власності у вигляді дивідендів. 

А функцією громадянської власності має стати забезпечення соціальної самодостатності й незалежності громадян, — базової передумови реалізації суверенітету особистості.

Дивіденди по акціях в системі громадянської власності зможуть бути об'єктивним індикатором розміру базового соціального доходу індивіда, що забезпечує йому право на буття, а не результатом рішення маразматиків, які просто приватизували владу чи обираються натовпами, які називаються виборцями [і] в своїй основній масі та в своїх виборчих уподобаннях керуються дурістю, підлістю та психопатичними фантазіями.

Щодо прав власності на ресурси і товари, створені працею громадян — то така власність може бути тільки приватною, оскільки має належати тільки тим, хто ці ресурси і товари виробили чи придбали їх на доходи, отримані від продажу створених ними ресурсів і товарів. Можливі похідні форми приватної власності, як-от колективна, спільна, часткова, акціонерна, корпоративна — тобто, різні модифікації спільної приватної власності. 

При з'єднанні приватної власності іта її похідних з громадянською власністю можна припустити розвиток приватно-громадянської власності. Я не бачу тільки місця для державної власності також в праві її на існування в по-справжньому цивілізованому суспільстві.

Питання про власність є одним з ключових у вирішенні питання подолання сучасним суспільством цивілізаційного тупика. Звісно, вирішення цього питання, само по собі, не вирішить всі проблеми одномоментно, проте соціальна модернізація в сукупності з модифікацією інших механізмів соціальної регуляції, описаних в попередніх статтях і тих, які будуть опубліковані в майбутньому, в кінцевому рахунку, дозволить вилікувати цивілізацію від соціального паразитизму, на який вона хворіє.

Ігор Горький

+2
78
RSS
15:37
+1
Ось і третя стаття…
17:08
+2
Вже читаю.
18:26
+2
Отже соціальний паразитизм, яким по суті є держава. Пропонується ліквідувати введеням громадянської власності. Причому не зовсім ясно, чим вона відрізняється від КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ, скомпроментованої колгоспами.
Відрізняється, як мінімум, новою назвою, яка не була спаплюжена радянською владою _соромлюсь
Колгоспна (колективна) власність насправді була фікцією. Бо хоча селяни нібито були «колективними власниками» колгоспного майна, їм все одно план здачі продукції в «засіки Батьківщини» спускався згори, розплачувалися з ними «трудоднями» (а що вже на ті «трудодні» виділять — велике питання). Та й вийти з колгоспів, забравши свої паї, люди не могли. Точніше, коли на межі 1920-1930-х років українські селяни почали масово виходити з колгоспів, усе швиденько скінчилося… під вістрями багнетів і дулами гвинтівок героїчної Червоної Армії. І всі, хто встиг вийти з колгоспів, швиденько повернулися назад. От тобі й колективна «колгоспна» власність! Вона була суто формальною, бо не давала власникам-колгоспникам ніяких прав ні на що реальне…
_не_знаю
До того ж, колгоспна власність включала колгоспне майно та колгоспні землі, не більше. Тоді як громадська власність — це:

солідарна власність членів суспільства на життєвий простір і його елементи, такі як земельні, водні, підземні, повітряні та інші просторові ресурси.

Це значно ширше охоплення, погодься.
Щось автор сам себе заплутав. В попередній статті він казав:
Сучасні концепції рівності статей лише демонструють формальність державної правової парадигми. Функціонально ґендерна рівність не тільки далеко не досягнута, але і недосяжна за допомогою наявних правових конфігурацій. Жінки, як і раніше, в значній мірі продовжують залишатися об'єктами сексуальної експлуатації чоловіків.

А в цій стверджує:
Влада грошей дедалі більше змушує жінок присвячувати себе трудової кар'єри замість виховання дітей. Відбувається не тільки руйнування інституту сім'ї, але й дезорієнтація поведінки, насамперед, жінок. У Південній Кореї помічений феномен «покоління Сампо», який полягає в масовій відмові жінок від сексу, шлюбу і дітей. Поступово цей феномен поширюється на решту світу і, як це не парадоксально, насамперед, на найрозвиненіші країни світу,

Не розумію, що йому більше не подобається, залежність жінок від чоловіків, чи небажання жінок бути машинами для розмноження?

Випадкові Дописи