До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Брюссельські майстерні — 2007 (частина 1)

Брюссельські майстерні — 2007 (частина 1)

Частина І. НАТО іззовні та з середини


Мені пощастило взяти участь у «Журналістських майстернях» в Брюсселі, організованих 24-28 вересня польською фундацією «Партнерство на користь демократії». Програма майстерень була дуже насиченою, а найперший «медіа-десант» ми здійснили до штаб-квартири НАТО.



Ніколи навіть гадки не мав, що простому офіцеру запасу колишньої радянської протиповітряної оборони доведеться-таки переступити поріг «лігвища ймовірного супротивника»! Але диво сталося, і от я разом з колегами вже стою біля огорожі штаб-квартири НАТО. Що ж далі?.. Кажучи відверто — було всяке. Як приємне, так і не дуже.

Найнеприємнішим видалася несподівана закритість «лігвища». Здавалось би, допустивши журналістів дружньої держави до святої святих, панове натівці могли б залишити їм «засоби фіксації істини» — відеокамери, диктофони та фотоапарати. Але ж ні! Всю техніку наполегливо попросили залишити в автобусі. Дозволили тільки робити конспекти у блокнотах, та й то без наступних посилань на жодного (!) функціонера. Інформаційна закритість контактера будь-якому професійному журналісту щонайменше огидна. А тут мрії про круті ексклюзиви розтанули, немов вранішній туман… Одразу виникло питання: навіщо допускати нас до стратегічно важливих персон, якщо нам настільки не довіряють?!

Про те, що попереду на нас чекають драконівські заходи безпеки, годі було й сумніватися. Так і сталося. Іззовні штаб-квартира НАТО скрізь оплутана колючим дротом та патрулюється такими собі симпатичними песиками. Рамочка металошукача реагувала і на защіпку краватки, і навіть на фольгу упаковки від жуйки, забутої в кишені.

Як раптом по очах вдарила аж надто побутова деталька: до огорожі «гостьового блоку» були притулені два велосипеди, й обидва… пристібнуті, немовби посеред звичайної вулиці! Отже, натівські функціонери елементарно перестраховуються від крадіжок власних речей на території посиленої охорони?! Виходить, що так…

Втім, ще більше вразила наявність на стінках кабінок натівських туалетів похабних віршиків — зовсім як у нас! Ось зразок подібного штибу творчості (подано мовою оригіналу зі збереженням мовних особливостей тексту):

Some come here to sir and think,
Some come here to shik and stink,
I come here to scratch my balls
And read the writing on the walls.

За допомогою словника можете перекласти з англійської — однієї з офіційних мов НАТО.


Від автора: В моєму перекладі цей «туалетний» вірш виглядає приблизно отак:

Деякі приходять сюди поср*ти і подумати,
Деякі приходять сюди, щоб сікнути і вдихнути,
Я приходжу сюди, щоб почухати мої яйця
І прочитати написане на стінах.


От чому, виявляється, нам не дозволили фотоапарати проносити — аби українські журналюги не розкрили всьому світові страшенну таємницю: у штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу працюють звичайні люди, а не робокопи та супермени! Втім, можете не вірити у сказане. Дозволяю. Зважте тільки на те, що я навряд чи вигадав би отакий досконалий «туалетний» вірш…

Та годі вже про це. Тим паче, попереду все-таки приємніші речі. Насамперед поспішаю заспокоїти всіх співвітчизників, шокованих результатами засідання комісії «Україна — НАТО» від 14 вересня за участю Віктора Януковича: більшість брюссельських стратегів вислухали виступ прем’єр-міністра України дуже уважно і зрозуміли, що головна стратегічна мета нашої держави (набуття членства в НАТО) залишається незмінною, альтернативи цьому рішенню не існує, а тісна співпраця між нами триватиме. Хіба що темпи просування до альянсу змінюються, але поспіх тут справді ні до чого…

Подібної точки зору дотримується і голова місії України при НАТО Костянтин Морозов — єдиний, до речі, співрозмовник, хто дозволив прямо посилатися на сказане ним.

Мова саме про більшість, оскільки дехто з натівських посадовців все-таки хотів би бачити прискорення нашого приєднавчого руху, а отже розчарований почутим з вуст голови нового українського уряду. Проте наявність отакого плюралізму думок — це другий безумовно позитивний момент відвідання штаб-квартири НАТО. Відчувається, що "єдністю рядів партії та уряду" тут і не пахне, що розуміючи складність поточного моменту та нагальну потребу трансформувати альянс, брюссельські стратеги проробляють абсолютно різні варіанти і платформи розвитку на майбутнє. Можливо, колись від цього й вийде користь — от тоді Україна і побачить, до якої системи колективної безпеки приєднуватися…

Якщо приєднуватися…

Бо яким буде світ років через нанадцять, ніхто точно не передбачить.

Нарешті, останнім приємним сюрпризом від натівців став післяобідній дозвіл пронести до охоронної зони 1 телекамеру, 2 диктофони і 3 фотоапарати. Тож вдалося і бесіду з українським послом Костянтином Морозовим записати, і бодай трохи знімків у «лігвищі» зробити.

Так що поїхали ми звідти все-таки у доброму гуморі.

Тимур Литовченко,
Брюссель — Київ, 2 жовтня 2006 року

Фото Оксани Колісник, Тимура Литовченка та Мирослава Пархомика


Від автора:  Сталося це 12 років тому. В цивілізованому західному світі тамтешній бізнес (так-так, ті самі «буржуїни-кровопивці») традиційно робить щось на благо суспільства — причому абсолютно добровільно! Зокрема, власник однієї польської птахофабрики (а Польща на той час вже вступила в ЄС) вирішив, що на благо суспільства він збере на конкурсних засадах групу українських журналістів, яких потім власним коштом на 3 дні звозить до столиці ЄС — древнього міста Брюсселя… Ну, а надалі вже возитиме цих журналістів в інші цікаві місця… Для цього той бізнесмен створив фундацію «Партнерство на користь демократії» й зайнявся організацією задуманого.

Знайшовши інформацію про конкурс, я теж вирішив спробувати себе на ньому. Для цього треба було написати есей на тему «Україна та Європа» й надіслати організаторам. Я це зробив. І в підсумку мій есей «Ми, Пузатий Пацюк...» успішно пройшов конкурсний відбір. Потім я жорстоко посварився з шеф-редактором журналу, в якому працював — бо шеф хотів їхати замість мене — але ж есей написав не він, а я!.. Однак в підсумку шеф-редактор все ж відпустив мене до столиці Бельгії та ЄС на 3 дні. Після поїздки я «відписався» не тільки в наш журнал (від якого, власне, їхав), але й на мережевий медіа-ресурс "Інший Бік". Останнє робив таємно — бо знов-таки був би скандал від шефа...

В подальші поїздки до Польщі їздив вже не я, а все ж таки шеф-редактор: то вже було його адміністративне рішення, я тут не міг нічого вдіяти. Втім, журналістські контакти лишилися також у мене. А також спогади про 3 дні в Брюсселі… Потім було багато чого. Зокрема, в 2011 році «регіонали» викупили у власника "Іншого Боку" його медіа-ресурс і стерли всі тамтешні матеріали. Отож те, що ви зараз читаєте — це текст з мого особистого архіву. І...

Далі буде!..

+2
145
RSS
22:19
+2
_сміюсь З мого журналістського архіву… _сміюсь
13:27 (відредаговано)
+2
Цікавий репортаж. Брюссель, а пишеться чомусь Bruxelles.
Москва англійською пишеться Moscow.
_стежу
London у англійців читається «Ландон».
13:30
+3
У репортажі відчувається якась відстороненість автора від Нато. Ніби настрої Янека передалися тоді й автору.
Це були не настрої Януковича, а настрої чиновників НАТО щодо співпраці з Україною. З боку України (а особливо, з боку її народу) на той час не відчувалося особливого ентузазізьму щодо бажання вступити в альянс.
_не_знаю
З іншого боку, у НАТО на той час не було реального потужного ворога. Дві великі кампанії, які проводилися на той час — це (1) іракська та (2) афганська. Для того, щоб «вести рахунок» в обох кампаніях, НАТО був зовсім не потрібен в тому вигляді, в якому він існував. А тут ще Україна на порозі тупцює!..
_не_знаю
Коротше, нам сказали прямо: спочатку ми подумаємо, як трансформуватися, а потім подумаємо, потрібна нам Україна в альянсі чи не потрібна… Отже, натовці самі гальмували.
_шкодую
Все змінилося в 2014 році, коли Росія пішла гібридною війною на Україну, а потім заявила, що воює зовсім не з «братньою» Україною, а з ворожим блоком НАТО на території України! Це справді був подарунок для НАТО — бо вони отримали реального потужного ворога (з ядерною зброєю!) на території Європи.
_стежу
А зображувати зайвий ентузазізьм… Навіщо?! Це не в моєму стилі.
06:14
+3
Мене зацікавили припнуті вела, одразу ж спала на думку аналогія з комонями, не припнеш-піде собі коник світ за очі, шукай його потім _сміюсь
На вулиці — так, але ж в штаб-квартирі НАТО!.. _стежу На охоронюваній території!..
07:17
+2
Я мала на увазі звичку до притримування правил, скрізь.Є правило пристібуватись-тре виконувати.

Випадкові Дописи