До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Брюссельські майстерні — 2007 (частина 2)

Брюссельські майстерні — 2007 (частина 2)

Частина 2. Європа «у футлярі»


Після відвідин штаб-квартири НАТО, цьогорічні «Журналістські майстерні» в Брюсселі продовжилися знайомством з роботою інших установ столиці Європейського Союзу. Особлива увага була зосереджена на Єврокомісії.



Саме на час ознайомчого візиту нашої групи припало парламентське засідання у Страсбурзі та історичне голосування щодо приєднання з 1 січня 2007 року до щасливої європейської «сім’ї» Болгарії та Румунії. Тож оскільки жодного депутата у Брюсселі не залишилося, нас просто поводили екскурсією по порожніх залах засідань Європарламента.

Тим змістовнішою і цікавішою виявилася програма відвідин Європейської Комісії. Про масштаби діяльності виконавчого органу ЄС свідчить хоча б той факт, що Єврокомісія займає декілька десятків (!) будівель. Центральна споруда зведена на місці колишньої школи «Berlaymont». Вражає дбайливість, з якою цей факт в буквальному розумінні увічнено на стінах біля входу. Нібито дрібничка, але ж дуже промовиста. Бо історична пам’ять — то справді святе.

Тим прикріше було зіткнутися з обмеженнями, подібними до «натівських». Ні-ні, іззовні все виглядало дуже красиво! Приміром, фотографуй будівлі Європейської Комісії та комітетів Європарламента, скільки влізе! На їхньому тлі знятися — не проблема.

Але всередині першої ж споруди — стоп! У цьому дворику — жодних знімків! Якщо ж знімати прес-конференції, то в цей бік фотоапарати ні в якому разі не розвертати… Ясна річ, після такої заборони «секретний» дворик не зазнімкував хіба що лінивий — а таких серед нашої журналістської братії не виявилося.

Спочатку я подумав: можливо, цей закритий дворик із зеленими насадженнями під скляним «ліхтарем» є унікальним витвором геніального архітектора, і європейці тривіально побоюються, щоб його не відтворив хтось в нашому далекому зарубіжжі?! Але по приїзді додому навмисно перетрусив фотоархів та… знайшов ще декілька подібних «двориків» — наприклад, у посольстві Німеччини в Києві. Відрізняються вони хіба що деталями, але не закладеними архітектурними принципами.

Тож заборона на зйомку свідчить, швидше за все, знов-таки про пересторогу до «диких» українських репортерів: як би чогось «такого» не утнули!.. З персонами те саме: робити записи на диктофон можна (і за це дякуємо…) — але, боронь Боже, не цитувати й не посилатися напряму! Що ж, доводиться надягнути на обличчя шановних євроекспертів «маски». Згідно з їхніми побажаннями.


Європа «у футлярі» — нате їжте, панове добродії!


Як влучно висловився один зі згаданих експертів, ЄС скидається на елітний гольф-клуб, і приймати туди нових членів або ні (а також — кого саме запрошувати до вступу), вирішують виключно члени клубу. Поки що гравців і так занадто багато — ну просто аж забагато!

Кандидатура України тут поки не розглядається… і навіть наші перспективи на вступ не обговорювалися. Самого лише бажання, висловленого народом на «помаранчевому» Майдані Незалежності, занадто мало: ви, панове, спочатку План Дій «Україна — ЄС» виконайте, а там побачимо. Крім того, «матч» за Україну, чого доброго, доведеться з Росією грати — а до цього Європа явно не готова.

І загалом, Україні не поталанило з часом. Якби ми раніше подали заявку на вступ до Євросоюзу, зараз, можливо, до неї вже дійшла би черга. Проте оскільки від України заявки досі не надійшло — звиняйте! Нині об’єднану Європу насамперед турбують наслідки останнього — «великого» розширення, в другу чергу — перспектива прийому 80-мільйонної Туреччини, в третю — балканських країн. «Перескочити» їх Україна навряд чи зможе.

Так що Європейський Союз всерйоз і надовго лишається для нас іззовні красивим, овіяним шармом цивілізованості, але недоступним із середини — як оця будівля Єврокомісії, наприклад.

Тимур Литовченко,
Брюссель — Київ, середина жовтня 2006 року
Фото автора


Від автора:  Був у цій частині нашого візиту і суто постановочний момент. Бачите на другому фото оператора? То це він приготувався знімати, як українські журналісти… танцюють під Європарламентом! Типу такого, що у вільній Європі хоч посеред столиці можна залюбки танцювати… «Українською помічницею» поляків була Іра Кириченко (на колективному фото в НАТО вона третя праворуч). На другий день поїздки вона вдягнула дуже файну вишиванку спеціально для танців на камеру… І тут проблема: ніхто з хлопців не хоче скласти їй компанію! А керівники-поляки просять, щоб станцювала не вона сольно, а саме пара!..

Ірина засмутилася, мало не плаче. Отож довелось мені скласти їй пару. Хоча видок був же той: оскільки після обіду у нас намічався візит в посольський квартал столиці ЄС (ми тоді й справді двох послів відвідали — українського та польського), я вдягнув білу сорочку зі стоячим комірцем і краватку-«метелика». Однак всі наші дружно заспівали «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела», і ми з Іриною ушкварили щось схоже на гопак просто під Європарламентом.

+2
145
RSS
21:37
+2
Продовження брюссельської поїздки.
06:31
+3
Однак всі наші дружно заспівали «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела», і ми з Іриною ушкварили щось схоже на гопак просто під Європарламентом.

Ниньки би гримнули спочатку гімн, потім калину у лузі, потім лента за лентою і завершили би маршем УПА.
Ні-ні-ні! Нам потрібен був «музичний супровід» (навіть а-капела), тому після гімну заспівали б таке, під що можна танцювати — а «Ти ж мене підманула» для цього підходить ідеально!
07:13
+2
Мені аж засвербіло, ох би я втнула концертну програму тому Брюсселю, матінко!!! скіко я наших пісень знаю _жартую
Концертна програма у нас була в грецькому ресторанчику «EL GRECO», що приткнувся майже на Ґранд-плас. На третій (фінальний) день перебування у нас там відбувалася «алкогольна» вечірка — бо програму ми відпрацювали, можна було й розслабитися…
_пиячимо
Отож коли господар поцікавився, звідки ми прибули, а йому відповіли, що це польські організатори привезли групу журналістів з України… От тоді офіціанти-греки заспівали і станцювали спеціально (!) для українських гостей «Калинку-малинку». Яка була сприйнята абсолютно холодно — ну просто без жодних емоцій всі сьорбали якийсь там середземноморський супчик, а потім ніхто навіть в долоні не плеснув жодного разу… Господар з подивом поцікавився, що не так?.. Бо на «Калинку-малинку» всі «русскіє» завжди реагують діаметрально протилежно, й ми тут перша настільки дивна «туристична» група. Ну, отут ми як заспівали українських пісень, яких греки ніколи не чули!..
_сміюсь
А вже потім були українсько-польсько-грецькі танці!..
«Ой у лузі...», «Лента за лентою» та марш УПА — це все суцільні марші, під них не потанцюєш… Ну-у-у, можливо, професійні танцюристи примудрилися б і під марш гопака ушкварити, але ж ми не професіонали сцени, ми журналісти.
_вибачаюсь
07:15
+2
Чогось я не врахувала танок, ага, мені би все войовниче _підморгую
07:25 (відредаговано)
+3
Таня вірно підмітила, як час впливає на те, ЩО співають українці. Масово заспівали Гімн після 2012 р. — після Єврофутболу у Києві. А ЛЕНТУ ЗА ЛЕНТОЮ й інші пісні УПА — в час Євромайдану. Тоді ж — з кінця 2013 р. масово стали вітатися: Слава Україні! Героям слава!
Це тоді ці пісні поширилися на решту території України. А у нас, у Львові, під ЛЕНТУ діти засинають від початку незалежності.
Нюууу… Припустимо, маленьку збірочку патріотичних маршів я прикупив десь на початку 1990-х. Там були такі пісні, як «Лента за лентою», «Ой, там на горі Січ іде», «Червона калина» і т.ін. — загалом, з десяток мелодій зі словами.
Ну, ви ж не вся центральна Україна, пане Тимуре.
Ну так, я письменник, а тому мене цікавить найрізноманітніший фольклор. Бо ніколи не знаєш, якому персонажеві знадобиться по тексту пісня.
_вибачаюсь
Тим не менш, у нас в Києві подібні збірочки продавалися на Майдані Незалежності, власне, від початку 1990-х. Їх міг купити всякий, хто хотів.

Випадкові Дописи