Культурний бренд проти комплексу меншовартості

Мистецтвознавиця Любов Кияновська провела експеримент: увімкнула своїм студентам записи творів Бортнянського, Моцарта та Бенда і попросила слухачів назвати авторів кожного твору. Найслабший твір ідентифікували з Бортнянським, а твір самого Бортнянського — з Моцартом. З результатів цього короткого дослідження вчена виснувала, що ми маємо вкрай низьку оцінку рівня власної культури. У публічній лекції Любові Кияновської, прочитаної в УКУ, яку подаємо вам зреферованою, вчена аналізує українські культурні бренди, порівнює їх із європейськими, а також виокремлює головні умови для створення та розвитку успішного культурного бренду.
ПРО РОЛЬ КУЛЬТУРНОГО БРЕНДУ
Ми маємо одне хибне уявлення про культуру та мистецтво – вважаємо, що універсальною вартістю володіють лише ті, кого ми всі знаємо. Але я дозволю собі сказати дискусійну фразу: віденські класики змогли стати класиками завдяки меценатам. У Гайдна був князь Естерхазі, який дав йому можливість розкритися, у Моцарта — імператриця Марія Терезія та Йосиф, у Бетховена — аристократи, включно з Розумовським, які його підтримували та робили промоцію. Можливо, якщо б не було суспільного середовища, яке підтримало цих митців, їхні талант та геній не дійшли би до нас. Сам собою талант — звісно, важливий, але не менш важливим є й середовище, що плекає культуру та ідею культури.
Історично термін “бренд” означав клеймо, що ставили на худобі, щоби показати приналежність господареві. Та я обрала це слово з кількох інших причин. Ми живемо в епоху редукції інформації: її настільки багато, що ми автоматично обираємо лише найяскравіші образи. І якщо культурний символ чи архетип можуть викликати різні, змішані почуття, думки та рефлексії, то бренд — це щось швидко впізнаване, що одразу відкриває перед нами образ країни та суспільства з позитивного боку. Водночас, саме бренд є відображенням національних культурних архетипів. Якщо за країною немає таких брендів, її складно сприймати позитивно.
Але культурні бренди потрібні не лише на експорт. Вони необхідні й нам самим: для того, щоби ми самі могли усвідомити, ким ми є. Шопен є брендом Польщі назовні, але і всередині Польщі також, бо завдяки культурному бренду зникає комплекс меншовартості країни.
Наприклад, бренд Моцарта приносить близько 20 % прибутку в австрійський бюджет. Звісно, не лише він. Але уявіть, що загалом п`яту частину бюджету країни становить інтерес до культури та культурний туризм. У той самий час, ми маємо багато відомих у всьому світі, але прихованих українських культурних брендів. Наш «Щедрик» дуже відомий у світі бренд, але про те, що він є здобутком української культури, не знає майже ніхто. Так само, як і «Їхав козак за Дунай» — один із найстаріших творів, що мігрує по всьому світу.
ЯКІ БРЕНДИ УКРАЇНИ ЗАРАЗ?
Серед сьогоднішніх українських брендів на експорт — війна з Росією, Революція Гідності, Крим. Досі однією з найвідоміших ознак України у світі лишається Чорнобильська катастрофа. Навіть українських спортсменів знають у світі набагато краще, ніж митців. Трохи менше, але все одно доволі часто Україну асоціюють із козацтвом. Наприклад, у Франції козацтво знають із текстів Проспера Меріме, який був нащадком козацького роду й написав про цю тему прекрасний роман. За кордоном, переважно в Новому світі, добре знані наші видатні діаспоряни.
Нещодавно на велику сцену у світі вийшла тема Голодомору. Я пам’ятаю, як мене ще десятиліття тому запевняли в тому, що його не було, що все це вигадка, але тепер його визнають і засуджують. І в цьому велика заслуга діаспори в США.
Багато з тих, хто могли б бути українськими культурними брендами, досі залишаються міцно прив’язаними до російської культури. Наприклад, той самий Бортнянський.
СКЛАДОВІ УСПІШНОГО КУЛЬТУРНОГО БРЕНДУ
Родина. Займаючись зі студентами і викладаючи класицизм, я завжди кажу, що не менш геніальним, ніж Моцарт, був його батько-менеджер, який власне і виховав його як вундеркінда та зробив відомим. У той час, у нашому історичному минулому, не було заведено хвалити та надихати дітей, але це саме є той епігенетичний фактор, який допомагає піднестись справжньому таланту.
Навчання та середовище. На території України й раніше були навчальні заклади, але вони не могли підносити талановитих людей на гідний рівень — бездержавна нація має значно менші можливості. Але без сприятливого середовища годі й чекати, що композитор розкриється.
Традиція меценатства. У світі є така прекрасна традиція, коли багата людина дає гроші на розвиток мистецтва, то з неї знімають частину податків. А ми й сьогодні не маємо закону про меценатство, який би цю практику підтримував та стимулював.
Культурна свідомість сучасників. Якщо ми розуміємо, що живемо поруч із генієм та підносимо його, є більша вірогідність, що про цей талант дізнаються у світі. Зараз, наприклад, завдяки свідомості сучасників відомими у всьому світі є Скорик чи Андрухович.
Історична пам’ять нащадків. На соціоісторичному рівні культурний бренд — це розуміння вартості нації. Якщо забрати у Франції сто імен — що залишиться від Франції? Країна об’єднується як нація й живе свідомістю своєї культурної спадщини.
— хвалити і заохочувати дітей до творчості;
— державна і суспільна підтримка розквітаючому таланту.
Коли ж це узагальнити, то треба, щоб свої підтримували своїх!
6 романів з серії "Історія України в романах" + 7-й роман в роботі + історичний детектив — але вже з «ближньої» історії України ХХ ст.
10-томна історична епопея — унікальний, як на поточний момент, твір (з них 4 томи вийшли друком, 2 томи готуються до друку, 1 том дописується, 3 томи в планах на наступний рік)
Ось хто все це написав і продовжує писати:
Чи є це творче подружжя національним брендом?!
Ні — оскільки його підтримують:
Видавництво «Фоліо» — це найкраще видавництво України, так.
Але…
Окрім видавництва «Фоліо», в Україні існують ще сотні видавництв + на книжковий ринок України викидають свою продукцію десятки потужних закордонних видавництв.
Видавництво «Фоліо» принципово не рекламує свою продукцію — це частина політики видавництва, бо реклама здорожчує продукцію (в даному випадку — книжки). Автограф-сесії та презентації, яке влаштовує видавництво — це лише частина промо-заходів, які можна проводити, але які не проводяться. Автограф-сесії та презентації допомагають продавати книжки на книгоярмарках, не більше. А ще можна було би:
— рекламувати книжки на зовнішніх носіях (на білбордах, на транспорті та ін.);
— робити поштові рекламні розсилки (спам-розсилки);
— подбати про екранізацію, інсценізацію книжок;
— подбати про переклади та просування книжок за кордоном.
Очевидно, у видавництва «Фоліо» немає на це коштів. Або доведеться, наприклад, подвоїти ціни на наші книжки, за рахунок чого проводити додаткову рекламу. Але це не рентабельно.
Конкурс «Коронація слова» — це найпотужніший приватний конкурс в Україні. Але це недержавний конкурс! А тому можливості у нього обмежені. До того ж, окрім конкурсу «Коронація слова», існує багато інших конкурсів різного масштабу. Як приватних, так і місцевих, і державних…
А тому можливості конкурсу обмежені.
Нарешті, промоцією творчого подружжя Литовченків займаються самі Литовченки. Себто — Тимур Литовченко. Моїх можливостей вистачає максимум для виходу час від часу на радіо. Ітоді мене персонально запрошують на ТБ.
Але я не є «головою з телеящику». Як і моя дружина…
Тому необхідні не приватні, а державні зусилля, спрямовані на пропаганду і просування книжок та письменників.
Спілка письменників зараз є «тусівкою старперів», яка займається невідомо чим. А нам потрібно б.ро пропаганди і просування книжок!
Чи продаються книжки в селах? Не продаються… Отже, потрібні пересувні торгові точки (автівки, автобуси), які би привозили книжки в села!
Культурні центри України за кордоном мають не в носі длубатися, а просувати українську культуру (в т.ч. книгу) за кордон. Для цього потрібно залучати перекладачів з-за кордону. А для цього потрібно створити школу перекладу з української. А таких перекладачів — одиниці. Існують школи перекладу х російської — але це означає, що українські письменники мусять або писати російською, або виходити на зарубіжжя через Росію…
Потрібні екранізації українських творів, і не по одній на рік, а масові… Телесеріали…
За всіма цими напрямами Україна поки що катастрофічно програє.
Мої дівчата (мама, дружина і дочка) чомусь стидаються, коли я пишу такі речі. Але я вважаю, що це нормально.
Або на лікер «Моцарт»:
Ми в ринковій економіці живемо, друже!!! Отже, нам потрібні, наприклад, такі товари:
Це пропаганда не тільки нашої літературної творчості, але й сімейних цінностей! Бо ми в шлюбі 34 роки, разом творимо — це зараз теж унікальне явище…
От чому цього ніхто не робить?!
Бо бізнес у нас все ще має злодійську психологію. Тут вкрав, там обдурив. Про створення власного бренду (не культурного, а просто економічного) лише починають задумуватися найдалекоглядніші бізнесмени. До них все ще не дійшло, що заслужена повага дасть прибуток не лише зараз, але й через 100 років. І на тому бренді будуть сито жити і внуки і правнуки.
Наприклад, дочка Тетяни Макарової дуже добре відгукнулася на книжку "Орлі, син Орлика" — де??? Правильно — в приватному листі, який мені пані Тетяна надіслала в лічку на Фейсбук 12.12.2017, о 19:04 годині. Пані Тетяна про це знає, її дочка про це знає, я про це знаю. Хто ще знає?! Ніхто…
Чи можу я оприлюднити цей відгук будь-де в формі рецензії?! Не можу — бо це неетично. А просити самих читачів, які пишуть подібні відгуки?.. Чесно кажучи, я вже зарікся. Бо зазвичай читачі обурюються:
— Відгуки ніхто не читає, вони нікому не потрібні! Ми «проголосували гаманцем» за ваші книжки — це важливіше. Краще ми ваші нові книжки купимо, ніж щось кудись напишемо. Бо то незручно — щось кудись писати...
Хоча от візьми твій відгук на "До комунізму...": ти не полінувався, на «Буквоїді» розмістив — як добре вийшло!..
Я готовий допомогти зкомунікуватися з "Буквоїдом" чи з іншим ресурсом — сайтом "Книгобачення". Мене знають і люблять і там, і там. Головне, напишіть щось!!!
Але… не пишуть.
Отже, нема рецензій на наші книжки — менше людей про них дізнається. В т.ч., менше журналістів.
Отже, нас не запрошують в якості джерел «авторитетної думки» на ТБ, радіо, в часописи.
А як без цього стати «брендовими іменами»?!
P.S. Я вдячний тобі також за рецензію на "Фатальну помилку", однак Світоч — це доволі вузький клуб людей, які разом з приємністю проводять час. Краще було б розмістити її на «Буквоїді» або на «Книгобаченні». Якби ти сам вийшов на "ЛітАкцент" чи ще на якийсь ресурс — було б загалом чудово! Але ж ти цього не зробиш… От тому ми й сидимо навіть без достатньої кількості рецензій.
А про «бренд ТИМУР І ОЛЕНА» можемо хіба що мріяти.
P.P.S. Або, скажімо, Дзвінка Сопілкарка прочитала "Принца України" Вона могла б кудись відгук написати?! Могла б. Напише?! Звісно, ні: бо їй є чим займатися…
То як ти там написав?
Ось тобі, будь ласка! Все виливається в те, що якщо я тикаюсь до того чи до того: «Напишіть відгук! Напишіть рецензію!» — то лише в 1-2% випадків це спрацює. Але я змушений на це постійно відволікатися… Тоді хто писатиме замість мене мої книжки?! Або наші з Оленою — замість нас?!
От тобі й свій підтримує свого… Це класична «моя хата скраю — нічого не знаю!» — як тепер кажуть, нав'язана нам імперцями. отож сидимо далі з комплексом меншовартості й мовчимо в ганчірочку, друже…
Я ніколи не писала рецензій. І поняття не маю, як то робиться. Там же ж є якісь правила, схеми розгляду твору. У мене з таким розбором ще в школі проблеми були. Іноді я навіть головного героя визначити правильно не могла. А про аналіз його мотивів годі й казати.
Пхе! В добу постмодерну на це можна наплювати, бо постмодерн — це доба ламання всіх схем та змішування навіть того, що не змішується в принципі. Кожен як хоче, так і робить!
А знаєте… Є твори, де… загалом нема головного героя!!! Приклад:
Анна Ахматова. Поэма без героя
А є твори, де не один, а декілька головних героїв, у кожного з яких (або у кожної групи яких) своя лінія! Приклад — «Майстер і Маргарита» Булгакова:
— Майстер
— Маргарита
— Іван Бездомний
— Воланд
— Понтій Пілат
— Єшуа га-Ноцрі
— Афраній
Треба, так. А… далі що?!
Ти як там написав в статті про книгу Лема?
Отож зайнявся би публіцистикою! Ще не пізно, друже, тобі всього лише трохи за 70…
Поле діяльності — «Буквоїд», «Книгобачення», «ЛітАкцент». Займайся публіцистикою!!!
наприклад, можна було б запустити горілку «Тарасова дума»:
Як в бюджетному, так і в сувенірному варіанті!
Ось тобі приклад вдалого брендування:
Тільки постать Северина Наливайка (який на початку кар'єри допомагав князю Острозькому придушити повстання Косинського, що зіграло не останню роль в його власній поразці), як на мене, не дуже-то годиться для брендування.
По-друге, виробники бувають різні, бажано знайти такого, який за це візьметься.
По-третє, тут бажано діяти через асоціацію СОВАТ — але вона, здається, наказала довго жити…
Але в Ваших словах є рація!
Я спробую переговорити з деякими людьми…
Остання вже 1,5 року як вийшла — а на неї надрукована лише 1 (одна!!!) рецензія!!! Тоді як в книгарні її періодично не встигають підвозити…
Угу, дивися на тую «руку дающего» і відмовляєшся, знаючи, що то за гроші.Ми прийняли тільки підвищену стипендію від Верховної Ради, бо то в моїм розумінні Ненька дає своїй дитині.А всі оті пінчуки з ахметовими, та я краще під"їзди вночі митиму, чим в таких взяти копійчину.
Отож, можливо, онуки «пінчуків з ахметовими» робитимуть те саме. Поживемо — побачимо.