УВАГА! Сайт буде працювати до 11.04.2021. Якщо тут є якісь важливі для вас публікації, будь ласка, збережіть їх собі, або перенесіть на інший сайт до вище вказаної дати.

Культурний бренд проти комплексу меншовартості

Культурний бренд проти комплексу меншовартості
Джерело матеріалу:

Мистецтвознавиця Любов Кияновська провела експеримент: увімкнула своїм студентам записи творів Бортнянського, Моцарта та Бенда і попросила слухачів назвати авторів кожного твору. Найслабший твір ідентифікували з Бортнянським, а твір самого Бортнянського — з Моцартом. З результатів цього короткого дослідження вчена виснувала, що ми маємо вкрай низьку оцінку рівня власної культури. У публічній лекції Любові Кияновської, прочитаної в УКУ, яку подаємо вам зреферованою, вчена аналізує українські культурні бренди, порівнює їх із європейськими, а також виокремлює головні умови для створення та розвитку успішного культурного бренду.

ПРО РОЛЬ КУЛЬТУРНОГО БРЕНДУ

Ми маємо одне хибне уявлення про культуру та мистецтво – вважаємо, що універсальною вартістю володіють лише ті, кого ми всі знаємо. Але я дозволю собі сказати дискусійну фразу: віденські класики змогли стати класиками завдяки меценатам. У Гайдна був князь Естерхазі, який дав йому можливість розкритися, у Моцарта — імператриця Марія Терезія та Йосиф, у Бетховена — аристократи, включно з Розумовським, які його підтримували та робили промоцію. Можливо, якщо б не було суспільного середовища, яке підтримало цих митців, їхні талант та геній не дійшли би до нас. Сам собою талант — звісно, важливий, але не менш важливим є й середовище, що плекає культуру та ідею культури.

Історично термін “бренд” означав клеймо, що ставили на худобі, щоби показати приналежність господареві. Та я обрала це слово з кількох інших причин. Ми живемо в епоху редукції інформації: її настільки багато, що ми автоматично обираємо лише найяскравіші образи. І якщо культурний символ чи архетип можуть викликати різні, змішані почуття, думки та рефлексії, то бренд — це щось швидко впізнаване, що одразу відкриває перед нами образ країни та суспільства з позитивного боку. Водночас, саме бренд є відображенням національних культурних архетипів. Якщо за країною немає таких брендів, її складно сприймати позитивно.

Але культурні бренди потрібні не лише на експорт. Вони необхідні й нам самим: для того, щоби ми самі могли усвідомити, ким ми є. Шопен є брендом Польщі назовні, але і всередині Польщі також, бо завдяки культурному бренду зникає комплекс меншовартості країни.

Наприклад, бренд Моцарта приносить близько 20 % прибутку в австрійський бюджет. Звісно, не лише він. Але уявіть, що загалом п`яту частину бюджету країни становить інтерес до культури та культурний туризм. У той самий час, ми маємо багато відомих у всьому світі, але прихованих українських культурних брендів. Наш «Щедрик» дуже відомий у світі бренд, але про те, що він є здобутком української культури, не знає майже ніхто. Так само, як і «Їхав козак за Дунай» — один із найстаріших творів, що мігрує по всьому світу.

ЯКІ БРЕНДИ УКРАЇНИ ЗАРАЗ?

Серед сьогоднішніх українських брендів на експорт — війна з Росією, Революція Гідності, Крим. Досі однією з найвідоміших ознак України у світі лишається Чорнобильська катастрофа. Навіть українських спортсменів знають у світі набагато краще, ніж митців. Трохи менше, але все одно доволі часто Україну асоціюють із козацтвом. Наприклад, у Франції козацтво знають із текстів Проспера Меріме, який був нащадком козацького роду й написав про цю тему прекрасний роман. За кордоном, переважно в Новому світі, добре знані наші видатні діаспоряни.

Нещодавно на велику сцену у світі вийшла тема Голодомору. Я пам’ятаю, як мене ще десятиліття тому запевняли в тому, що його не було, що все це вигадка, але тепер його визнають і засуджують. І в цьому велика заслуга діаспори в США.

Багато з тих, хто могли б бути українськими культурними брендами, досі залишаються міцно прив’язаними до російської культури. Наприклад, той самий Бортнянський.

СКЛАДОВІ УСПІШНОГО КУЛЬТУРНОГО БРЕНДУ

Родина. Займаючись зі студентами і викладаючи класицизм, я завжди кажу, що не менш геніальним, ніж Моцарт, був його батько-менеджер, який власне і виховав його як вундеркінда та зробив відомим. У той час, у нашому історичному минулому, не було заведено хвалити та надихати дітей, але це саме є той епігенетичний фактор, який допомагає піднестись справжньому таланту.

Навчання та середовище. На території України й раніше були навчальні заклади, але вони не могли підносити талановитих людей на гідний рівень — бездержавна нація має значно менші можливості. Але без сприятливого середовища годі й чекати, що композитор розкриється.

Традиція меценатства. У світі є така прекрасна традиція, коли багата людина дає гроші на розвиток мистецтва, то з неї знімають частину податків. А ми й сьогодні не маємо закону про меценатство, який би цю практику підтримував та стимулював.

Культурна свідомість сучасників. Якщо ми розуміємо, що живемо поруч із генієм та підносимо його, є більша вірогідність, що про цей талант дізнаються у світі. Зараз, наприклад, завдяки свідомості сучасників відомими у всьому світі є Скорик чи Андрухович.

Історична пам’ять нащадків. На соціоісторичному рівні культурний бренд — це розуміння вартості нації. Якщо забрати у Франції сто імен — що залишиться від Франції? Країна об’єднується як нація й живе свідомістю своєї культурної спадщини.

+2
441
RSS
18:35
+2
Буду читати.
02:38
+2
Отже, щоб появилися таланти, треба:
— хвалити і заохочувати дітей до творчості;
— державна і суспільна підтримка розквітаючому таланту.
Коли ж це узагальнити, то треба, щоб свої підтримували своїх!
_шкодую Ні, цього замало. _шкодую
Ось тобі дві добірки книжок, створених нашим подружжям:


6 романів з серії "Історія України в романах" + 7-й роман в роботі + історичний детектив — але вже з «ближньої» історії України ХХ ст.


10-томна історична епопея — унікальний, як на поточний момент, твір (з них 4 томи вийшли друком, 2 томи готуються до друку, 1 том дописується, 3 томи в планах на наступний рік)

Ось хто все це написав і продовжує писати:


Чи є це творче подружжя національним брендом?!
Ні — оскільки його підтримують:
  • видавництво «Фоліо»
  • Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова»

Видавництво «Фоліо» — це найкраще видавництво України, так.
Але…
Окрім видавництва «Фоліо», в Україні існують ще сотні видавництв + на книжковий ринок України викидають свою продукцію десятки потужних закордонних видавництв.
Видавництво «Фоліо» принципово не рекламує свою продукцію — це частина політики видавництва, бо реклама здорожчує продукцію (в даному випадку — книжки). Автограф-сесії та презентації, яке влаштовує видавництво — це лише частина промо-заходів, які можна проводити, але які не проводяться. Автограф-сесії та презентації допомагають продавати книжки на книгоярмарках, не більше. А ще можна було би:
— рекламувати книжки на зовнішніх носіях (на білбордах, на транспорті та ін.);
— робити поштові рекламні розсилки (спам-розсилки);
— подбати про екранізацію, інсценізацію книжок;
— подбати про переклади та просування книжок за кордоном.
_шкодую
Очевидно, у видавництва «Фоліо» немає на це коштів. Або доведеться, наприклад, подвоїти ціни на наші книжки, за рахунок чого проводити додаткову рекламу. Але це не рентабельно.

Конкурс «Коронація слова» — це найпотужніший приватний конкурс в Україні. Але це недержавний конкурс! А тому можливості у нього обмежені. До того ж, окрім конкурсу «Коронація слова», існує багато інших конкурсів різного масштабу. Як приватних, так і місцевих, і державних…
_шкодую
А тому можливості конкурсу обмежені.

Нарешті, промоцією творчого подружжя Литовченків займаються самі Литовченки. Себто — Тимур Литовченко. Моїх можливостей вистачає максимум для виходу час від часу на радіо. Ітоді мене персонально запрошують на ТБ.
_шкодую
Але я не є «головою з телеящику». Як і моя дружина…

Тому необхідні не приватні, а державні зусилля, спрямовані на пропаганду і просування книжок та письменників.
Спілка письменників зараз є «тусівкою старперів», яка займається невідомо чим. А нам потрібно б.ро пропаганди і просування книжок!
Чи продаються книжки в селах? Не продаються… Отже, потрібні пересувні торгові точки (автівки, автобуси), які би привозили книжки в села!
Культурні центри України за кордоном мають не в носі длубатися, а просувати українську культуру (в т.ч. книгу) за кордон. Для цього потрібно залучати перекладачів з-за кордону. А для цього потрібно створити школу перекладу з української. А таких перекладачів — одиниці. Існують школи перекладу х російської — але це означає, що українські письменники мусять або писати російською, або виходити на зарубіжжя через Росію…
Потрібні екранізації українських творів, і не по одній на рік, а масові… Телесеріали…
_шкодую

За всіма цими напрямами Україна поки що катастрофічно програє.
05:16
+2
Моя дитина під час написання чогось науково-дослідницького, поїсти не встигає, не те шоб десь заробити копійчину на якусь булку.Хвалити треба але ж і годувати і побут зорганізувати тому талантові, бо ж такі вже тендітні та безпорадні.
Отож всім талантам і доводиться суміщати щось незвичайне з тривіальним зароблянням на булку хлібу _шкодую Ось уривок з моєї справжньої біографії:

Оскільки надворі були «лихі 90-ті» — чим він тільки не займався паралельно: зранку займав місце для торгівлі одягом на Житньому ринку, розкроював постільну білизну, розвантажував дошки на ДБК, розвозив алкогольні напої по комерційних кіосках, був торговельним агентом з продажу сантехніки й експедитором на цементовозі…

Мої дівчата (мама, дружина і дочка) чомусь стидаються, коли я пишу такі речі. Але я вважаю, що це нормально. _вибачаюсь
07:46
+2
Бо теж ЩИРА ДУША, як і Ст. Лем svitoch.in.ua/1246-anatoliy-vysota-stanislav-lem-shchyra-dusha-1-11-18.html
16:01
+2
Більш того, поглянь на цукерки «Моцарт»:




Або на лікер «Моцарт»:


Ми в ринковій економіці живемо, друже!!! Отже, нам потрібні, наприклад, такі товари:

Це пропаганда не тільки нашої літературної творчості, але й сімейних цінностей! Бо ми в шлюбі 34 роки, разом творимо — це зараз теж унікальне явище…
_соромлюсь
От чому цього ніхто не робить?!
Це пропаганда не тільки нашої літературної творчості, але й сімейних цінностей! Бо ми в шлюбі 34 роки, разом творимо — це зараз теж унікальне явище…

Бо бізнес у нас все ще має злодійську психологію. Тут вкрав, там обдурив. Про створення власного бренду (не культурного, а просто економічного) лише починають задумуватися найдалекоглядніші бізнесмени. До них все ще не дійшло, що заслужена повага дасть прибуток не лише зараз, але й через 100 років. І на тому бренді будуть сито жити і внуки і правнуки.
16:58 (відредаговано)
+3
І останнє… Я змушений буквально бігати за читачами і благати про якийсь відгук. Добре, якщо в приватному порядку відгукнуться… Але це ніхто не прочитає! Розумієш?!
_шкодую
Наприклад, дочка Тетяни Макарової дуже добре відгукнулася на книжку "Орлі, син Орлика" — де??? Правильно — в приватному листі, який мені пані Тетяна надіслала в лічку на Фейсбук 12.12.2017, о 19:04 годині. Пані Тетяна про це знає, її дочка про це знає, я про це знаю. Хто ще знає?! Ніхто
Чи можу я оприлюднити цей відгук будь-де в формі рецензії?! Не можу — бо це неетично. А просити самих читачів, які пишуть подібні відгуки?.. Чесно кажучи, я вже зарікся. Бо зазвичай читачі обурюються:
— Відгуки ніхто не читає, вони нікому не потрібні! Ми «проголосували гаманцем» за ваші книжки — це важливіше. Краще ми ваші нові книжки купимо, ніж щось кудись напишемо. Бо то незручно — щось кудись писати...
_шкодую
Хоча от візьми твій відгук на "До комунізму...": ти не полінувався, на «Буквоїді» розмістив — як добре вийшло!..
_браво
Я готовий допомогти зкомунікуватися з "Буквоїдом" чи з іншим ресурсом — сайтом "Книгобачення". Мене знають і люблять і там, і там. Головне, напишіть щось!!!
_соромлюсь
Але… не пишуть.
Отже, нема рецензій на наші книжки — менше людей про них дізнається. В т.ч., менше журналістів.
Отже, нас не запрошують в якості джерел «авторитетної думки» на ТБ, радіо, в часописи.
_шкодую
А як без цього стати «брендовими іменами»?!

P.S. Я вдячний тобі також за рецензію на "Фатальну помилку", однак Світоч — це доволі вузький клуб людей, які разом з приємністю проводять час. Краще було б розмістити її на «Буквоїді» або на «Книгобаченні». Якби ти сам вийшов на "ЛітАкцент" чи ще на якийсь ресурс — було б загалом чудово! Але ж ти цього не зробиш… От тому ми й сидимо навіть без достатньої кількості рецензій.
_вибачаюсь
А про «бренд ТИМУР І ОЛЕНА» можемо хіба що мріяти.

P.P.S. Або, скажімо, Дзвінка Сопілкарка прочитала "Принца України" Вона могла б кудись відгук написати?! Могла б. Напише?! Звісно, ні: бо їй є чим займатися…
_не_знаю
То як ти там написав?

треба, щоб свої підтримували своїх!

Ось тобі, будь ласка! Все виливається в те, що якщо я тикаюсь до того чи до того: «Напишіть відгук! Напишіть рецензію!» — то лише в 1-2% випадків це спрацює. Але я змушений на це постійно відволікатися… Тоді хто писатиме замість мене мої книжки?! Або наші з Оленою — замість нас?!
_не_знаю
От тобі й свій підтримує свого… Це класична «моя хата скраю — нічого не знаю!» — як тепер кажуть, нав'язана нам імперцями. отож сидимо далі з комплексом меншовартості й мовчимо в ганчірочку, друже…
06:23
+2
Визнаю свою поразку, так і не зУміла на Буквоїді розмістити відгук.Навчіть як то робиться! Алярмую!
Або, скажімо, Дзвінка Сопілкарка прочитала «Принца України» Вона могла б кудись відгук написати?! Могла б. Напише?! Звісно, ні: бо їй є чим займатися…

Я ніколи не писала рецензій. І поняття не маю, як то робиться. Там же ж є якісь правила, схеми розгляду твору. У мене з таким розбором ще в школі проблеми були. Іноді я навіть головного героя визначити правильно не могла. А про аналіз його мотивів годі й казати.
Там же ж є якісь правила, схеми розгляду твору.

Пхе! В добу постмодерну на це можна наплювати, бо постмодерн — це доба ламання всіх схем та змішування навіть того, що не змішується в принципі. Кожен як хоче, так і робить!
_вибачаюсь

Іноді я навіть головного героя визначити правильно не могла.

А знаєте… Є твори, де… загалом нема головного героя!!! Приклад:
Анна Ахматова. Поэма без героя
_сміюсь _соромлюсь _сміюсь

А є твори, де не один, а декілька головних героїв, у кожного з яких (або у кожної групи яких) своя лінія! Приклад — «Майстер і Маргарита» Булгакова:
— Майстер
— Маргарита
— Іван Бездомний
— Воланд
— Понтій Пілат
— Єшуа га-Ноцрі
— Афраній
_соромлюсь _троянда Докладна покрокова інструкція Вам надіслана в приваті _троянда _соромлюсь
17:35 (відредаговано)
+3
Та що там я?.. Хрін зі мною!.. Ось твої рецензії на книгу Варварича і книгу Гримич. Або відгук на автобіографічну книгу Лема. Ти їх на Світочі розмістив і заспокоївся. А міг би закинути на «Буквоїд», на «Книгобачення», на «ЛітАкцент» та ін., а вже звідти передрукувати на Світоч з посиланням. Міг би?! Так. Зробив?! Ні… Чому?! Спитай себе, друже.

треба, щоб свої підтримували своїх!

Треба, так. А… далі що?! _не_знаю
Ти як там написав в статті про книгу Лема?

А я так і не став капітаном. Тепер бачу, що десь схибив. Моє покликання — це публіцистика.

Отож зайнявся би публіцистикою! Ще не пізно, друже, тобі всього лише трохи за 70…
_соромлюсь
Поле діяльності — «Буквоїд», «Книгобачення», «ЛітАкцент». Займайся публіцистикою!!!
19:00 (відредаговано)
+2
До речі, якщо повертатися до відомих, перевірених часом постатей…
_стежу _стежу _стежу
наприклад, можна було б запустити горілку «Тарасова дума»:

Як в бюджетному, так і в сувенірному варіанті!
_чудово _чудово
Ось тобі приклад вдалого брендування:

Тільки постать Северина Наливайка (який на початку кар'єри допомагав князю Острозькому придушити повстання Косинського, що зіграло не останню роль в його власній поразці), як на мене, не дуже-то годиться для брендування.
Пане Тимуре, вам би в рекламний відділ якогось горілчаного заводу всі ці ідеї подати.
По-перше, як окремий письменник, я для рекламного відділу конкретного виробника алкоголю — нуль без палички.
По-друге, виробники бувають різні, бажано знайти такого, який за це візьметься.
По-третє, тут бажано діяти через асоціацію СОВАТ — але вона, здається, наказала довго жити…
_заспокоюю
Але в Ваших словах є рація!
Я спробую переговорити з деякими людьми…
19:04
+3
Гарна порада, друже.
Яка саме?! Я дав декілька порад _соромлюсь
00:20
+3
А щодо БУКВОЇД+.
19:06
+2
Твоя епопея настільки потужна штука, що я ніяк не наважуюся підступитися до неї. Але підступлюся…
19:12 (відредаговано)
+2
Епопея ще не написана. Але можна вже писати рецензії на 6 книжок з серії "Історія України в романах" + на «Принца України:
Історія України в романах
Остання вже 1,5 року як вийшла — а на неї надрукована лише 1 (одна!!!) рецензія!!! Тоді як в книгарні її періодично не встигають підвозити…
05:12
+2
Традиція меценатства. У світі є така прекрасна традиція, коли багата людина дає гроші на розвиток мистецтва, то з неї знімають частину податків. А ми й сьогодні не маємо закону про меценатство, який би цю практику підтримував та стимулював

Угу, дивися на тую «руку дающего» і відмовляєшся, знаючи, що то за гроші.Ми прийняли тільки підвищену стипендію від Верховної Ради, бо то в моїм розумінні Ненька дає своїй дитині.А всі оті пінчуки з ахметовими, та я краще під"їзди вночі митиму, чим в таких взяти копійчину.
Ххха!!! А гадаєте, в сучасних США святі «кермують»?! Там який політичний клан не копни — будуть і бандити, і пірати, і хто завгодно! Але ж вони й економіку піднімали, і університети засновували, і мистецтво спонсорували…
_вибачаюсь
Отож, можливо, онуки «пінчуків з ахметовими» робитимуть те саме. Поживемо — побачимо.

Випадкові Дописи