До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Щоб не "ламалися" діти.

Щоб не "ламалися" діти.

Наріканню педагогів немає кінця; сім«я не виховала дитину, мама не займається, не дивиться, не хоче, не може… А чи хоч хтось подумав чому дитинятко „інше“?
            Почнемо з казочок-мультиків.Їх багато, та роздивимося парочку  найпопулярніших на сьогоднішній день.Одна з найперших у житті „Колобок“-я від дєдки убіг, я від бабки убіг… такий  собі запис  „команди“ у чистеньку ще матрицю.Або про зайку з лискою „Була в зайки хатка луб“яна а в лисички крижана»-знову пішла «команда» у сховище — «не будь як зайка, бо сидітимеш без хатки».Дитячий мозок це окрема тема, вони слухають дуже уважно, навіть якщо граються при цьому, але чують і розуміють деякі слова виразніше, не смійтеся, роздумують над ними, так-так, моя малеча, тільки вже будучи школяркою, сміючись мені розказувала, що довго ламала голову над загадкою, хто такий кокошечка «муху за руку бєрєт і к окошечку вєдєт»?
           Плавно перейдемо до мультиків.«Простоквашино».Класний мульт, еге ж? Та теж, ловушка.Мама з татом не дозволили взяти в хату кота і хлопчик просто кидає сім«ю, уходить з дому світ за очі, за котом -це ж що в наш маленький мозок знов полетіло? Як не по твоєму-йди з дому? Ще раз наголошу, малеча дивиться і запам»ятовує на ще чисту матрицю тільки вибрані фрагменти і ніхто не бачить, що саме пішло туди у вигляді «команди».
            На випадки з прослуховуванням та продивлянням маю і дам рекомендації.Після казочки та мультика старайтеся побалакать з дитинкою і розпитати, що саме закцентувалося і вразило, якщо  дєтка не йде на контакт, таке теж буває, не хоче балакати, не може пояснити, берете пару улюблених іграшок і програєте «дограєте» свою кінцівку.Лиска, з закритими вочками, проковтнула щось, але то виявився не колобок(а ніззя бути такою хитрункою).От з дідом і бабою, котрі хтіли його з"їсти, вже складніше.Як до таких повертатися? Старенькі зрозуміли, що таке милятко краще не їсти? А як тоді бути, з голоду вмирати? Йой же ж складні в нас казочки.Але ж нам тре прописати правильну «програму».
             Зайка, зрозумівши, що допомогти йому ніхто не в змозі, або допомога занадто довго йде,(Мінські домовленості), бере хатку з лискою в облогу, а собі будує нову хатку, до якої вже обережніше пускатиме «лисок»(або ваш варіант).
              Про митарства у дитсадочку, мабуть, окремий допис зроблю, якщо хоч когось це все зацікавило.
            
            

+5
201
RSS
11:16
+4
Дякую за цікаву статю. Звичайно казки мають велике значення, особливо їх трактування, про яке читаючи дітям ми просто не задумуємось. Не даром в психології одним з методів впливу на дитину є казкотерапія)))
11:45
+3
Діти — вони теж люди, тільки маленькі. На жаль, дорослі про це часто-густо забувають. Зокрема, читають діткам казочки «просто так», аби прочитати — а потім забути й піти займатися своїми справами… Ну, і хто ж дорослим винен, що вони такі адійоти?!
_стежу
Можливий також інший варіант: дорослі задовольняються, коли діти дають їм нещирі, але правильні відповіді. Така ситуація можлива, коли вони поводяться з дітьми нещиро, а діти це дуже відчувають. В підсумку виходить обопільна подвійна брехня: дорослі думають, що у них «правильна» дитинка — діти ж «відкупаються» формально-правильною відповіддю, насправді ж поводяться, як вважають за потрібне.
_дідько _дідько _дідько
Саме на цьому побудована моя НФ-повість "Пацючатики", розміщена на Світочі. Маленька дівчинка Мірема, змушена мотатися Всесвітом на невеличкому вантажному кораблику разом з батьками. Мірема чудово знає, що дорослі їй брешуть — про що й каже дорослим у розпалі конфлікту:

— А от і брехня! От і знову ти брешеш, татонько!.. Я маленька. Ви всі мені тільки брешете і брешете, а дорослі брешуть тільки коли в душі поети, а ви всі не поети, себто не всі, а всі, окрім тебе… А ще в усіх на нашому кораблику каюти, і тільки у мене — кімната… От і знов брехня, бо всі великі, тільки я маленька…

Причина конфлікту в тому, що мама Парела задовольняється формально-вірними відповідями доньки, не знаючи, що та всього лише бреше у відповідь на брехню дорослих:

— Міре, хіба можна гратися з незнайомими людьми і тваринами? — суворо запитала Парела.
— Ні, матінко, — слухняно відповіла Мірема й безневинно зітхнула: — Тільки де ж їм узятися, незнайомим цим? На кораблі тільки ти, татонько й дядько Ан, а більш нема нікого.
— Ну, а як раптом… — Парела дещо розгубилася і спробувала компенсувати незручність моменту суворістю: — Це я так, на майбутнє. Не завжди ж тобі літати з нами. Ось виростеш, підеш учитися…
Як раптом мати, здається, таки підшукала належний приклад:
— От у нас на кораблі, до речі, багацько пацюків. От і скажи, Міре, як вважаєш, з ними можна гратися?
— Ні-ні, ненечко, нізащо! Вони хитрі й огидні, — охоче відповіла Мірема.
— Розумнице ти моя!.. — Парела ніжно поцілувала доню в тім'ячко.

Між тим, щойно матір поклала доньку спати, як з'ясувалося, що попри всі правильні слова, маленька Мірема товаришує з двома корабельними пацюками:

Мірема негайно сіла на ліжечку й заходилась чухатися з насолодою не меншою, ніж дістала би від поїдання півдюжини цукерок. Потім дівчинка тихесенько підвелася, запалила тьмяне аварійне освітлення й відімкнула автоматичний мишолов. Прислухавшись, чи не долинають раптом з-за дверей чиїсь кроки, пішла у найвіддаленіший куточок кімнати, присіла навпочіпки, відгвинтила невелику кришку, за якою віблискували якісь електричні контакти, й майже пошепки покликала:
— Пацючатики!..
І ще раз:
— Пацючатики-и-и! Де ви там?.. Вилазьте, вже можна.
— Пікс! Піц! — пролунало з отвору. Не минуло й півхвилини, як звідти вистрибнули два сірувато-брунатних щурика. Самець, дещо більший на зріст, стурбовано забігав по підлозі, а менша на зріст самичка всілася на задні лапки поблизу отвору й заходилася вмиватись.

А тут дорослі вирішили влаштувати дезинфекцію! І перед Міремою раптом постала зовсім недитяча проблема:

— Ой, що ж його робити, пацючаточки мої маленькі?! А може… а може, вас і не виганяти зовсім будуть, а… убиватимуть?! Ой-йо-йой! Ой-йо-йой, пацючаточки мої хороші!!! Матусенька Паре у мене добра, все жаліє мене, і звісно ж вона все це набрехала, що вас просто виганятимуть!.. Дядько Ан говорив же татусеві Філу про санітарну обробку. А коли вони оброблятивали… обробляли комах, то комашки всі попадали лапками догори зовсім-зовсім дохлі! Дорослі брешуть дітям, завжди брешуть!.. Коли вони брешуть одне одному, це називається «в душі поет», а коли брешуть дітям, то це так воно і треба!.. А коли їм скажеш, що вони все брешуть, то вони відповідають, що казати такі речі некрасиво. Тож дорослі мені брешуть, як тільки хочуть, брешуть всі-всі-всі про все-все-все!..
По щічках Міреми повзли сльози.
— Піцк! Пікс! Пі-пі-піц! Кікс-кікс! — у свою чергу бідкалися їй пацючатики.
— То що ж це буде: отже, Пєвака народить малесеньких беззахисних пацючаточків… а вони геть усі повмирають?! І ви повмираєте разом із ними?! І маленькі дитинчата пищатимуть: «Ненечко Пєвочко, татусю Кадамчику, врятуйте нас!» — а ніхто-ніхто у цілому світі їх і не врятує?! О-о-о-ой!..
Маленька дівчинка ридма ридала, сидячи на підлозі, тваринки ж бігали довкола неї й відчайдушно верещали.

Звідси й конфлікт з дорослими…
_ображений
А результатом стала… поява життя на Землі!!!
12:02
+3
Щодо конкретних казок, згаданих в матеріалі…

Одна з найперших у житті „Колобок“-я від дєдки убіг, я від бабки убіг… такий собі запис „команди“ у чистеньку ще матрицю.

Ну, а що ж?! Тут якраз все нормально: втечеш з дому — насамкінець, тебе «зжеруть», навіть якщо попервах тобі пощастить. Справжнім підводним каменем тут є інша проблема, згадана нижче:

От з дідом і бабою, котрі хтіли його з"їсти, вже складніше.Як до таких повертатися? Старенькі зрозуміли, що таке милятко краще не їсти? А як тоді бути, з голоду вмирати?

Але це проблема для міських дітей, бо сільські діти стикаються з проблемами «вирощування живих істот заради поїдання» практично з молодих нігтів і ставляться до цього все ж таки не настільки гостро, як діти-городяни.

знову пішла «команда» у сховище — «не будь як зайка, бо сидітимеш без хатки».

Ну все вірно: не жуй шмарклі — вмій постояти за себе! Ця казка так і сприймається. І що такого?..

«Простоквашино».Класний мульт, еге ж? Та теж, ловушка.Мама з татом не дозволили взяти в хату кота і хлопчик просто кидає сім«ю, уходить з дому світ за очі, за котом -це ж що в наш маленький мозок знов полетіло? Як не по твоєму-йди з дому? Ще раз наголошу, малеча дивиться і запам»ятовує на ще чисту матрицю тільки вибрані фрагменти і ніхто не бачить, що саме пішло туди у вигляді «команди».

«Троє з Простоквашина» — це вже не народна, а літературна казка. Тут наочно показана проблема дітей мого покоління — "гіпервідповідальність" дитини при дещо інфантильних, «недолюблених в дитинстві» батьках. Чудову статтю про це на Світочі розмістила Дзвінка Сопілкарка:

Символом покоління можна вважати хлопчика дядю Федора з смішного мультика. Смішний смішний, та не дуже. Хлопчик із всієї родини найдоросліший. А він ще й до школи не ходить, значить, семи немає. Поїхав в село, живе там сам, але про батьків хвилюється. Вони тільки в обморок падають, краплі серцеві п'ють і руками безпорадно розводять. Або пам'ятаєте хлопчика Рому з фільму «Вам і не снилося»? Йому 16, і він єдиний дорослий з усіх героїв фільму. Його батьки — типові «діти війни», батьки дівчинки — «вічні підлітки», вчителька, бабуся… Цих втішити, тут підтримати, тих помирити, там допомогти, тут сльози витерти. І все це на тлі голосінь дорослих, мовляв, рано ще для любові. Ага, а їх всіх няньчити — в самий раз.
12:20
+2
Але ось що викликає мій найбільший подив:

Наріканню педагогів немає кінця; сім«я не виховала дитину, мама не займається, не дивиться, не хоче, не може… А чи хоч хтось подумав чому дитинятко „інше“?

Але ж нам тре прописати правильну «програму».

Що за тоталітаризм мислення?! Звідки ця впевненість, що дитя має бути неодмінно «правильним» — причому «правильним» з вашої точки зору?! А може, дитина «правильна» саме зі своєї точки зору — вам таке на думку не спадало?! А якщо дорослий не вміє поглянути на ситуацію з точки зору іншого (саме поглянути, а не приставати на чужу точку зору!) — то що це за дорослий?!
_здивований
Та й загалом, хто знає, що в цьому світі правильне, а що — ні?.. Нові покоління живуть за нових умов, і старі правила в нових умовах спрацьовують не завжди! Отож не треба цієї самовпевненості.

моя малеча, тільки вже будучи школяркою, сміючись мені розказувала, що довго ламала голову над загадкою, хто такий кокошечка «муху за руку бєрєт і к окошечку вєдєт»?

Вона лише школяркою про це розповіла?!
_здивований _здивований _здивований
Або у неї реакція уповільнена — або вона мамі в дитинстві не дуже довіряла. Я теж «склеював» у дитинстві слова, але запитував про «склейки» одразу ж. Мама про це досі згадує. Наприклад, з пісні:
А волны бегут от винта за кормой,
И след их вдали пропадает.

Я склеїв: «ВИНТАЗА» — але одразу ж спитав, що воно таке, а не чекав до шкільного віку.
20:27
+3
Вона лише школяркою про це розповіла?!

Просто була дуууже не балакучою
Звичайне для нас питання «ну как дєла?» її на півдня могло замислити.
20:36
+3
Що за тоталітаризм мислення?! Звідки ця впевненість, що дитя має бути неодмінно «правильним» — причому «правильним» з вашої точки зору?! А може, дитина «правильна» саме зі своєї точки зору — вам таке на думку не спадало?! А якщо дорослий не вміє поглянути на ситуацію з точки зору іншого (саме поглянути, а не приставати на чужу точку зору!) — то що це за дорослий?!

Та нє ну можна канєш пхати руки у вогонь, стрибати в ополонку, вибігати перед автівку-нє ну а шо, які-то «правильні програми », насилля над особистістю… СВАБОДУПАПУГАЯМ!!!
20:41
+3
Або у неї реакція уповільнена — або вона мамі в дитинстві не дуже довіряла.

я це прочитала так-або дитина відстала у розвитку або мама мачуха
21:19 (відредаговано)
+1
А що, можна і в ополонку стрибати! _сміюсь А раптом дитина «моржує»?!

Купання в ополонці
Купання в ополонці
21:31 (відредаговано)
+2
Кгммм… _ображений По-перше, вибачте. По-друге… Пані Тетяно, давайте обходитися без тоталітаризму мислення!
Підказую відповідь №3: дитина може бути занурена у власні думки — а це одна з ознак геніальності!
Або відповідь №4: є таке поняття в психології, як «застрягання», один з виявів якого — це отаке «гальмування». Себто, дитині треба всебічно обдумати ситуацію, перш ніж відреагувати на неї. А для цього неодноразово повернутися до ситуації…
_соромлюсь
Отже, пояснення можуть бути різними. А Ви одразу ж прочитали «образу» з мого боку або на адресу Вашої дитини, або на Вашу… Це крайнощі. Ну, навіщо Ви так?..
_соромлюсь
Завжди шукайте відповіді №3, №4 і т.ін., бо відшукати крайні варіанти — це надто просто… але не завжди продуктивно. І ще раз перепрошую.

UPD. До речі, у мене самого «застрягання»… _соромлюсь
06:07
+3
А Ви одразу ж прочитали «образу» з мого боку або на адресу Вашої дитини, або на Вашу… Це крайнощі. Ну, навіщо Ви так?..

В мене занадто тонка душевна організація і «багатюща» уява, всі слова в мене одразу форматуються і видаються «на гора»з усіма можливими підтекстами _вибачаюсь трактую сказане і написане автоматично, стараюся й за собою словами користуватися тактовно і виважено, але ж хіба не у всіх так? Невже є такі, що не звертають уваги на підтекст? Словами ж можна відшмагати доволі боляче _шкодую а підтекстом, взагалі, знищити.
13:29 (відредаговано)
+2
Так, пані Тетяно! Тут я схибив, бо не врахував жіночу логіку спілкування, про яку дуже наочно розповідає мій улюблений психолог Олексій Капранов:


Я вже 34 роки одружений з однією-єдиною жінкою, ми вже давно притерлися одне до одного. Отож в спілкуванні з іншими жінками я іноді можу забути, що ви всі насправді з Венери, коли всі чоловіки (зі мною включно) — з Марса…
_шкодую
А забувати про це не можна. Бо підтексти для чоловіків існують, але… існують — ну, то нехай собі існують! Підтекстів існує декілька, і йти за найгіршим варіантом зовсім не обов'язково.
_шкодую
А от жінка справді схильна обирати найгірший підтекст! Я не врахував, перепрошую, що Закон Мерфі написаний немовби для всіх жінок світу…
Дякую за цікаву статтю і роздуми.
Вас може зацікавити стаття з аналізом найпопулярніших казок.
Я теж вважаю, що кожну казку з дітьми треба обговорювати і програвати в усіх можливих варіантах. Щоб дитина бачила, як від зміни поведінки героя змінюються віддалені наслідки.
А про Колобка я вже давно думаю написати окремо, бо в обговореннях ми зійшлися на тому, що це розповідь про місячний цикл.
05:54
+2
Дякую панночко.Зацікавило.Ззадоволенням прочитала.Навіть дещо для себе відзначила.
19:23
+3
Дякую, Таню, за цей допис. Постаралася. Не лише читати казки, а бажано, щоб діти їх переповідали!
06:20
+3
а бажано, щоб діти їх переповідали!

Нє, переповідати то вже мо у школі, у три рочки легше програвати іграшками, бо в маленьких геніїв словниковий запас таки ще не розвернесся та й переплутують і слова і значення. _заспокоюю Пам«ятаю, замість зебри в нас чомусь вилазила кобра, хлібовозка була возохлібка, водій автобусу, взагалі, не відповідав розумінню, бо водять же ж за ручку, а де в автобуса тая ручка?
А то ще могла, йдучи на двір погуляти, видати фразу»Ну, піду я, з богом і кошолкою" або«Біда, біда, Владік уйшов» _не_знаю
21:33
+3
Головне, Таню, що ви з чоловіком задоволені свою дочкою. Що ваша Оля розумничка і любить живе. А це означає, що контакт був і виховання було правильним.
05:09
+2
Дякую за теплі слова _радий
21:35
+3
А про дитсадочок напиши таки окремо. Цікаво буде прочитати. Бо й наші діти пройшли це…
І про ясла також!
05:08
+3
Про ясла не зможу, своє перебування там я не пам«ятаю, а з чиїхось слів це вже буде не правдиво.

Випадкові Дописи