До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Чому люди бачать нас спотворено

Чому люди бачать нас спотворено
Джерело матеріалу:

«Коти, одягнені акторами Кабукі» 

Утаґава Кунійосі, 1842 р


Коли Сашко дивиться на Машу, він бачить не зовсім Машу, а якийсь образ. Цей образ може включати якості самого Сашка, якості Сашкової мами (реальні або бажані для Сашка), переконання Сашкового тата з приводу жінок і т.ін. Про це йшлося в попередній статті «Чому ми бачимо людей спотворено». Але також в цей спотворений образ робить внесок і сама Маша, а також і її сімейна система. Сьогодні поговоримо про це. Що може транслювати Маша і чому.


1. Ставлення до Маші її батьків та інших значущих людей:

  • Неусвідомлюване.Машина мама побачила новонароджену крихітку і відчула огиду: «Фу, яка огидна, волохата, зморщена». Мама цього і не усвідомила, але на Маші могло з'явитися «тавро» внутрішніх відчуттів, що вона така.
  • Усвідомлюване, але не проговорюване вголос, а трансльоване невербально. Мама закочує очі, хапається за серце і біжить пити валеріанку. Мама не говорить, що Маша винна, але Маша здогадується.
  • Усвідомлюване і явно озвучуване. «Ну ти і дурепа!» — каже Машин тато, коли вип'є.

Коли Сашко бачить Машу, він ще нічого про неї не знає, але вже відчуває, що вона «огидна, волохата, може все життя зіпсувати та ще й дурепа». Хоча Маша дуже розумна, нічого поганого не зробила і не збиралася, і зі шкірно-волосяним покривом все гаразд.

2. Образ іншої людини, який транслювали Маші її батьки та інші значущі люди. Свідомо чи ні. 

Мама могла бачити в Маші свою маму, а тато — своє перше кохання. Тато навряд чи зізнається, а мама могла і вголос говорити: «Ти як бабуся, така ж...», — хоча Маша зовсім не така. Нові знайомі можуть бачити в Маші якості тієї самої бабусі й навіть «помилково» називати Машу іншим ім'ям (бабусі або татової першої коханої).

3. Образ ідеальної Маші, який транслювали їй батьки та інші значущі люди. 

«Якою потрібно бути, щоб тебе любили». Це могло проговорюватися вголос, матися на увазі або навіть не усвідомлюватися батьками, але Маша це відчувала. Маша може підлаштуватися під цей образ і діяти так, ніби вона була б такою насправді — наприклад, не демонструвати злості, придушувати її, як ніби вона і справді не лютиться. Може «прикидатися» і транслювати її (немовби бути в машкарі — «я добра»). А може зростися з цим образом і повірити в нього сама. Як варіант, можливий ще й анти-образ, але суть та сама.

4. Ідеальний образ Маші, який вона сама вигадала, наприклад, що потрібно бути ідеальною господинею. 

Аналогічно до попереднього варіанту: Маша могла підлаштуватися під нього, транслювати або зростися.

5. Тінь Маші. 

Те, що Маша в собі не визнає і не хоче на це дивитися, часом буває добре помітно чутливим людям. Маша позиціонує себе як «добру». При цьому люди бачать гігантських розмірів агресію. Хоча сама по собі Маша і не «добра», і не «зла», а «звичайна».

6. Маша проявляється з різних своїх станах різними своїми гранями (субособистостями). 

Наприклад, в якийсь момент Маша може залишити враження «навіженої», хоча більшу частину часу вони цілком послідовна і розважлива. Чим ціліснішою є Маша, чим тісніше контактує зі своїми гранями і чим краще вміє керувати проявом своїх субособистостей, тим більш цілісне враження вона залишить.

7. Машу взагалі може бути «не видно»:

  • Маші настільки лячно з'явитися в світі взагалі, що вона немовби ховається й її ніби і не помічають. Буває так — начебто поспілкуєшся з людиною, а потім і не пам'ятаєш ні її обличчя, ні одягу, ні розмови і навіть, що вона взагалі була.
  • Маша підлаштовується під іншого, «мімікрує». Як героїня Джулії Робертс у фільмі «Наречена, яка втекла».
  • Маші не тільки лячно, але ще й соромно бути собою, тому вона ховається і «не відсвічує».
  • Машу переконали, що вона «ніщо», тому її начебто не видно.
  • Маша ще немовби і не сформувалася. Вона не знає, яка вона. Вона немовби ще не вибрала себе і яка вона. (Якісь риси, звісно, є — наприклад, темперамент та інше, але це не сприймається як Маша, це немовби щось окреме).
  • Маша не знає, яка вона і боїться знати. Тобто, вона сформувалася, але вона боїться це бачити. Тоді вона може транслювати в світ все що завгодно або нічого.

Що робити: поступово проживати страх, сором, біль, поступово пізнавати себе, поступово відокремлювати від себе чужі образи й очікування. Терапія допомагає подивитися на себе в «пряме» дзеркало, а не в «криве».

Олена Іванова

+3
243
RSS
15:13
+2
Щоб побачити себе реально, потрібна певна сміливість… _вибачаюсь
Добре, якщо у Маші є достатньо грошей на терапію. А якщо нема? От так і проживе ціле життя вона непоміченою. А потім хтось спитає: «А чи була Маша?»
_підморгую
Гидке Каченя теж могло не вийти з печерки до прекрасних птахів. _вибачаюсь
Гидке Каченя могло навіть померти в тій печерці від голоду й холоду… _вибачаюсь
Але воно вийшло — й дізналося, що є прекрасним Лебедем! _вибачаюсь
21:32
+2
Зростити себе з образом. Страшна річ. А як же актори?
22:40 (відредаговано)
+1
Чого-чого?! «А як же актори?» Ти серйозно?..
_здивований _стежу _здивований
Як гадаєш, друже, чому в Середньовіччі акторів не ховали на цвинтарі, а лише поза межею цвинтаря?! От саме тому, що зрощування актора з образом, занадто реалістичне «життя на сцені» вважалися християнською церквою величезним гріхом.
_дідько _дідько _дідько
Акторів стали вважати за «нормальних» людей порівняно нещодавно — десь в XVIII-XIX століттях, вже в добу промислової революції.
_не_знаю
В якості доказу — цитата з вікі-статті про життя Ж.-Б.Поклена, більш відомого як Мольєр (1622-1673):

Паризький архієпископ заборонив ховати грішника (актори на смертному одрі повинні були приносити покаяння) і відмінив заборону тільки за вказівкою короля. Найбільшого драматурга Франції поховали вночі, без обрядів, за огорожею цвинтаря, де ховали самовбивць та нехрещених дітей.

Нагадую: це Франція, XVII століття! Це Мольєр, найвидатніший французький драматург і, на свою біду, ще й актор!!!
_не_знаю
А ти кажеш: «А як же актори?» — а отак, друже!
Та й згодом… От візьми хоч би Миколу Гоголя (1809-1852):

У 1821-1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував:
«… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь».
А товариш Гоголя Т. Пащенко стверджував:
«Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену».

Отож доповідаю, якщо ти не знав: актори-травесті (ті, які перевдягаються в одяг протилежної статі) роблять величезний гріх!!! Отож те, що юний Ніколєнька Гоголь-Яновський у гімназичні роки грав на сцені жіночі ролі, безумовно, стало одним з факторів надлому його психіки. Бо він же був ревним християнином!!! А це вже ХІХ століття!..
23:45
+2
Актори і їхні ролі та життя — це є доказом впливу свідомості на життя і своє, і оточення. От що значить: Так-так, ні-ні!
00:21 (відредаговано)
+1
Відсилаю тебе до великого творіння Вільяма Шекспіра — до "Гамлета":

Чи не мені в наругу цей актор,
В химері чистій, в мареві чуття,
Так підкорив свій дух своїй уяві,
Що, мрією пойнятий, зблід лицем,
В очу сльоза, достоту вбитий горем,
Зламався голос, все єство убралось
В одежу вигадки? А через що?
Через Гекубу!
Що він Гекубі, що йому Гекуба,
Щоб побиватись так? Що б він вчинив,
Якби таку, як я, він мав причину?
Рікою сліз він затопив би сцену.
Потряс би глядачів громохким словом,
Поверг би винних в безум, чистих в жах,
Згнітив би нетямущих, скам'янив би
Всі вуха й очі, душі і серця.

Тут дуже яскраво показана суть лицедійства, якої так боялася церква. А також впливу, який лицедії-актори мали на публіку. Гекуба давно померла… якщо тільки вона була насправді (бо вона — персонаж міфу про Трою)… але актор своєю грою змушує глядачів співпереживати і лити сльози над долею жінки-химери, якої, можливо, не існувало загалом!.. Церква таке засуджувала.
До речі, на цю тему згадав прекрасну радянську екранізацію «Театру» Моема

Випадкові Дописи