До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: Теперішній ЛІВАН очима українця - 2008, ч.2 (2, 12.18 р.)

Анатолій ВИСОТА: Теперішній ЛІВАН очима українця - 2008, ч.2  (2, 12.18 р.)

       Близькі знайомства

(Нижче я розповідаю про ліванців станом на 2008 р., тобто це було 10 років тому.) Першу частину розповіді можете прочитати тут: https://svitoch.in.ua/1271-anatoliy-vysota-teperis...


Масауд Жарамані — 46-річний дрібний підприємець. Закінчив два класи байсурської школи, це що ніщо, зважаючи на складну арабську в”язь. З 12 років він став підробляти на життя помічником у старшого брата на будівництві. У 1980 році ізраїльтяни захопили майже весь Ліван і Масауд у свої 18 років на вісім довгих років стає партизаном у народному ополченні, а потім воює простим танкістом проти окупантів і їхніх союзників-ліванців — християн-маронітів.
Ще в час війни в перервах між боями Масауд заробляв на життя, готуючи домашні соління, варення і мед та продаючи все це в Бейруті. Всі гроші йшли у родинну скарбницю. Одруження з Ліндою круто змінило життя байсурця. 

Освічена дружина навчила чоловіка грамоти. (Колись Лінда мріяла стати учителькою.) Він став купляти і продавати старі авто. Заробивши трохи грошей, Масауд купив свою першу мобільну бетономішалку об”ємом чотири десятих метра кубічного з дизель-приводом — в чоловіка була мрія створити власний будівельний бізнес.
Станом на вересень 2008 р. Масауд вже має 17 бетономішалок і 5 тракторців-екскаваторів “Рись” і дає роботу чотирьом-п”яти робітникам. Техніку б/в він купує аж в арабських еміратах і платить по 5 тисяч доларів за бетономішалку і по 20 тисяч доларів за міні-екскаватор. Недавно придбав ще й евакуатор.
У Масауда з Ліндою два сини: Салах і Дія та дві доньки: Нура і Малех — усі здорові і успішно вчаться у школі. Родина Масауда має середній достаток. У них є три авто, двоповерховий великий будинок, комп”ютери і всяка всячина, яка є у горожан.
   
На своїх 15 сотках є місце для городини, винограду й кількох оливкових дерев. Крім своїх дітей Масауд утримує ще старого батька, його другу дружину, їхню доньку, а ще свою незаміжню сестру.
Масауд певно щасливий, що йому вдалося організувати бетонноукладальну бригаду — основу достатку його родини, що сини прагнуть стати такими, як їхній батько...  (за 10 років Масауд збудував 3-поверховий будинок, частину квартир з якого здає в аренду. Всі діти вчаться в університеті. Дочку віддав заміж, сина оженив.)

       Маруан і Назіра
Ми з дружиною були вже освоїлись із Середземним морем, таким прозоро-зелено-синім і теплим та буйно-хвилястим. І вже перебігали розпеченим піском пляжу Жіср до жаданного затінку, як нас перепинив один молодик: — Ви с Украіни? — Так! — Я шесть лєт учілся в Луганскє! Украінскую мову панімаю, но “балакати” так і нє научілся!
Вияснилося, що два старші брати Маруана здобули вищу освіту в США, де і живуть зараз із родинами. Кликали і його до себе учитися і жити. А він: — Ні! Тільки в Україну! І з 1993 року по 1999 рік Мауран здобув вищу освіту в Луганську, де й захистив магістерську дисертацію з комп”ютерних наук. Він з теплотою пригадує український хліб, сало, борщ, а також сметану, сир і масло, а також оселедці. І каже: — Я дуже люблю Україну і українців! Це були мої найкращі, найщасливіші шість років життя в Україні!
Після України ліванець виїхав на роботу в Лондон, де захистив згодом докторську дисертацію. А це вони з юною дружиною прилетіли з Англії на тиждень в Ліван. Білолиця і світлокоса студентка Назіра схожа більше на українку, але вона, як і її чоловік — друзи. В Ліван вони ще не скоро повернуться назовсім, бо колотнеча буде ще тут довго.
Ми цілий день плавали, учили плавати Назіру та розмовляли й розмовляли на березі. Я дякую тобі, Маруане, за генеральне запитання: — Яка зараз найголовніша проблема в українців?
Я й сам над цим не раз роздумував, а ось тепер під гарячим південним небом довелося формулювати кожне речення, щоб було дохідливо і зрозуміло і паузи, які заповняв Маруан перекладом висловленого мною для його дружини, сприяли цьому. Я пояснив, що головною проблемою українців є вихід із післягеноцидного стану, коли люди у своїй свідомості ще залишаються наполовину втоптаними у землю. Давно вже більшість народів покинули лінію старту й перебувають у русі, а більшість українців, як після контузії, оглядаються і не можуть зрозуміти, хто вони, на якій землі і що треба робити?
А чи був геноцид?
За переписом 1927 року в Радянському Союзі було 78 мільйонів росіян і 81 мільйон українців і це без Західної України. (Дані з колишньої преси початку відновлення незалежності України). Після 60 років московської окупації за переписом 1989 року українців стало до 40 мільйонів, а росіян — 150 мільйонів! Що це як не етноцид?

   Що це як не свідоме винищення українців вражою силою? 50 мільйонів знищених українців, а світ про це не знає і, схоже, що й знати не хоче...
І що ж далі? Якою є українська перспектива? Оскільки в цьому нашому світі все взаємопов”язане, то та страшна пауза у розвитку української нації має обернутися позитивом: ми не так спішимо, як інші народи, до технократичної загибелі… Я свято вірю в те, що українці ще мають схаменутися, виробити новий світогляд і перейти на новий природовідповідний спосіб життя, що стане прикладом для інших народів.
Україна й Ліван мають схожі проблеми: заздрісних і недружніх країн по своїх кордонах; зменшення прісноводних запасів, що виражається у значному зниженні рівня води у криницях (на Київщині і по всьому Лівані) та інші...  
      Видатні ліванці

Видатних ліванців багато. Я розкажу лише про кількох.
Жебран Халіль Жебран — поет, письменник і художник. 

 Він народився в 1883 році в селі Бшаррі, що у північному християнському Лівані. Для відродження і консолідації ліванської нації він зробив стільки ж, як і наш Тарас Шевченко для українців. Справді він чимось схожий на нашого генія: високим чолом, вусами і ясним поглядом. На скромному білому пам”ятнику Жебрану написано арабською: “земля є полоном для тіла, але не для душі”...

Кемаль Джумблат — громадський діяч, засновник Прогресивної соціалістичної партії Лівану. 

Цей друз великий провидець. Ще в семидесятих роках минулого століття він одним із перших заявив, що СРСР є імперією і невідворотно розпадеться. Джумблат, знав, що буде вбитий ворогами — противниками єдності Лівану...
Рафік Харірі — мільярдер і мусульманин. 

Кілька років він був головою уряду Лівану. Свої мільярди він укладав у розвиток Лівану: будував мости і дороги, відбудовував давні історичні споруди, допомагав незаможним. Він укладав у свідомість ліванців тезу, що інтереси Лівану мають бути пріоритетом у всьому житті громадян, а не інтереси інших країн. За це його і вбили у 2005 році, а в 2006 році під натиском сотень тисяч ліванців сірійці вийшли з Лівану.

       На завершення
На початку вересня 2008 р. наша машина зупинилася на узбіччі байсурської вулиці серед великої вервечки авто. Почувся грім барабанів і ми вийшли на тротуар. То на місці крокували молоді і зовсім юні друзи, які після літніх таборів намірилися показати місту свою виучку. Плямиста уніформа, берет на голові і двокольорова хустина на шиї у кожного хлопця. Руки в кожного на поясі і важкі черевики чітко відбивають крок. І от ще гучніше вдарили барабани, вони рушили з юначим завзяттям і гордим поглядом ясних очей — тільки вперед!
   
Матері засівали зерном ту колону майбутніх захисників Байсура. Чого ж це ти, українська тонкосльозко, втираєш очі і тіло твоє здригається від внутрішніх затамованих ридань? Невже ти збагнула, що прийде час і частина цих хлопців поляже за рідну землю? Невже ти зрозуміла, що ще нескоро ти дочекаєшся такого ж прояву молодечого патріотизму у рідному тобі Обухові на Київщині?..

… Останній день перед нашим відльотом і ми фотографуємося на згадку. Нас на світлині четверо: крім мене і зятя ще Надим і його товариш з богатирською статурою. Це заступник голови Демократичної партії Лівану Салех Аріді. Вони домовлялися з Надимом, де у Байсурі викупити шмат землі, щоб потім збудувати там приватний комплекс із коледжу й інституту. Хто знав, що через дві доби той ліванець-богатир загине у замінованому авто? Останнє його фото…
Подзвонила дочка і розповіла, що був вселіванський похорон чоловіка, ім”я якого я не запам”ятав при знайомстві. За що його вбили? За те, за що убили й інших ліванських патріотів — за любов до рідної землі…
За це убивають і в нас в Україні. Згадаймо Олександра Ємця, Вячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе та інших...
Звичайно, ті, хто побував у Лівані вже кілька разів помічають і недоліки. Я ж зробив наголос на тому, що варто перейняти нам, українцям, у ліванців, наприклад, хоч НЕ КРАСТИ один в одного, а це не що інше, як відновлення звичаю давніх наших предків...
    Хай же буде! 

+7
192
RSS
10:47
+5
Це другий допис про нашу першу подорож до Лівану в 2008 році.
13:23
+5
Дякую за допис, важливі підсумки подорожі до Лівану. Насправді, коли вже українці відродяться після століття геноциду?!
_вибачаюсь Це залежить і від Вас, і від усіх нас. _вибачаюсь
15:32
+3
100%
13:44
+4
До речі загинувшого від підриву його машини в Байсурі звали Салех Аріді.
13:47
+5
Десь була в мене ця світлина із Салехом Аріді…
14:20
+4
так ця світлина у нас.
13:53
+3
Жебран Халіль Жебран — поет, письменник і художник.

У мене ілюстрація №2 не відкривається. Чи можна її замінити?
14:10
+4
Це із Джумблатом?
14:17 (відредаговано)
+2
Божечки! Та звідки я знаю, з Джумблатом чи ні?! Я ж кажу: ілюстрація не відкривається!


Отже, я не бачу, що то за ілюстрація… _шкодую
15:34
+4
А по тексту: я розповідаю про видатних ліванців: Жебрана, Джумблата і Харірі. Перший схожий на Шевченка, останній — кольорова світлина. Середній, другий — це Джумблат.
16:37 (відредаговано)
+2
Портрет Жебрана я бачу:

Жебран

Портрет Джумблата я бачу:

Джумблат

Але між ними ти втулив ще якусь ілюстрацію, якої я не бачу…

Адреса зображення, що не відкривається:
content//com.samsung.android.memo/file/1b4e2c05-db99-d44c-0000-0167923ec84f
19:32
+4
Друже, то помилка: невдале вставляння фото, здається, Жебрана.
Пане Анатолію, ваші оповіді такі яскраві, що здається я сама там була.
12:40
+4
Дякую тобі, люба Дзвінко, за добре слово. Слід врахувати, що написаному 10 літ. А я чекаю опису твоєї недавньої подорожі.
16:59
+2
Дуже цікаво. Розповіді про чужі країни завжди корисні. Особливо — про незнані. І ще цікаво було б почути про політичну ситуацію у Лівані, хоч би дуже коротко. За що борються патріоти, за що їх вбивають? А в реінкарнацію мені не віриться…

Випадкові Дописи