До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Мистецтво революції

Мистецтво революції

Останні тижні були позначені, зокрема, протестами т.зв. «жовтих жилетів» спочатку у Франції, а далі в інших країнах Європи. Зокрема, в п'ятницю, 14.12.2018 протести дісталися Великої Британії — тут був заблокований Вестмінстерський міст:

В зв'язку з цими подіями почастішали порівняння теперішніх протестів «жовтих жилетів» з нашим Євромайданом 2013-2014 років. Про некоректність такого порівняння нашими журналістами і блогерами написана вже достатня кількість матеріалів, але там розглядаються переважно політичні та, назвемо це так — кримінальні аспекти подій. І при цьому на духовний бік увагу майже ніхто не звертає. 

Рідкісним винятком з цього ряду стала стаття «Экзамен французского», оприлюднена ресурсом «Лінія оборони» (частина 1 та частина 2). І хоча це матеріал політичний, що має на меті показати «вуха» російських спецслужб, що стирчать з тих протестів, тим не менш, в ньому є великий текстовий фрагмент, присвячений духовній атмосфері Революції Гідності. Отже, після згадки про спалені цивільні (!) автомобілі та пограбовані мародерами паризькі магазини й ресторани, автор пише наступне:


Автор брав участь в обох Майданах і може відповідально заявити, що саме такої мури у нас не було точно. Торгівля була просто поруч з Майданом і до якогось часу — під ним, в Глобусі. Потім його просто закрили зусиллям волі, а не через те, що там хтось і щось грабував. Мало того, якби хтось спробував взяти на «гоп-стоп» магазинчик або кафе, то його тут же так поставили б на місце, що травматолог довго б думав над тим, як з пацієнтом таке сталося.

Маленька деталь, в такому скупченні людей і в такій ситуації, коли увага людей прикута до певних точок і подій, склалися ідеальні умови для кишенькових злодіїв, але їх там не було! Взагалі. І просто два моменти, які остаточно розставлять все на свої місця.

На жаль, автор не пам'ятає прізвище того журналіста, з яким це сталося і може якісь деталі вже згадуються не точно, але в цілому історія була такою. Цей самий журналіст відійшов від Майдану та зайшов до кав'ярні перекусити і щось написати по темі Майдану. Загалом, у нього забрали сумку з ноутбуком і ще з якимось мотлохом. У такій обстановці заявляти в міліцію було марно, оскільки та була зайнята іншими справами. Але ті, хто поцупили у нього сумку, якось розібралися, що їм в руки потрапив мотлох журналіста, який пише про оборону Майдану. Буквально за кілька хвилин з ним зв'язалися босяки і сказали, що його речі у них і вони готові йому їх просто віддати, бо вони не знали, що він з Майдану. Віддали. Нічого не пропало.

Другий випадок начебто навіть на відео десь був. Під час однієї з атак беркута і ВВ, вдалося відсікти групу бійців цього ВВ і привести їх до сцени. Це вже після того, як з нашого боку були жертви. Зрозуміло, що багатьом дуже хотілося потримати їх за горло, але самодисципліна спрацювала, їх цілих і неушкоджених відпустили після опитування. Причому, їх не порвали тільки тому, що працювала ця феноменальна дисципліна, в яку майже ніхто не вірить, і про яку марно розповідати.

Ті, у кого вистачає нахабства або тупості порівнювати безлади у Франції з нашим Майданом, або нічого не розуміють в тому, про що розмірковують, або є записними провокаторами. Але тут на ситуацію треба дивитися ще ширше. Ні самі ті нормальні люди, які приєдналися до жовтих жилетів, ані ті, хто дивився у вікна як палять їхні автомобілі та грабують магазини і кафе, в які вони заходять мало не щодня, не змогли оцінити ситуацію, і цю оцінку підкріпити відповідними діями.

Зважаючи на все це напрошується зовсім незвичайна відповідь на запитання про те, де знаходиться справжня Європа? Вона знаходиться у нас. За два Майдани ми не сповзли до грабежів і мародерства, і якщо палили автомобілі, то лише ті, які їхали нас тиснути і вбивати — міліційні автомобілі. Більше ніхто і ніщо не постраждало. І цього не допустили не за чиїмсь наказом, якогось «польового командира», а за внутрішнім переконанням величезної кількості народу, який і регулював рівень справедливості. Як виявилося, ці переконання набагато вищі від французьких, і про це треба говорити прямо. Тоді ми показали справжню Європу і справжню демократію.


Зацитований фрагмент змушує навіть тих, хто забув, пригадати: 

У нас зараз розгорнулася і триває повним ходом, насамперед, духовна війна вільної України з недобитою Російською імперією, все інше — наслідки.

І тут змушений нагадати, що революція — це, окрім іншого, і духовний злам суспільної свідомості. А тому революції можуть залишати незгладимий слід в мистецтві. Так було з Великою Французькою революцією кінця XVIII століття:

Так було і з Лютневою революцією, а потім і з Жовтневим переворотом в Російській імперії, а також, зокрема, і з Українською революцією 1917-1921 років. Ні-ні, я не маю на увазі той «соцреалізм», який був офіційно дозволений радянською владою в 1930-ті роки, як єдиний офіційно визнаний творчий метод мистецтва. Я маю на увазі творче розмаїття форм і методів, що панували в 1920-х роках...

Але повернімося до Незалежної України в ХХІ столітті. Мабуть, неможливо заперечити, що як Помаранчева революція 2004 року, так і Революція Гідності 2013-2014 років супроводжувалися просто колосальними зсувами в культурній сфері! Зокрема, я наполягав і наполягаю, що хоча критики успішно й одностайно поховали історичний жанр сучасної української літератури в другій половині «нульових», однак нібито «несподіване» вибухоподібне відродження цього жанру в 2010 році (з величезним подивом констатоване тими ж критиками) стало прямим наслідком подій осені-зими 2004 року. Шестирічна затримка спричинена лише тим, що надто товста «крига» була дбайливо наморожена над головами літераторів… На те, щоб її розтопити і зламати, був потрібен час.

Про вплив Євромайдану на образотворче мистецтво мені вдалося поговорити з відомимгалеристом та арт-експертом Євгеном Карасем, можете перечитати те інтерв'ю ще раз. Однак це лише окремі елементи мистецького простору. Щоб охопити його в цілому, потрібен погляд професійного культуролога, яким є провідний науковий співробітник ІПСМ, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Наталія Мусієнко. Її роботу «МИСТЕЦТВО МАЙДАНУ. Дослідження з соціокультурної антропології» я відшукав в Інтернеті — але, на жаль, у вигляді PDF-файлу. Отож наведу деякі відомості звідти, на жаль, без гіперпосилань — з суто технічних причин. От що пані Мусієнко пише про Помаранчеву революцію:


У 2004 р. Помаранчева революція знову засвідчила рушійну для України силу мистецтва. Символами революції стали сцена, мікрофон, намет і телевізор. Телебачення ретранслювало перманентний грандіозний геппінінг, якого ще не бачив світ, і зробило цей світ його безпосереднім учасником. Основними складовими цього геппінінгу стали:

  • Постійний багатоденний концерт відомих і невідомих виконавців на Майдані Незалежності в Києві.
  • Художні виставки на Хрещатику: виставка «ТАК» у наметі, малюванні лозунгів просто неба біла мерії Києва, 60-ти метровий лист Володимиру Путіну, гігантський Янгол над Майданом тощо.
  • Серіал «Веселі яйця» та його миттєва дистрибуція Інтернетом і показ на гігантських екранах над Майданом.
  • Вибух новітнього фольклору, що народився на Майдані й розповсюджувався Інтернетом.
    Плетіння помаранчевих килимів народними майстрами в холі Київської Консерваторії.
    Артистичне помаранчеве вбрання Майдану.

Блакитно-білий майдан, який протистояв Помаранчевому, також використовував мистецтво, — переважно це були виступи естрадних виконавців, які виконували російські радянські твори.

В той же час на помаранчевих сценах домінували рок-виконавці з українськими піснями. Звичайно, і там, і там відбувалася характерна для нашої епохи постмодерну еклектична суміш жанрів, проте саме артистичні домінанти майданів органічно ілюстрували основні міфологеми різних кольорів. Помаранчевий рок створював новий світ з новими міфами та героями, з новими правилами гри: з чистими руками і бандитами у тюрмах. Ностальгічна радянська естрада блакитно-білих повертала до старих ідеалізованих міфологем тих часів, коли, не виключено, теж зустрічалися чисті руки, і, можливо, деякі бандити також сиділи у тюрмах. Нове і старе в мистецтві ввійшло у конфронтацію, яка підсилювалася цілою низкою соціальних, економічних, але перш за все — психологічних чинників, і ретранслювалася телебаченням, а на виході перетворювалась на політику.


Та як виявилося через майже десятиліття, то були лише «квіточки» української фронди (бо я наполягав і продовжую наполягати, що Помаранчева революція 2004 року була не революцією в прямому сенсі слова, але українською фрондою). Справжній мистецький вибух супроводжував Революцію Гідності 2013-2014 років! Ось характерна цитата, наведена Наталією Мусієнко:


«Майдан підняв якусь феноменальну мистецьку хвилю, пояснити яку не може ніхто. З Помаранчевою революцією навіть порівнювати нічого, — писав на початку лютого 2014-го директор “Музею плакату”, редактор журналу “Музеї України” Віктор Тригуб. — Революція затягується. Значить, будуть нові шедеври! Митці виходять на Майдан».


Далі наведу всього лише список (!) розділів, присвячених мистецтву Євромайдану. В кожному з цих розділів подано стільки інформації, що в жодну «світочанську» статтю просто не вміститься. Отже:

  • Сцена Майдану
  • Новий рік на Майдані
  • Інсталяції (Йолка, барикади, «Клітка», «Мішені»)
  • Мистецтво плакату
  • Фотографія
  • Скульптура
  • Живопис (в т.ч. декоративно-прикладний)
  • Мистецькі осередки (Мистецький Барбакан, Мистецька сотня, Бібліотека Майдану, «ОsтаNNя Барикада» — організація концертів)
  • Музика
  • Театр
  • Кіно
  • Література
  • Поезія
  • Перформанс: піаніно, інструмент свободи
  • Закордонні мистецькі акції на підтримку Майдану

Повторюю, все це насправді не просто список — це добре аргументоване культурологічне дослідження. Причому автор цих рядків хоча й лежав вдома знерухомлений між двома операціями на ногах, проте примудрився залучитись не тільки до Диванної сотні, але також спорадично — і до Мистецької сотні, і до Просвітницької сотні, і до Бібліотеки Майдану (нагадую, що вона розташовувалася в Українському домі та була розгромлена «Беркутом» при захопленні цієї будівлі). А тому автор цих рядків добре пам'ятає здивування іноземних журналістів, які в ті дні працювали в Києві. «Що у вас в головах?! Тут революція — і раптом ви ж організовуєте просто на своєму Майдані бібліотеку, читаєте лекції протестувальникам… Ви про що думаєте?!» — приблизно таким був тон запитань іноземних мас-медійників, у яких подібні речі викликали розрив усіх шаблонів та вибух головного мозку.

Але що було, те було. І ось ще пара думок з висновків Наталії Мусієнко:


Висновки:

Наш аналіз свідчить, що Майдан 2013–2014-го є креативним і творчим явищем. Безумовно, викладений матеріал про мистецтво Майдану може бути доповнений багатьма фактами, над чим працює автор з метою відтворення більш детальної картини цього феномену. Окрім цього, окремою важливою темою є пост-майданні художні рефлексії цього періоду.


А тепер, після всього сказаного — просте запитання на засипку:

Які культурницькі явища супроводжують нинішні виступи «жовтих жилетів» у Франції та в інших країнах Європи?!

Особисто я нарахував лише два:

  • Фотографія
  • Музика (вуличне піаніно десь було на одній з фотографій)

І… все?! Нібито все… А тепер порівняйте це з потужним мистецьким вибухом кінця XVIII ст. — початку XIX ст., спричиненим Великою Французькою революцією. Здавалося б, ми в праві очікувати чогось подібного й зараз. Але… нема!..

Не знаю, кого як, але мене це підштовхує до проведення певних аналогій. Аналогії ці будуть з ДНР/ЛНР, прапори яких вже «засвітилися» на паризьких вулицях:

Десь так влітку 2014 року авторові цих рядків довелося прочитати на одному з «сепарських» ресурсів (які доводиться регулярно відстежувати — бо ворога треба знати в обличчя) справжній «плач Ярославни» на тему… відсутності креативних мистецьких втілень ідей т.зв. «русской весны на Донбассе». Мовляв, зазначена «русская весна» висунула на перший план стільки колоритних героїв: тут тобі й Стрєлков (Гіркін), і Захарченко, і Моторола з Гіві, і Казак Бабай… але в мистецькому просторі їхні світлі образи чомусь не присутні!.. А чому?! Єдиним виключенням з цього ряду стала Поклонська, завдяки якій в аніме з'явився жіночий образ Няш-Мяш. Але більше ніяких «вижимків» не спостерігалося… Чому?! Жодних притомних пояснень ідеологи «русского мира» не знаходили. Єдине, що вони могли зробити — це марно закликати російських і «донбаських» митців проявити креативність мислення. Так, марно — бо навіть щасливе виключення (Поклонська) пов'язане з Кримом, а не з Донбасом. На Донбас же Захар Прілєпін як приїхав, так і поїхав геть. І ніякого тобі видатного креативу.

Між тим, «фашистські укропи» продовжували видавати на війні креатив не гірший, ніж на своєму Євромайдані, що неймовірно непокоїло ідеологів «русского мира». Бо вони чудово розуміли, що не в змозі протиставити нічого путящого ворожій «укропській» лінії. Хоча, здавалось би, з їхньої точки зору, «укропи» самі власноруч вколошкали свою Україну… То чому ж «донбаське» мистецтво не героїзує своїх видатних діячів?!

А «укропи» ж вперто гнуть своє...

На відміну від ідеологів «русского мира», у мене є пояснення цьому феномену:

Оспівувати можна героїв революції,
але не контрреволюції!

Щоб останнє все ж таки сталося, потрібно мати потужну диктаторську державу, спеціально стурбовану героїзацією контрреволюціонерів. Ні ДНР, ані ЛНР на це зараз не здатні.

З тієї ж причини культурницькими явищами не супроводжуються і виступи «жовтих жилетів» у країнах Європи. Нема нічого героїчного в спаленні численних автівок і пограбуванні магазинчиків та кав'ярень.

Отож робіть висновки, що і з чим можна порівнювати...

+3
223
RSS
05:02
+3
Судіть самі, де духовність, а де бездуховність…
00:01
+3
А чого, нормальне дослідження, Тимуре. Справді, саме революція супроводжує спалах творчості. Це я помітив і здивувався ще 1 грудня 2013 р. В потоці тисяч людей.
00:28 (відредаговано)
+3
Як бачиш, не тільки ти один помітив. Той-таки директор “Музею плакату”, редактор журналу “Музеї України” Віктор Тригуб помітив також — а думці людини, яка професійно займається відстеженням образотворчого мистецтва в царині плакату, вже точно можна повірити! І якщо він з явним здивуванням пише, що Євромайдан підняв "феноменальну" (!!!) мистецьку хвилю — то ця хвиля справді була феноменально потужною!
_стежу
Це все еґреґор Євромайдану постарався… Я це зауважував неодноразово.
Більш того, ми з Наталкою Дев'ятко про це принагідно говорили, отож і я, і вона помітили, що «заангажованих» на Євромайдан митців «не попускало» ще пару років. Та й видавець наш помітив, що в 2014-2015 роках у письменників з-під пера виходили переважно щоденники й нариси або твори, написані в такому ключі.
_шкодую
Те, що ми з Оленою написали «Фатальну помилку» в 2014 році, було зумовлено двома факторами:
1. на цьому проекті в нашому дуеті головним був я, а не Олена;
2. задумка роману виникла ще до Революції Гідності — в той час, як ми писали «Забути неможливо зберегти».
А от на наступній книзі «козацького» циклу головною була Олена, і ми її провалили — досі не дописали! Бо Олена не вміє настільки зосереджуватись на проекті, як я… Та й воля у мене сильніша. Тож далі я знов взяв керівництво на себе — і ми зробили «Принца України», а зараз поки що без особливих збоїв пишемо епопею…
00:03
+2
Кажуть жовті жилети. Придивіться: насправді вони САЛАТОВІ.
Вони зроблені зі світовідбиваючої тканини. Насправді вона ядучо-жовтого, «лимонного» кольору. Це відблиски довколишнього середовища додають їй трохи «синяви» — отож і виходить салатове!
05:55
+3
Хм.Дійсно, спалах усвідомлення що ми не Росія, став для мене настільки потужним, що аж з смішного суржику скинуло на рідну мову.Сталася дивна трансформація і верифікація в голові і в серці.Ненька стала до болю невід"ємною частиною мене.

Випадкові Дописи