До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: У грудні в Києві (3, 12.18)

Анатолій ВИСОТА: У грудні в Києві (3, 12.18)


       Перед поїздкою 
За два тижні повідомив мене товариш Петро Матвієнко, що 15 грудня 2018 р. відбудеться чергова конференція БУТТЯ УКРАЇНЦІВ. Де? А в КНИЖКОВІЙ ПАЛАТІ! А яка тема? Та ПРО МОСКОВСЬКУ БРЕХНЮ І УКРАЇНУ.
Я порахував собі і виходило, що це вже шістнадцята за числом конференція, а попередня була два роки тому і присвячена була вона УКРАЇНСЬКІЙ ПІСНІ. https://svitoch.in.ua/132-pro-konferentsiyu-buttya...

Як щось не завадить, то треба буде поїхати – ухвалив я собі.
Дружина підготувала вишиванку, а я подумав собі, що взяти з собою в Київ. Цього року у нас як ніколи гарно вродили яблука. 

Я сходив у льох і відібрав з відро яблук, котрі кращі, чотирьох сортів: «ранет Симиренка», «сніжний кальвін» та інші — і солодкі, і кисло-солодкі та ніжні.

      Ранок у паморозі 
Щоб потрапити на десяту годину ранку в Київ, треба з Красного виїхати на маршрутці о 7=15. Надворі мінус два, сніг рипить під ногами, і ще темно. Ось нарешті я в хитливому автобусі, а навколо відлітають засніжені поля і тихі дерева. На станції метро ВИДУБИЧІ багато людей. Це ж субота, чого це їх так багато? Нічого, постою, думаю собі, проштовхуючись у вагон. На ЗОЛОТИХ ВОРОТАХ переходжу на станцію ТЕАТРАЛЬНА, бо мені треба червона лінія. На станції ХРЕЩАТИК чимало людей вийшло і я вже сиджу і роздивляюся. Чого це так багато у вагоні чоловіків і все молоді? Трохи далі стоять четверо вояків в уніформі. На них салатові жилети, а на спинах написано НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ. Прислухаюся: розмовляють українською. Хлопці-велетні, бо зростом за 180 см. І я пригадую, що це ж сьогодні 15 грудня і у Києві буде Об’єднавчий собор, який має утворити Помісну православну церкву із УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ.
На станції ДНІПРО двоє нацгвардійців вийшли на перон. Гримотить поїзд далі по мосту. За вікнами темні води Дніпра. На ЛІВОБЕРЕЖНІЙ вийшли ще двоє нацгвардійців. Це щоб у Києві цієї суботи було безпечно – непомітна робота влади. Виходжу на ЧЕРНІГІВСЬКІЙ. Надворі знайомий базарчик. Оригінальна вивіска «Кафе СЬОРБ».

      Книжкова палата 
Скільки там цієї дороги, перекладаю з руки в руку важкеньку сумку. Ось і знайома будівля КНИЖКОВОЇ ПАЛАТИ, здалеку багатоповерхова споруда ніби й без вікон: тут на стелажах зберігаються всі книжки України. 

Ось і вивіска 

Вахтер, побачивши мою вишиванку, підказує: вам на третій поверх. Ще тільки 9=30, а вже є люди і на столах у сінях перед актовим залом розкладають книги та інше. Ось знайомі мені пані Олена із сином Костею, вітаюся з ними. Обіймаюся із Анатолієм Кондратьєвим 

Та іншими товаришами 


Костя недавно повернувся з Донбасу, де воював два роки медиком. Розказує дивні речі про добробат «Айдар», де служать контрактниками хлопці переважно з окупованих земель і майже всі вони російськомовні. Даю йому номер свого телефону. А це хто? 

По центру цілитель Віктор Бабій, а праворуч відомий травознай Просяник.


Ось знайома щира українка Лада. 

Обіймаюся і з нею 7 секунд, як і з Віктором Бабієм – він підказує, що обійматися треба у спокої і не метушитися. Помічаю, як за два роки усім нам додалося сивини. Підходжу до поважної чорнобрової пані – це Ольга. 

Вона травознай і цілителька, а сама родом із Донецька. Обіймаємося ніби давно знайомі.
Ось стіл із рушниками, а скраєчку притулилися вироби з дерева. 

Вибираю і купую собі таку ніби кописточку – прообраз української ложки – буде на згадку про конференцію. Купую також диск «Думи мої, думи мої». 

Заходжу в зал – тут до 150 місць. Кондратьєв допомагає мені розкладати яблука гіркою на столі президії. Я йому та дружині Ніні даю по яблуку. А потім роздаю усі привезені яблука. Усміхаються й дякують. Обіймаюся з товаришем Петром і його донькою Оленою. Допомагаю поставити коло столу на сцені напис БУТТЯ УКРАЇНЦІВ. 

За столом схилився Віталій Опанащук, а над ним наш першодрукар ФедорОвич.

      Козацька побуда 
На сцені нас десятеро в колі. Обіймаємо один одного за плечі, готуємося заспівати КОЗАЦЬКУ ПОБУДУ. На Січі з неї козаки розпочинали кожен свій ранок. І ось у залі могутньо загуло: Гой, єси білий світе азмь єсть! Світ!..
Бачу, що зал заповнений за половину. Нічого, візьмемо своє якістю… Потім відбувся обряд очищення України від всілякої скверни. Він завершився під голос сопілки (Тарас Силенко) і ця погань в нашій уяві покидала межі України. Яка дієвість цих обрядів? Виходить, що це можна поміряти кількісно. Це роз’яснює Петро Матвієнко і Анатолій Кондратьєв. І я погоджуюся з ними, що з 2010 року, коли ми почали регулярно проводити обряди очищення України, особливо після обряду на горі Тотосі у 2012 році, коли скрізь була посуха, а нашу землю вона оминула. Ви ж подивіться, вже шість років Україна має небувалі врожаї зернових і це більше 60 мільйонів тон щорічно!

       Дещо з виступів 
З президії Віталій Опанащук пояснює, що тема конференції: «За кацапською хуцпою істини не видно». Ага, це ж я тут придбав його книжечку з такою ж назвою. 

До трибуни підходить Людмила Смолякова – Народна майстриня України, вона займається археологічною реконструкцією. Відновлює відкопані горщики, вівтарі і навіть стульчаки в сучасних копіях. Каже, що поринула у Трипільську культуру. Я й не знав, що ще у 2009 році біля села Небилівка на Кіровоградщині був розкопаний двоповерховий храм із площею до 1300 метрів квадратних. Його вік 7 тисяч років. Археологи із Англії і Німеччини дивувалися, побачивши це. Ліворуч на стіні висить полотнище, виготовлене майстринею 

Віталій Опанащук починає з того, що давні українці були дітьми природи і не могли брехати, навіть собі. Теперішні українці знаходяться у стані перенапруження і збудженості і це відбувається завдяки московській хуцпі, яка є нахабною брехнею. Потім розповідає нам про битву, яка відбулася у липні 1711 року коло річки Прут і міста Бендери у Молдові, яка підлягала тоді Туреччині. Проти московського війська стояли війська турків, татар, шведів на чолі із Карлом Дванадцятим і українських козаків на чолі з гетьманом Пилипом Орликом. У тій битві московити втратили половину свого війська, а це десятки тисяч вояків. 440 турецьких гармат за півтори години безперервного обстрілу розколошматили московський табір. Петро Перший метався по табору мов навіжений, хотів утекти, але не було куди. Московити не могли навіть підійти до Пруту води попити, бо козаки тоді посікли б їх на капусту. Капітуляцію московського війська підписали цар Петро і Візир Балтаджі. Москва визнала себе улусом Золотої Орди і васалом Кримського ханства. Щорічно вона платила татарам 40 тисяч дукатів данини. Це була відплата московитам за Полтавську битву. Всі московські царі згодом все робили, шоб знищити навіть згадку про ту поразку, перекопали Бахчисарай у Криму, щоб знайти один з трьох примірників Акту про капітуляцію. Не знайшли. А певно турки бережуть цей документ, щоб явити його світу у певний час.
Потім нас розважав співами дитячий ансамбль МЕДУНИЦЯ під керівництвом Ніни Левицької.  

Вони співали колядки і тепер вже відому пісню СХОВАЛОСЬ СОНЦЕ ЗА ГОРОЮ. Десятеро діток отримали подарунки із рук Анатолія Кондратьєва.
Ось надали слово Олександру Завальдію – незалежному досліднику релігій. Він підвів нас до висновку, що треба будувати українську культуру відкритого типу і пропонувати щось своє і корисне для людства.


Доповідь доктора філософії Кондратьєва називається «Про минувшину і сучасність». Він проказує відомий вислів Наполеона, що історія є брехнею, з якою всі погодилися. Він каже, що колись українці були язами, а країна називалася Ятвою, мешканці її були ятвягами. Каже, що не київський князь Юрій Довгорукий заснував Москву, а каган Хозарського каганату по імені Мосха. Кондратьєв звернув нашу увагу на де, що  скіфські баби (статуї) притискають до себе книгу. 

Отже і скіфи, і венеди були книжниками. Раніше від Кирила і Мефодія в Києві вже були книги, написані літерами (790 р. н.д.). 


На трибуні Віктор Бабій – відомий лікар і цілитель. Його доповідь називається «Про родовий і сімейний сепаратизм». Каже, що російська мова штучно створена, а це означає, що мислення москвинів йде у відриві від реальності. Їхнє суспільство століттями просіювалося крізь сито з низькими моральними цінностями. Десять років не вистачило, щоб просіяти крізь це сито і всіх українців. У нас в Україні при владі діти тих, хто пройшов крізь це сито, а поза ним залишилося 2% нескорених, які й були на Майданах.
Щоб розібратися в проблемах людини, треба умовно розділити тіло і душу. У тіла (розуму) нема ні минулого, ні майбутнього. У душі і тіла різні завдання на Землі. Тіло приходить, щоб жити у радості і задоволенні, а душа приходить, щоб отримати досвід на Землі. Бабій вважає, що в кожному з нас закладені програми від злочинця до святого. І ці програми активуються ЗМІ. Каже, що лікування сотень людей дозволили йому збагнути, що в родинах панує образа, яка переходить у гнів до батька-матері, у ненависть до брата-сестри. За цим усім ідуть страхи, які є основою всіх хвороб.
Щоб оздоровити людей, треба змінити їхній світогляд. Треба, щоб вони мали віру, основану на щирості, відкритості, правді і любові. Змінити світогляд у дорослих надзвичайно важко. Одна пацієнтка призналася Бабію, що не може жити по правді більше трьох місяців. Отже треба звернути увагу на наших дітей і онуків та змінювати їхню свідомість. І це вже робиться! Доповідач говорить, що вже є школа по перековці дитячих душ, щоб вони жили щирими. Це «Лісова школа», якою керує Сергій Леонідович Шкуренко. У залі підводиться високий шляхетний чоловік і ми йому аплодуємо. Ось його телефон: 050-779-27-04. У фейсбуці діє семінар самого Бабія і називається вона «Щасливе життя».
Перед оголошенням наступного виступу головуючий на конференції Віталій Опанащук розказує про нашу мову. Каже, що був такий мовознавець Олександр Потебня, який став академіком ще за царя. Так от він захищав свою докторську дисертацію у Берліні, куди з’їхалися всі визначні вчені з усього світу. На захисті дисертації українець Потебня доказав, що українська мова має витоки із глибини сорока тисяч років. Там майбутній академік доказав, що на українській мові основані всі мови індо-європейської групи. І ті його докази ніхто із опонентів не спростував.

Тарас Силенко – відомий кобзар розповідає нам про пісні, перебрехані москвинами і показує про це книжечку свого авторства. Багато мелодій вони украли в українців. Ось вам приклади. Хто старший, той колись співав, як і я, бойову більшовицьку пісню «Па далінам і па взгорьям шла дівізія впєрьод». Пригадуєте її мелодію? А тепер проспівайте відому українську пісню «Розпрягайте, хлопці, коней та й лягайте спочивать…». Однакові мелодії!
Другий приклад: у москвинім є пісня, яку й українці люблять співати, і там є слова: «На ньом защітна гімнастьорка…». Так мелодію до неї украли з українського романсу: «В моїм саду є айстри білі…». Третій приклад: москвини мають застольну пісню «Как радная міня мать праважала…». Так от мелодію до цієї пісні вони украли із української жартівливої пісні «Про комарика» Пригадайте слова: «Як упав же той комар на помості – поламав, потрощив ребра й кості». Четвертий приклад. Москвини називають цю пісню народною: «Вийду я на уліцу, гляну на сєло – девкі гуляют і мне весело…». Так от мелодію до неї наші запеклі сусіди стирили із української весільної пісні: «Вже б я була їхала, вже б я була йшла, та своїй матусі дякувала…».
Що ж, минуть роки, наша держава зміцніє і ми докажемо всьому світу, що москвини украли були у нас не лише землі, а й історію і навіть пісні+.

       Пообідали 
В залі оголосили перерву. Люди їли яблука і те, що взяли з дому на обід. І я розгорнув на колінах краснянське. Люди тихенько обговорювали недавно почуте. Обідали. Аж тут до мікрофона вийшов відомий співак Б. Дощ. Він своїм чудовим баритоном заспівав під гітару кілька пісень. Мене вразила пісня «Іди, сину, пріч од мене…». Ось слова:
Іди, сину, пріч од мене,
Ой, не хочу, рідна нене,
Пріч од мене, неслухняне,
Нехай тебе Орда тягне,
Нехай тебе Орда тягне.

Мене, мамо, Орда знає,
В чистім полі об'їжджає,
Дуже добре Орда знає,
В чистім полі об'їжджає,
В чистім полі об'їжджає.

Іди, сину, пріч од мене,
Ой, не хочу, рідна нене,
Пріч од мене, неслухняне,
Нехай тебе шляхта тягне,
Нехай тебе шляхта тягне.

Мене, мамо, шляхта знає:
Пивом-медом напуває,
Дуже добре шляхта знає,
Пивом-медом напуває,
Пивом-медом напуває.

Іди, сину, пріч од мене,
Ой, не хочу, рідна нене,
Пріч од мене, неслухняне,
Нехай тебе москаль тягне,
Нехай тебе москаль тягне.

Мене, мамо, москаль знає:
Биту пику одвертає,
Дуже добре москаль знає,
Биту пику одвертає,
Биту пику одвертає.

Іди, сину, пріч од мене,
Ой, не хочу, рідна нене,
Пріч од мене, неслухняне,
Нехай тебе турок тягне,
Нехай тебе турок тягне.

Мене, мамо, турок знає:
Сріблом-златом наділяє.
Дуже добре турок знає,
Сріблом-златом наділяє,
Сріблом-златом наділяє.

Та вже ж піду щось робити,
На лиманах буду жити,
По звичаю буду жити: |
Сіль по-старому возити, |
Та й на щуку ніж гострити. | (2)

Вернись, сину, додомоньку:
Вмию твою голівоньку,
Мене, мамо, дощі вмиють, |
Буйні вітри чуб обвіють, |
А розчесуть густі терни. | (2)

(Слово ТЯГНЕ слід розуміти, як ВІЗЬМЕ).

У цій пісні розкривається трагедія родинних відносин в українців і я пригадав слова Віктора Бабія про сімейний сепаратизм-тероризм. Потім ще співали Богдан Дощ і Тарас Силенко дуетом. Читав вірші Михайло Орлюк, якому ми тепло дякували. Завершив він декламацію віршом Володимира Сосюри «Любіть Україну». Аж ось коло мікрофону моя «хрещениця» Люба Редько. 

Як вона виросла за два роки: має 12 років і тепер шестикласниця. Вона під наші оплески співає дві пісні. А в залі її мати Олена – теж щира українка. 


Завершує конференцію головуючий закликом готуватися до наступної конференції, яка буде на Великдень 2019 р. Метою її є формування ЕГРЕГОРУ УКРАЇНИ.

Виходячи з залу, вже в сінях зліва мене хтось гукає. Ага, та це ж Сергій Біленький — видавець журналу УКРАЇНСЬКА РОДИНА. Дарує мені журнал  


      Додому

Я йду вже додому засніженим Києвом і мені гарно на душі. 

Бачу, що в метро знову більше жіночого роду. В Києві спокійно. І я собі думаю, а що там ухвалили в Софійському соборі?
Мабуть, таки об’єдналися…

 Хай же буде! 

+7
234
RSS
11:25 (відредаговано)
+5
Виконую обіцяне декому і публікую допис про недавню конференцію БУТТЯ УКРАЇНЦІВ, яка відбулася 15 грудня 2018 року в суботу у Києві. Бути серед своїх хоч кілька годин — це таке благо…
Агааа! От ти куди пропадав, виявляється… _чудово
А я думав, ти відсипаєшся після весінньо-літньо-осінніх сільгоспробіт!.. _соромлюсь
12:15
+4
а над ним наш першодрукар Федоров.

«Федоровим» його московити перехрестили. Насправді він ФедорОвич.
12:28
+5
Потім розповідає нам про битву, яка відбулася у липні 1711 року коло річки Прут і міста Бендери у Молдові, яка підлягала тоді Туреччині.

Оооо, то далеко не все, що можна розповісти про ту битву!.. Найцікавіші, мабуть, два моменти:
1. Московити взяли з собою в похід не тільки почет, але й своїх жінок! Зокрема, цар Петро І взяв царицю Катерину І. саме вона ініціювала збирання серед оточених коштовностей, якими московити відкупилися від турків.
2. За Прутським договором, московити зобов'язувалися полишити Гетьманщину «з усіма її межами». І цю умову договору вони… успішно не виконали.
А загалом, після настільки ганебної поразки Петра І варто було б судити за кретинізм, а не називати «Великим».
_бомба
Принаймні якби військами московитів командував не сам цар — воєводу б стовідсотково засудили і щонайменше б відтяли голову за дурість.
12:46
+2
Бабій вважає, що в кожному з нас закладені програми від злочинця до святого. І ці програми активуються ЗМІ.

_здивований
Та ну?! Родоначальником журналістики вважається венеціанець П'єтро Аретіно (1492-1556). Отже, епоха мас-медіа — це років 450-500. А до того як активувалися ці програми?! А що відбувається з тими, хто зараз не користується мас-медіа???
19:34
+4
Наскільки я зрозуміла, ці програми можуть активуватися будь-якою взаємодією між людьми, але найчастіше їх активують саме ЗМІ — через свою агресивність
04:33
+3
Дякую тобі, Олю, за розуміння!
12:55
+3
Хто старший, той колись співав, як і я, бойову більшовицьку пісню «Па далінам і па взгорьям шла дівізія впєрьод». Пригадуєте її мелодію? А тепер проспівайте відому українську пісню «Розпрягайте, хлопці, коней та й лягайте спочивать…». Однакові мелодії!

О! Нарешті хоч хтось це помітив.
_сміюсь
Але найкраще над цим постібався, мабуть, Леонід Биков у к/ф "Ати-бати, йшли солдати":

13:00
+4
Другий приклад: у москвинім є пісня, яку й українці люблять співати, і там є слова: «На ньом защітна гімнастьорка…». Так мелодію до неї украли з українського романсу: «В моїм саду є айстри білі…». Третій приклад: москвини мають застольну пісню «Как радная міня мать праважала…». Так от мелодію до цієї пісні вони украли із української жартівливої пісні «Про комарика» Пригадайте слова: «Як упав же той комар на помості – поламав, потрощив ребра й кості». Четвертий приклад. Москвини називають цю пісню народною: «Вийду я на уліцу, гляну на сєло – девкі гуляют і мне весело…». Так от мелодію до неї наші запеклі сусіди стирили із української весільної пісні: «Вже б я була їхала, вже б я була йшла, та своїй матусі дякувала…».

Оооо, це вже давно в Інтернеті виставили:


Тут вже не про сам факт повідомляти треба, а думати, що із цим робити… _соромлюсь
13:07
+3
Метою її є формування ЕГРЕГОРУ УКРАЇНИ.

_здивований
1. Еґреґор України давно сформований — отож навіщо робити… вже зроблене?!
_шкодую
2. Зважаючи на написане в статті "Про еґреґори, ритуали, магію, духовність та творення", мабуть, треба подумати, наскільки, загалом, актуальною може бути таке завдання.
13:16
+4
Друже, егрегор не є щось незмінне. Тому й егрегор України ПОСТІЙНО формується.
13:23
+4
Ой, скільки тут нового для мене! Дякую!
13:36
+2
До речі, цього року з'явилося продовження теми «москальського пісенного плагіату»:

14:35
+6
Коли Бабій сказав, що одна жінка не може жити без брехні більше 3 місяців, то в залі засміялися. І я тепер розумію чому. Людина постійно бреше і насамперед сама собі. А От ви Спробуйте прожити хоч день без жодної брехні.
На цю тему є дуже смішна комедія з Джимом Кері «Liar Liar» («Брехун, брехун»). Не знаю, бачив ти її чи ні, але ось трейлер:


Наш «95 квартал» кілька років тому зробив на цю тему пародію, що показує ситуацію, якби російське ТБ показувало правду:

Але якщо серйозно, то тут постає питання: а що вважати правдивістю?! Бо людина часто бачить і чує те, що хоче бачити і чути, а не те, що є насправді… тому людина може щиро вважати, ніби говорить правду — і при цьому брехати. Ось приклад того, наскільки неадекватно люди можуть сприймати дійсність:


А це ж не прості люди з вулиці, а майбутні криміналісти! У них пам'ять має бути чіпкою…
19:03
+4
Вперше побачив. Оце так контрпропаганда!
Нічого… Головне — побачив. _цікаво
13:08
+2
Дякую за 95, так сміялася!
16:58
+5
Дуже цікаво мій друже!
Живі картини і прекрасний опис.
мені цікаво читати про битву, яка відбулася у ліпні 1711.
Після твоєї статті і моєю роботою над книгою пана Олександра Палий мені стало цікавіше.
Я десь читав раніше про цю битву з боку турків. Пошлю питання одному моєму викладачеві по історій Османської імперії в Тріполі. У нього пропуск в османський архів в Стамбулі… Подивлюсь, що скаже про османському екземплярі Акту про капітуляцію.
13:08
+2
Було б цікаво взнати
19:16
+3
Ой, Імаде, це було б надзвичайно актуально знайти з твоєю допомогою той АКТ КАПІТУЛЯЦІЇ!!!
19:41
+4
Гарний вийшов допис _посміхаюсь Настільки живий, що ніби сама в усі ті події занурилась!
Було дуже цікаво читати про українську мову як основу всіх інших індоєвропейських, а москалі у пісні — це просто щось _сміюсь
20:46
+5
Дуже цікаво і повчально пишите пане Анатолію! Ваша розповідь приємно затягує, і хочеться читати більше, і більше. і нажаль розумію наскільки мало ми знаємо нашу історію. Ще раз дякую, було цікаво читати!
Чудова стаття.Жива, образна. яскрава. Пишіть більше, пане Анатолію, вас цікаво читати.
04:29
+4
Дякую вам, Олю, Василю і Дзвінко за ваші коментарі. Ваше добре слово прямо окрилює. Тому й вас попрошу писати дописи про реальне життя, про якісь події з вашою участю. Тимур іноді описує свої подорожі і я зачитуюся тими дописами — такі вони гарні. От Дзвінка їздила-подорожувала по Карпатах і як це було?
06:23
+3
Гарно розсказали.Дякую.Все дуже цікаво.Але ж як Ви ото ціле відро таких прегарних яблук дотаскали? Яблука на фотці суперові!!! _чудово
Ну-у-у, як, як… Мабуть що в наплечник! _не_знаю
09:30
+4
Ой, Таню, доніс! Те, що робиться з радістю, дається легко. Я на конференції завжди щось привожу: то ліщину, то ягоди глоду або сливи. Ось сьогодні поїдемо в Київ до дочки, то теж прихопимо з відро яблук. Якби ви жили ближче, то й вам би передали…
13:11
+4
Дякую за гарну статтю!
Побільше б українців взнавало та долучалося б до Конференції Буття!
16:45
+3
Дякую за таку гарну статтю. Скільки знайомих облич! Колись і я була на ладуванні на Чернігівщині. Там ми очищали разом води України. Пригадую Бабія і Просяника.
02:13
+3
Мої вітання

Випадкові Дописи