Що таке справжні традиційні цінності і чому їх варто віднайти у 2019-му

Ви напевно не раз чули словосполучення «традиційні цінності». Ліберали лякають ним своїх однодумців, консерватори захлинаються слиною від радості, коли чують ці 2 магічних слова. Спробуємо абстрагуватися від тих та інших і поглянути тверезо на те, що насправді стало традиційним вже давно — і що українські високопосадовці-віряни воліють не помічати.
Привид бродить по країні, привид неомарксизму (насправді ні)
«Неомарксизм або подорож у безодню» — ні, це не пропагандистська брошура чергового гуртка для спортивних молодиків, які вважають себе єдино правильними носіями правих ідей. Це назва опусу секретаря Ради Національної безпеки та оборони України, що покликана стояти на сторожі дотримання законності, Конституції України та прав і свобод громадян (особливо — у час воєнного стану). Українського високопосадовця — як і сотні тисяч малоосвічених виборців — лякає Стамбульська конвенція. У ній він бачить загрозу для репродуктивних функцій української нації, дискредитацію священної книги однієї з конфесій і ще багато інших жахів, яких — на його думку — варто боятися справжнім християнам.
Привид геїв, які захоплюють усіх у рабство та руйнують сім’ї і відбирають дітей на донорство органів — стара як світ жахалка із телевізора. Але не з нашого — із російського телевізора. Саме там тріада «православіє-самодєржавіє-духовность» була проголошена ще 104 роки тому царем, що не особливо жалував Україну — а тепер реінкарнована диктатором, котрий Україну взагалі вважає «помилкою історії». Та чому цей привид бродить Facebook-сторінками українських високопосадовців у робочий час? А тим більше — колишніх членів комсомолу чи компартії УРСР?
Ректорка одного зі столичних вишів, яка є дотичною до чинного секретаря РНБО за безпосередньою родинною лінією, не так давно проголошувала подібні тези у стінах свого університету — і якщо в країнах із куди консервативнішими поглядами її би вже було звільнено, то в Україні можна продовжувати працювати так, ніби нічого не сталося. Можна, наприклад, порушувати Конституцію в частині, в якій сказано, що «Україна — унітарна світська держава» — і при цьому обіймати високу державну посаду, яка недоторканність цієї Конституції і цієї норми власне і гарантує.
Можна, наприклад, почути напередодні, як Президент України та Головнокомандуючий, який є чільним над РНБО, закликає підтримати у парламенті Стамбульську конвенцію й усунути раз і назавжди дискримінацію жінок у питаннях працевлаштування, відпусток та призначень — і швидко написати колонку про те, як кляті геї та трансгендери, підступно прикриваючись тими жінками, скоро зовсім зруйнують українську економіку та державність. Можна. Бувають же подібні прикрі збіги.
Можна навіть користуватися при цьому пристроями та сервісами, до створення та розвитку яких були причетні відкриті геї — і при цьому не відчувати дисонансу, що декларовані тобою печерні погляди ти викладаєш за допомогою зовсім не друкарської машинки та телеграфу, а ноутбуку, айфона та Facebook. Адже що тільки не зробиш заради захисту традиційних цінностей. От тільки із формулюваннями подібні пані та панове помиляються.
Що таке традиційні цінності
Європа, яку вже 4 роки ми наводимо одне одному як приклад якості доріг, відсутності корупції (або швидкого та незворотного покарання для корупціонерів), якості медицини, страхування, поліції, дотримання прав та свобод, захисту журналістів та меншин, — це Європа, що стала продуктом Реформації та протестантської етики. Це — Європа, в якій для сучасності взято тези про неприпустимість обманювати, красти, порушувати соціальний договір та зазіхати на чуже життя (але щось нічого не знаходимо в тих тезах про ліжко). Це — 10 тез Лютера, прибиті на ворота печерного консерватизму, помножені на технологічний поступ сучасності та її реалії, а не волога мрія проповідників без ряс. Традиційним там став не інтерес до того, хто й з ким спить — а дещо інше.
Зазвичай поборники «традиційних цінностей» хочуть уклад життя із книги «Домострой», жінку біля печі, смачного борщу, великого хреста на стіні та права нищити «неправильних» співгромадян (морально чи фізично — тут уже кожен мріє у міру власної фантазії). От тільки з цінностями — тим більше традиційними для родини європейських народів, куди ми небезпідставно вже 4 роки себе відносимо — їхня «традиція» не має нічого спільного.
Традиційна для європейців цінність — це освіта, за якість якої не соромно, яку визнають держави-сусіди і яка дає можливість тобі влаштуватися за фахом і працювати із гідною оплатою. Традиційна цінність — це медицина, коли ти не боїшся йти на лікування чи обстеження до державної клініки і не думаєш при цьому, чи не занесуть тобі гепатит C під банальними крапельницями. Традиційні цінності у країнах, де кальвінізм (одна з найсуворіших гілок протестантизму) колись був вкрай популярним — це можливість бути підприємцем без необхідності постійно чекати на візит здирників із різноманітних державних інспекцій чи подумувати над зміною «даху», який може захистити від цих візитів. І головне: традиційна цінність — це свобода віросповідання (або його відсутності як такого), де державний чиновник навіть не подумає у робочий час на верифікованій сторінці у Facebook пропагувати окремі релігійні течії чи погляди, виправдовуючи це «захистом нації».
Держсекретар РНБО має рацію: нам потрібні традиційні цінності. Традиційні цінності європейців, які передбачають не давати і не вимагати хабарів, не зазіхати на чужу власність (хоча би з остраху, що власник цієї власності може в тобі зробити пару дірок за допомогою законної зареєстрованої зброї в порядку самооборони). Не паркуватися на газонах та тротуарах — бо завтра водій та піщохід можуть помінятися місцями. Цінності, які перебачають повагу до життя, ідентичності та недотокранності прав громадян. Цінності, за якими сплачувати податки — це норма. А ще нормою є контролювати, чи не йдуть ці податки на маєтки для заможних чиновників чи дотації для компаній, наближених до чинних високопосадовців. Де релігійні громади не нав’язують свою точку зору людям, які до них не входять. Де сусіда не турбує, що коїться у чужому ліжку. Де тілесні покарання для дітей — це дикунство і стаття Карного кодексу (навіть якщо це покарання від батьків), а сексуальні фантазії в тому ж таки чужому ліжку дикунством не є (а не навпаки).
Нам дуже потрібні традиційні цінності інноваторів та підприємців, винахідників та візіонерів, які свого часу витягли Європу із доби Темних віків до епохи Відродження. Нам потрібні цінності митців та науковців, яких віряни та клірики спалювали на багатті — а нині за їхніми принципами та творіннями живе уся сучасна людська цивілізація.
Нам потрібні традиційні цінності людей, яким небайдужа оборона країни та підтримка волонтерського руху — а не переслідування інакшості, поки корупціонери в костюмах чиновників проповідують світле майбутнє, за кожної нагоди витягуючи на світло гасла про націю-мову-віру-ідентичність-церкву-священну книжку.
Нам потрібні цінності, за якими люди, звільнені за корупцію, не мають шансу поновитися на посаді через найгуманніший у світі український суд — і прийти до свого кабінету, ніби нічого й не трапилося. Нам потрібні цінності, за якими неможливими є трагічні напади на журналістів чи громадських розслідувачів.
Нам потрібні цінності, за якими не стоять інтереси вузьких груп, які декларують себе «найлуччішими» в боротьбі за «трудовий народ» — і які не будуть вибуховою сумішшю популізму, лівих ідей та нездійсненних обіцянок. Бо зрештою, навіть улюблений релігійний персонаж однієї книжки з храму в першу чергу вигнав не геїв, а торговців ідеями та крамом. Україні вкрай потрібні традиційні цінності цивілізованих освічених людей. Бажаю усім нам їх віднайти та усіляко плекати у 2019-му.
Автор — Олександр Мельник
На публікації Олександра Турчинова стоїть позначка:
11 грудня [2018] о 18:54
Наскільки я розумі, робочий час у вівторок, 11.12.2018 закінчився о 18:00…
Ага, канешна…
Це, швидше, про США.
Та й загалом, мені так здається, автор статті явно не помічає, що в Європі в ХХ столітті спалахнули дві (!!!) Світові війни. І принаймні ІІ Світова війна були виграна тією стороною, за яку вписалися США. І зараз Європа нічого не може зробити з потоками біженців-мігрантів, які вчиняють гембель в країнах, що їх прийняли. А президент США Трамп з мексиканськими мігрантами взяв та й зробив! І Німеччина зараз успішно продається Росії, Франція має якусь «муторну» позицію — а США нагинає і Росію, і Китай, і КНДР…
Отож помилка автора полягає в приписуванні європейцям — американської ціннісної практики. Себто, не те щоб "європейські цінності" відрізнялися від «американських»: це спільні цінності Західної цивілізації. Однак практика реалізації західних цінностей в Європі та США різняться — цього розуміння авторові матеріалу бракує…
Отже, з Європою не все настільки гладко, як здається авторові статті. В тому-то і є перевага сучасної України, що ми можемо «з нуля» побудувати нове суспільство, позбавлене деяких помилок сучасної Європейської цивілізації — поза сумнівом, великої… але не в усьому досконалої.
Те, що Європа сама по-трохи відходить від власних цінностей, не означає, що ці цінності є погані.
Геїв в Храмі не було й бути не могло, бо з геями тоді поводилися крутіше — забивали камінням на смерть:
Отож, звісно, у давніх євреїв не знайшлося в потрібний момент свого Гая Юлія Цезаря — тому Тит Флавій Веспасіан і виграв у них війну та зруйнував Храм. Та й з інформаційними технологіями у давніх євреїв було слабко — бо свого Алана Тюрінга у них теж бути не могло…
Не тільки. Перший розділ «Привид бродить по країні, привид неомарксизму (насправді ні)» займає обсяг 2734 знаків з пробілами, загальний обсяг статті — 7677 знаків з пробілами.
(2734/7677)х100=35,9%
Отже, трохи більше 1/3 статті — це наїзд на секретаря РНБОУ Олександра Турчинова з родичами включно.
В «Енциклопедії методів пропаганди» (частина 10) в самому охвісті розбираються такі методи, як "Отруйний сендвіч"/"Цукровий сендвіч". Основа цього маніпулятивного прийому така:
В даному разі, це точно «сендвіч», але ні «отруйний», ані «цукровий».
«Сендвіч» тому, що текст чітко структурований: після «тонкої» врізки про «ліберальні цінності» йде компактна 1/3 наїзду на секретаря РНБОУ. Ми живемо в час гібридної «хитрої» війни, друже. Більш того, є ризик переходу її в «гарячу» звичайну війну саме зараз… А «Кривавий Пастор» відповідає за озброювання ВСУ, частково за вироблення стратегії і т.ін. Я розумію, що він не святий… Але наскільки доречно наїжджати на нього саме зараз?!
Отож, мені так здається, авторові статті дуже хотілося наїхати на Олександра Турчинова — але ж момент не підходящий!.. Тому він замаскував свій наїзд «сендвічем»… Або, зважаючи на «пасторство» цього державного діяча — "облаткою", в якій йдеться про права геїв на створення сім'ї. Як вивів для себе за правило Штірліц, «важливо вміти увійти в бесіду, але ще важливіше вміти вийти з неї — запам'ятовують початок і, особливо, кінець бесіди». Отже, «облатка» про сім'ї геїв відволіче увагу читачів, і вони «проковтнуть» наїзд на секретаря РНБОУ як щось само собою зрозуміле. Ти, друже мій Анатолію, так і зробив…
«Котлетка» тут — наїзд на Турчинова, інші елементи «сендвічу» виконують маскувальну функцію.
А у мене ж освіта вища технічна — навіть не гуманітарна. А про журналістику і близько не йдеться…
Отже, довелось мені купувати і читати праці Кара-Мурзи-старшого, Георгія Почепцова та ін. Тоді ж я знайшов сайт «Пси-фактор», на ньому проштудіював "Енциклопедію методів пропаганди". А от цей матеріал Почепцова я колись читав в папері…
Ось звідки мої знання в царині маніпуляції свідомістю! Плюс практичний досвід роботи в українській журналістиці.
До речі, ось тобі стаття про довге волосся у чоловіків:
Що означають довге волосся у чоловіків, довгі чоловічі зачіски
Одна цитата звідти:
Отже, як бачиш, у чоловіків теж може бути довге волосся. Ще й як може!
В чому проблема?!
Мабуть, лише в тому, що:
— в умовах війни воші можуть стати справжнім бичем армії — а воші «полюбляють» саме довге волосся;
— під час бійки супротивник може схопити тебе за довге волосся, «хвостик», косу та ін.
Саме з цих міркувань багато чоловіків віддають перевагу коротким стрижкам + голять бороди — щоб їх не «діставали» воші або щоб супротивник під час бійки не мав, за що тебе вхопити.
У жінок таких проблем нема, отож і відпускають довге волосся. А яким жінкам не подобається ходити з «гривою» — ті стрижуться коротко.
1. часу останнього походу до перукаря;
2. початкової (після останнього підстригання) довжини волосся.
В залежності від того, як ці фактори комбінуються, і маємо довжину волосся у кожного з нас на поточний момент.
Я востаннє підстригався перед Львівським книжковим ярмарком — десь в середині вересня. Тепер я стригтимусь, мабуть, десь в квітні — а за ці «холодні» місяці я заростаю просто жахливо! На літо стрижуся коротко — щоб голова «дихала».
Олена підстригається частіше, бо жінки за собою стежать прискіпливіше. Зараз у неї волосся трохи довше, але в січні я її точно наздожену, а потім пережену.
Наприклад, от на цій фотографії у мене волосся довше, ніж зараз у Олени:
Така собі «шевелюра вільного художника»…
Мамі це не подобається, однак це прекрасно спрацьовує в плані коду «свій — чужий»: щоб «чужі» не займали, а «свої» не оминали…
UPD. А ось поглянь, які шикарні коси заплітали чоловікам в Маньчжурії (сучасний Китай) на початку ХХ століття:
Отож від традицій та модних віянь і справді багато що залежить…
Є така теорія, що людське тіло випромінює енергію переважно через певні точки — і це:
— п'ятки;
— долоні;
— голова.
Тому один з різновидів йогівської пози «лотос» — зі зведеними разом долонями:
Так перекривається (замикається на себе) один з каналів випромінювання енергії, а тому якщо людина стискає долоні разом, то тим самим сприяє накопиченню енергії в тілі. Те саме роблять зазвичай під час молитви:
— перекривають канал витоку енергії з тіла.
А отак йоги перекривають канал витоку енергії через п'ятки:
Є така йогівська поза, коли і долоні, і п'ятки попарно стискаються разом — це найпотужніший спосіб накопичення енергії в тілі. Просто я не знайшов картинку…
А отак потік енергії спрямовується на сердечну чакру:
Але нас цікавить голова…
Жінка загалом вважається істотою енергонадлишковою (енергодонором), чоловік — енергодефіцитною (енергетичним акцептором або реципієнтом). Це загальне правило.
Отже, коли дівчина заплітає косу, то та відіграє роль антени-випромінювача, й дівчина «обдаровує» чистою дівочою енергією довколишній світ.
Заміжня жінка прикриває волосся, оскільки мусить витрачати енергію не на зовнішній світ, а на сім'ю.
Чоловік же стрижеться коротко, щоб зменшити розмір «антени-випромінювача». З тією ж метою чоловік покриває голову капелюхом або ж накидкою.
Десь так. І все було б добре, якби не…
1. Якби не звичка чоловіків носити коси, наприклад, в Китаї:
2. Або якби не знаменитий козацький чуб:
3. Або не «хвостик» волосся у монахів:
Розумієш? Якби все було б настільки просто, то всі чоловіки б, наприклад, виголювали на тім'ячку тонзури — і не було би проблем:
Але виголювати тонзуру — це звичка католицьких монахів. Саме католицьких!..
Або всі чоловіки носили б чуби чи коси.
Оскільки ж нема єдиного правила, то і вся теорія «регулювання витоків енергії через голову» розвалюється.
Отож я і не вважаю за потрібне говорити про неї…
Ні! Про Святослава і козаків писали, що чуб — це символ зв'язку з вищими силами. Так само сучасні кришнаїти залишають пасмо волосся на потилиці:
Коротше, «антена». Бо на голові є сьома чакра:
Отож до «сьомої чакри» й відрощується «антена»…
Але все одно це не пояснення! Бо у кришнаїтів та китайців «антена» відрощується на потилиці, у козаків — на тім'ячку. У турків, до речі, так само на тім'ячку…
Але євреї тім'я прикривають кіпою. А католицькі монахи вибривають і прикривають або теж шапочкою, або клобуком.
Американські ж індіанці-ірокези робили волосяну «антену», що охоплювала і тім'я, і потилицю!
Більш-менш однаково поводяться лише жінки: дівчата відпускають коси й не прикривають їх або прикривають зовсім трохи, заміжні жінки навпаки ретельно прикривають волосся.
Натомість чоловіки вчиняють дуже по-різному. А якби якесь пояснення було універсальним — всі б чоловіки по всій Землі робили б однаково, а не кожен по-своєму…
Вибач, це дурниці. Це справедливо для транссексуалів, як-от Кончіта Вурст:
Але якщо йдеться про гіпі — то вони просто позиціонувалися як «діти природи», тому й відпускали «ліс» на голові:
У художника ж буйна «грива» може бути ознакою нон-формалізму, бажання виокремитися з натовпу обивателів:
А про антену на голові я чула. Хоч і не вірю в таке просте пояснення. Мене більше цікавить, чому в процесі еволюції люди взагалі втратили шерстяний покрив, а мавпи — ні?
Водяну версію заперечують бобри, видри і вихухолі, які мають дуже цінне хутро.
Паразитарну — заперечила сама ведуча, коли поголила чоловічу руку. Піддослідний відразу втратив чутливість на поголеній ділянці. Для ловлі бліх чутливість потрібна.
Охолоджувальна — була б схожа на правду, як би не північні народи, які мають ще менше волосся на тілі, ніж середньо статистична людина.
Паразитарну версію ведуча не заперечила! Бо сказала, що наша «шерсть» насправді нікуди не поділася — просто ворсинки стали дуже тоненькими й непомітними. В іншому разі жінкам-модницям не довелося б голити ноги…
Охолоджувальна версія й мені також видається найбільш переконливою. А ще більше — сукупність паразитарна + охолоджувальна.
Що ж до північних народів, то біологічний вид homo sapiens сформувався десь в теплих (екваторіальних?) регіонах, а на північ переселився звідти вже в сформованому вигляді — як «ефективна охолоджувальна машина», закутана в звірині шкури.