Що робити, якщо вас не любили батьки

Нещодавно працювала з клієнткою, і там виникла тема неминучої схожості відносин в шлюбі з тими, що були в дитинстві з батьками. Клієнтка дуже здивувалася виявленій схожості. І довго мене запитувала — а чому так? Оскільки тема ця виникає практично в кожній першій клієнтській роботі, я вирішила, що це може бути цікаво широкому колу читачів. Ось вам мої міркування з цього приводу. Отже, що робити, якщо вас не любили батьки?..

Для маленької дитини її батьки або ті, хто виконує їхні функції, є зовнішнім світом, тим першим об'єктом поза межами своїх фізичних меж, з яким зустрічається дитина. І саме в стосунках з ними вона вибудовує свою взаємодію по осі «Я — світ».

Найважчі психічні порушення стаються, якщо новонароджене немовля не отримує любові й турботи матері або особи, яка її замінює.

Якщо дитину не беруть на руки, не притискають до себе, не дають теплі й ситні груди, не белькочуть розчулено різні там «мусі-пусі», дивлячись при цьому на малюка зі щасливою усмішкою, не цілують і не колисають (все це ми називаємо тактильним контактом) — дитина почувається непотрібною й кинутою і такою, що не являє ніякої цінності для світу. Вона страждає, і це страждання не дає її психіці формуватися так, як потрібно.

Ставлення матері до дитини в цей ранній період є критичним для формування її почуття базової безпеки (я не помру, про мене піклуються!) і базової цінності (мене люблять, я хороший!). Все це формується, як ви розумієте, на рівні нервової системи і фізіології, бо мозок ще не здатен «думати» і «розуміти».

Саме тому проблеми на цій стадії такі руйнівні для майбутньої особистості дитини. Тому що вони закладаються на рівні тіла, а не свідомості. На цій стадії вікового розвитку людина може стати психотиком, якщо її базові потреби фруструвати.

Почитайте про це в моїй рецензії на приголомшливий фільм «Щось не так з Кевіном», який блискуче ілюструє думку про важливість материнської любові в ранньому віці:

Проблеми в стосунках з батьками в більш пізньому віці вже не такі критичні для психіки дитини.

Ступінь їхнього впливу на її спосіб реагувати на світ залежатиме від багатьох факторів — інтенсивність, тривалість, наявність компенсації тощо. Тут вже психотичний шлях розвитку малоймовірний, тут невротики з'являються.

У кожної дитини є потреби бути любою, прийнятою, зрозумілою. А ще вона хоче задоволення своїх потреб, як біологічних, так і психологічних, причому одразу і сповна.

Задоволення біологічних потреб потрібне для виживання і підтримки здоров'я, з цим все зрозуміло.

А задоволення психологічних потреб необхідне для розвитку особистості дитини. Якщо вони не задовольняються, наприклад, якщо дитину не любили батьки, цей самий розвиток гальмується або йде нездоровим шляхом. І незадоволена потреба немовби «фіксується» в несвідомому і вимагає знов і знов свого задоволення.

Виростаючи, ми виходимо в світ зі своїми незавершеними гештальтами, різного ступеню незадоволеності й енергетичної зарядженості.

І, зустрічаючи безліч різних людей на своєму шляху, ми вибиратимемо саме тих, хто, як нам здається, зможе задовольнити ці наші незадоволені потреби.

І керуватимемося ми при цьому багато в чому фактором «впізнаваності» й «звичності». Тому що це безпечно.

Ось вам приклад, не конкретний, а швидше такий собі «збірний». У мене таких клієнток були десятки, якщо не сотні.

Так, тато був алкоголіком і агресором. Але дочка настільки пристосувалася з ним жити довгі роки і так натренувалася «кривому», але ефективному в її обставинах способу взаємодії з ним, що вибиратиме собі в партнери тільки таких самих.

З іншими вона просто не знає, як поводитися, це раз. Будувати з ними відносини — виходити із зони комфорту, а це непросто. Особливо, якщо рівень усвідомлення себе і своїх дій поки невисокий.

А номер два — це те, що вона емоційно на них відгукується, коли зустрічає. Бо там сидить дуже незадоволена потреба, щоб тато «не бив» і «не пив». Отож вона і впрягається в ці відносини знов і знов. Їй необхідно перемогти в цій невидимій оку боротьбі й зробити свого тата «хорошим». Тільки, не маючи вже важелів впливу на реального тата, вона переносить всю свою пристрасть і енергію на партнера-чоловіка.

Ці жінки невпинно шукають нові способи боротьби з алкоголізмом, кодують і підшивають своїх чоловіків, терплять все заради великої мети — щоб чоловік кинув пити.

Вони намагаються не «відсвічувати», щоб не нарватися, а коли все-таки дістають, виправдовують чоловіка і звинувачують себе, що, мовляв, сама спровокувала п'яного чоловіка на агресію.

При цьому, звісно, скаржитимуться на своє важке життя, яке і справді нелегке. І нічого не робитимуть, щоб поміняти його.

Тому що там енергія, там сенс. Незнаний свідомості, та дуже ємний за зарядом. І виниклий в дитинстві/юності, коли всі ці нейронні зв'язки інтенсивно формувалися.

Пам'ятаєте цей смішний епізод з фільму «Армагеддон»?

Перед польотом на астероїд команда бурильників під керівництвом [героя] Брюса Вілліса проходить медичне обстеження, в тому числі й у психолога. Той показує їм «плями Роршаха». Це такий психодіагностичний тест, в ході якого випробовуваному показують картинки з «плямами» з метою викликати емоційні реакції.

Отже, один з бурильників, сексуально стурбований Рокхаунд, бачить в цих плямах жінок з різного розміру цицьками, а Ей Джей, герой Бена Аффлека, який перебуває в той момент в стані конфлікту з героєм Вілліса, в тих же точно плямах бачить різні сцени своїх сутичок з ним.

Так влаштована наша психіка і наше сприйняття. Депривація важливих потреб спричиняє їхню фіксацію і подальше домінування в нашому несвідомому. І незмінно керує потім нашими виборами і діями.

А «стосункові» потреби — одні з найважливіших, як ви розумієте.

Ще приклад з моєї практики.

Чоловік, років приблизно 35. Втретє в серйозних відносинах, два шлюби закінчилися розлученням. Вибирає жінок яскравих, «тонкої душевної організації», примхливих і всім незадоволених. Потім болісно намагається їх задовольнити, природно, безуспішно.

Виснажується і фізично, й емоційно, посилає все на хрін і розлучається. Потім знаходить іншу таку саму.

Вгадайте з трьох разів, яка у нього мама? Ага...

Коли ми це виявили, він був в шоці. Каже, що з мамою відносини завжди були складними, болісними, емоційні гойдалки вгору і вниз. То мама спускає його зі сходів, причому, іноді навіть в прямому сенсі, то «люблюнеможу». Це його сильно виснажувало, і тому він вирішив шукати собі жінок іншого типу, не схожих на маму.

Ну, сказано — зроблено.

Він питає у мене: «Ну, вони ж не були такими, коли ми знайомилися і в цукерково-букетний період. Я ж спеціально їх «тестував» при знайомстві, щоб не як мама. Де і що я робив не так?»

Поясню, як я бачу цей приголомшливий феномен.

У цьому місці у клієнта сконцентрована величезна енергія невдоволення, фрустрації та потреби почути від мами «Дякую, синку! Як ти мені догодив! До чого я рада!» Тощо. Вона негативна і дуже потужна, бо це коренева потреба в стосунках з мамою.

Він дає собі «чесне піонерське», що шукатиме жінку з протилежними якостями. Йому здається, що тоді його біль буде вилікуваний, і він стане щасливим. І він шукає.

Проблема в тому, що інші типажі жінок навіть на підході не притягнуть його уваги. Він їх не помітить просто, і нічого на них не здригнеться в жодному місці.

Тобто, він виділяє з натовпу і шукає знайомства тільки з материнським типом жінок. Але не знає цього.

Далі він же дуже сильно хоче, щоб вона була іншою. Свідомо. І його свідомість прекрасно малює йому цю картинку в голові. Що хотіли — те й отримали!

Якби ви знали, як легко ми обдуримо самі себе, коли нам це дійсно потрібно!

«Ах, обмануть меня нетрудно, я сам обманываться рад…» (А.С.Пушкін)

Цукерково-букетний період взагалі характерний тим, що ми, якщо партнер нам подобається, дуже тонко вловлюємо його бажання і його потреби та намагаємося їм відповідати. Контролюємо себе, поводимося на межі своїх можливостей, і навіть понад цю [межу]. Це такий інстинкт «охмурення» симпатичного нам партнера.

І куди потім що дівається?

А потім з'ясовується, зовсім несподівано, що дружина-то — точна копія мами. Тільки не зізнається він у цьому собі до останнього. Бо це дуже фрустраційне і сумне відкриття. І людина уникає його, поки у неї з'явиться внутрішній ресурс щось змінювати у своєму житті.

Поки не настає якийсь життєвий пипець і стає очевидним, що жити, як раніше, вже просто не можна. Неможливо!

Коли він прийшов до психолога і уклав контракт, то діватися йому вже було нікуди. І він це побачив, і вже не зможе «розбачити» назад. Він може просто обрати нічого з цим не робити, що досить сумно, але так буває часто, на жаль. Та фарш назад провернути вже не вдасться точно.

У житті своєму він підтримував свою ідентичність і свою картину світу до останнього. Як і всі ми. Це загальна властивість психіки — підтримувати звичну і зручну нам картину світу. Доки не клюне смажений півень.

Йому здавалося, як і багатьом в аналогічній ситуації, що річ тут в жінках. Не та жінка йому попалася! Не така, як мама, звісно (він же усвідомлено обирав!), але недостатньо ще ідеальна. Треба іншу пошукати.

І він не усвідомлював, що його потягом до жінок керує не мозок і не свідомість, не розумні думки й не розуміння «яка жінка мені потрібна», а той пульсуючий дитячий «біль», який виявився невилікуваним і все ще саднить.

Нехай навіть і загнаний на самий край психіки.

Ті сльози відчаю від маминого хронічного невміння його зрозуміти і почути… не висловлені їй слова, в яких докори перемежовуються з освідченням у любові… ті хвилини і години самотності й туги, які він проводив, відкинутий нею в черговий, вже тисячний раз… і його незнищенна потреба, щоб посміхнулася, обійняла і почула, і сказала, що він найкращий син на землі...

От якось так…

А на продовження теми ми поговоримо про те, що ж робити, якщо вас не любили батьки. Чи є у таких дітей шанс стати щасливими?..

Олена Галочкіна, психолог, гештальт-терапевт