До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

ТОП-перемоги України за 2018 рік

ТОП-перемоги України за 2018 рік
Джерело матеріалу:

ДЕРЖАВНА МОВА

  • — введені мовні квоти на телебаченні (мінімум 75%)
  • — збільшились мовні квоти на радіо (мінімум 35%)
  • — прийнятий у першому читанні законопроект про мову

ДИПЛОМАТІЯ

  • — ЄС подовжив економічні санкції проти РФ ще на півроку
  • — Трамп продовжив ще на рік дію декількох пакетів санкцій проти РФ, запроваджених Обамою після анексії Криму Росією
  • — Конгрес США ухвалив три важливі резолюції щодо України (про Голодомор, «Північний потік-2» і російську агресію в Керченській протоці)
  • — добилися, щоб Росію не повернули до ПАРЄ

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС

  • — прихід в Україну лоукостера Ryanair з квітками від 10 євро
  • — прихід в Україну світових брендів IKEA і H&M
  • — частка ЄС в структурі українського експорту зросла з 40,5% до більше 42%
  • — Кабмін схвалив проект угоди про створення зони вільної торгівлі з Ізраїлем

ФІНАНСИ

  • — співпраця з МВФ продовжена, отримання кредитів дозволило міжнародним резервам України зрости до п’ятирічного максимуму
  • — Нафтогаз відсудив $2,56 млрд у Газпрома, а Ощадбанк відсудив $1,3 млрд у Росії
  • — Рада підтримала перехід на середньострокове (трирічне) бюджетне планування

СПОРТ

  • — українець Олександр Абраменко здобув золоту медаль у фристайлі на зимовій Олімпіаді
  • — фінал Ліги Чемпіонів відбувся в Києві, зіграв «Реал Мадрид» проти «Ліверпулю»
  • — 17-річна українка Дар’я Білодід стала наймолодшою в історії чемпіонкою світу з дзюдо
  • — українець Михайло Романчук виграв чемпіонат світу з плавання на дистанції 1500 м

ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я

  • — стартувала реформа фінансування охорони здоров’я, яка дозволила підняти зарплату лікарям (наприклад, у лікарні Нової Каховки зарплата лікарів 15-16 тис. грн, а в усіх вінницьких лікарнях до 25-29 тис. грн)

ОСВІТА

  • — бюджет на освіту був більший на 53 млрд грн, а зарплати вчителів зросли на 25%
  • — стартувала реформа «Нова українська школа», з 1 вересня усі перші класи навчаються за новим стандартом, спрямованим не на запам’ятовування фактів, а на розвиток компетентностей

ВІРА І ЦЕРКВА

  • — скасування листа 1686 року, яке надавало право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита
  • — зняття накладеної Москвою анафеми на предстоятелів УПЦ КП Філарета і УАПЦ Макарія
  • — проведення Об’єднавчого собору і обрання Епіфанія предстоятелем Православної Церкви України

ОБОРОНА Й АРМІЯ

  • — новий закон про нацбезпеку, який адаптує українське законодавство до стандартів НАТО
  • — нове вітання «Слава Україні» у ЗСУ і Нацполіції, замість радянсько-російського «Бажаю здоров’я»
  • — НАТО передало ЗСУ комунікаційне військове обладнання
  • — США безкоштовно надали Україні 35 пускових установок і 210 бойових ракет «Джавелін», а також два патрульні катери класу Island

Звичайно, можна знайти і багато зради в тих самих сферах. Але давайте цінувати позитивні зміни, які відбулися. Бо наступного року через президентські та парламентські вибори перемог буде однозначно менше як за якістю, так і за кількістю.

+4
207
RSS
11:57
+2
_браво Кому там позитиву забракло?.. _браво
13:22 (відредаговано)
+3
І трошечки зради «про наболіле». Ніхто не звертає уваги на маленькі міста і на інші навчальні заклади, крім шкіл. Не маємо жодного українського чи бодай україномовного підручника. У дев'ятому класі нила, що навчаємося за підручниками 2008 року. Перейшла на перший курс, де видали підручники НЕ З УСІХ ПРЕДМЕТІВ, а серед виданих найновітнішою була світова історія 2002 р! Але найбільше було підручників періоду 1988-1996.
Немає матеріалів для навчання, тому викладачі змушені самостійно добирати їх відповідно до програми, яку складено незрозуміло за якими стандартами. Добре, якщо викладач свідомий і витрачає свій вільний час на переклад знайдених матеріалів. Але більшість дисциплін у нас читає чоловік радянської закалки, якому при СРСР було добре, і він не бачить потреби в українській мові!
Ні директор, ані будь-хто інший не в змозі вплинути ні на таких викладачів, ні на студентів. А студенти, відчуваючи вседозволеність, відкрито поливають УКРАЇНУ брудом. А викладачі родом з Совка їх підбадьорюють, бо більше ні з ким не поговориш про геніального Висоцького і блискучого Єсеніна! І п'ятірки такі студенти отримують тільки так. Робимо висновок, що, для того щоб стати улюбленцем у викладача, необов'язково розуміти його предмет — достатньо лише обхаяти країну, в якій живеш, і повихваляти Сталіна та Висоцького! І ніхто нічого вдіяти не може! І навіть поза навчальним закладом звернутися немає до кого, бо по всьому місту кумовство любителів руssкого міра. Усі ці успіхи — це, звісно, добре. Але інколи починає здаватися, що твоє місто — не в Україні… Але всім байдуже, а у самому місті все всіх влаштовує, бо тут русня на русні і руснею поганяє
Немає матеріалів для навчання, тому викладачі змушені самостійно добирати їх відповідно до програми, яку складено незрозуміло за якими стандартами. Добре, якщо викладач свідомий і витрачає свій вільний час на переклад знайдених матеріалів.

До речі, так нібито й має бути: коли викладач самостійно складає «камінчик до камінчика» свій курс! Чи я чогось не розумію?..

Але найбільше було підручників періоду 1988-1996.

Коли моя дружина діставала другу вищу (економічну) освіту в МАУПі наприкінці 1990-х, тоді ситуація була ще гіршою. Оскільки були підручники з деяких предметів, написані викладачами МАУПа і виданих в МАУПі, але на частині предметів загалом (!!!) не було підручників. Наприклад, на предметі «Теорія державного управління»… А дружині задали писати курсову роботу з цього предмету!.. От що робити?! Як викладати — сам викладач не розуміє, але курсач візьми та здай!!!
_стежу
Тоді, чесно кажучи, я моїй Олені прямо допоміг: взяв та й написав той курсач, виклавши в ньому свої власні думки щодо того, як мусить управлятися держава…
_сильно_сміюсь
Враховуючи те, що я працював тоді прес-секретарем Мінвуглепрому (а отже, входив до безпосередньої команди міністра), а в штатному розписі був заступником начальника управління — це був погляд на проблему десь з середньої управлінської ланки всеукраїнського міністерства… Очевидно, щось-таки було в тій роботі, оскільки дружині за неї поставили «5», саму роботу забрали в фонд кафедри, а потім деякі мої думки навіть використали в підручнику, який дістався нашій дочці, коли вона вже трохи згодом навчалася в КНЕУ — там також не було підручників з усіх предметів, і за відсутністю своїх використовувалися деякі МАУПівські підручники…
_сміюсь
Отже, як співав Висоцький:

В землю бросайте зерна — Может, появятся всходы...

Так-так, зі мною теж можна поговорити про Висоцького.
_вибачаюсь
Я зростав на його піснях і дуже велику кількість знаю напам'ять… Але біда в тому, що з творчості Володимира Семеновича я роблю висновки протилежні, ніж робить «вата»… З цього приводу, пригадую, особливо обурювалися наші однокурсники-росіяни, коли ми ще в «Одноклассниках» спілкувалися. Мовляв, ви, «хахли», читали ті ж самі книжки, що й ми, дивилися ті ж самі кінострічки, співали ті ж пісні — але чомусь ви зробили з них протилежні висновки…
_вибачаюсь
14:22 (відредаговано)
+2
Усі ці успіхи — це, звісно, добре. Але інколи починає здаватися, що твоє місто — не в Україні… Але всім байдуже, а у самому місті все всіх влаштовує, бо тут русня на русні і руснею поганяє

Завжди і всюди напрям поступального руху суспільства вперед забезпечує… жалюгідна меншість в 5% населення!!! А від решти 95% населення залежить швидкість того поступального руху, от і все. Звикайте! Поступово, поступово — але все буде Україна!..
_чудово
Приєдуюся до думки пана Тимура про обов'язок викладача самостійно шукати матеріали для викладання свого предмету.
Я в педколеджі вичилася у 1999-2002 роках. І про соціальну педагогіку тільки почали говорити, а що воно таке ніхто не розумів. То майже все викладачі по крихтах вишукували. Про психологію і навчання дошкільнят й школярів було багато матеріалу, трошки було про немовлят (переважно про догляд і правильний фізичний розвиток, як вони впливають на психіку _подумай ), а про психологію дорослих і особливо літніх людей не було нічогісінько. Добре, що в російських видавництвах зайнялися перекладом іноземної літератури для самовдсконалення. От з таких книжок ми й дізналися про конфліктологію, тайм-менеджмент, особливисті сприйняття інформації та ведення переговорів.
А просто тут працює старий як світ принцип:
вік живи — вік учись!
І нічого тут не зробиш…
_вибачаюсь
В житті творчої людини рано чи пізно стається так, що ти виходиш на передові позиції, де (за висловом братів Стругацьких) невідомо, що краще отримати — «двійку» чи «п'ятірку»… і загалом невідомо, за що в житті ставлять «двійку», а за що «п'ятірку» ©
_вибачаюсь
Коротше, ти рано чи пізно опиняєшся на передовій позиції, коли ніхто тебе нічому навчити не зможе — тільки ти сам себе… А потім ти загалом починаєш генерувати щось нове!
_соромлюсь
От на думку всіх без виключення дорослих, опитаних мною в 1970-ті роки, щоб стати письменником, потрібно було неодмінно закінчити всесоюзний Інститут літератури ім.Горького в Москві. От не бачили вони іншого варіанту, окрім як закінчити літінститут!!! А який літінститут закінчив я в підсумку?! Та ніякий… На практиці це був київський Клуб любителів фантастики, який працював в режимі літстудії. Але цю літстудію не вів ніякий відомий письменник — вів її хлопець, який просто почав раніше від усіх публікувати свої оповідання… Чому він міг нас навчити?! Тільки своєму розумінню літератури — суто любительському. А ми з ним погоджувалися чи не погоджувалися. Ми напрацьовували щось своє. Аналізували чужі тексти й виявляли чужі прийоми написання. Провокували на бесіди редакторів часописів, які давали нам по ходу справи рекомендації, як і що писати. Це чистісінька самодіяльність!!! Тим не менш, якось же до «Золотого письменника України» я доріс, правда ж?..

ТЛ - ЗПУ

Те саме і з журналістикою. Єдиний по-справжньому журналістський курс, який я прослухав, то був курс по веденню журналістських розслідувань аж в 2007 році:



Але то спеціальна сфера, що вимагає спеціальних знань, в буквальному сенсі написаних кров'ю загиблих журналістів. Але я вже до того займався журналістикою 10 років, був головним редактором всеукраїнського щомісячника, який працював навіть з ООНівськими структурами… Як я на цей рівень вийшов?! Виключно за рахунок самоосвіти…
_сильний
Працюючи в журналі «ПіК» ще в 2002 році, я вже розумів, що таке інформаційні війни та маніпуляції свідомістю. Знайомий багатьом з нас добродій К. якось прислав до нашої редакції знімальну групу, яка просила висловитися про інформаційну війну. Чомусь на цю тему не висловився редактор відділу політики — хоча то був його «хліб»! Чомусь висловився я:


Так само коли одного разу в журналі «ПіК» виникла тупикова ситуація з нестандартною рекламою, успішно розв'язати ситуацію зміг чомусь тільки я, а не люди з рекламного відділу, які на тому всьому зуби з'їли. І нікому іншому з редакторів це не доручили — а чомусь мені! Хоча там були люди і після журфаку університету, і з більшим досвідом роботи в пресі… Але все вирішив я — той, хто не мав спеціальних знань, але був в курсі різноманітних прийомів, що дозволяли маніпулювати свідомістю.
_не_знаю
Отож якщо взявся викладати хоч який новаторський предмет — будь люб'язний, збери будь-які крихти знань, вишикуй їх в систему і викладай! Так має бути.
19:21
+3
В тому-то й річ, що на першому курсі підручники були хоч якісь. Зараз нема жодного. І викладачі шукають ту інфу незрозуміло де, вона ще й не завжди буває достовірною. Я гадала, МОН має забезпечувати навчальні заклади підручниками, на які можна спиратись як студентам, так і викладачам.
Знаєте, раніше теж любила його пісні. Поки не довелось оголосити війну його любителям. Після цього полюбила Володимира Сосюру і Лесю Українку. Бо Висоцький — їхній. А давати хід треба творчості наших. Між іншим, у Сосюри з Лесею є дуже й дуже сильні твори. Я про це й не підозрювала, бо у шкільні роки в голови втовкмачували «Як маленькою, бувало...» та «Contra Spem Spero».
19:25
+3
Легко так розмірковувати, коли ти не дівчина на словесному герці з двома старшими хлопцями-спортсменами, яка боїться, що кожної хвилини цей герць може стати цілком матеріальним. Керченський випадок усі пам'ятають? І звернутися нема до кого. І навіть якщо вони щось таке зроблять, то в суді їх виправдають.
Природно, всім, хто живі, розмірковувати легко.
Але гаразд, не стану нічого радити, щоб потім не бути винним.
14:12
+2
Ці великі українські перемоги показують, як Україна змінилася лише за один рік. От хочби одне військове привітання: Слава Україні! — Героям слава!. До нього йшли ми десятиліттями. Це вітання підіймає дух українцям і коробить московитів, як і на нечисну силу діє заклик: Ім'ям Отця і Сина, і Святого Духа — щезни!
14:13
+2
А хто виділить інші наші перемоги?
Нарощування темпів створення «москітного» флоту.
Прийняття на озброєння ракетного комплексу «Вільха».
Успішне випробування крилатої ракети «Нептун».
Наступпного року перемог буде ще більше. І жодні вибори цьому не завадять.
18:38
+2
Хай же буде, Дзвінко!
15:39 (відредаговано)
+2
Тут Оля пожалілася на те, що твориться в Її Нікополі: русня на русні сидить і руснею поганяє. Так воно і є там, де випалювалося все українське. Мусимо знову його утворити. І я вірю, що в Нікополі є таких, як Оля і її мама та батько, таких просвітлених є не одна сотня. Просто треба ЗНАЙТИ ОДНЕ ОДНОГО. І повірте мені: нових українців завжди було мало. Навіть менше від 5%. Але саме ми ведемо інших за собою. Як?
— формуючи новий світогляд;
— утворюючи новий природовідповідний спосіб життя.
Що й робимо разом помаленьку на СВІТОЧІ.
08:43
+2
Друже Тимуре, добре було б опублікувати ту давню курсову роботу про ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ.
09:52 (відредаговано)
+2
Це була моя допомога дружині. А для неї курсова робота стала «перепусткою» до іспитів. Це так само, як для мене — дипломна робота стала «перепусткою» для отримання диплому.
_вибачаюсь
Отака я людина, що поробиш!
_вибачаюсь
Ось тобі приклад того, що я можу написати на коліні в автобусі, їдучи на літературне свято до Коростеня. А знаєш… коли я був молодим і ходив на дні народження до друзів по КЛФ «Чумацький шлях», то у мене часто бракувало грошей на пристойний подарунок. Тоді я поводився приблизно так само: брав подвійний аркуш в клітиночку, вигадував якийсь фантастичний сюжет гуморного характеру, запасався, наприклад, квіткою, а потім після приходу зачитував те оповідання й дарував рукопис разом з квіткою іменинникові.
_троянда
Я навіть сказати не можу, скільки оповідань написав і подарував отаким чином! А не те щоб зібрати їх в якусь окрему збірку «Для моїх друзів» і видати… Я робив це приблизно так само, як Ніко Піросмані малював свої примітивістські шедеври на скатертинах, шматках бляшанки або картону… іноді заради нормальної вечері:

Картина Піросмані

Та й не один Піросмані це робив, а практично всі художники! Не варто жмотничати і перейматися думкою, вкрадуть у мене сюжет, картину і т.ін. чи не вкрадуть?! Твори й розкидай результати!!! А час все розставить по місцях…
_вибачаюсь
Отак. А літературні твори (навіть маленькі) важать для мене більше, ніж курсова чи дипломна робота.
13:50
+2
Бо це ТВОРЧІСТЬ, друже Тимуре.

Випадкові Дописи