До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Томос для ПЦУ: текст

Томос для ПЦУ: текст
Джерело матеріалу:

Константинопольська церква проголосила українську «своєю духовною донькою».


Сьогодні, 5 січня, Вселенських Патріарх підписав Томос про автокефалію для Православної Церкви України. ТСН.ua публікує повний текст перекладу історичного документа від Варфоломія, милістю Божою Архієпископа Константинополя, Нового Риму і Вселенського Патріарха.


«Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних» (Євр. 12:22–23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська, —  то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України», — не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви, — який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України. Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем «Святіша Церква України», як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави.

І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає «Усiх Єпископів Православних», а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України. Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що «якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості», до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу. Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві.

Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися «зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.

Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.

Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення.

Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12.

  • Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує
  • митрополит Вріульський Пантелеймон,
  • митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій,
  • митрополит Германський Августин,
  • митрополит Транупольський Герман,
  • митрополит Нью-Джерський Євангел,
  • митрополит Родоський Кирилл,
  • митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній,
  • митрополит Корейський Амвросій,
  • митрополит Сингапурський Костянтин,
  • митрополит Австрійський Арсеній,
  • митрополит Сімський Хризостом,
  • митрополит Чиказький Нафанаїл.
+2
256
RSS
02:01
+2
Хоча цей документ має конкретного адресата — Православну церкву України, однак Томос є знаковим для всього громадянського суспільства. Тому вважаю за потрібне перепостити переклад Томосу українською мовою на Світочі.
_ангел _ангел _ангел
Читайте! Аналізуйте! Думайте!
02:03
+2
І ще нагадаю: у Московської православної секти розкольників такого нема…
_стежу _танцюю _стежу
05:42
+2
Важливо, що Томос підписав не лише Варфоломій, а й ще 12 митрополитів.
Це як 12 апостолів Христа… _браво
Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення.

Все. Цього уже ніщо не змінить.
Аскольд — Ольга — Володимир — Петро (Порошенко)…
Тепер нам треба буде пережити вибух озвірину в північного сусіда і не втратити своєї державності. Бо Путін захоче стерти саму згадку про існування України.
Поки що у мене «вибух озвірину» вдома: бо всі три жінки різною мірою і з різних позицій насміхаються над Томосом.
_не_знаю
Я у нас єдиний юдей Київського патріархату Православної церкви України…
Купіть їм по великій шоколадці, вони стануть спокійнішими. _хитрий
17:46
+2
Томос анулював Третій Рим:


_чудово _чудово _чудово
Прекрасний текст!
Нам ще багато чого доведеться переосмислити в нашій історії.
Так, багато. Особисто для мене Хмельницький ніколи не був зразковим героєм. Коли я взявся (а згодом ми з дружиною продовжили) за «козацький» цикл історичних романів, то читачі, чесно кажучи, очікували від мене/нас роману про Хмельницького. На автограф-сесіях час від часу запитували, коли ж нарешті напишемо?.. Бо в патріотичному середовищі возвеличити Хмельницького — це щось на кшталт іспиту на атестат зрілості.
_сумний
Але ми вперто уникали цієї теми. Коли ж нарешті написали «Фатальну помилку», то там Хмельницький з'явився двічі. Вперше це був, власне, не сам він, а таке собі «уявлення» про те, яким має бути переможний козацький ватажок — уві сні Юрія Немирича в ніч Зборівської битви. Й коли Немирич потім бачить на перемовинах про укладення миру реального Хмельницького, той виявляється зовсім іншим… Вдруге — це вже хворий чоловік за лічені дні до смерті. Мабуть, отруєний. Зовсім не величний. Заклопотаний тим, як би виправити помилкове рішення щодо укладання військового договору з московитами…
_сумний
Коротше кажучи, результати діяльності Хмельницького справді дуже неоднозначні. А те, що він потрапив у пантеон діячів, чиїми іменами називалися радянські ордени… Олександр Невський, Суворов, Кутузов — і Богдан Хмельницький!
Але переглядати історію потрібно. Хоча б тому, що та "історія", яку викладали в школі моїй мамі, наприклад, так чи інакше базувалася на «Кратком курсе истории ВКП(б)» під особистою редакцією товариша Сталіна:

У нас вдома такий підручник десь був. Дотепна книженція…
_стежу
Отож вся історія до ХХ століття робилася нібито для того, щоб з'явилася єдино вірна Партія, тоді як історія ХХ століття — це історія утвердження Партії. Отакий тут лейтмотив…
_стежу
Природно, з таким розумінням історії ми нікуди не прийдемо, окрім як назад в СРСР. Отож нам ще працювати і працювати!.. А те, що «за парєбріком» від нашого переписування історії дуже пригорає — це не секрет. Про це мені звідти навіть писали особисто! Навіть іноді з прокльонами… Тому ми це зробимо.
18:47
+2
Насміхаються, бо не розуміють важливості Томосу для утвердження України.
19:02 (відредаговано)
+2
Жінкам все ж таки більш властива приземлена конкретика, ніж чоловікам. Жінці важливо, щоб вдома було чисто, всі були ситі, вмиті й усім задоволені. Й бажано, щоб вона була на чолі процесу.
_вибачаюсь
А Томос — це щось віддалено-абстрактне, як і утвердження України. З Томоса кашу не звариш, від утвердження України в хаті чистіше не стане. Отож моїм жінкам незрозуміло, навіщо на ці абстракції витрачати стільки сил?!
Я теж звернула увагу на той момент, ПЦУ не може мати представництва за кордоном. Але про це можна буде домовлятися пізніше, коли ми позбудемося представництва РПЦ на нашій території.
22:51 (відредаговано)
+2
Та не ложка, Тимуре. "… В цьому відношенні український Томос явно відсилає нас до XIX в. Тут створення автокефальної Церкви мотивується, перш за все, існуванням вже протягом майже трьох десятиліть незалежної Української держави. Особливо підкреслено, що протягом усього цього часу правителі України неодноразово зверталися до Константинопольського престолу з проханнями про надання автокефалії. У Томосі спеціально говориться, що він вручається не тільки Київському митрополитові, а й Президенту України. Можна сказати, що Томос написаний з перспективи «симфонії» між світською та церковною владою, яка на початку XXI ст. виглядає як очевидний анахронізм..." ukr.lb.ua/news/2019/01/06/416557_tomos_ukraini_tipove_i.html
Мені, як атеїсту українського православ'я, звісно, це рівнофіолетово _посміхаюсь Але, я знаю одне. Що мені та мені подібним динозаврам треба буде зараз гуртуватися, аби ПЦУ за непереборною церковною звичкою не полізла в світське життя. Тобто на РПЦ з ознаками агресивного мусульманства не перетворилася. Бо вже зараз є приклади утворення капличок в державних установах, намагання пролізти в шкільну програму, продовжувати отримувати комунальні пільги за рахунок громади, та таке інше. Церква має бути відокремленою від держави. І навпаки. Крапка. Жодних «симфоній».
До сьогодні ми, атеїсти, та вірні інших конфесій підтримували справжню українську православну церкву. Це було правильним і справедливим. Зараз ми спостерігатимемо за її поведінкою Поки що _сумний
Усе це, звісно, не перекреслює історичної значущості сьогоднішніх подій.
Та не ложка, Тимуре.

Ну, ти ж знаєш, що в формулюваннях я завжди дуже стриманий і якщо агресивний, то мінімально… _вибачаюсь
Бо вже зараз є приклади утворення капличок в державних установах, намагання пролізти в шкільну програму, продовжувати отримувати комунальні пільги за рахунок громади, та таке інше.

Олексію, ви певно у Львові не бували. Новій Церкві до старої греко-католицької ще йти, як до Стамбула пішки. У нас каплички по всіх установах вже років з 20 стоять і ікони в кожній садочковій групі висять. І катехизація з першим причастям обов'язкова для всіх молодших школяриків. А якщо батьки до церкви у неділю не ходять, то дитина має проблеми в школі.
Моліться, щоб наш Садовий не став новим президентом.
14:18
+2
Ви вважаєте це правильним? А якщо я кришнаїт чи мусульманин, то чому я маю в світській установі світської держави милуватися символом вашої віри? Щодо молодших школяриків та проблем в школі _божевільний , то, перепрошую, це є взагалі середньовіччя якесь. Не вплутуйте дітей в дорослі ігри. Свого часу онук поставив мені питання в лоб: є Бог чи немає? Здається, як переконаний атеїст, я мав би пояснити це в цьому розрізі. Але, я пішов від однозначної відповіді на це запитання. Бо вважаю, що до неї кожна окрема людина має дійти власним досвідом та розумом. Без зовнішньої допомоги. А тим більше, без допомоги такої драконистої структури, як держава. Тому, перепрошую ще раз, за Садового я не голосуватиму жодним чином. І от це вже й іншим радити стану, як питатимуть _жартую
14:23 (відредаговано)
+2
З подивом побачив, що тут немає опції «видалити коментар» _шкодую Чи я не побачив? Бо я помилився, повзбіжно прочитавши ваш комент. Чогось думав, що ви за такі дії та бажаєте Садового на булаву. Переклинило мене _посміхаюсь Перепрошую. І вважайте мій попередній коментар — на підтримкку вашої позиції.
14:24
+2
Моліться, щоб наш Садовий не став новим президентом.

Угу, краще би він сміттєпереробними заводами займався, а не капличками.

А ідеологія націоналізму з її "єдиною вірою" це взагалі деградація і шлях до темного середньовіччя.
14:26
+2
Видаляти коментарі не можна, але можна редагувати їх.
Я так і зрозуміла, що ми з вами майже однодумці. Мене коробить від ікон в кабінетах і капличок на кожному кроці. Але через цей етап у Львові ми вже майже пройшли. І тепер у нас включається толерантне ставлення до інших релігій, яке теж притаманне нашій ментальності. За кілька років піде перекос в цей бік. Це нормальний, здоровий процес пошуку власної духовності.
Щоб це все врівноважилося нам треба ще років 20-30, бо у Львові релігійний ажіотаж почався в кінці 80-х, з виходом з підпілля греко-католицької церкви. Тоді раптом всі стали надто побожні. Ну, а решта України тільки починає свій шлях пошуку Бога, духовності і всього решта.
А ідеологія націоналізму з її "єдиною вірою" це взагалі деградація і шлях до темного середньовіччя.

Згадалася давня дитяча приказка
у Львові релігійний ажіотаж почався в кінці 80-х, з виходом з підпілля греко-католицької церкви.

Тоді «богошукання» почалося на всій території СРСР, не тільки у Львові. Інакше б не з'явилася оця пісня:


Отож нас кидає з однієї крайності в іншу вже багато років. А десь за пару-трійку десятиліть… Поживемо — побачимо!
Обожнюю Макаревича, здається у нього, як і у Висоцького, є пісні на всі випадки життя.
20:20
+2
Не страшно.
19:24
+1
Найважливіша реліквія: у ПЦУ розповіли, де будуть зберігати томос про автокефалію (відео)

Його також планують розтиражувати по всіх церквах України. Оригінал зберігатиметься в архіві православної церкви.

Випадкові Дописи