УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

Про контейнер

Про контейнер
Джерело матеріалу:

Мама в мене склала свою образу на мого батька


Якщо розгледіти в собі цю штуковину і зрозуміти, як вона працює: як впливає на особисті вибори й обставини, як впливає на відносини з іншими людьми, — легше буде виходити з ситуацій, де тобою просто користуються. Відверто і безсоромно.


У якийсь момент часу я зрозуміла, що моя мама колись дуже-дуже давно в мене склала свою образу на мого батька. Мені тітонька розповідала, що в один із приїздів до нього в інше далеке місто, де він навчався (вона в цей час жила у Вітебську зі мною маленькою), він сказав їй, що більше не кохає. Вона — пристрасна і романтична особа. Я легко уявляю собі, як вона вихором повертається додому, сповнена почуттів, але в голові у неї кристальні образи російської літератури, де жінки мужньо ухвалюють рішення не спілкуватися з тим, хто більше не відчуває до них любові, навіть не повівши бровою від страждань. Там ще якісь романтичні образи, мені не близькі, але суть така, що увійшовши в образ шляхетної всепрощаючої леді, вона відклала свою гірку образу в бік, свою лють і гнів вже тим паче — леді ж не кричать в нестямі. І все це щастя її переживань дісталося мені.

Особливість контейнера

Я хочу спробувати описати механізм. Уявіть, що вам на ногу в тролейбусі хтось наступив. І замість того, щоб вибачитися, він звинувачує вас у цьому — мовляв, нема чого підставляти. Хвилину тому вам було боляче і ви готові були забути про це, але замість полегшення, ви раптом отримуєте звинувачення і, приймаючи його в себе, думаєте — можливо, і справді я сам винен?! З цим і залишаєтеся. В підсумку, у вас злість на кривдника і здивування — як же так сталося. Ключовим є те, що ви прийняли в себе його звинувачення. Загалом-то, необґрунтовано. І невідомо навіщо.

У дворічної дитини з матір'ю емоційна пуповина. Вони є одним цілим. Вона повертається з подорожі, несучи в грудях вибух емоцій до чоловіка, який з нею так вчинив, а його поруч немає. І сказати йому про свою образу і гнів вона не в змозі. Але цих почуттів більше, ніж будь-чого ще. Вони просто шматують її. Вона грає в холоднокровну княжну.

У психіки, щоб не вибухнути від надлишку нестерпних переживань, є захисний механізм зміщення: не повертаючи своїх почуттів йому, вона несвідомо, звісно, зміщує їх в бік дитини, яка схожа на нього і виконує якусь роль між ними (це окрема тема). І ця образа в суміші з гнівом затуляє від неї живу людину — дитину. Тобто реагує не на дитину, а немов на іншого, коли спілкується з дитиною. Бачить не дитину, а свою образу, свій стриманий гнів. Вона немовби зливає, поміщає в дитину свої почуття. Щоб з ними впоратися. Вона відклала в бік образу і гнів. Дитина — зручний об'єкт, щоб відчувати до неї почуття, які до неї не мають жодного відношення. Контейнер. Дуже зручний контейнер.

Можна продовжувати жити, будувати відносини і бути в рівновазі щодо себе і в нерівновазі щодо дитини. Тим паче, що вона завжди дає приводи відчувати і гнів, і роздратування. З образою складніше. Але в цьому місці просто нечутливість. На дитині відіграються складні переживання, що не знайшли місця в контакті, тобто в прямому відреагуванні — вигукнути всю правду чоловікові, поістерити, дати йому ляпаса тощо. І так до нескінченності. Замкнене коло застарілих образ і розчарувань, в яке втягуються нові учасники, приймає дуже певну форму особливих відносин і особливої поведінки.

Дитина приймає все за чисту монету. Але інстинктом відчуває, що щось не те. У каналі емоційного зв'язку з мамою замість любові весь час якісь перешкоди. Далі починається внутрішнє життя дитини. Вірніше те, як вона з цим справляється, і як вона пристосовує свій внутрішній світ до цієї вимоги середовища — бути контейнером для мами. Спочатку для мами.

Потім інтуїтивно він робить те ж саме і для інших людей. Приймаючи в себе їхні емоції на розрив, витримуючи цю напругу. Смиренно, терпляче, довго. Я це називаю — дозволяє цьому бути. Без опору, без контрзахисної реакції — гніву, злості, відрази, сорому. Він може все це відчувати, коли з ним обходяться неналежним чином. Але особливість контейнера в тому і полягає, що всі переживання залишаються всередині невідреагованими безпосередньо. Тут і зараз. Ситуації будь-якого ступеню складності й недоладності він приймає за норму відносин. Відреагування в його житті виноситься в інші сфери й інші обставини. Формується поведінка за типом — я не знаю, чому я це зробив.

Життя — цікава штука. Всі ці магніти — подібне притягує подібне — працюють, як годинник. Це теж окрема тема. Там не все просто. Але. Важливим є те, що ось та сама частка, яка в дитинстві залишалася Спостерігачем і підспудно відчувала, що з каналом любові щось не те, вона нікуди не поділася. Вона розвивалася разом з дитинкою. І наполегливо, терпляче намагалася розібратися — то що ж не те?

Життя — це любов. Я не розвиватиму тут цю тему і не виправдовуватимуся за це слово. Я залізобетонно знаю, як це працює. Мабуть, це другий розділ в цій оповіді. Я б злегка підсумувала першу — про контейнери.

Якщо розгледіти в собі цю штуковину і зрозуміти, як вона працює: як впливає на особисті вибори й обставини, як впливає на відносини з іншими людьми, — легше буде виходити з ситуацій, де тобою просто користуються. Відверто і безсоромно. Відверто, бо інші люди «зчитують», що ти контейнер. Ти налаштовуєш до того, щоб тобою користувалися.

Якщо ти не усвідомлюєш, що ти — контейнер, то це відбувається в 100% випадків взаємодії з тобою інших людей. Безсоромно, оскільки опірність контейнера «технологіям користування» майже дорівнює нулю — він приймає це за норму відносин. Свій гнів і лють, природні в таких ситуаціях «користування», він звик відкладати вглиб себе, зміщувати на інші об'єкти — мене дратують люди з брудним взуттям, наприклад.

І що найнеприємніше, він звик витримувати цю напругу: напруга стримування, напруга від суперечливості реакцій партнера, напруга від невідповідностей і нісенітниць контакту. Ця напруга не розцінюється людиною, як щось ненормальне. Вона звична. Але заковика в тому, що вона руйнує життя. Енергії на позитивні почуття, на планування свого життя, на відносини з близькими може просто забракнути. І тоді накопичується почуття незадоволеності своїм життям, собою, звісно. Іноді в таких розмірах, що від розпачу хочеться просто все зруйнувати. І частково це може відбуватися в якихось сферах життя. Щоб випустити пару. Щоб стало менше напруги утримання і напруги незадоволеності.

Ті, хто користуються [контейнером], теж можуть мати великий досвід контейнерування. Це дзеркальна ситуація. Якщо користуються мною, то і я можу бути майстром цієї справи. Це, мені здається, окрема тема. Там велику роль грає той самий внутрішній вроджений моральний стрижень. Адже Спостерігач — «щось йде не так» може по-різному себе повести. Він може розвиватися разом з «контейнером», а може й атрофуватися потихеньку. У цьому місці для мене починається нова тема про моє ставлення до людської природи. А саме до її недосконалості. Про це якось [буде] окремий текст.

Наталія Могуча


Від перекладача: Ця тема вже розглядалася в матеріалі "Травмована особистість". Сподіваюсь, прочитати теперішнє доповнення вам буде не менш цікаво.

+1
212
RSS
16:52
+1
Матеріал також перегукується з 1-ю частиною публікації «Механізм передачі травми». Там є дуже показовий абзац:

Її обличчя є застиглою маскою, її руки важкі і не гнуться. Їй фізично боляче відповідати на посмішку дитини, вона мінімізує спілкування з нею, не відповідає на її лепет. Дитина прокинулася вночі, гукнула її — а вона глухо виє в подушку. Іноді проривається гнів. Вона підповзла або підійшла, смикає її, хоче уваги і ласки, вона коли може, відповідає через силу, але іноді раптом як заричить: «Так, відчепися ж», як відштовхне, що вона аж відлетить. Ні, вона не неї злиться — на долю, на своє поламане життя, на того, хто пішов і залишив і більше не допоможе.

Фактично, це теж опис «контейнерування» невисловлених почуттів матері в «дитині війни».
20:30
+1
Оце такий вир людських відносин.

Випадкові Дописи