До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Про почуття

Про почуття
Джерело матеріалу:

Якщо не замислюєтеся про ваші почуття і потреби,
ви все життя будете дивитися одне і те саме кіно


Очікування — це особиста справа і особиста відповідальність кожної людини. Не треба чекати, а краще почати робити зусилля, щоб піклуватися про себе і наповнювати себе. Просити інших людей про допомогу, а не очікувати того, чого вони не завинили. А для початку потрібно повірити, що те, що ми маємо, починається не в зовнішньому світі. Те, що ми маємо, починається у внутрішньому світі.


Що відбувається, якщо ви визнаєте виключно практичний бік життя? Що, якщо ви прагнете діяти і не бажаєте помічати почуття? І не досліджуєте свої внутрішні процеси? Бажання, опір, інші захисти? Тоді ви щодня повторюєте одне і те саме кіно.

Декорації можуть відрізнятися — різні люди й інтер'єри, але монологи — ті самі, сюжетні лінії — теж. 


Очікування — це особиста справа
і особиста відповідальність кожного


… Одна жінка чекала, що її дорослий син буде їй телефонувати, запитувати про її здоров'я, пропонувати допомогу. Але він рідко телефонував, а допомогу не пропонував. Жінка ображалася, скаржилася подругам. Потім знов чекала, знов не дочікувалася, знов розчаровувалася, знов скаржилася. Рік минав за роком, але нічого не змінювалося.

… Ще один чоловік чекав, що його назвуть значущим і цінним. Чекав від однієї дружини, чекав від іншої. Від начальника теж чекав, потім від дітей. Вони не визнавали його цінність, він ставав дедалі похмурішим.

… Ще одна жінка сподівалася, що її колись залишать у спокої. Вона проживала своє життя, як подвиг — постійно жертвувала собою. Про себе не дбала. Зате дбала про дітей і чоловіка. У відповідь вона теж чекала турботи, але діти цього не знали. Чоловік — теж. Вони звикли до того, що мама і дружина — така. Жертовна, не думає про себе.

Так минали роки — в розладах і невдоволенні.

Що сталося б, якби вони помітили свої очікування? Що змінилося б, якби вони замислилися, чому все ось так відбувається — як в поганому кіно?

Не одразу, за якийсь час, вони усвідомили б, що їхні очікування — це їхня особиста справа і їхня особиста відповідальність.

Вони перестали б чекати, а почали б робити зусилля, щоб піклуватися про себе і наповнювати себе.

Просити інших людей про допомогу, а не чекати того, що вони не завинили. А для початку потрібно повірити, що те, що ми маємо, починається не в зовнішньому світі.


Те, що ми маємо, починається у внутрішньому світі.


Всі бажання, які ми придушуємо. Всі захисти, які не дають нам бути відкритими і заважають створити близькість. Всі страхи, які пригнічують нашу активність і залишають нас залежними дітьми. Все починається там.

І чим менше ми хочемо про це знати, тим ближче варіант поганого кіно, яке повторюється щодня, і немає ніяких шансів на зміну його сценарію.

Вероніка Хлєбова

+2
105
RSS
14:47
+2
Аби щось дати світові, потрібно бути наповненим.
17:44
+2
То призначення людини: аби щось дати світові?
19:11 (відредаговано)
+2
По-перше, звідки ти це взяв?! _здивований
По-друге, чом би й ні?! _здивований
По-третє, це узгоджується з точкою зору юдаїзму на призначення людини. _чудово

По-четверте, повторюю тобі ще раз: як сама людина, так і Земля як збалансована екосистема — «конструкції» надто складні, щоб мати якесь одне призначення. Це все одно, що створювати, наприклад, ноутбук тільки для того, щоб розкладати на ньому пасьянс «Косинка». На ноутбуку можна тільки гратися — але в безліч інших ігор. А можна також писати тексти, музику, малювати картинки, монтувати відео, робити бази даних, верстати книги, відправляти/отримувати пошту, виходити в соцмережі, робити прості та складні розрахунки, вести бізнес, керувати багаторівневими системами, переглядати відеоролики та кіно, демонструвати слайд-шоу, архівувати найрізноманітніші відомості… і робити багато-багато чого іншого корисного, де згодиться електронний «підсилювач» мозку.
_соромлюсь
А тепер уяви: якийсь один користувач вперся і запитує: «А для чого ноутбук?! От поясніть мені». Й доки не даси відповідь: «Ноутбук для того, щоб КОСИНКУ розкладати», — він не вгамується! Ти можеш говорити, що за допомогою ноутбука можна робити 1000 й 1 річ, що ноутбук — це УНІВЕРСАЛЬНИЙ пристрій… Він того не сприйме! Бо в душі своїй намітив єдину вірну відповідь: «Ноутбук для того, щоб КОСИНКУ розкладати». Всі інші відповіді — це лише привід для того, щоб перепитувати знов і знов: «Ні, а все ж таки, для чого ноутбук?! Бо твоя відповідь непереконлива».
_вибачаюсь
Вибач, друже, але наше життя давно вже ускладнилося настільки, що не варто шукати однозначних відповідей — а ти все не припиняєш пошуку однієї-єдиної «вірної» відповіді, вперто відкидаючи всі інші варіанти, що не збігаються з твоїм баченням…
22:57
+2
Та нічого сердитися, друже. Сказав би: ТАК. То може хтось би сказав інше. І зав'язалося б обговорення.
По-перше, я не серджуся.
По-друге, євреї традиційно відповідають запитанням на запитання.
А по-третє, зав'язувати дискусію на тему, відмінну від теми допису — це називається "офф-топ(ік)". Я таке не дуже люблю. НМД, краще зробити цільову тему для обговорення.
_не_знаю
До речі, ти так і не відповів, звідки взяв думку, яку можна вилущити з твого запитання:

призначення людини: аби щось дати світові

З матеріалу це ніяк не витікає. Головна думка матеріалу — в іншому: як зробити таким чином, щоб життя не нагадувало «одне і те саме кіно». Ти побачив в матеріалі інший сенс. Я спитав: звідки ти це взяв?! _здивований
Ти не відповів. Чому?..
05:10
+2
Тимуре, в першому ж коментарі до цього допису ти написав: Аби щось дати світові, треба бути наповненим. Я виходив із цього твого твердження, яке зачіпає систему ЛЮДИНА-СВІТ, а тому й запитав.
Аааа… Ну, отак і виходить класичний офф-топ! Я зачепився за фразу:

Вони перестали б чекати, а почали б робити зусилля, щоб піклуватися про себе і наповнювати себе.

— тільки для того, щоб зробити «первонах» (так називають перший коментар старі мережеві «вовки»). Бо інакше ти можеш не помітити статтю…
_не_знаю
Але я обрав цю фразу для коментаря саме тому, що вже висловлювався на цю тему неодноразово. Так, призначення людини з точки зору юдаїзму — це покращити цей світ в доступних людині межах. Інакше кажучи — дати щось цьому світові. А отже — наповнитися спочатку самій людині…
_не_знаю
Я й гадки не мав, що ти вкотре зачепишся за цю фразу! Думав, що знаючи заздалегідь мою відповідь, ти обереш для коментування інші аспекти… А так у нас вийшов офф-топ і флуд на 8 каментів…
_шкодую
Оля-ля… І що ж його робити?!
14:29
+2
Дати щось цьому світові, коли ти наповнений чимось, ще не означає його покращити. Людина буває переповнена ненавистю і когось вбиває. Її внесок у розвиток світу є негативним.
Але ж не всі люди виконують своє вище призначення! Люди — не автомати-янголи, у людини є свобода волі, тому людина може як будувати, так і руйнувати, як покращувати, так і погіршувати. А для цього людина наповнюється або позитивом — або негативом…
_не_знаю
Як бачиш, все вірно!
14:59
+2
Або наповнюється і тим, і іншим одночасно, що частіше й буває.
І тоді ще й може почати боротися сам із собою!
_стежу
Все вірно. От тому ми й просуваємося «крок вперед — два назад»!
Те, що в статті називається «очікування», я називаю «мультики». Коли людина в своїй уяві забігає вперед, у майбутнє, і в тому майбутньому малює собі бажану для себе реакцію іншої людини. А коли реальна людина поводиться не так, як намалювалося, виникає розчарування й образа.
В мене мама спеціаліст по «мультиках». До такої міри, що відучила мене усвідомлювати й висловлювати мої власні почуття і бажання.
Мама завжди хотіла мені догодити і старалася готувати на обід кілька страв на вибір. Але в своїй уяві вона завжди малювала собі мій уявний вибір і очікувала від мене тільки такої реакції. Коли я в реальності висловлювала, своє справжнє бажання, що б я хотіла з'їсти, то воно дуже рідко співпадало з маминою фантазією. Тоді мама робила ображений вигляд, і щоб її задовільнити, я погоджувалася їсти те, що вона придумала, що я хочу. Зрештою, я перестала висловлювати свої бажання і казала, що мені все одно. Мама все одно ображалася, але тепер я не почувалася винною, що не вгадала маминої фантазії про мої бажання. З часом я перестала відчувати й розрізняти власні бажання. І тільки останні кілька років я працюю над тим, щоб навчитися знову усвідомлювати і задовільняти свої бажання.
З нашими мамами то є загальна біда!
_не_знаю
Моя мама тільки на рівні розуму знає, що її синові вже 56 років, що він одружений і у нього самого 33-річна дочка. Але ж любить вона не розумом, а інстинктами! А на рівні інстинктів я для неї й досі безпорадне немовля, яке невідомо звідки притягнуло ще одне безпорадне немовля — свою Олену. А в них з'явилося третє безпорадне немовля — Люся… І за всіма цими «яслами» потрібен справжній материнський догляд, який тільки моя мама (єдина доросла людина) може забезпечити! От що у неї на рівні інстинктів.
_не_знаю
Тому щодо їжі доводиться так само погоджуватися. Я про це вже неодноразово писав. І що цікаво: ми з Оленою ставимося до Люсі далеко не настільки заклопотано. Мабуть, це все ж психологія покоління така…

Випадкові Дописи