Як навчитися помічати підказки долі

Як навчитися помічати підказки долі

Можливо, ви мені зараз не повірите, але все ж я скажу: «Щодня ми обов'язково отримуємо від своїх духовних провідників (або як їх ще називають — янголів-охоронців) підказки життя». Якщо ми навчимося всюди бачити такі знаки і довіряти своїй інтуїції, то зрозуміємо, що вищі сили завжди підтримують нас і допомагають.

На жаль, ми настільки занурені в свої проблеми, тривоги і переживання, що не помічаємо очевидних підказок життя. А вони всюди! Подумати тільки, відповідь на найважливіше запитання можна отримати в будь-який час доби, в будь-якому місці і за будь-яких обставин. Як це відбувається? Давайте розглянемо, які бувають підказки життя і як їх навчитися помічати.


1. Візуальні

Це може бути будь-яка підказка, яку ви можете побачити очима. Наприклад, ви не можете ніяк ухвалити рішення, чи варто вам погодитися на пропозицію нової роботи, думаєте, мучитеся, і раптом відкриваєте журнал, і вам в очі кидається фраза: «Зроби це і ти не пошкодуєш!». Це знак згори, організований вашими духовними провідниками! Те ж саме ви можете прочитати не тільки в журналі, а на рекламному бігборді, в книзі, в інтернеті, на листівці, яку роздають на вулицях і таке інше. Але не потрібно вчитуватися в усе, що бачите, і шукати підказку, зазвичай це стається непередбачувано і ненавмисно, нібито випадково.

Також до візуальних підказок відносяться образи, які показує вам природа. Це може бути хмара у вигляді відповіді на ваше запитання, листочок дерева, квітка або щось ще. У мене, коли в моєму житті з'явився чоловік, який потім став моїм чоловіком, на очі постійно почали траплятися сердечка. І хмари у вигляді сердечок, і тріщинки в асфальті у вигляді сердечок і багато чого ще. Тоді я замислилася, що, напевно, це не збіг. Так і вийшло.

Для того, щоб навчитися бачити такі підказки життя, потрібно почати їх помічати. Для цього потрібно усвідомлено зупиняти всю суєту, поспіх, і почати бути в моменті «тут і зараз». Тільки тоді можна зрозуміти, що говорить вам ваш ангел-хранитель.


2. Слухові

Це підказки, які ви можете почути. Все одно, звідки або від кого: з екрану телевізора, коли ви його тільки-но увімкнули, від випадкових перехожих, уривки фраз яких до вас доніс вітер, з пісень, що звучать по радіо… Головне — не просто слухати, а чути.


3. Інтуїтивні

Це коли вам просто щось здається. Незрозуміло чому і як можна це пояснити. Просто здається, і все. До такого голосу інтуїції обов'язково потрібно прислухатися! Є така думка, що інтуїція — розмова Бога з людиною, і в цьому є частка істини. Потрібно лише довіритися вищим силам і слухати свої почуття, а не логіку.


4. Художні

Такі підказки життя до нас надходять у снах, і їх ні в якому разі не можна ігнорувати! Ті сни, які дуже чітко і яскраво врізаються в нашу пам'ять, викликають емоції і вражають — знаки згори. Бувають навіть віщі сни, але сняться вони лише тим людям, які відкривають душу своїм духовним провідникам, довіряють вищим силам.


5. Когнітивні

Це підказки — події, які відбуваються в нашому житті, щоб нам донести якусь інформацію. Щоб було зрозуміло, наведу вам приклад зі свого життя. Колись ще в ранній юності мені сподобався один «поганий» хлопець. Правду кажучи, я знала, що мені не потрібно з ним зустрічатися, мені це повідомляли вищі сили в різних формах. Мені про це говорили і рідні, і друзі, мені снилися сни, в мені волала інтуїція: «Не треба!», Але я була упертою в своїх бажаннях. І ось одного разу він звернув на мене увагу і запросив до кіно. Була зима і я, щаслива, бігла до нього на зустріч. На спуску з мосту я посковзнулася на
сходинках через ожеледицю і впала, вдарившись хребтом. Це була несерйозна травма, просто дуже сильний удар, але на побачення я все одно пішла, хоч це була і очевидна підказка життя: «Не ходи туди!». Скінчилася ця історія тим, що він зробив мені дуже боляче, і я ще довгий час не могла відійти від зради. Те, що я тоді впала, було когнітивною підказкою. Як правило, до них наші янголи вдаються в крайніх випадках, коли всі інші підказки життя не діють.

Для того, щоб навчитися помічати знаки, розуміти, про що вас попереджають вищі сили, потрібно, перш за все, в них вірити. Також вміти відволікатися від суєти, зупиняти нескінченні думки в голові і не просто дивитися на всі боки, а бачити. Не просто слухати навколишні звуки, а чути і відчувати. Цьому легко навчитися, потрібно лише захотіти жити усвідомлено.

Автор — Юлія Кравченко

+1
1437
RSS
Яскравий приклад візуальної підказки, відображений в художній літературі — той момент з «Червоних вітрил» Олександра Гріна, коли наприкінці повісті Ассоль сиділа вдома біля вікна й читала книжку, а по книжковій сторінці повзла комашка, яка зупинилася на слові ДИВИСЬ. Ассоль обурилась: «Дурнувата комашка!» — здмухнула її зі сторінки, але в цю мить випадково відірвала очі від книги… й побачила у вікні ЧЕРВОНІ ВІТРИЛА!!!
17:02
+1
Головне врахувати це:
Але не потрібно вчитуватися в усе, що бачите, і шукати підказку, зазвичай це стається непередбачувано і ненавмисно, нібито випадково.

щоб не стати параноїком
В усе вчитуватися таки не потрібно, натомість вчитуватися в обране…
Зі мною стався один цікавий випадок. Анатолій Висота в своїй непересічній рецензії на мій роман «До комунізму залишалось років п'ятнадцять-двадцять» трохи показав, з якими зусиллями цей твір писався, а потім видавався. Отже, йшлося про видання от цієї майбутньої книжечки:

Папір на неї погодилось дати безкоштовно таке собі творче об'єднання російськомовних письменників при НСПУ «Русское собрание». Проте його голова Алла Потапова не захотіла ухвалювати це рішення одноосібно, а попросила свого заступника — поета Василя Дробота прочитати твір і висловити свою думку з цього приводу.
Приніс я рукопис роману цьому поету, він недбало запхнув теку з рукописом до портфеля й кинув на ходу: «Гаразд, подивлюсь». Місяць минув, телефоную до нього: «Ще не дивився». Другий місяць минув, телефоную: «Ой, знаєте, мені не до Вас. Не займайте мене. Сказав же, що почитаю».
Третій місяць минув… Раптом вдома у мене здійнявся рейвах: мене терміново розшукує якийсь там поет Дробот! Телефоную до Василя Леонідовича: «Так, давай на ТИ. Приходь на каву, є розмова». Зустрілися. Василь Леонідович дивиться на мене абсолютно ошаленілим поглядом і розповідає таку історію. Виявляється, у 1961 році він працював конструктором і… був одним із проектантів тієї клятої дамби, за допомогою якої замивали Бабин Яр. Після трагедії 13.03.1961 року звільнився з того проектного інституту й відтоді постійно винуватив себе, що доклався до воістину сатанинської справи.
А буквально у переддень, як Алла Потапова доручила йому прочитати мій рукопис, Василь Леонідович задався якимсь дуже філософічним питанням, відповіді на яке не міг відшукати. А тут шефиня «Русского собрания» буквально нав'язує рукопис нікому не відомого хлопчиська, який бозна чому вважає себе письменником і яких довкола Спілки письменників в'ється ціла хмара… А у поета (а всі поети — дуже витончені душі) творча криза… Ясен пень, Василь Леонідович закинув мій рукопис кудись подалі й читати не став. Натомість три місяці поспіль намагався вийти з творчої кризи, все шукав відповідь на оте своє філософічне питання… і не міг відшукати… Ну, коли три місяці минуло, а я припинив його смикати, Василь Леонідович все ж таки відкопав мій рукопис і перш ніж роздовбати його на друзки, вирішив бодай краєм ока глянути, а що ж там написано…
І от на піїта — на цю витончену душу важелезним лантухом валиться його минуле, за яке він себе й досі потайки картає!!! Мало того, в романчику цього зарозумілого 33-річного шморкача, який бозна чому уявив себе письменником, Василь Леонідович раптом знаходить відповідь на те саме питання, над яким він безуспішно мучився три місяці!!! Й вмить виходить із творчої кризи…
Коротше, він став прихильником того роману, ще палкішим від Алли Потапової. Над яким там філософічним питанням він бився, я й досі не знаю.
Але читати те, що просять або рекомендують прочитати, все ж таки варто!
20:23
+1
Цікава історія!
11:07
+1
Дякую, друже Тимуре, за цю публікацію! Вона з іншого боку стверджує моє припущення, що Земля — це школа, а ми, люди, в ній учні. Всякі неприємності, які з нами трапляються, це, гадаю, є відповіддю на незасвоєний урок. Як правило, людина спокушається на «легкий і приємний шлях», який, звичайно ж, комусь чимось шкодить. Людина стає на сторону Зла. І отримує покарання. Наші Небесні Вчителі, як і добрі вчителі у звичайній школі, роблять ПІДКАЗКИ, тобто наводядь, підводять учня до правильної відповіді. Я вже давненько, Тимуре, казав тобі, що планую написати статтю-дослідження про СПОКУСУ. Обдумую…
Пиши, друже!
13:37
+1
Як правило, людина спокушається на «легкий і приємний шлях», який, звичайно ж, комусь чимось шкодить.

В більшості випадків якраз «легкий і приємний шлях» є найправильнішим і найприроднішим. Але, щоб знайти цей шлях приходиться проходити через багато неправильних шляхів, які хоча і здаються простими, але в результаті приводять до поганих наслідків.
Пан Анатолій мабуть мав на увазі, що часто люди вибирають шлях, який здається найлегшим, але в результаті виявляється помилковим, тому що комусь шкодить.
А коли людина все робить дійсно правильно то її шляхи якраз і є легкими і приємними.
А коли людина все робить дійсно правильно то її шляхи якраз і є легкими і приємними.

Приємними — так, згоден. Бо творити благо завжди приємно.
Легкими?.. Я б не сказав. Бо сили зла впираються шалено, й долати їхній опір вдається тільки сміливим та сильним людям. Я би сказав так: людині завжди (!) дається достатньо (!!!) сил, щоб здолати зло — але у людини далеко не завжди вистачає рішучості це зло здолати. Звідси й міф про непереможність сил зла, бо вони беруть гору зневірою й переляком — нічим більше!
14:12
+1
Бо сили зла впираються шалено, й долати їхній опір вдається тільки сміливим та сильним людям.

Якщо людина «бореться» проти Зла, або «долає його опір», то вона приречена на важку вічну боротьбу.
А якщо людина творить Добро, то завжди отримає необхідні сили і ресурси!
Питання в тому, щоб навчитись правильно сприймати, те що ми робимо.

Якщо ми виходимо на мітинг, то ми маємо «здобувати краще майбутнє», а не «боротись проти влади». Якщо лікар лікує людину, то він має «покращувати її здоров’я», а не «боротися з хворобами» і т.д.

До перемоги веде тільки створення чогось нового, або покращення існуючого, а не «боротьба з кимось чи чимось».
Пане Доброславе! Я неодноразово проходив через це і можу стверджувати на власному досвіді: ті, хто прагне створити щось нове або покращити наявне, також отримують свою порцію випробувань. Втім, здається, це вже тема для окремої розмови.
16:39
+1
Втім, здається, це вже тема для окремої розмови.

Ок! При нагоді пошукаю якусь цікаву публікацію на цю тему.
13:40
Людина стає на сторону Зла. І отримує покарання.

Не покарання, а можливість зрозуміти свою помилку. Це абсолютно різні речі.
Не покарання людина отримує — просто кепська ситуація додатково посилюється і стає ще гіршою. Й людина сприймає це як покарання.
13:48
Наші Небесні Вчителі, як і добрі вчителі у звичайній школі, роблять ПІДКАЗКИ, тобто наводядь, підводять учня до правильної відповіді.

Підводять до правильної відповіді і правильного розуміння саме ситуації, які виникають в житті людини, а не «підказки» про які йдеться в цій публікації. А ці «підказки» якраз можуть завадити виникненню потрібних ситуацій і людина не отримає необхідний досвід. Тому вважаю, що такі «підказки» це не те, на що сильно слід звертати увагу. Крім того вони ніяк не сприяють росту людини. Краще всю енергію і всю свою увагу приділяти своєму розвитку, тоді самі негативні ситуації вже не зможуть виникати. Ні з підказками, ні без них!

17:14
+1
Доброславе, ти пишеш: Підводять до правильної відповіді і правильного розуміння саме ситуації, які виникають в житті людини, а не «підказки» про які йдеться в цій публікації. Ситуації вибору для людини самі собою не виникають. Їх для нас ОРГАНІЗОВУЮТЬ Небесні Вчителі з метою навчити нас робити вибір саме на користь Добра.
21:07
+1
Цікаво, якою підказкою служать ось такі випадки?
Путін не зміг відчинити дверці нового «УАЗ-Партіота», а генерал відірвав ручку

Це означає наступне:
ВВХло! Ти ніякий не патріот, ти навіть не ж*па з ручкою. Ти — ручка без ж*пи!!!

Випадкові Дописи