До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Не демонструйте слабке місце

Не демонструйте слабке місце
Джерело матеріалу:

Не демонструйте своє слабке місце.
Туди негайно завдадуть удар


Щоб виграти бій, треба триматися. І приховувати наслідки руйнівних ударів ворога. Не демонструйте вразливі місця. Вас не пожаліють. Вам завдадуть нового нищівного удару саме в слабке місце. Треба стриматися.

Ворог не повинен бачити зону уразливості. І не повинен бачити руйнувань, які він заподіяв. Це правила війни; правила перемоги. І в мирному житті вони теж працюють, якщо хтось проявляє ворожість і нападає на вас.


Щоб виграти бій, треба триматися

Одну дівчину начальниця вимотувала принизливою критикою і нападками. Ні, начальниця не переходила до прямих образ, не підвищувала голос до крику. Але при всіх на нараді намагалася підлеглу викрити в помилках — несправедливо. Змушувала виправдовуватися. Чіплялася. І робила це регулярно, майже щодня. Очевидно було, що вона насолоджується владою. Вона намагалася принизити дівчину, тому що боялася конкуренції. Дівчина була красива, енергійна, розумна...

У дівчини перехоплювало горло, дихати було важко. Перед очима все пливло в тумані. Серце калатало. Руки трусилися. І вона ледь стримувала сльози. Величезних зусиль їй вартувало спокійно і виразно відповідати на нападки, доводити свою правоту, наводити аргументи і факти.

З боку було зовсім непомітно, що дівчина бореться зі сльозами. Вона говорила вагомо і виразно. А тремтячі руки ховала під стіл, так що ніхто не бачив, що вони тремтять. Впевненим спокійним голосом дівчина доводила правильність своєї позиції. Зусиль, яких вона докладала, ніхто не помічав.

От в тім-то й річ. Поки є сили, треба триматися. Не показувати свою вразливість і слабке місце — туди негайно завдадуть удару. Помітять сльози і скажуть отруйно: «Ах, ви настільки нервово реагуєте! Напевно, у вас із психікою проблеми! Слізки на колісках! Ідіть, вмийтеся, та валер'янки прийміть, істеричко!», — приблизно так скажуть, а потім обговорять між собою. Чи почують ваш гнівний крик і дадуть відповідь: «Ви вже якось тримайте себе в руках, шановний! Що це ви так нервово реагуєте? Як істеричка!»… І наступного разу битимуть саме так, щоб викликати реакцію. Це і є їхня мета. Принизити вас і викликати реакцію.

Щоб виграти бій, треба триматися. І приховувати наслідки руйнівних ударів ворога. Не показувати вразливі місця. Вас не пожаліють. Вам завдадуть нового нищівного удару саме в слабке місце. Треба стриматися. Вони не бачать, що нам важко дихати, а руки у нас тремтять. Вони бачать спокійне обличчя і твердий голос. Бачать силу — і відступають.

… Через півроку начальницю звільнили; на неї донос написали її ж поплічники. А дівчина перемогла і зараз керує великою організацією. Тільки не цією. Керувати тераріумом не входило в її плани. Вона працює з нормальними людьми тепер. І ніколи не нападає отруйно на інших. І уважно ставиться до тих, хто ховає руки під стіл...

Анна Кір'янова

+2
88
RSS
16:53
+3
Дякую, це стосується тільки щодо особистості, чи можна щось використати і до вразливості держави під час війни?
Це стосується стратегії й тактики як таких.
18:07
+2
Стаття, в принципі, добра. Однак описана методика вимагає нервів товстих і міцних, як сталеві канати, й залізобетонної шкіри. Знаю це по собі, бо саме Козероги з-поміж усіх інших зодіакальних знаків є натурами вкрай витонченими й ранимими. А тому з молодих нігтів загортаються в товстелезну «мушлю», пробити яку майже неможливо. Годі й дивуватися, що іншим людям Козероги здаються черствими, байдужими до всього натурами…
_крутий
Описана ситуація хороша тим, що атакуючий, як правило, настільки самовпевнений, що не опікується збереженням рівноваги. А тому в 95-98% випадків завданням підлеглого-оборонця є ретельно відстежити дії атакуючого й завдати удар у відповідь. В залежності від доцільності подальших відносин, удар у відповідь може бути різної сили: можна легесенько «полоскотати» — а можна вдарити відчутно…
_крутий
Приклад №1. Коли я працював прес-секретарем Мінвуглепрому, то швидко виявив одне зі слабких місць роботи тамтешньої прес-служби. В разі якоїсь аварії на шахті повідомлення йдуть (1) в Держнаглядохоронпраці — спеціальний Державний комітет і (2) в Мінвуглепром. В міністерстві процедура проходження інформації більш складна і тривала, тоді як в держкомітеті просто фіксують голі факти. Для преси важлива оперативність, тому журналісти, природно, брали «голу» інформацію з Держнаглядохоронпраці й тиражували її. А тоді вже Мінвуглепрому вставити свої «п'ять копійок» (природно, більш виважену й обґрунтовану позицію) було майже неможливо.
Змінити бюрократичні процедури прес-секретар не в силах. Тим не менш, я зробив, що міг… І от, пам'ятаю, десь на другому місяці роботи стається чергова нічна аварія. Щойно прибігши на роботу, я подав прес-службі «червоний свисток». Хвилин через 40 у нас був готовий прес-реліз, а серед натовпу журналістів я заангажував NN — кандидата на інтерв'ю з міністром. І тут по «вертушці»:
— Литовченко, до міністра!
Схопивши прес-реліз і приблизний перелік запитань на інтерв'ю, побіг в першу приймальню. Щойно переступив поріг, як міністр почав на мене горлати! Шпетив і в хвіст, і в гриву: мовляв, знов журналісти зняли інформацію вночі з Держнаглядохоронпраці, знов наша прес-служба мовчить, нічого не робить, і навіщо тільки нам, дармоїдам, зарплатню платять!..
Ну, отож я дав міністрові можливість погорлати досхочу. А коли він почав видихатися — то й попросив таким собі благальним тоном:
— Сергію Борисовичу! Можна, я вам тут прес-реліз залишу подивитися, а сам в кабінет до себе збігаю, бо раптом NN зателефонував?..
Зрозуміло, що це було жахливим порушенням чиновницького етикету. Отож міністр отетерів і спитав підозріло:
— Який ще прес-реліз? Що за NN?
Тоді я глянув на годинник і так само спокійно пояснив:
— Наш прес-реліз, ось він. Я ніс його вам на узгодження, бо якби запустив через вашого секретаря, то він би до вечора в паперах пролежав. Ви ж мене дуже вдало викликали, за що я вам дуже вдячний! Однак якби не шпетили протягом останніх 23-х хвилин, то хвилин 20 тому цей прес-реліз після вашого узгодження вже пішов би на розповсюдження. Що ж до NN — то це журналіст видання «ХХХХХХХХ», з яким я домовився про ваше ексклюзивне інтерв'ю. Ось перелік запитань, з вами необхідно узгодити час, коли NN може прийти до нас. А тоді ми вже підготуємо вам необхідну інформацію. Тільки бажано, щоб ви пояснили таким-то управлінням, що інформація прес-службі потрібна для вашого інтерв'ю, а не для забавок — бо не дають… Однак доки ви мене шпетили, NN міг дзвонити, а я тут, у вас «на килимі»… Буде прикро, якщо інтерв'ю зірветься…
Тут вже міністр оговтався. Хвилини за три прес-реліз був узгоджений, пара начальників управлінь були «вишикувані» на предмет подачі мені інформації для роботи, іншими зайнявся особистий помічник міністра. А через 2 години NN сидів в кабінеті міністра й записував його ексклюзивне інтерв'ю, я ж сидів поруч і робив запис на міністерський диктофон — для контролю.
Більш ніколи міністр на мене не горлав з порогу… Все ж таки розумний мужик…
_крутий
Приклад №2. Було це в серпні 2004 року — на початку моєї роботи в журналі «РоботодавецЬ». Редакція розмістилася на площах засновника — Спілки орендарів і підприємців України. СОПУ завжди являла собою «прохідний двір», де по пару місяців крутилися якісь студенти чи безробітні. Рідко хто затримувався на рік… З постійного складу були лише президент і пара бабусь-бухгалтерок. Отож серпень. Я щойно прийшов з відпустки, як президент зібрав нас і на підвищених тонах повідомив, що домовився про нашу участь у виставці в Українському домі до Дня підприємця. Природно (на його думку), ми всі не здатні пальцем об палець вдарити… отож він змушений сам про все домовлятися!.. Ну що ж, наших пропозицій він чекає через 40 хвилин, бо змушений від'їхати…
Шеф поїхав, «хлопчики» відправилися рипіти мізками. Причому з коротких фраз, якими вони обмінялися, стало зрозуміло, що ніхто з них навіть не уявляє, як братися за справу. Тоді я зателефонував у Держкомпідприємництво, яке зорганізовувало виставку, де дізнався, що нам дають «кутове» місце (літерою «Г»), яке ніхто з «фірмачів» не хоче брати, розміром 4х1 метр, а також столик і 2 стільця з можливістю підключитися до розетки. Я не жлоб, тому все повідомив «хлопчикам». Вони почали рипіти мізками й далі, я ж витратив ще 10 хвилин на те, щоб вирізати з паперу і склеїти макет нашого виставкового місця (стінка 4 м, до неї стінка 1 м літерою «Г», столик і 2 стільця, все в масштабі 1:20) + ще за 20 хвилин намалював у першому наближенні 5 слайдів презентації СОПУ і журналу «РоботодавецЬ».
Шеф дотримав слова і знов зібрав нас рівно через 40 хвилин. Висловивши тверду впевненість в тому, що всі ми «ні на що путяще не здатні йолопи», він почав опитування з «хлопчиків». Справді, ніхто з них абсолютно нічого путящого не запропонував. В кращому разі, они готові були «виконувати вказівки» начальства… Під кінець шеф єхидно спитав мене:
— Ну, а ти що скажеш, дядьку?!
І «дядько» сказав… _сміюсь Для початку я виставив йому паперовий макет стенду й ошелешив повідомленням, що нам дісталося «блатне» місце — бо воно відкрите з двох боків, а не з одного, і повз наш стенд до зали заходитимуть всі пурици з усіх інстанцій. Потім описав, в якому порядку ми розвісимо на стінках стенду журнали «РоботодавецЬ», які на той час вийшли друком. А також історичні документи, випущені СОПУ, перші в Україні методички для підприємців, випущені ще на початку 1990-х, та інші раритети. Потім запропонував відвезти на виставку та встановити на столі один зі спілчанських комп'ютерів, на якому можна запустити презентацію СОПУ та журналу. Тут з'ясувалося, що шеф поняття не має, що таке презентація в РРТ-форматі і що таке програма PowerPoint. Довелось повести всіх на моє робоче місце й показати чернетку презентації, а також пояснити, як вона запускається в демонстраційному режимі. А під кінець я сказав, що окремі її слайди можна друкувати на кольоровому принтері, ламінувати і склеювати скотчем між собою в «стрічки» по 4-6 слайдів. Такими «стрічками» було дуже зручно заклеювати стінки стендів: на 1 погонний метр (1 секцій набірної стінки) йшло 3 стрічки, приліплені встик; потім вони легко складалися «книжечкою», й нести їх могла навіть дівчина — бо вони легенькі…
_сміюсь
Не стану описувати загальний подив, оскільки все це я справді намудрував протягом 10 хвилин, доки клеїв макет стенду. Але більше всіх був здивований, природно, шеф. Йому лишалося внести вказівки щодо зміни порядку розташування матеріалів на стінках стенду, змісту РРТ-презентацій + віддати вказівку «хлопчикам» зібрати з підприємств-членів СОПУ їхні інформаційні буклети для роздачі на стенді. Дві презентації (окремо для СОПУ й журналу) я наваяв за два дні, потім ми роздрукували й заламінували окремі слайди, взяли в рамочки раритетні матеріали тощо. Виставка пройшла з шиком, наш стенд відвідали всі пурици. Шеф був дуже задоволений і більше не сумнівався в моїх розумових здібностях — принаймні публічно, перед «хлопчиками». А всі виставкові матеріали я зібрав в окремий фонд, який надалі тільки поповнювався.
18:09
+1
Ну… і ще в зв'язку з цим матеріалом можна згадати про 36 китайських стратагем — бо вони в певних аспектах перегукуються.
21:02
+2
Так, триматися і знати, що тебе не пожаліють. А Тимур знову здивував нас своєю гарною пам'яттю, розповівши докладно про події 10-річної давності.
21:39 (відредаговано)
+2
В Мінвуглепромі я працював з осені 1998 по березень 2000 року, бо 1 квітня 2000 року міністерство ліквідували через злиття з Міненерго й утворення Мінпаливенерго. Отож сталося це десь в грудні 1998 року. Це сталося 20 років тому, а не 10…
_не_знаю
А перша виставка у вересні 2004 року — то майже 15 років тому.

Випадкові Дописи