До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

У вас НЕМАЄ жодних причин терпіти біль

У вас НЕМАЄ жодних причин терпіти біль
Джерело матеріалу:

У вас НЕМАЄ жодних причин терпіти біль


Ми настільки звикли до болю, що навіть не замислюємося про це. Не помічаємо його. Для нас це — нормально. Ми пишаємося своїм умінням терпіти біль.

«Власне, саме ця фраза, сказана автоматично, як щось само собою зрозуміле, а зовсім не рівень медицини і не якість платних і безкоштовних послуг, становить головну відмінність між клінікою „Шаріте“ й інфекційною лікарнею на Соколиній Горі. Між усіма клініками Європи та всіма лікарнями Росії. Між усіма медсестрами, лікарями, чиновниками, тітками і дядьками Європи і Росії. Просто одні впевнені, що немає причин терпіти біль. А інші впевнені, що біль — це норма».

(Цитата з книги Анни Старобинець «Подивися на нього») 


«There is no reason why you should be in pain»
(У Вас немає жодної причини терпіти біль)


Ця книга являє собою опис шляху авторки, якій довелося, за медичними показниками, перервати вагітність на пізньому терміні. І після прочитання книги до мене «прилипла» одна фраза, що являє собою нездоланний бар'єр на географічній карті світу. Глуха стіна між країнами колишнього СРСР і Європи.


«There is no reason why you should be in pain»
(У Вас немає жодної причини терпіти біль)


У нас є причини терпіти біль. Терпіти біль потрібно, тому що... 

  • «Самі [лише] радості випробовувати не варте»;
  • «Стражданнями душа вдосконалюється»; 
  • «Бог терпів — і нам велів»; 
  • «Мученики потрапляють до раю»; 
  • «Зате на тому світі буде краще»…

І ще багато-багато причин є для цього заняття. У школі ми всі вчили знаменитий вірш Некрасова «Есть женщины в русских селеньях». Вже тоді я сумнівалася, це дійсно комплімент чи приховане знущання?

Ні. Якби це було знущання, нашим жінкам так само, як європейським, перед процедурою переривання вагітності пропонували б «розвіятися в кафе» або «зсунути два ліжка разом», щоб переночувати в палаті разом з чоловіком. Всіма можливими способами анестезуючи душевний біль.

Це комплімент.

  • Якщо у європейців немає причин відчувати біль, то у нас вони є. 
  • «Як я можу бути щасливою в шлюбі, коли моя мама заради мене все життя мучилася?» 
  • «Як я можу собі дозволити радіти життю, коли воно ось яке важке?»
  • «Що я, дурень чи що, йти по вулиці й посміхатися?»
  • «Невже я не потерплю? Так, б'є, але ж не часто! У сусідки, ондо, взагалі чоловіка немає!»

Якщо Ви вимовите одну з цих реплік, ймовірність того, що Вас підтримають, досить велика. «Так, все так! Терпи, мамо...» І навіть співчутливо поплескають по плечу. Якщо ж Ви скажете: «У мене немає причин відчувати біль!», — найшвидше, Вас назвуть егоїстом. Неначе піклуватися про себе — аморально.

Переконання на предмет того, що терпіти біль — нормально, є ґрунтом наших психологічних (і не тільки) захворювань. І разом з тим, це те, за що ми тримаємося щосили.

Згадаймо про приказку «Друг пізнається в біді.» Чому саме в біді, а не в радості? Адже щиро порадіти за іншу людину набагато важче, ніж поплакати разом з нею. Коли у людини нещастя — її жаліють. Навіть вважають своїм обов'язком висловити своє співчуття. А коли людина щаслива — їй найчастіше заздрять. На неї лютяться. Вона дратує. Пам'ятаєте, як у Достоєвського: «Пройдіть повз нас, і вибачте нам наше щастя»?

Щасливих і безтурботних «не вибачають», а нещасних — жаліють і поділяють з ними їхнє горе. Ймовірно, щастя — соціально не схвалюване поняття, тоді як горе — соціально схвалюване.

У книзі Анни Старобинець приголомшливо описана ось ця прірва між нашими ментальностями. Чому у нас так шанують біль і страждання? Чому, готуючи жінок до таких нещадних процедур, ніхто не зважає на їхній психоемоційний стан, тоді як в тій-таки Німеччині робиться абсолютно все, щоб хоч трохи полегшити цю подорож в пекло й назад, коли жінка народжує дитину, свідомо знаючи, що їй судилося померти? Чому там, де «no reason why you should be in pain», існує цвинтар для цих немовлят, у матері є можливість подивитися на свою дитину, оплакати цю втрату, поховати її й відвідувати могилу? У нас же таких жінок беруть в «кільце мовчання», нібито нічого не сталося. І якщо акушерка скаже «нічого, народиш іще!» — вважайте, пощастило.

Ми настільки звикли до болю, що навіть не замислюємося про це. Чи не помічаємо його. Для нас це — нормально. Ми пишаємося своїм умінням терпіти біль. Витривалість — гарна якість. Але от чи варто перетворювати це вміння в своє кредо?

Вікторія Сандо

+2
123
RSS
21:07
+2
Справді, мазохізм якийсь, якщо розібратися…
14:05
+2
Це справді так. Я не раз писав, що для українця похвалити когось, це ніби завдати собі болю. Якісь у нас викривлені взаємостосунки. Замість взаємодопомоги якісь підніжки. Це особливо було відчутно на «високодуховному» сайті НО. На щастя зовсім не так на СВІТОЧІ. У нас і заклик є: ДО ГАРМОНІЇ — РАЗОМ!
Ну-у-у… Марія би з тобою навряд чи погодилася. Хоча ображені трапляються всюди.
21:36 (відредаговано)
+1
Я в принципі не зрозуміла суть статті. Так, біль терпіти не має потреби. Тут я згідна. Але для чого переривати вагітність на пізньому терміні? У ХХІ столітті в центрі Європи?
Коли мільйони жінок готові самі вмерти, аби тільки народити?
Ну гаразд, я ще розумію у нас, в Україні, але в Німеччині?
Там, що контрацептивів замало? Якщо жінка знає, що вагітність їй зашкодить, вона просто не вагітніє. Ну, окей, презерватив порвався, німецька гума теж рветься. Тоді можна зробити аборт на ранніх стадіях. Не затягувати і все.
Можу припустити, що в жінки якусь хворобу виявили під час вагітності, і ризик є під час самих пологів, а не протягом вагітності. То існує кесарів розтин. Безболісно і швидко.
Якщо на останніх термінах плід стане надто великим і треба народити швидше, то тепер є апаратура, яка дозволяє виходити недоношене немовля вагою від 600 грам, з 22 тижня, здається. Нащо його вбивати?
Якщо лікарі виявили в дитинки якусь патологію, яка не сумісна з життям і поки що не лікується, хоч таких уже мало залишилося, то хай та дитинка народиться в призначений термін, проживе своє коротке життя в 3-5 днів і помре під наглядом лікарів, безболісно. А батьки встигнуть його приголубити, полюбити і попрощатися з ним. Знайомий астролог розповідав випадок, коли його попросили визначити тривалість життя немовляти, яке народилося без обох нирок. Гороскоп показав, що дитина проживе лише кілька днів.
Ну, і останній варіант, який приходить мені на думку, лікарі виявили, що дитина народиться з інвалідністю. Але це раніше від таких дітей відмовлялися, а зараз люди свідомо народжують діток з синдромом Дауна та іншими патологіями, бо вважають, що такі діти теж мають право на життя, раз Бог їх посилає у цей світ.
Чи я дурна, чи трамвай не їде? Як казала моя бабця.
Біль можуть завдавати й інші неприємності — не тільки аборти на пізніх строках. Я так гадаю, авторка статті є росіянкою, тому про «зсунуті разом ліжка напередодні аборту на пізньому терміні» написала навмання, не розуміючи до кінця сучасних європейських реалій.
_вибачаюсь
Отож, найшвидше, не Ви дурна, а просто таки трамвай не їде!

Випадкові Дописи