До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 1.

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 1.

Шановні друзі!

Починаємо публікувати уривки з моєї книжки «Рожнів і рожнівчани», (Микола Гушул, Київ, Світ Успіху, 2010). Чесно скажу, що зробити це мені буде не легко. Бо мені хотілося б щоб виставляти все підряд, і нічого не оминати. А оскільки це не можливо, публікації будуть виглядати як різнокольорові клаптики на білому полотні, або як елементи вишивки на білій жіночій сорочці (порівняння аж загарне і не скромне, але хай таким і залишається). А по відгуках побачимо чи варто цю справу продовжувати.

Думка про написання цієї книжки народилася невипадково. З дитячих літ я любив слухати всілякі розповіді старших людей. У часи мого дитинства не було ні радіо, ні телебачення, ні електричного освітлення. І якщо жінки мали завжди, навіть довгими зимовими вечорами, багато хатньої роботи, яку ніколи не можна було переробити, то чоловіки, погодувавши і напоївши худобу, мали вечори вільні та сходились до когось одного або другого сусіда поговорити. Дуже часто збиралися в нас. Говорили про всяку всячину, а найбільше оповідали різноманітні бувальщини. Часом розповідали про різні привиди, як на них нападав блуд, як він довго їх водив не туди, куди їм треба було, і чим це все закінчувалося. Я тоді довго не міг заснути.

Розповідаючи друзям і дружині різні випадки зі свого життя і життя нашої родини, мені не раз казали, що про це варто написати і видати книжку. Особливо – моя дружина Ліда. Певний досвід у мене був. На той час у мене було вже два друковані видання.

Ще одним поштовхом до написання книжки був рукопис мешканця нашого села Федора Мацка «Історія села Рожнова», який я розшукував років з десять. Народився Федір Мацко 17 травня 1907 року. У школу пішов у 1913 році й закінчив тільки перший клас. Влітку вибухнула Перша світова війна. Після війни батьки в школу не пустили, бо треба було допомагати в господарстві. Всього іншого він досяг самотужки. Як автор пише сам про себе, що, по суті, він є самоук. Багато читає, є членом товариства «Просвіта», а згодом його вибирають головою читальні «Просвіта» у парафії Стебліцька, де він головував аж до закриття її радянською владою у 1939 році.

З війни повернувся інвалідом, працював головою колгоспу, бригадиром. Все своє свідоме життя збирав матеріали з історії Рожнова, а завершив рукопис 2 серпня 1992 року, коли йому було 85 років.

Історія виявилася дуже цікавою. А коли я прочитав дві останні сторінки, які Федір Онуфрійович дописав, будучи зовсім сліпим, коли йому було майже 90 років, мені сльози навернулися на очі, і я вирішив, що цю роботу Великого Подвижника я опублікую, навіть якщо доведеться це зробити своїм коштом. Така нагода появилася. 5 жовтня 2008 р. Рожнів святкував своє 600-річчя. А 4 жовтня побачила світ «Історія села Рожнова» Федора Мацка. Зважаючи на велику кількість діалектизмів, книжка видана у вигляді відсканованого рукопису.

Ось що пише Федір Мацко у своїх спогадах про себе і про походження роду Мацків: «У сиву давнину до Рожнова зайшов чех, який у пана – поміщика Задоровича служив економом. Цей чех називався Томаш Мачько, але пан називав його Мацком. Цей чех був парубком.Томаш Мацко оженився із дівчиною українкою і збудував хату, яка була під номером 26. Хата була з дерева, крита соломою. Томаш Мацко мав сина Дмитра, Дмитро – Михайла, а Михайло мав синів Івана, Грицька, Онуфрія і дочок Матрону і Палагну».

Опустимо ту частину спогадів, де йдеться про долю братів і сестер Онуфрія, батька Федора Мацка. Відзначимо тільки, що сім’ї були багатодітними. Наприклад, у Грицька Мацка тільки від першої дружини було 20 дітей.

«Тепер опишу Вам про мойого тата Мацка Онуфрія Михайловича. Мій дєдя (тато) Онуфрій народився 1870 року. Онуфрій мав двох жінок, бо повдовів був. Мав 12 дітей від обох жінок. Це були мої брати і сестри. Перша його жінка Параска, дочка Юраха Федора і Анни, мали дітей: Николая, Павла, Дмитра, Василя, Михайла, Федора і Марію.

Друга жінка Марія, дочка Семена і Калини, мали дітей: Анничку, Їленку, Івана, Грицька і Катерину. Така була наша рідня. Онуфрієву жінку Параску, мою рідну маму, я не пам’ятаю, бо коли вона померла, я мав всього 2 роки і 9 місяців. Померла мама у березні 1910 року. Найстарший її син, а мій брат Дмитро, мав 15 років, а наймолодша дочка Марія мала 3 місяці.

Тато Онуфрій був змушений женитися вдруге, бо були малі діти, треба варити їсти, прати, і господарство без жінки нічого не вартує. Крім того, вдівець, у 40 років ще і потребує жінки. Та біда була в тому, що за 40-річного вдівця, та ще з купою малих дітей, ніхто не «розбігається» віддати дочку заміж. Онуфрій не був багатим, але не був і бідним. Мав 5 моргів поля (1 морг – 0,56 га), худобу, коні, сам був дуже завзятим до роботи, горілку не пив, був здоровим, високого росту, фізично сильним, дуже нервовим, але розумним.

На Чаплинцях коло Філипів жив Радиш Максим. Це був небагатий чоловік, мав коня і воза, постійно возив з Коломиї до Рожнова жидам до їх склепів різні товари – і це був його заробіток. У Радиша Максима був син Семен. Він одружився з дівчиною Килиною, і у них були діти: Марія, Ірина, Михайло, Катерина, Їленка і Василь. Семен жив дуже бідно, любив випити. У Семена і Килини були всі дівчата файними (гарними), та, на жаль, бідними. Мало мали поля у віно, а хто був бідним, то хоч і «потрібний» (працьовитий), але оженитися чи вийти заміж – справа була нелегкою. Ніхто не брав бідних. Багацька дівка, хоч була як макогін, але за неї хлопці билися, бо вона мала поле-землю. Крім того, молодята бідні чи багаті у ті часи не одружувалися по своїй волі чи любові. Дітей своїх одружували батьки. Деякі молодята зроду не бачилися або, хоч і бачилися, але одне одному не сподобалися – це не мало значення. Якщо батьки сказали синові чи дочці, що вони повинні одружитися з дочкою чи сином такого-то ґазди, то іншої ради не було. Це був святий закон. Уже по їхньому весіллю, якщо їм пощастило і одне одному сподобалися – то добре. Але як не сподобалися – то до їхньої смерті сварка, бійка, плачі, нарікання і горе.

Семен Радиш примусив свою чотирнадцятилітню дочку Марію віддатися за багатого вдівця Онуфрія, і так восени 1910 року Марія нам стала другою мамою. Коли мій дєдя оженився вдруге, я пам’ятаю, бо коли її вночі привезли до нас, вона дала нам по жмені цукерок. А цукерки тоді для нас була велика розкіш.

Рано тато нам сказав: «Оце, діти, є ваша неня. Маєте називати її ненею. Хто скаже інакше – того буду бити нещадно. Так ми усі і називали її. Лише брат Дмитро називав її Марусею. За це тато бив його, але він категорично заявив, що він ніколи не скаже їй нене, бо він є старшим від неї на один рік».

Знову опустимо спогади Федора Мацка про його рідних сестер і братів. Наведемо тільки спогади про уже згаданого брата Дмитра.

«Дмитро мав до науки великий природний дар. У Рожнові закінчив 7 класів і дуже хотів піти до гімназії, але тато не міг утримувати сина в науці, бо це дорого коштувало. У 1912 році він їде у Канаду. Вчиться ще 8 років. Знав 18 мов світу (володів мовою і письмом), був великим математиком, працював головним бухгалтером Державного Банку. Мав дві жінки. Перша була лікаркою.

Розбилася «на тріски» у їхній автомашині (їхала одна). Друга жінка була медичною сестрою. Дітей не мав із жодною. Міг мати дітей, але не хотів їх мати. Казав, що на світ родити мучеників, які вічно повинні боротися за існування на землі, не треба. Жив 44 роки. Помер у Канаді.

У мене також був дар до науки, але життя все продиктувало по-своєму.

+3
108
RSS
20:39
+2
Цікаво, дуже дякую! Хоча особливих діалектизмів не бачу — принаймні очікував більше.

Ось що пише Федір Мацко у своїх спогадах про себе і про походження роду Мацків: «У сиву давнину до Рожнова зайшовчех, який у пана – поміщика Задоровичаслужив економом. Цей чехназивався Томаш Мачько, але пан називавйого Мацком. Цей чех був парубком.Томаш Мацко оженився із дівчиноюукраїнкою і збудував хату, яка булапід номером 26. Хата була з дерева, критасоломою. Томаш Мацко мав синаДмитра, Дмитро – Михайла, а Михайломав синів Івана, Грицька, Онуфріяі дочок Матрону і Палагну».

В цьому абзаці виділені напівжирним слова «позлипалися» — причому саме в частині цитати! Краще такі речі виправляти. Я сам, опублікувавши на Світочі будь-який матеріал, потім перечитую його і вношу якісь виправлення. Це нормально, нічого особливо страшного тут нема.

Знову опустимо спогади Федора Мацка про його рідних сестер і
братів. Наведемо тільки спогади про уже згаданого брата Дмитра.

А тут абзац абсолютно невиправдано розірваний посередині.
00:51 (відредаговано)
+2
Дуже дякую, пане Тимуре, за схвальний відгук і за помічені помилки. Виправив їх. Сам не знаю як я це не помітив, не перечитав і не виправив. А велика кількість діалектизмів має місце у книжці Федора Мацка "Історія села Рожнова". Тому і видав я її у вигляді сканованого рукопису. У моїй книжці — тільки подекуди, з поясненнями у дужках. Ще раз дякую!
Щодо пробілів. Буває, що слова «злипаються», коли текст переноситься на Світоч безпосередньо з Ворда. Чим це викликано?.. Це краще Модератор пояснить.
_шкодую
Для боротьби з цим явищем я беру текст з Ворда, копіюю його в Блокнот, а вже звідти переношу на Світоч. Модератор же рекомендує якусь мережеву програму: через неї теж варто пропускати текст, як і через Блокнот, перш ніж публікувати на Світочі.
21:18
+2
Гарна публікація. Хто не знає про життя села, то тепер щось і дізнається. Я раджу розмістити карту, щоб люди побачили, де це той славний Рожнів.
01:05
+3
Дуже дякую, друже, за схвальний відгук! Мабуть на Східній Україні люди мало знають про життя на Західній Україні, особливо у ті, давніші часи. Тому і вирішив опублікувати уривки з моєї книжки.
Рожнів розташований у передгір'ї Карпат, у Косівському районі, Івано-Франківської області. А карту постараюсь десь знайти. Ще раз дякую!
02:08
+2
А скільки рожнівчан у ті роки виїхали до Канади?
15:30 (відредаговано)
+1
Таких даних у мене немає, та, мабуть, ні в кого немає. Візового режиму тоді не було. Для того щоб виїхати у Канаду треба було мати метрику від священика і довідку від війта (голови села), що ти не злодій. Люди їхали в Канаду і назад по кілька разів, залишалися назавжди тільки деякі, в основному — нежонаті. Тому і в Німеччину під час Другої світової війни дехто виїхав добровільно, як на заробітки. Але це не стосується інтелігенції, яка, пам'ятаючи репресії перших совітів у 1939-1941 роках, перед приходом других «совітів» виїжджала масово, або йшла в УПА. Але про це — в наступних публікаціях.

Випадкові Дописи