До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Психотехніка «Я пробачаю себе за...»

Психотехніка «Я пробачаю себе за...»
Джерело матеріалу:

Техніка «Я пробачаю себе за...» швидко прибирає
найважчі неусвідомлювані нами хронічні м'язові затиски
і дуже наочно демонструє, чим ми в собі незадоволені.


Ця техніка самоаналізу — двосічна і дієва. З одного боку, вона фантастично швидко прибирає найважчі — неусвідомлювані нами хронічні м'язові затиски, а з іншого боку — дуже наочно показує нам — чим ми, в основному, в собі незадоволені, видає, так би мовити, основний список популярних тем і ключових слів. А по-третє (це вже йде як бонус) вона працює як відмінна афірмація, заміщаючи собою жуйку порожніх або негативних думок. 


Проста техніка допоможе Вам відкрити себе


Отже, техніка проста. Однак на словах вона виглядає дещо фантастично і не зовсім зрозуміло. Але спробуйте просто чітко слідувати інструкції, й Ви усе зрозумієте в процесі.

Починають її практикувати лежачи в ліжку - коли, здавалося б, наше тіло і без того розслаблено. Здавалося б! Коли ви почнете, то побачите, що м'язові затиски зжилися з нашим тілом настільки, що не полишають нас і в комфортному ліжку.

Отже, лягайте зручніше і починайте повторювати про себе це чарівне речення: «Я пробачаю себе за...» Замість трьох крапок підставляйте все, що спаде Вам в цей момент на думку — за принципом потоку вільних асоціацій. Це — дуже особиста вправа, треба сказати. Вам на голову вивалюватимуться такі «за», що ділитися цим з оточуючими не вийде — вони навіть не зрозуміють, в чому тут «фішка». Та й ви не зрозумієте спочатку.

Говоріть короткими фразами, говоріть довгими абзацами — чергуйте їх, набирайте вільний свінгуючий темп творця в нападі натхнення.

Отже, говоріть усе, що спаде на думку, поки не дочекаєтеся інсайту. Як його відстежити? Дуже просто: в момент, коли Ваше несвідоме намацає «потрібну точку», Ви відчуєте одразу ж розслаблення в певній групі м'язів — раніше неусвідомлюване.

У мене це було на фразі, якій найбільше здивувалася я сама! «Я пробачаю себе за те, що в дитинстві я погано жерла». 

Ото вже ніколи при повній свідомості я б не вигадала настільки безглуздої фрази! По-перше, це не моя мова — я б ніколи не замінила дієслово «їсти» дієсловом «жерти»! По-друге, мені вже давно здається, що в моєму дитинстві особисто я їла цілком нормально. Ну і по-третє, чого це мені себе «пробачати» за те, що я погано їла? Якщо вже кого пробачати, то це рідну бабусю, яка жила за принципом «Їж і не викаблучуйся!» І Радянський Союз, який виробляв несмачну їжу, яку ще й не можна було «дістати». Якщо пробачати, то аж ніяк не себе, яка не могла прожувати «неїстівні» котлети, поливаючи їх замість кетчупу (якого тоді ще не продавали) гіркими сльозами...

Ах он воно що! Як же я могла забути, що на думку моїх старших, я дійсно-таки «погано жерла». Це ж їхні слова! Ця фраза так і сиділа у мене в пам'яті, разом з пришитим до неї намертво, навіяним мені почуттям провини за те, що я знущаюся з людей, які опікають мене, відмовляючись їсти те, що приготовлено (і куплено) з такими великими труднощами.

Коли я сказала цю безглузду фразу, у мене одразу розслабилася щелепа. Ну а потім...

Потім потік асоціацій прискорився — підсвідомості сподобалося грати в цю гру. І м'язові затиски стали розслаблятися один за іншим.

«Ці конверти з пошти —
рвуться, мов магнолій бруньки,
Все добре… але ось що
Пише мені моя рідня...»

На другому етапі спробуйте попрацювати зі своїм відображенням у дзеркалі. 

Стоячи біля дзеркала, говоріть всілякі дурниці, які б ніколи не сказали при здоровому глузді та в які самі не вірите. Наприклад, видайте потоком: «Я пробачаю себе за те, що: погано виглядаю, мене жахливо пофарбували, що у мене ідіотичний чубчик, що у мене дурний і заклопотаний вигляд...» Поки десь не клацне… Як же клацає у дзеркалі? А ось як.

Ви кидаєте погляд на своє відображення час від часу, і в один прекрасний момент бачите в ньому добре, гарне обличчя щасливої, симпатичної, впевненої в собі людини, яка виглядає «на всі сто»! Це — розслабилися всі Ваші мімічні м'язові затиски, які перетворили Ваше обличчя в перекошену від вічної заклопотаності — машкару! Варто було тільки мені насварити себе разів п'ять, як із дзеркала на мене вже дивилася спокусниця, що відправляється на бал (а до цього дивився стомлений багатогодинними допитами прокурор з важким поглядом).

На третьому і завершальному етапі 

Вмикайте цю техніку, коли йдете по вулиці, оглядаючись в натовпі й роздивляючись на всі боки. І знову ж таки, не забувайте головне правило:

  1. Відключити Цензора;
  2. Молоти нісенітниці, що навмисно спотворюють дійсність;
  3. Вимовляти як завгодно довгі складнопідрядні речення, перемежовуючи їх короткими рубаними фразами, доки не дійдете до інсайту.

От вже ніколи б не думала (та й не сказала б нікому, але вам — можна), що мої затиски почнуть розслаблятися від фраз:

  • за те, що це не мій чоловік;
  • за те, що я не їду в цій автівці;
  • за те, що я маю таку погану ходу...

Ось тут-то і криється головна складова цієї психологічної техніки: ми ніколи не дозволяємо собі думати і навіть боязко припускати, що нас цікавлять якісь речі, жаль про які нас «не гідний», тому що «ми не такі».

Хтось, крім моїх рідних м'язових затисків (які радісно розслабляються при проголошенні вірною фрази) міг би мене переконати в тому, що мені (МЕНІ!) є діло до якоїсь там автівки, в якій я не сиджу?

Ні. Моя Персона (юнгіанська, в сенсі) не дозволяє мені «страждати» від таких дрібниць. Але наша особистість складається не тільки з Персони («Розумна-красива-правильна»)...

І наша особистість страждає нишком… і допомогти їй ніхто, крім цієї вправи, не може.

Останнє, що мене порадувало і чим я готова знов поділитися, Читачу — то це руйнування страху не дивитися прямо і відкрито в обличчя перехожому. Щойно, проходячи повз симпатичного хлопця (і за звичкою відводячи очі), я навмисно сказала собі (не вголос, ясна річ): «Я пробачаю себе за те, що боюся дивитися прямо і відкрито на людей» («Що знову ж неправда» — кричить моя Персона. «Що ти вигадуєш! Ти нічого такого не боїшся!») — як ми з цим перехожим легко і витончено зустрілися широко розплющеними очима, сповненими млості, й обличчя наші розпливлися в парі загадкових посмішок, наведених не без частки кокетства.

Спробуйте цю вправу — вона потішить Вас новими відкриттями самих себе!

Олена Назаренко

+1
138
RSS
00:03
+2
Цікаво описано…
16:08
+2
Така корисна стаття. Дякую, друже Тимуре. Справді це так, що більшість хвороб від спазмів м'язів, які мають психологічну основу. Отож пробачай себе частіше!
16:26 (відредаговано)
+1
Якби я тільки міг пробачити себе за те, що мало місце 42 роки тому!.. _шкодую Але от саме себе я пробачити й не можу… Найгірше в тому, що світові не можна демонструвати своє слабке місце — інакше в нього негайно вдарять! І я цю свою «ахіллесову п'яту» справді ретельно ховаю. Але ж мама мене відчуває материнським інстинктом, отож щосили знов і знов наступає на цей мій «мозоль»!.. І що ти їй не кажи, вона не бажає залишити мене у спокої.

Випадкові Дописи