До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Шлях, який проходить душа

Шлях, який проходить душа

Від перекладача: цей матеріал зацікавив мене тим, що він як «літературний», так і значною мірою «життєвий». Принаймні в наведену міфологему (а це типова міфологема "подорож героя з поверненням") вкладається моя цілковито життєва історія на тему «Як я став письменником». За всіма переліченими елементами!..


«Герой відважно вирушає в дорогу зі світу повсякдення в світ надприродного дива: тут він зустрічається з казковими силами і здобуває вирішальну перемогу: герой повертається з цієї таємничої пригоди наділеним силою приносити блага своїм одноплемінникам», — Джозеф [Джон] Кемпбелл, «Герой з тисячею облич».

Джозеф Кемпбелл, американський міфолог, який протягом багатьох років вивчав різні легенди і міфи за участю чоловіків і жінок з різних культур протягом всієї історії. Кемпбелл зауважив, що у всіх цих історіях присутня певна єдина «глибинна структура», яку він назвав «подорожжю героя». Це шлях, який долає душа, у міру свого розвитку. Наведені нижче кроки являють собою простий варіант карти Подорожі Героя, запропонованої Кемпбеллом.


1. Поклик

Подорож починається з поклику. Ми входимо в світ, і світ пропонує нам обставини, які закликають або притягують нашу унікальну життєву силу. Екхарт Толле, який написав книгу «Сила моменту «тут і зараз», каже, що основна функція душі в тому, щоб прокинутися. Ми входимо в цей світ не для того, щоб не діяти. Ми прийшли, щоб прокинутися і ще раз прокинутися, і зростати, і розвиватися. Часто заклик до дії виходить від проблеми, кризи або від когось, хто потребує допомоги. Від чогось втраченого, що потрібно відновити, або якась сила в світі ослабла — й її потрібно оновити, якась центральна частина життя була пошкоджена — і потрібно її зцілення, кинуто виклик — і на нього потрібно відповісти. Але, разом з тим, поклик може прийти від натхнення або радості: ви чуєте уривок якоїсь великої музики і пробуджується до світу краси, яку пристрасно хочете проявити в цьому світі; ви відчуваєте дивовижну любов до виховання, і вона закликає вас, аби проявити цю архетипову силу в суспільстві; ви закохуєтеся в свою роботу, і це — все, про що ви можете думати. Як ми побачимо, заклик до подорожі героя може виходити і з великого страждання, і з великої радості, іноді одночасно з того й іншого.

Запитайте себе: «До чого закликає мене життя?» Ймовірно, це покликання не настільки вже й просте, ймовірно, це не запрошення піти прогулятися в парку. Поклик — це, ймовірно, найважче, це гарний, проте складний шлях. Цей шлях зазвичай руйнує статус-кво. Поклик — це не просто поліпшення сьогодення. Поклик і передбачення привносять майбутнє в сьогодення і можуть повністю зруйнувати дійсність, позбавивши вас можливості діяти звичним чином.

Ключова частина подорожі героя — це прийняття призову і зобов'язання здійснити подорож.


2. Відмова від покликання

Саме тому, що заклик може виявитися зухвало складним, часто він супроводжується тим, що Кемпбелл називає «відмовою». Герой хоче уникнути всіх клопотів, які це спричинить. «Ні дякую. Нехай хтось іще це робить. Для мене це занадто важко. В мене немає на це часу. Я не готовий». Це типові висловлювання, які використовуються для того, щоб відмовитися від покликання. І в той час, як деякі з негативних відповідей на заклик можуть виникати зсередини, деякі приходять ззовні — від сім'ї, друзів, критиків або від суспільства. Вам можуть сказати: «Це нереально», або «Це було б егоїстично», або «Це неекологічно» і т.ін. Такі слова іноді змушують вас відвернутися від свого покликання, хоча, на щастя, не завжди.


3. Перетин порогу

Тільки-но ви відповідаєте на заклик і берете на себе зобов'язання стати на шлях і пройти подорож героя, як це призводить до того, що Кемпбелл називає «перетином порогу». Тепер ви перебуваєте в подорожі, ви перебуваєте у випробуванні. Слово «поріг» має декілька значень. Одне з них означає, що за порогом лежить новий рубіж, нова територія, невідома, невизначена і непередбачувана.

Інше значення порогу — те, що ви досягли зовнішніх меж зони вашого комфорту. Перед порогом ви перебуваєте на відомій території, ви перебуваєте в своїй зоні комфорту, ви знаєте рельєф цієї місцевості. Тільки-но ви перетинаєте поріг, як опиняєтеся поза зоною свого комфорту. Тому все стає важким, небезпечним, часто болісним, а можливо — навіть фатальним. Ступити на цю складну нову територію — вирішальний момент подорожі героя.

Третє значення порогу — те, що він є фатальною межею: ви не можете повернутися. Одного разу переступивши поріг, для вас існує тільки одна можливість — йти вперед.

Таким чином, поріг — це такий момент, коли ви збираєтеся ступити на нову і складну територію — туди, де ви раніше ніколи не бували і звідки неможна повернутися назад.

І отут є один дуже важливий момент. Саме в цьому місці ваш звичайний інтелект вас підведе. Ваша звичайна свідомість знає тільки, як створювати різні версії того, що вже відбувалося. Воно не може створювати нові реальності. Тому ваша звичайна свідомість не може бути провідною системою в подорожі. Тільки ваше вища «Я» здатне підтримати вас мудрістю і хоробрістю і прокласти курс вашої подорожі героя.


4. Набуття оберігачів

Кемпбелл вказує, що, коли ви збираєтеся вирушити у подорож героя, ви маєте знайти собі оберігачів. Хто вони — ті, хто заспіває мою пісню і нагадає мені про те, хто я такий? Хто вони — ті, у кого є знання і засоби, які мені знадобляться і про які я нічого не знаю? Хто зможе нагадати мені, що подорож можлива, і запропонує мені свою підтримку, коли я відчуватиму найбільшу в ній потребу? Хто вони — мої вчителі, мої наставники, мої заступники? Охоронцями можуть бути реальні люди — друзі, наставники, члени сім'ї. Ними можуть бути також історичні постаті чи міфічні істоти. Вправа «Набуття зберігачів».


5. Віч-на-віч зі своїми демонами і тінями

Демони — це сутності, які намагаються перешкодити вашій подорожі, часом погрожуючи навіть самому вашому існуванню й існуванню тих, з ким ви пов'язані. Одне з основних завдань в подорожі героя — те, як поводитися з «негативною інакшістю» і всередині, і навколо себе. Герой покликаний зробити щось таке, що змінить не тільки його самого, але ще і відносно велику область, в якій він живе. Багато в чому кульмінація подорожі героя — це конфронтація з тим, що ми називаємо «демоном», з тим, що сприймається як недоброзичлива присутність, яка загрожує вам і налаштована перешкодити вам досягти свого покликання. Кемпбелл вказує, що спочатку демон сприймається як щось, що знаходиться поза вами і налаштоване проти вас, однак подорож героя підводить вас до розуміння, що проблема не в тому, що знаходиться поза вами, а в тому, що всередині вас. І демон, в кінцевому рахунку, — це просто енергія, яка ні хороша, ані погана. Це всього лише енергія, феномен.

А те, що перетворює це щось на демона — це наше до нього ставлення. Це те, за рахунок чого проблема здається настільки важкою. Демон слугує нам дзеркалом, він викриває нашу внутрішню тінь — реакції, почуття або частини нашого власного «Я», з якими ми не знаємо, як бути. І суть даного етапу — трансформація та інтеграція тіні.


6. Розвиток внутрішнього «Я»

Таким чином, подорож героя — це завжди подорож перетворення, особливо — перетворення самого себе. Тімоті Голві називає це «внутрішньою грою». Успіх в будь-якій діяльності — чи то є спортом, чи вашою роботою, чи близькими стосунками, — вимагає певної міри досконалого володіння зовнішньої грою (наприклад, склад гравців, оточення, правила, необхідні навички). Багато людей можуть досить добре опанувати зовнішню гру, але найвищого рівня виконання можна досягти тільки при оволодінні внутрішньою грою. Це залежить від здатності людини впоратися з напругою, невдачами, тиском, критикою, кризою, втратою довіри і т.ін.

Одна з навичок, якої має навчитися герой — як грати в цю внутрішню гру. Вона включає в себе набагато більше, ніж наш когнітивний розум. Вона є функцією емоційного і тілесного інтелекту, а також духовної мудрості, яка включає в себе встановлення зв'язку з широким полем свідомості — глибинне сприйняття інформації за рамками ego й інтелекту. У подорожі героя ви повинні зростати. Ви не можете бути героєм і відмовитися зростати і вчитися.


7. Перетворення

По мірі того, як ви розвиваєте в собі нові можливості та знаходите своїх оберігачів, ви стаєте готовим зустрітися зі своїми демонами (і в кінцевому рахунку — зі своїми власними внутрішніми тінями) й брати участь у великому трансформаційному завданні подорожі. Кемпбелл називає такі завдання вашими «випробуваннями».

Це час великої боротьби, відданості й битв, який призводить до появи нових знань і нових засобів. Саме тут ви створюєте всередині себе і в світі те, що ніколи не існувало раніше. Це вихід за межі того, що колись вже існувало, щоб створити щось абсолютно нове. Цей процес, звісно, може зайняти тривалий період часу. Він може зайняти двадцять років шлюбу, ціле життя, присвячене роботі, або роки досліджень та інновацій. Буде багато відступів і невдач, буде час, коли здаватиметься, що все втрачено і майбутнього немає. Все це передбачувані елементи подорожі героя. Герой — це той, хто може відповісти на цей виклик і породити нові способи і можливості, щоб з успіхом впоратися з викликом. Стадія перетворення — це коли ви досягли успіху у своїй подорожі.


8. Повернення додому

Заключна стадія подорожі героя — це повернення додому. У нього декілька важливих цілей. І одна з них — поділитися тим, про що ви дізналися під час своєї подорожі, з іншими. Адже подорож героя — це не просто індивідуальна екскурсія ego, це процес перетворення і самої людини, і більшої спільноти. Тому, коли герой повертається, він повинен знайти спосіб, щоб розділити своє розуміння з іншими. Часто герої стають вчителями. Але, щоб завершити подорож, герой не тільки повинен поділитися з іншими, він має отримати їхнє визнання. Адже за час подорожі ви змінилися і вже не той, ким були раніше. І потрібно, щоб інші віддали вам належне і з повагою прийняли вашу подорож.

Та навіть на даному етапі може виникати великий опір. Іноді герой не хоче повертатися. Він втомився, можливо, він переймається, що інші його не зрозуміють, або можливо — він звеличився в своєму новому стані вищої свідомості. Або суспільство не чекає на його повернення. Тому іноді має з'явитися якийсь інший чоловік або істота і закликати героя повернутися додому.

+1
565
RSS
22:32
+1
Ця міфологема («подорож героя з поверненням») розпочалася, мабуть, з Одіссея. Це так, для довідки…
16:42
+2
Дякую, друже за цю публікацію. Добре, що дослідник проаналізував міфи і легенди щодо героїв. ГЕРОЙ — це виняток. Це може 1 з 1000. Питання, ХТО кличе на геройство? Кличуть не всіх чи всіх? Чи правий Хрестос, сказавши: багато покликаних, та мало тих, хто відгукнулися?
Питання, ХТО кличе на геройство?

Це розбирається в першому ж розділі «Поклик». Якщо ти надалі згадав мене — то у мене було все, як завжди: ніяких особливих «голосів», ніяких «небес, що розкололися», ніяких видінь — як і завжди, я просто почав знати, що писати фантастичну прозу — це найцікавіше у світі заняття з усіх можливих і що це моє заняття.
Кличуть не всіх чи всіх? Чи правий Хрестос, сказавши: багато покликаних, та мало тих, хто відгукнулися?

Думаю, що кличуть таки всіх. І Христос мав рацію 100%, розповівши притчу про багатьох закликаних і малу кількість тих, хто відгукнувся. Звідси, як ти кажеш, і співвідношення героїв до тих, хто опиняється позаду — 1:1000. Бо зовсім недарма другим пунктом стоїть "Відмова від покликання"! Там же все докладно пояснюється: звідки й яким чином заперечується поклик!
Зараз обертаючись назад, я багато що бачу й розумію. Десь в 2005-2010 роках завдяки Одноклассникам, ВКонтакте і Фейсбуку почався процес доволі інтенсивного відновлення контактів з колишніми однокласниками чи однокурсниками. І тоді я, мабуть, через раз чув наступне: «Ой, ти письменник?! Та ти що?! Ото б ніколи не подумав(-ла) про тебе такого… А ти пам'ятаєш NN з нашої (паралельної) групи (паралельного потоку, класу)? От він ще в ті роки писав фантастику! І всім хизувався своїми оповіданнями (повістями, романами). А письменником став чомусь ти». Буквально днями на Одноклассниках мене знайшов один з трьох азербайджанців, з якими я навчався на першому курсі ще на електротехнічному факультеті (на інженерно-фізичний я перевівся звідти на другий курс). Ось його слова (стилістика й орфографія збережені):
На 1-ом курсе я думал /да наверно не только я/, что ты будешь великим математиком или же физиком.Но быть хорошим писателем /это чувствуется по фотографиям/тоже не плохо.

Повторюю: ніхто не міг припустити, що саме я здолаю цей шлях! Якщо й думали, то про інших (яких нібито було з надлишком), але не про мене, який робив своє тишком-нишком… аби ніхто не запідозрив, що я копаюсь в історії з Куренівською трагедією — а це вилізло б неодмінно!..
І тепер я можу сказати, чого вистачило мені й забракло, наприклад, моїй дружині, яка вже 5 років є моєю співавторкою. У неї ж перші художні публікації (вірші) мали місце ще в шкільні роки, в 9-10 класах, в місцевій пресі Кургану (Сибір). Це були 1979-1980 роки. І в фантастиці вона колись себе випробовувала… У мене ж перша газетна публікація відбулася на 10 років пізніше — аж в 1989 році. Теж в місцевій — в київській газеті… Бачиш, на скільки вона мене випередила?!
Але далі Олена надіслала щось своє в журнал «Юність», звідки їй надіслали таааку розгромну рецензію, що це на десятиліття відбило в неї охоту писати! Натомість мене як жорстоко не били, які розгромні рецензії не клепали — я не здався. От в цьому й полягає різниця між нами!!! І тепер це наочно видно: у Олени немає й десятої частки тієї витримки, що є у мене! Бо варто видавництву на кілька місяців затримати випуск чергової нашої книги — це все, кінець: «Ой, нас зневажають, нами нехтують!!!» — і руки опускаються, й нічого вона писати не може, аж доки книга з друку не вийде…
А як мені було, коли за перші 20 (!!!) років регулярних літературних вправ для моїх творів середній термін від написання опусу до його публікації складав 10 років?! А якщо твір публікували через 5 років після написання, я вважав це колосальним везінням?! Класика «мого» темпу: повість «Дульцінея» писалася в 1989-1990 роках, у 1990 році її на друзки розгромила рецензентка видавництва «Молодь» («Ваши произведения отличаются низким художественным уровнем, особенно „Дульсинея“), у 1999 році повість надрукував журнал „Київ“ (часопис Спілки письменників, де публікувалися виключно добірного рівня твори), а в 2000 році мені за „Дульцінею“ вручили Міжнародну україно-німецьку літпремію ім. Олеся Гончара:

Між іншим, з цікавим формулюванням: »… за мистецьке відтворення засобами літератури світовідчуття сучасної людини". На моєму місці Олена би давно здалася — я ж витягнув через свою віслючу впертість…
І вміння концентруватися на роботі у неї значно нижче. Мені достатньо вуха заткнути навушниками з музиною, розкласти 3 пасьянси на комп'ютері — і все, я готовий писати. А їй потрібно 1-3 дні, щоб налаштуватися. І раз на півроку, на рік максимум — у відпустку «на моря». Без цього вона працювати майже не може. Все з-під палки. Тому без партнерства зі мною вона б не писала зараз романів. Бо її самостійний максимум — це окремі оповідання в авторських і колективних збірках:


Натомість зараз від письменників вимагають романи й епопеї. А на це у неї ще пороху бракує, їй ще виховувати й виховувати холоднокровність, витримку та вміння концентруватися на тривалий період!
От чим приблизно відрізняються ті, хто «багато покликаних» від тих, яких «мало обраних».
16:48
+2
Гадаю, Тимуре, що ти відгукнувся на поклик. Твоя місія: пояснити українцям дещо із нашої давньої і новітньої історії. Якби не демонські підніжки, твоя ефективність була б значно вищою.
09:25
+1
Тимуре, ти подав такий розгорнутий коментар, а за схожі тебе, було лаяли на НО. Це історія письменника і його родини. З часом дослідники розкопають і матеріали СВІТОЧА і, сподіваюсь, вони стануть на користь в написанні розвідок про вашу родинну творчість. Твоя золота медаль за школу — таке не купується за гроші. + КПІ. Це сходинки до творчості. Твоя фантастика взагалі якась незвичайна. Я прочитав лиш одну «повістинку» про квітку і здивувався. На перший погляд — якась дикість, а потім розумієш, що таким художнім засобом передана вся мережа людських підступних стосунків. Але твоя перша група інвалідності — це теж запитання… Щось не так? А що саме?
Тимуре, ти подав такий розгорнутий коментар, а за схожі тебе, було лаяли на НО.

Пішли вони попід три чорти!!! Як хочу, так і коментую — маю право!..
Тим паче, з НО мене вигнали — ну, то нехай. Цур їм.


Твоя золота медаль за школу — таке не купується за гроші. + КПІ.

А в КПІ — «червоний» диплом…
Звісно, за гроші таке не купити! У нас же була бідна сім'я, від якої відцуралась більшість родичів. Тож фізично не було, за що купувати… Лишилось єдине — все заробляти власною головою. За кордоном це називають SMM — Self Made Man («людина, яка робить себе»).

Щось не так? А що саме?

Не так — це моє небажання кинути «велику» журналістику й присвятити себе нарешті літературній творчості. А так — «поклали» мене на диван під ноутбук + виділили сяку-таку пенсію + всебічна підтримка сім'ї. Повторюю вкотре: мене загальмували — бо сам я не бажав гальмувати!
Я прочитав лиш одну «повістинку» про квітку і здивувався. На перший погляд — якась дикість, а потім розумієш, що таким художнім засобом передана вся мережа людських підступних стосунків.

Шкода, що ти до кінця не дочитав :( Бо це лише перша з чотирьох комбінацій:

  • Вона не кохає Його, Він не кохає ЇЇ (Роза — Азор);

  • Вона закохана в Нього, Він не кохає ЇЇ (Маргаритка — Майстер);

  • Вона не кохає Його, Він закоханий в Неї (Лілія — Анжер);

  • Вони закохані взаємно (Ірис[ка] — Честав).


Всі чотири комбінації. По мірі розвитку сюжету штучність і дикість Міста зростають, «пружина» сюжету накручується, доки її не зривають у фіналі двоє рудих з червоною кров'ю. А ти, на жаль, далі першої (з чотирьох) комбінацій не пішов…

Хоч я тобі розповідав про дзвінок цієї от жінки під час боїв на вул. Грушевського, а потім і про цей її запис у ЖЖ:
Литературный вечер на злобу дня.
Все фантасты обладают даром предвиденья?

Ірорги — духовні почвари, колишні люди
Люди — майбутні ірорги

«Пили, пили… І не могли випити. Золотавий день змінився сріблястою ніччю, ніч змінилася днем, а їх… усе ще не могли випити. Ірорги стікалися на Церковну площу зі всьго міста, хлебтали яскраво-червоний потік по-звірячому жадібно..., але все одно не могли випити!»
(Тимур Литовченко «Повість про чотири квітки», 1990-1991)

Стоячи на Груші в якості санітарки, вона побачила просто перед собою розгортання заключної частини «Повісті про чотири квітки».

Але я сказав їй: ірорги збіглися на Церковну площу зі всього Міста, але ще потече кров навпіл з люблячою душею струмком по землі, це ще не все! І було 20 лютого, і був розстріл Небесної сотні, і кров потекла по Інститутській. І вона це теж бачила на власні очі… А потім ірорги здулися, а Золотого Бога розірвало на дрантя, й земля поглинула його. Я ці слова написав узимку 1991 року на вокзалі славетного міста Дніпропетровська, тримаючи грубий зошит на колінах в очікуванні потяга на Київ…
15:45
+3
Що мене турбує в даному матеріалі — це певна діалектика між:
1) «покликом» та «доланням перешкод» та
2) десь із суміжних тем «лупанням не тієї скали», коли тобі хочеться, а воно не твоє.

Як зрозуміти, що є що?
О-о-о-о, це таки питання!.. _стежу
Знаю точно одне: окрім самої людини, ніхто в її душі не розбереться. Не знаю, чи зрозумієте мене, але я б так це сформулював: та справа, яку ти не згоден кинути нізащо в світі — оце і є твій справжній поклик!
Десь так… _соромлюсь
13:48
+3
Почитала Ваш коментар і внутрішньо з ним дуже погодилася… Але того ж таки вечора чоловік включив телевізор, а там про те, як Гітлер прийшов до влади. В нього теж були невдачі і теж була
та справа, яку ти не згоден кинути нізащо в світі
… Тому мені видається, що вартувало би чимось доповнити визначення…

Хоча, з іншого боку, якщо виходити з думки, що «все на краще», то, може, то таки і був його поклик… _стежу
Листівки, створені на основі його малюнків міської архітектури, користувалися надзвичайною популярністю у туристів. А він це таки здав… Відмовився від тог, щоб йти за покликанням…
_шкодую _шкодую _шкодую

До речі, є така версія, буцімто Адольф Алоїзович намалював гномів до дізнеївської Білосніжки, а також Піноккіо, підписані «A.H.» (Adolf Hitler) й датовані 1937 роком («Білосніжка» вийшла на екрани кількома роками пізніше):

Якщо митець відмовиться від своєї місії він може збожеволіти — бо іскра нереалізованого таланту спалить його душу зсередини. Я з таким стикався особисто — почитайте мій мемуарний матеріал "Ванда".
_шкодую _шкодую _шкодую
Побоююсь говорити такі речі… але з Гітлером могло статися те ж саме: він припинив малювати — й вигорів душею, перетворившись на іграшку в руках темних сил!..
_наляканий _наляканий _наляканий
21:51
+3
В принципі, могло, так…
10:31
+1
Перечитав ще раз. Нові відчуття…
Іноді перечитувати корисно _чудово

Випадкові Дописи