До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

​Біля зірки, розташованої поруч із Сонцем, виявлено населену Супер-Землю

​Біля зірки, розташованої поруч із Сонцем, виявлено населену Супер-Землю
Джерело матеріалу:

Астрономи підтвердили свій інтерес до зірки Барнарда, до якої всього 6 світлових років

Біля зірки Барнарда є планета — можна не сумніватися. Вона кам'яниста, масивніша за Землю в 3,2 рази — така собі Супер-Земля (Super-Earth), в науковій термінології. Планета, схоже, населена.

З настільки інтригуючим визнанням виступили астрономи з американського Університету Вілланова (Villanova University). Воно прозвучало на 233-му з'їзді Американського астрономічного товариства (American Astronomy Society — AAS), який проходив в Сіетлі (Seattle) з 6 по 10 січня 2019 року.

Колеги надихнулися. Адже зірка Барнарда найближча до Сонця одиночна зірка. До неї 6 світлових років. Зовсім трохи за космічними мірками. Система Центавра, правда, ще ближче — всього в 4 світлових роки. Але там три зірки, пов'язані одна з одною гравітаційними силами.

Такою зобразили виявлену планету художники — зі слів учених, звичайно.

Планету назвали Barnard's Star b, вона ж GJ 699 b. Як повідомив керівник дослідницького колективу Едвард Гуйнан (Edward Guinan), виявили її головним чином завдяки так званому високоточному шукачеві планет — телескопу HARPS (ESO's planet-hunting instrument), встановленому в Європейській південній обсерваторії (European Southern Observatory). Він шукає планети, визначаючи аномалії в русі зірок. Якщо у зірки є супутники, то, обертаючись навколо, вони впливають на неї — змушують коливатися. Зірка змінює швидкість. І ці коливання точно фіксує шукач.

Астрономи підтвердили свій інтерес до зірки Барнарда, до якої всього 6 світлових років.

На найближчу до нас зірку-одиначку були спрямовані ще кілька астрономічних інструментів — великі телескопи і спектрографи. Спостерігали за нею близько 20 років. Відкриття ж відбулося ще в кінці минулого року, про що повідомляло Європейське космічне агентство. На з'їзді вчені запевнили, що не помилилися.

Зірка Барнарда, яка дала притулок у себе під боком планеті, червоний карлик. Вона маленька і тьмяна. Гріє слабо. Планета отримує всього 2 відсотки того тепла, яке Сонце дає Землі, хоча знаходиться в два рази ближче до свого світила. Рік на Barnard's Star b триває 233 земних дня.

Зірка Барнарда — найближча до нас одиночна зірка.

Астрономи прикинули: на виявленої планеті має бути досить прохолодно — до мінус 150 градусів за Цельсієм. Як на Європі, супутнику Юпітера. Швидше за все, Barnard's Star b теж покрита крижаною кіркою. І під нею теж знаходиться океан рідкої води — свій, але значно більший. Саме він і здатний підтримувати якусь життєдіяльність, нагріваючись за рахунок приливних сил і тепла ядра планети, яке, як вважають дослідники, складається з заліза і нікелю. Як у Землі.

Європа вважається досить перспективною для пошуків позаземних істот. І Barnard's Star b тепер теж.

Зірка Барнарда і її планета приблизно в 2 рази старші від Сонячної системи. Часу на те, щоб там завелася хоч якась живність вистачало з надлишком.

Зірку Барнарда видно в сузір'ї Змієносця.


ДОВІДКА «Комсомолки»

Зірку Барнарда відкрив американський астроном-любитель Едвард Барнард в 1916 році. Її маса — приблизно 17 відсотків сонячної, світність в 2300 разів слабша. Видно в сузір'ї Змієносця.

Зірка Барнарда швидко переміщається — летить в сторону Сонця зі швидкістю 500000 кілометрів на годину. Прийде час і вона стане найближчою до нас — ближчою, ніж зірки системи Центавра. В 11800 році до зірки Барнарда буде 3,8 світлових років.

Не виключено, що Barnard's Star b — не єдина планета поряд з цією зіркою. В кінці 1960-х років деякі астрономи вважали, що там аж три планети, розміром приблизно з Юпітер. Але поки знайшлася лише одна. І набагато менша за Юпітер.

Планета Barnard's Star b стала другою найближчою до нас — з числа виявлених за межами Сонячної системи, зрозуміло. Найближча — недавно відкрита Проксима Центавра Б (Proxima Centauri b), яка розташована в системі Проксіми Центавра — однієї з зірок потрійної системи Центавра, до якої трохи більше 4 світлових років. Про те, чого можна очікувати, діставшись туди, читайте НАСА: схоже, що планета у найближчій до Сонця зірки населена

+3
251
RSS
23:25
+2
Зірка Барнарда швидко переміщається — летить в сторону Сонця зі швидкістю 500000 кілометрів на годину. Прийде час і вона стане найближчою до нас — ближчою, ніж зірки системи Центавра. В 11800 році до зірки Барнарда буде 3,8 світлових років.

Ах-ха-хах-ха-а-а!!!
_сильно_сміюсь
Уявляю, як в океані планети Barnard's Star b (вона ж GJ 699 b) плавають барнардіанці, час від часу поглядають в телескопи на Сонце і гадають, як їм пристосувати для себе одну з планет нашої Сонячної системи!..
_сильно_сміюсь
Адже Сонце горітиме довше від зірки Барнарда… От тільки через 1 млрд років розпухла сонячна атмосфера поглине Землю… Тому барнардіанці мають придивлятися до більш віддалених планет. До того ж, на Землі для них надто спекотно: вони навіть сумніваються, чи існує на нашій планеті рідка вола, чи не випарилася вона?! Ну, і гравітація у нас замала, з їхньої точки зору — отож вони прикидають, чи не зірве їх з поверхні Землі у відкритий Космос?!
Зразу видно професійного фантаста. Готовий сюжет для нового роману. _ура _чудово
Та-а-а… _не_знаю
Для мене цей сюжет давно вже відпрацьований. Бо ще навчаючись в 9 класі, я під День космонавтики (12 квітня 1979 року) написав аналогічне оповідання. У мене була улюблена вчителька-фізичка Світлана Петрівна Яковенко. Жахлива сталіністка — ми в цьому розходилися принципово… Однак любив я фізичку за інше: щороку під День космонавтики вона мобілізувала 8-10 класи на шкільне творче свято. Вона перекроювала розклад занять так, щоб усі старшокласники збиралися в актовій залі й представляли в довільній темі будь-яку творчість, націлену на Космос! Переважна більшість дітей (десь 90%) «відбувалася» малюнком на «абстрактну тематику». Зате 10% відривалися, як хотіли! Я в тому числі…
_браво
Отож під 12 квітня 1979 року я написав коротке оповідання про те, як марсіанин сидить у себе вдома на Марсі та по марсіанському ТБ дивиться передачу «Обрії очевидного» на тему: «Чи є життя на Землі?!»
_сміюсь
І в марсіанському телевізорі марсіанські вчені доводять, що життя на Землі існувати не може. Насамперед, через атмосферу. Бо атмосферний стовп розчавить будь-які тендітні новонароджені життєві форми… До того ж, в земній атмосфері близько 18-20% кисню — а тому будь-які залізяки там «зжере» корозія! Тим паче, на Землі досхочу рідкої води — що підсилює корозію заліза в кисневій атмосфері… Отож якщо життя й існує — то вкрай примітивне. Бо розвинена «залізна» цивілізація на Землі неможлива…
_браво
От це оповідання я й прочитав на творчому шкільному святі в четвер, 12 квітня 1979 року. Всі старшокласники з 8 по 10 класи, всі інші діти, хто також прибився туди, всі вчителі слухали мене, затамувавши подих. Було тихо-тихо… Потім мені аплодували. А потім вийшла завуч Лариса Сергіївна і сказала, по-перше, що в оповіданні є єдиний недолік — розкриття інтриги на початку. Бо дія відбувається на Марсі. Все інше — просто блиск!!! А по-друге — що письменника-фантаста з мене все одно ніколи не вийде, а вийде колись видатний вчений. І щоб я не надумав собі ставати письменником — бо мені не дано…
_не_знаю
Що інтрига одразу розкривається, я знав і без неї. Саме тому я й наситив оповідання по вінця гумором в стилі пародії на передачу «Очевидне — неймовірне». Бо якщо брати не інтригою, то емоціями…
_чудово
І все одно я зарахував це оповідання собі «в плюс»! Адже завуч Лариса Сергіївна була «хімічкою». Тоді як «фізичка» Світлана Петрівна (організаторка заходу), і всі 4 вчительки мови та літератури (2 «русачки» та 2 «українки» включно з директоркою Ніною Андріївною) не виступили, але сприйняли почуте з ентузіазмом — вираз облич не сховаєш… Тому я ще більше переконався у справедливості свого таємного плану: вивчитися на інженера і стати письменником поступово, в неробочий час.
_чудово
Ну, а сам сюжет я відпрацював 2019 — 1979 = 40 років тому. Отож навряд чи я схоплюся одразу ж писати роман… Можливо, колись в майбутньому.
05:18 (відредаговано)
+2
Я теж звернув увагу на те, що ця зірка наближається до Сонця зі швидкістю 500 тисяч км за годину. Це суперечить думці про розлітання зірок у Всесвіті. Рахую: 500000 км: 3600 с = 139 км/с. Це яка ще космічна швидкість, якщо перша =, здається, 7,8 км/с?
05:21
+2
Написати оповідання у 9 класі — це клас! А ще й ПРОЧИТАТИ його самому публіці — це геройство, зважаючи на заїкання. Як це було, Тимуре?
13:39 (відредаговано)
+2
Я завжди намагався не просто «читати», а «розігрувати» текст, «демонструючи» персонажів голосом і мімікою. Тому мене зазвичай слухають, затамувавши подих. Так було й тоді… Це додало мені впевненості в тому, що я обрав вірний шлях. І знов повторюю: я звернув увагу на те, що від вчителів виступила «хімічка», а всі вчительки мови і літератури («профільні») промовчали — бо просто розгубилися. А якщо у них язик не повернувся сказати, що з мене не вийде письменника?.. Ну, то більшого мені й не треба!
_сміюсь
Що ж до заїкання… Знаєш, коли я граю якогось персонажа, то це все кудись зникає. Біда в тому, що «зіграти себе» я не можу…
19:08
+2
Ага, зрозуміло.

Випадкові Дописи