До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: Ознаки державності України (2, 02.2019)

Анатолій ВИСОТА: Ознаки державності України (2, 02.2019)


     Почнемо ось з чого
Минає час, людина дорослішає і задумується над питанням, чому це людство не єдине? Матеріаліст скаже, що людство складається з різних народів тому, що так воно само собою склалося. Мудра людина приймає ідею Творця і сприймає себе і навколишній світ, як наслідок Його роботи. А й справді, чи бачили ви щось дієве і щоб воно було ЦІЛИМ і неподільним, а не складалося з частин? От перед нами людина і вона сприймається нами як окреме ціле. Але в неї є ноги, щоб ходити, руки, щоб робити і очі, щоб бачити, а ще вона має тисячі і тисячі різноманітних органів і частин, які тісно взаємодіють між собою. І це лише видиме тіло, але ж є ще й Душа і Дух Творця, які забезпечують безперервне життя конкретної людини.
Аби людина розвивалася, потрібно було утворити навколишній світ, який змінюється, і для цього Творець крутнув Землю, щоб день і ніч чергувалися між собою, а тоді ще й нахилив Землю, щоб ПОРИ РОКУ теж змінювали одна одну. На континентах були розміщені групи людей, які відрізняються й нині кольором шкіри: в Африці чорна раса, в Європі біла раса, в Америці червона раса, а в Азії жовта раса.

     Україна колишня й теперішня
Континенти великі і на кожному з них є різні кліматичні зони й різні умови проживання людей. Тому на різних землях Творець сформував різні народи із своєю мовою і культурою, які, однак, мають і нині ознаки своєї раси. Для чого так багато різних народів? Мабуть, наш Творець бачив у РІЗНОМАНІТТІ мов і культур людей різних рас запоруку розвитку всього людства. Це й же принцип застосований у рослинному світі, де кожна травинка і деревинка має своє призначення, і у тваринному світі, і навіть серед мікроорганізмів. Отже увесь розмай живого сприяє його розвитку. Звідси висновок: знищення якогось виду живого, а тим паче якогось народу є, мабуть, найбільшим гріхом, бо заперечує задум Творця.
Учені люди все більше приходять до думки, що розвиток післяпотопної білої раси починався з Трипілля. Це є землі на обох берегах Дніпра, від Карпат і до Дону, від Чорного моря і в напрямі до Балтійського моря. Ми, українці, є кореневим народ цієї землі. Ми є нащадками древніх трипільців, скитів, антів, русичів і козаків. Розвитку народу сприяє його рідна держава. Від попередніх держав нам у спадок залишилися величезні городища і викопані черепки із загального назвою ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА. А ще оборонні Змієві Вали, що й нині простяглися на сотні кілометрів нашими землями. Більш як тисячу років тому була тут князівська держава РУСЬ із центром у Києві, яка була знищена татарами із Золотої Орди. І знову відродилася держава, вже козацька, із центром у Чигирині.
Козацька держава обманом була захоплена Москвою – улусом Золотої Орди, і її спадкоємицею, і нас – українців, москвини триста років намагалися знищити. Всього на кілька років з 1917 до 1920 років українцям вдалося відродити державу, яка мала назву Українська Народна Республіка (УНР). Москвини знову обдурили українців, давши нам, щоб тішилися, державу-опудало під назвою Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР). Але влада на нашій землі й далі була московською. І лиш у 1991 році нам вдалося знову відродити власну державу із простою назвою Україна.

     Атрибути держави
Найпершою ознакою нашої держави є український народ із українською мовою і культурою. Другою ознакою держави є земля із закріпленими і визнаними сусідніми народами кордонами – це забезпечує боєздатна армія. Ще однією ознакою і теж важливою є віра, яка скріплює народ в одне ціле. Прийнято, що у 988 році Київський князь Володимир охрестив киян, а разом і всю Русь у водах ріки Почайни. Відтоді Україна є християнською державою і першими митрополитами були греки, прислані з Константинополя. Церква називалася Руською православною церквою і Константинопольський патріархат погоджував обрання Митрополита Київського і всієї Русі із русичів-українців. Ця церква сприяла звільненню українців від польського панування і утвердженню козацької держави.

       Ще трохи із церковної історії
Із 1480 року Московський улус Золотої орди став умовно незалежним Московським князівством, бо перейшов у підпорядкування Кримського ханства і крутий імператор Петро Перший платив йому щорічну данину на початку 18 століття. Там явочним порядком утворилася нова православна церква із назвою Московський патріархат (МП). У 1684 р. Лівобережна Гетьманська Україна входила у склад Московського Царства. Тоді цар попросив і Константинопольський Патріарх окремим листом дозволив Московській церкві погоджувати обрання Митрополита Київського і всієї Русі. З часом МП став вважати Україну своєю канонічною територією, а Київську митрополію складовою частиною Русской православной церкви (РПЦ-МП). Після знищення Москвою Запорозької Січі і ліквідації Гетьманщини на нашій землі РПЦ(МП) активно русифікувала українців. У кожній церкві прихожанам і в кожній церковно-приходській школі дітям нав’язували, що «ніяких українців нема і ніякої мови нема і що ми всі русскіє». За цю русифікацію московська держава платила окремо кожному батюшці на нашій землі.
В часи УНР почалися рухи українців до створення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Але московські більшовики-атеїсти практично знищили і РПЦ(МП), і УАПЦ. У 1943 році Сталін відновив діяльність РПЦ(МП) і майже весь клір став підпорядковуватися каральним органам: НКВД, МГБ, КГБ і так було аж до розпаду СРСР і утворення незалежних держав Росії і України. Правда, слід відзначити, що у 1990 році весь синод УПЦ(МП) на чолі із Митрополитом Філаретом звернувся до РПЦ(МП) з проханням надати українській церкві автокефалію (незалежність). Московська церква не надала українській церкві автокефалію, а надала лише Грамоту на незалежне і самостійне управління (автономію).
За роки незалежності України знову розгорнувся рух за надання українській церкві автокефалії. І протягом 2018-19 років це було досягнуто. А спочатку Константинопольський патріархат відмінив дію свого ж листа від 1684 р. і підпорядкував собі усіх православних України. 15 грудня 2018 р. в Києві на об’єднавчому соборі була утворена Православна Церква України (ПЦУ) і Епіфанія було обрано Митрополитом Київським і всієї України.

       Якось у церкві
До церкви привела мене сумна подія. Там після служби стояв довгий стіл, за яким сиділо до двох десятків прихожан. Панотець тримав у руках ікону і щось пояснював. Мене запросили теж до столу і поставили пластикову тарілку з наїдками. Я присів на ослін і прислухався. Священник розповідав про якогось грузинського святого, який зцілював людей. Молода жінка російською додала, що цього святого грузини дуже шанують і, що за життя він носив на грудях глечика без дна. Священник запропонував після трапези кожному прикластися до ікони, щоб оздоровитися.
Те, що далі говорив панотець, мене зацікавило більше. Він сказав, що недавно в Україні була утворена із числа розкольників так звана ПЦУ, якій Константинопольський Патріархат видав Томос на автокефалію. А тепер вірних Української Православної Церкви запрошують увійти до неї. Він пояснив, що Томос означає «кусок». І ще раз та ж молода прихожанка допомогла панотцю, сказавши, що точно знає, що за Томос Порошенко заплатив Варфоломію 25 мільйонів доларів. Але, мовляв, ми не збираємося приєднуватися до розкольників. Бо наша Українська Православна Церква була заснована рівноапостольним князем Володимиром і наші предки в ній хрестилися і ми теж. До того ж наша церква давно має автокефалію і як доказ священник показав аркуш паперу, назвавши його грамотою патріарха московського. І став читати з неї потрібні місця. І стало мені ясно, що московський патріарх дарує УПЦ «незалежність і самостійність в управлінні». «Оце наш Томос!» — підняв урочисто вгору панотець копію грамоти.
Треба буде почитати й собі, що написано у тій грамоті – подумав я собі…

       Московська грамота
Минув якийсь час і я витяг з інтернету ту «Грамоту-Томос» для вірних УПЦ (МП). Уважно прочитав. Прочитайте і ви. У тексті я спробую жирним виділити те, на чому наголосив колись священник у церкві. А те, що помітив я, спробую підкреслити.
«Грамота Алексия Второго, Божиею милостию Патриарха Московского и всея Руси, митрополиту Киевскому и всея Украины Филарету
Мы, смиренный Алексий II, Божиею милостию Патриарх Московский и всея Руси, купно со всеми Преосвященными архиереями Русской Православной Церкви — Московского Патриархата, собравшимися на Архиерейский Собор 25-27 октября 1990 года в Свято-Даниловом монастыре в Богоспасаемом граде Москве, руководствуясь стремлением иметь благословенный мир, богозаветную любовь Христову и братское единение в общем делании на ниве Божией со всей Полнотой Украинской Православной Церкви, во внимание к желанию и ходатайству ея Преосвященных архипастырей, собравшихся 9 июля сего, 1990 года в Богоспасаемом граде Киеве для обсуждения и решения их церковной жизни на началах независимости и самостоятельности,
— благословляем через настоящую Грамоту нашу силою Всесвятого и Животворящего Духа быть отныне Православной Украинской Церкви независимой и самостоятельной в своем управлении, а Вам, единогласно избранному 9 июля 1990 года епископатом Украинской Православной Церкви, — ее Предстоятелем. Мы уповаем, что Украинская Православная Церковь будет управляться согласно Божественным и священным канонам и унаследованным от святых отцов обычаям Кафолической Православной Церкви и определениями сего Архиерейского Собора. Мы единым сердцем и едиными устами молим Пастыреначальника Господа о ниспослании небесной помощи и благословения Святой Православной Украинской Церкви.
Украинская Православная Церковь, соединенная через нашу Русскую Православную Церковь с Единой Святой Соборной и Апостольской Церковью, без соборного решения всей Православной Кафолической Полноты да не изменяет у себя ничего, что касается догматов веры и святых канонов.
Содетельная и Вседержительная Живоначальная Троица: Отец, Сын и Святый Дух — да укрепляет всегда Святую Православную Украинскую Церковь, да венчает ее славою и честию и да благословляет ее бытие на спасение благочестивой Полноты ея.
Подписано в граде Москве 1990 года, октября 27 дня»

Виходить, що московський патріарх дарував для УПЦ «незалежність і самостійність в своєму управлінні», а потім тут же й обрізав це право, наголосивши, що «УПЦ буде управлятися… настановами цього Архієрейського Собору», тобто Собору РПЦ (МП). Чи може УПЦ напряму спілкуватися з іншими православними церквами? Ні! Бо в грамоті далі написано, що УПЦ з’єднується із світовим православ’ям «через нашу Русскую Православную Церковь».
А може в Статуті УПЦ записане інше? Уважно читаю цей документ, підписаний Митрополитом Київским і всієї України Володимиром (Сабоданом).
Із Розділу 1:
Пункт 3. Українська Православна Церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву.
Пункт 4. Українська Православна Церква… у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року та даним Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх.
Пункт 5. Українська Православна Церква… є самокерованою частиною Руської Православної Церкви.
Із Розділу 2:
Пункт 6. До обов’язків Собору належить:
в) нагляд за втіленням у життя рішень Помісних Соборів Руської Православної Церкви, Соборів Української Православної Церкви та ухвалених ними статутів…». 


Тепер мені ясно, як білий день, що УПЦ (МП) є самокерованою частиною РПЦ(МП), і це підтверджується тим, що до Синоду РПЦ(МП) входили 15 грудня 2018 р. два представники із УПЦ (МП): митрополит Онуфрій і митрополит Лука. РПЦ(МП) за внутрішньою структурою можна порівняти із СРСР, а за урізаними правами УПЦ (МП) схожа на УРСР у складі СРСР. І схоже, що УПЦ (МП) чекає ж така доля, як і доля УРСР.

Русифікація триває

Якось ще побував я на літургії в храмі УПЦ(МП). Там поминалося ім’я «Господіна і Отца нашєго прєосвящєнного Патріарха Московского і всєя Русі Кіріла». Це того Кіріла, який благословляв московське воїнство, від якого вже полягло більше 13 тисяч українців у війні Московії проти України. У храмі лунала зрозуміла мені «церковно-слов’янська», а насправді московська мова із вкрапленнями архаїзмів. Прихожанки піднесено співали молитву до Богородиці:  


«Царице моя преблагая, Надеждо моя, Богородице, Приятелище сирых и странных Предстательнице, скорбящих Радосте, обидимых Покровительнице!
Зриши мою беду, зриши мою скорбь… Пресвятая Богородице спаси нас. Преблагословенная Владычице просвети нас светом Сына Твоего». І я зрозумів, що світлі почуття, які переповняли віруючих передані були мовою московською, на тлі якої українська мова виглядала другосортною і ущербною. І це справжня русифікація теперішніх українців – оце так спадкоємність!

     Що ж далі?
Ухвалою матері-церкви в Константинополі був переданий Томос для України. Нині Православна Церква України (ПЦУ) входить до переліку помісних церков і займає в ньому 15-те місце після Чехо-словацької ППЦ. На кінець зими-19 до ПЦУ вже перейшло більше 300 громад із УПЦ(МП). Не зважаючи на оману, люди розуміють, що в час війни з Московією, треба таки відриватися від неї також і в церковних питаннях. Це кроки на шляху збереження і розвитку українського народу, а значить і всього людства. Цей процес розлучення з Москвою спробують призупинити нелюдськими провокаціями: вбивствами священників УПЦ(МП) та підпалами церков, особливо дерев’яних. Нам, українцям, треба бути пильними. Пильною і дієвою, особливо у час виборів-19, має бути і українська влада.


Хай же буде! 

+5
194
RSS
14:16
+4
Це мій другий допис у лютому-19. Це про те, як УПЦ (МП) приховує оте, що в дужках, а саме, що вона є структурним підрозділом РПЦ(МП).
Гарно написано.
15:17
+1
Оооо, друже! Ти проґавив мій останній міні-допис на Світочі — інакше б знав, що в одному з культових храмів РПЦ (Ісакіївський собор, СПб) днями заспівали кантату на тему ядерного бомбардування США:


Отож Україна для них — це ще так… бунтівний кавалок «руссского міра», який тимчасово збожеволів. Вони вже на Америку всерйоз націлюються!..
16:44
+3
Зараз послухаю, друже.
16:51
+4
Злагоджено співають. Гарна луна в Ісаакієвському соборі. Побомбіть за три рубля це вони вміють. Чого це в хорі москвини поставили жінок за собою?
Там погано чутно. Текст того, що вони співають, я навів тут.
А щоб російське жіноцтво теж було відповідальним за весь цей морок!!! «Мазати кров'ю» треба всіх і вся… _плачу
15:21
+2
А те, що помітив я, спробую підкреслити.

Не вийде! Для дописів інструмент «підкреслення» не передбачений.
_не_знаю
Тільки напівжирний, курсив, колір і розмір тексту. Ну, і ще закреслювання — але то вельми специфічний інструмент…
15:25 (відредаговано)
+2
У храмі лунала зрозуміла мені «церковно-слов’янська», а насправді московська мова із вкрапленнями архаїзмів.

Ні. Церковнослов'янська мова — це староболгарська, найдавніша літературна мова слов'янського світу. «Великорусское наречие» руської (української) мови дуже багато запозичило звідти — але не навпаки…
16:54
+3
Ось запам'яталося із СЛОВА о полку Ігорєвє;
«Нє лєпо ли нє бяшет братіє...» — що воно означає? Якою мовою написане?
Староболгарська мова.
17:09 (відредаговано)
+2
Нащо тобі мучитися зі старослов'янською?! Читай краще переклад сучасною українською! Все одно оригінальний список «Слова...» згорів у Москві в 1812 в домі Мусіна-Пушкіна

Слово про Ігорів похід

Слово про Ігорів похід
Почнемо, браття, пісню невеселу Словами призабутими старими Про Ігорів згорьований похід. Почнемо не за вимислом Бояна, А просто, як насправді все було. Коли Боян, цей віщий соловейко, Співав комусь осанну величальну, То білкою носився по деревах, Землею — сірим вовком, а в підхмар'ї Орлом могутнім клекітно ширяв. Згадавши про усобиці колишні, Пускав він десять соколів на зграю Прекрасних лебедів, що линули вгорі, І князеві, чий сокіл найспритніший, Він пісню попереду дарував. Співав хвалу старому Ярославу; Або Мстиславу, мужньому із мужніх, Який зарізав велетня Редедю; Або Роману, сину Святослава...

А ось тобі те саме староболгарською:

СЛОВО О ПЪЛКУ ИГОРЕВЕ
Не лепо ли ны бяшет, братие, начяти старыми словесы трудных повестий о полку Игореве, Игоря Святославлича! Начати же ся той песни по былинамь сего времени, а не по замышлению Бояню! Боян бо вещий, аще кому хотяше песнь творити, то растекашется мысию по древу, серым волком по земли, шизым орлом под облакы. Помняшеть бо речь первых времен усобице, — тогда пущашеть 10 соколовь на стадо лебедей; который дотечаше, та преди песнь пояше старому Ярославу, храброму Мстиславу, иже зареза Редедю пред полкы касожьскыми, красному Романови Святославличю.

До речі, тут староболгарська вже трохи «осучаснена». Адже за правилами староболгарської мови, «Ъ» в значенні «О» переноситься після приголосної! Тому треба було написати, за правилами, не «О ПЪЛКУ», а «О ПЛЪКУ»… Хоча читається саме «о полку», а не «о плоку»…
_сильний
Але ідіоти, які писали текст, виправили староболгарську на сучасний манер.
До речі, зайвий раз нагадую, що темна історія втрати «оригіналу» (і чи справді оригіналу?!) «Слова про Ігорів похід» під час пожежі 1812 року — це типова історія спалення московитами давніх оригінальних рукописів:

Слід зазначити, що під час війни 1812 при пожежі в Москві був втрачений примірник тексту «Слова о полку Ігоревім», який слугував основою для опублікованого М.-П. його варіанта. Тому дотепер серед науковців тривають дискусії щодо оригінального походження та автентичності цієї пам'ятки давньоруської літератури.

_шкодую
Мабуть, цю традицію започаткував ще Іван Грозний, «загубивши» цілу бібліотеку, ретельно зібрану ним…
14:41
+4
Дякую за статтю, як же важливо знати свою історію!
А як щодо обов'язкового згадування усіх правителів 15ти церков, в тому числі і Московської, з молитвою на всіх службах? Навіть для ПЦУ
15:21 (відредаговано)
+2
А як щодо обов'язкового згадування усіх правителів 15ти церков, в тому числі і Московської, з молитвою на всіх службах? Навіть для ПЦУ

А-а-а… як це?! _наляканий Чому віряни і священство ПЦУ не можуть з молитвою згадувати Московський патріархат?! Дивні якісь речі Ви пишете…

А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі!

(Матв. 9:12)
Виходить, якщо віряни і священство ПЦУ вважають «хворим», «заблукалим» Московський патріархат — за нього саме і треба молитися!!!

А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,
щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.

(Матв. 5:44-45)
Отже, щоб бути «синами» Отця Небесного, вірянам і священству ПЦУ треба молитися і благословляти Московський патріархат, творити йому добро…

_не_знаю
Інакше ніяк! Інакше не матимуть влади бути чадами Божими…
15:17
+3
Дякую, Ірино, за відгук. У храмі УПЦ (МП), згадували лише Кіріла і Онуфрія персонально, а за інші помісні церкви згадок не було. Лиш у загальному виді, як священноначаліє.
19:09
+3
Гарно написано, Московія роками через церкву намагається втягнути Україну в кабалу, не вийде.
19:25
+3
«Те, що далі говорив панотець, мене зацікавило більше. Він сказав, що недавно в Україні була утворена із числа розкольників так звана ПЦУ, якій Константинопольський Патріархат видав Томос на автокефалію. А тепер вірних Української Православної Церкви запрошують увійти до неї. Він пояснив, що Томос означає «кусок».

У відповідь на таке зневажливе ставлення московського попа до Томосу на автокефалію ПЦУ варто було б нагадати що у 1686 році патріархом Константинопольським Діонісієм IV був виданий Томос про приєднання Київської метрополії до Московської патріархії. Це сталося в результаті приєднання у 1654 році України до Московського царства (у складі Константинопольського патріархату Київська метрополія проіснувала 66 років з моменту її створення у 1620 році). До цього томосу у Московських попів претензій не було. Варто також сказати, що після триденного засідання у жовтні 1918 року синод Константинопольського патріархату відмінив рішення 1686 року про перехід Київської метрополії під юрисдикцію Московського патріархату. Синод також розглянув апеляцію на анафему глави Київського патріархату Філарета Денисенко і Української автокефальної православної церкви Макарія Малетича і відновив їх у священичому званні.
У підсумку варто сказати що московські попи так привільно будуть почувати себе доти, доки будуть їх підтримувати парафіяни. Перехід в ПЦУ можливий тільки тоді, коли таких парафіян буде більшість. І над цим варто працювати кожному по місцю проживання, в тому числі і в Красному. На Західній Україні цей процес почався ще до отримання Томосу.
23:03
+2
Друже Миколо, не зовсім так. Коли утворюється нова держава, їй видається Томос на утворення незалежної помісної церкви. Таких церков зараз 15. А московській церкві константинопольський патріарх видав лише СИНОДАЛЬНИЙ ЛИСТ на право погоджувати обрання київського митрополита. Цей лист був відмінений у 2018 р. разом із зняттям вказаних тобою анафем Філарету й Макарію.
11:41 (відредаговано)
+3
Дякую за цікаво викладений і так важливий для нас історичний матеріал. Відокремлення від московського патріархату це одна з основних цеглин в розбудови нашої держави

Випадкові Дописи