До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Клітка

Клітка
Джерело матеріалу:

Бертрам Чендлер

Клітка

НФ-оповідання


Посадка на невідому планету була спричинена тим, що завередували прилади електронного контролю над генераторами і «Щасливу зірку» віднесло в незвіданий район Всесвіту. На довершення біди при зіткненні корабля з поверхнею планети вийшов з ладу ядерний реактор, і капітан, наказавши помічникові Гокінсу терміново евакуювати пасажирів, залишився з кількома механіками на борту, намагаючись ліквідувати наслідки аварії.

Ледве Гокінс встиг відвести людний на безпечну відстань, як пролунав потужний вибух. На тому місці, де щойно височіла струнка «Щаслива зірка», зяяв гігантський кратер...

З пасажирів і членів екіпажу, що лишилися в живих, швидко сходив лиск цивілізації. Атмосфера планети, придатна для дихання, виявилася задушливою і спекотною. З неба безперервно сіявся теплий дощ. Повітря буквально кишіло спорами грибів, які великодушно не чіпали живу плоть, але охоче пожирали одяг. У трохи меншому ступені грибам припали до смаку металеві предмети.

Проблема добування їжі вирішилася досить скоро. Кілька добровольців, вкрай очманівши від голоду, наважилися скуштувати соковитих грибів, що суцільно покривали стовбури величезних папоротеподібних дерев, і знайшли їх досить поживними і смачними. Коли з'ясувалося, що жоден з дегустаторів не збирається корчитися в страшних судомах, гриби стали основним предметом раціону.

Люди заснували постійне поселення на вершині невеликого пагорба — гір на планеті не було. Рослинність на пагорбі була менш густою, а ґрунт не настільки заболоченим. Вайї папоротеподібних дерев пішли на будівництво примітивних жител.

Не в силах відмовитися від звичних форм суспільного управління, поселенці обрали раду під головуванням корабельного лікаря Бойлі. Гокінс, на свій превеликий подив, був обраний простим членом ради — більшість пасажирів, очевидно, все ще вважали його одним з основних винуватців теперішнього тяжкого становища. Перше засідання відбулося в спеціально обладнаному курені. Члени ради розсілися по колу. Голова Бойлі повільно здійнявся на ноги. Гокінс криво посміхнувся — сповненій достоїнства позі лікаря, який явно хизувався своїм високим становищем, ніяк не відповідало брудне, скуйовджене сиве волосся, недоглянута, нечесана борода і повна відсутність одягу.

— Леді та джентльмени, — почав Бойлі. — Доля обрала нас представниками людства на цій закинутій планеті. Я пропоную обговорити, якими є наші шанси на виживання — не як окремих індивідуумів, але цілої раси...

— Я хочу запитати у містера Гокінса, чи є надія, що нас врятують? — викрикнула з місця одна з двох обраних до ради жінок, кокетливо одягнена в спідничку з листя.

— Нікчемна, — відповів Гокінс. — Перед посадкою ми встигли послати сигнал про допомогу, але від нього мало толку — ми навіть не знали координат. Більш того, немає ніякої впевненості, що хтось нас почув...

— Міс Тейлор, — ображено перервав Гокінса лікар Бойлі. — Дозвольте нагадати вам, що мене обрали головою ради. Ви отримаєте слово, коли я вважатиму за потрібне. Як багато хто з вас могли здогадатися, — продовжував він, — ця планета знаходиться в стадії розвитку, відповідної приблизно земному кам'яновугільному періоду. На той час, коли з'являться більш-менш розумні істоти, наші нащадки розселяться по всій планеті. Ми повинні забезпечити їм максимально сприятливі умови існування. Ми залишимо їм нашу мову...

— Плювати мені на мову, лікарю! — обірвала його Мері Гарт, струнка білявка невисокого зросту з рішучим обличчям. — Мене насамперед хвилює саме питання про нащадків. Я представляю в раді жінок, які можуть мати дітей. Тут нас п'ятдесят і три людини, чоловіків і жінок. Десять подружніх пар — їх ми повинні виключити. Залишаються тридцять три людини, з яких двадцять — чоловіки. Двадцять чоловіків і тринадцять жінок. Передбачаю серйозні ускладнення на ґрунті неминучих ревнощів, жертвою яких може стати будь-яка з нас. Цього не можна допустити.

— І що ви пропонуєте, міс Гарт? — поцікавився Бойлі.

— Якщо двоє чоловіків запалають пристрастю до однієї і тієї ж жінки, нехай вони в чесному бою вирішують, хто найбільш гідний цієї честі.

— Ну що ж, свого роду природний відбір… — пробурмотів лікар.

* * *

На верхівці пагорба була неглибока западина — природна арена. Глядачі розсілися по краях. Роль рефері взяв на себе лікар Бойлі, який міг заодно надати першу допомогу учаснику змагання. Головним призом була Мері Гарт.

Гокінс подивився на підготовку до бою бородатих суперників. Він знав обох: Феннет служив курсантом на «Щасливій зірці», а Клеменс — як мінімум на сім років старший Феннета — був комівояжером.

— Якби ми мали, чим побитися об заклад, я б поставив на Клеменса, — заявив товстун, що розташувався поруч з Гокінсом. — Шмаркач курсант довго не протримається. Його покоління не вміє битися, а Клеменс знає всі прийоми кулачного бою.

— Феннет в кращій формі, — відпарирував Гокінс. — Він жодної хвилини не сидів склавши руки, а Клеменс тільки об'їдався грибами і валявся на траві. Дивіться, яке у нього черево!

— Здорова вгодованість ще нікому не шкодила, — ображено відповів товстун, погладжуючи власну опуклість.

— Не кусатися, не видряпувати очі! — проголосив рефері Бойлі. — Нехай переможе сильніший!

Феннет здригнувся, нерішуче ступив вперед і тицьнув кулаком в незахищене обличчя Клеменса. Удар вийшов несильним, але, мабуть, болючим. Клеменс доторкнувся до носа і з подивом дивився на кров, що струменіла по пальцях. Усвідомивши, що сталося, він загарчав, як поранений бик, і стрибнув, маючи намір знищити супротивника одним махом...

Щось змусило Гокінса підняти голову. Навряд чи його привернув якийсь звук — натовп ревів, як на фінальному матчі професійних боксерів. Що ж, людей було легко зрозуміти — вперше після загибелі корабля вони дістали можливість розважитися. Однак, як було сказано, Гокінс підняв голову і… остовпів. Над ареною ширяв вертоліт. Якісь невловимі деталі або особливості конструкції підказали Гокінсу, що це не земна машина. Раптом з блискучого полірованого черева вертольота вислизнула тьмяна металева сітка і звалилася просто на зчеплених між собою суперників, прихопивши заразом рефері-лікаря, Мері Гарт і міс Тейлор, яка підійшла до них ближче в азарті глядача. А коли Гокінс скочив на ноги, щоб допомогти їй, сітка, немов жива, обвила його щиколотки і скрутила зап'ястки...

* * *

Умови, в яких опинилися бранці, вигідно відрізнялися б від покинутого ними світу, якби не непотрібна доброта і дбайливість господарів корабля. Клітка, де сиділи троє чоловіків, з чудовою точністю відтворювала кліматичні умови планети, де зазнала катастрофу «Щаслива зірка». З отворів в даху безперервно просочувалися краплі огидно теплої води, від якої не рятували два сумовитих папоротеподібних дерева. Двічі на день дверцята клітки відкривалася, і полоненим давали гриби, точно такі ж, як на покинутій планеті.

Праворуч і ліворуч стояли інші клітки. Справа сиділа Мері Гарт, з якою чоловіки могли обмінюватися знаками, — матеріал, з якого були зроблені стіни, виявився звуконепроникним. Сусідню клітку зліва займало невідоме чудовисько, що нагадувало гігантського кальмара. На протилежному боці широкого проходу виднілися інші клітки, але їхніх мешканців не можна було розрізнити.

Гокінс, Бойлі й Феннет сиділи на мокрій підлозі та дивилися через товсте скло на своїх тюремників, які, в свою чергу, розглядали їх.

— Якби тільки вони були гуманоїдами, — зітхнув лікар. — Ми могли б тоді спробувати встановити контакт і довести, що ми розумні істоти.

— На жаль, вони не гуманоїди, — сказав Гокінс. — Втім, якби ми були на їхньому місці, нас би було важкувато переконати в тому, що ці пивні діжки з шістьма мацальцями — брати по розуму… Спробуйте ще раз теорему Піфагора, — звернувся він до курсанта.

Юнак без всякого ентузіазму спорудив на підлозі з гілочок трикутник з квадратами на катетах і гіпотенузі. Інопланетяни з видимою байдужістю стежили за маніпуляціями Феннета пласкими неживими очима.

— Давайте спробуємо розібратися в становищі, що склалося, — запропонував лікар. — Отже, шістьох членів нашої спільноти на планеті зловили в сітку. Вертоліт доправив нас на розвідувальний корабель, який, мабуть, не перевищує за своїми розмірами міжзоряні кораблі землян. Нас посадили в цей звіринець. Спочатку з нами поводилися гуманно, часто давали гриби і воду. Потім двоє наших тюремників засунули всередину клітки жердини з сітками і вивудили Клеменса та міс Тейлор. Більше ми їх не бачили. Наступного дня від нас відсадити Мері Гарт...

— Невже їх піддали вівісекції? — з трепетом запитав Феннет. — Я ніколи не любив Клеменса, але...

— Боюся, що наших співвітчизників спіткала найсумніша доля, — зітхнув Бойлі. — Розтин дозволив інопланетянам встановити різницю між статями і класифікувати нас. На жаль, вівісекція не дає можливості судити про розвиток розуму...

— Підлі тварюки! — не стримався курсант.

— Я десь читав, — пригадав Гокінс, — що історія походження людини — це історія тварин, які навчилися розводити вогонь, використовувати і виготовляти знаряддя праці...

— То розведіть вогонь, — запропонував лікар. — Зробіть для нас якісь знаряддя...

— Не клейте дурня. Самі знаєте, що у нас нічого немає. Навіть вставних щелеп. Навіть якщо… — Гокінс задумався. — Коли я служив курсантом на космічних кораблях, нас навчали давніх ремесел: мистецтву плетіння мотузок і кошиків. На пасажирських кораблях ми плели кошики, розфарбовували їх в яскраві кольори і продавали пасажирам як справжні сувеніри із загиблої планети Арктурус.

— До чого ви ведете? — перебив лікар.

— Зараз зрозумієте. Я навчу вас плести кошики, й інопланетяни зрозуміють, що ми розумні істоти.

— Можливо… — замислено пробурмотів лікар. — Це може спрацювати. З іншого боку, не забувайте, що бобри будують вельми складні хатиночки, а деякі птахи під час шлюбного ритуалу сплітають гнізда для залучення партнера...

* * *

Мабуть, Головному Наглядачеві теж були відомі тварини, звички яких нагадують шлюбні ігри земних птахів. Через три дні гарячкового плетіння кошиків, на які пішла вся підстилка і вайї папоротей, троє чоловіків були винагороджені за працю — до них підсадили Мері Гарт. Коли минула щаслива істерика і Мері дізналася, чим викликане переселення, вона ще довго обурювалася.

Добре, що Мері з нами, подумав Гокінс, засинаючи. Ще кілька днів одиночного ув'язнення, і розум дівчини міг запаморочитися. З іншого боку, присутність Мері в одній клітці з ними накладала на помічника певні обов'язки. Потрібно уважно стежити за юним Феннетом. Та й Бойлі не можна залишати без нагляду — старий козел!

Мері заверещала.

Гокінс миттєво прокинувся, схопився на ноги і підійшов до дівчини.

— Що сталося?

— Н-не знаю, — мовила Мері. — Щось маленьке, з гострими кігтями… Воно пробігло по мені...

— О, — посміхнувся Гокінс, — це всього лише Джо.

— Хто такий Джо? — з подивом запитала дівчина.

— Мабуть, місцевий еквівалент миші, — відповів лікар, який прокинувся. — Ночами він вилазить з якоїсь дірки в підлозі. Ми намагаємося його приручити...

— Ви хочете розвести тут таку гидоту? — накинулася на чоловіків Мері. — Піймайте його будь-як і вбийте. Негайно!

— Завтра, — сказав Гокінс.

— Негайно! — заверещала Мері.

— Завтра, — твердо пообіцяв Гокінс.

Упіймання Джо виявилася нехитрою справою. Пастку виготовили з двох пласких кошиків, скріплених на кшталт стулок мушлі устриці. Всередину поклали приманку — шматочок гриба. Підступно встановлена розпірка повинна була впасти після найменшого дотику до приманки. Гокінс, який пильнував на промоклому ложі, почув плескання — це підказало йому, що пастка закрилася. Почулося обурене лопотіння Джо, і крихітні кігтики зашкрябали по стінці кошика.

— Ми спіймали Джо.

— Убийте його, чого ви чекаєте? — сонним голосом сказала дівчина.

* * *

Але Джо не вбили. Чоловіки встигли до нього прив'язатися. На світанку Джо пересадили в маленьку клітку, яку змайстрував винахідливий Гокінс. Навіть Мері відтанула, побачивши крихітний пухнастий клубочок різнобарвного хутра, який невтомно сновигав по клітці й голосно протестував проти позбавлення волі. Мері наполягла на тому, що тільки вона годуватиме звірятко, і радісно заплескала в долоні, коли ніжні мацальця вперше нерішучо взяли шматочок гриба з її долоні.

Три дні вони не спускали очей зі свого улюбленця. На четвертий день в клітку увійшли наглядачі, повели Гокінса і забрали Джо.

— Боюся, що більше ми його не побачимо, — сказав Бойлі. — Його спіткала та ж доля...

— Вони виготовлять з нього опудало і виставлять в зоологічному музеї, — похмуро висловився Феннет.

— Ні, — рішучо заявила Мері. — Вони не посміють!

— Посміють, — гірко посміхнувся лікар.

Раптом дверцята клітки відкрилися. Перш ніж бранці встигли відступити в куток, пролунав знайомий голос:

— Все гаразд. Це я.

До клітки увійшов Гокінс. Він був чисто поголений, а на щоках з'явилася бронзова засмага. Ноги колишнього помічника капітана обтягували штані, зшиті з яскраво-червоної тканини.

— Виходьте! — сказав він. — Наші господарі щиро вибачаються перед нами і пропонують більш зручні апартаменти. Щойно все буде готово, ми полетимо за нашими співвітчизниками.

— Стривайте, Гокінсе, не так швидко, — почав благати лікар. — Як вони зрозуміли, що ми розумні істоти?

Обличчя Гокінса потемніло.

— Тільки розумні істоти здатні саджати живих створінь в клітки!

+2
133
RSS
02:42
+2
Це відгомін теми, яку друг Спейсер підняв у своїй публікації «Фантастичне рабство».
_крутий
Перепрошую за можливі літературні помилки — я перекладав текст в «пожежному» темпі, хвилин за 40, доки запал не вичерпався…
15:03
+2
Повчальне оповідання.Тільки розумні істоти здатні саджати живі створіння в клітки.
Отож в разі чого не варто викладати лозинками «теорему Піфагора» чи плести кошики. Упіймай мишку, посади її в клітку заради власної розваги — і з тобою все стане зрозуміло, розумако!..
_вибачаюсь

Випадкові Дописи