Плата за магію

Плата за магію

Дуже часто запитують: а чим ми платимо? Як правило, мають на увазі магію або будь-який інший вплив, що відбувається із залученням третіх сил. От, наприклад, ті ж таки розстановки. Хоча що вони таке, як не магія? Той-таки принцип подоби, той-таки підйом мертвих. Певні розстановки ритуалам магії вуду фору дадуть.

А втім, гаразд. Про плату.

У людини є тільки одна валюта, якою вона може платити. Це час. Час, ясна річ, особистий, тобто час життя. Але не розумійте це буквально, як нібито хтось нагорі сидить і зрушує на чарівній рахівниці колобашки, списуючи наші роки. Просто людина завжди розпоряджається своїм часом або в плюс, або в мінус. І залежно від ухвалених рішень, уповільнює або прискорює собі хід часу. Ви помічали, що в різні періоди життя ваш час протікав не однаково? Отож бо, про те і йдеться.

Що означає розпоряджатися часом? Вибирати, на що і як його витрачати. Чим безцільніше і безглуздіше ми проводимо свої дні, тим повільніше плине для нас час. Але не думайте, що це якось збільшує тривалість життя. Навпаки, завдання відведені на життя не вирішуються, можливості течуть повз людину рікою. Звідси і вираз: «Життя спливає». Не в тому сенсі, що ти старішаєш, а в тому, що твоє життя проходить повз тебе.

Тут треба ще сказати, що якщо людина йде по життю вперед, то час рухається на неї зустрічним потоком. У точці зустрічі завжди відбувається ПОДІЯ, інша річ, що ми не завжди це усвідомлюємо. Пташка заспівала, собака загавкав у дворі, десь проїхала автівка, посигналивши пішоходу-витріщаці, ви зробили ковток гарячої кави — це все події, наповнені сенсом. І наші проблеми, що ми цей сенс не бачимо і втрачаємо можливості насолодитися тим, що довкола нас. Тому психологи радять життя «тут і зараз», що не завжди можливо, бо у людини накопичуються борги. Борги — це невідпрацьовані ситуації минулого.

Емоційні переживання, що не були як слід закриті; недостримані обіцянки, про які пам'ятають ті, кому вони були дані; неусвідомлені уроки, коли ти вже давно мав стати мудрішими і старшим, а ти все ще висиш в підліткових комплексах, як нібито у тебе попереду ще пара століть. Чим більше боргів, тим більше людина «не в собі». Не в тому сенсі, що з головою щось не так, а в тому, що мав він вже бути зовсім іншим. Ви можете запитати: кому винен? Собі! Але щоб розгорнути цю тезу, потрібно піти геть подалі від теми часу і торкнутися початкового вибору душі. Але це довго, тож про це потім.

Отже, час тече з майбутнього в минуле, несучи із собою відпрацьований матеріал, а все що ми не відпрацювали, повисає у вигляді наших кармічних боргів. Серед них є борги людям, а є собі. І ті, й інші доведеться повертати, от тільки коли і в якому вигляді? Отут і спливає знов питання всілякої магічної та психологічної роботи. Можна нею прискорити хід часу і семимильними кроками повернутися вперед. (Так, це не описка, саме — повернутися вперед!) Можна! А плата? А плата буде грішми, які ти заробив, віддаючи свій час комусь (начальнику, державі). Не потребував би ти психотерапії, витратив би гроші на щось інше. Загалом, отакий геть примітивний рахунок. Недарма кажуть, «плата грішми найлегша» — і це дійсно так.

Але буває, що грошової оплати замало. Не в тому сенсі, що замало, а в тому, що немає такої адекватної суми грошей, яка би закрила твій рахунок. І ніхто не наважиться взяти з тебе таку суму, а якщо і наважиться — то все одно це буде якась умовність. Зазвичай це стосується моральних боргів. До речі, найбільші «суми» списуються з нас за образи, завдані тим, хто нас любить. Тому що вони беззахисні в своїй любові. І от коли очевидно, що гроші тут не допоможуть, у людини беруть час. Беруть, звісно, не люди, а вже Сили. У прямому розумінні слова. Людина провалюється в «часовий лантух». Події сповільнюються, доходи різко зменшуються або зникають зовсім, люди починають обходити тебе стороною, плани зриваються і навколо немовби вакуум утворюється. І дуже специфічне відчуття «темряви» навколо і в душі. Оце — «лантух»!

Сенс ізоляції в тому, щоб дати тобі подумати і відпрацювати те, що необхідно. Інакше далі ти просто не зможеш йти. Нерідко «часові лантухи» виникають перед важливою життєвою розв'язкою. У психології вона називається квантовим стрибком, в магічних теоріях — перехрестям. Якщо ви опинилися в такому стані, то потрібно терміново переглядати минуле. І шукати, шукати, шукати, що зробили не так. І швиденько виправляти. Причому до якогось моменту все, що б ви не робили, буде викликати відчуття «начебто в трубу». Потрібно накопичити багато енергії, зробити багато маленьких кроків у напрямі тих людей, яких ви образили, і виправлення тих ситуацій, які допустили, щоб урок був зарахований і вас випустили з «часового лантуха». Але коли це станеться, все знову відновиться. І гроші, і везіння, і люди знову прийдуть.

І, якщо з магії почала, то нею й закінчу. Магія (і психологія) може допомогти вірно вибудувати хід подій, щоб відпрацювання сталося якомога швидше. Але просто замінити чорне на біле ніяка магія не може. Це теж треба розуміти. Якщо ви відчуваєте, що у вас давно і довго йде щось не так.

Ви тупцюєте на місці, стріляєте холостими і вже втратили лік невдачам — звертайтеся за допомогою.

Вас зрушать з мертвої точки, а далі підете самі. Якщо готові йти. Якщо хочете зовсім [вже] дива, щоб нічого не робити, а воно посипалося — краще взагалі не витрачайте гроші, бо так не буває. Ну і відчувайте час! Пам'ятайте, що він не безмежний і він є найціннішим ресурсом!

Автор — Єлена Шубіна

+1
549
RSS
Ще одна стаття на підтвердження того, про що постійно каже Анатолій Висота: наше життя — це своєрідна школа!
18:06
+2
Так, Тимуре, Єлена Шубіна розумниця, але не договорює. Як би був їй полегшений аналіз, якби безконечне поле було обмежене межами: Земля — школа, люди — учні, життя — один урок. Небесні Вчителі. Мета навчання. Більшість цього не сприймає. На жаль, і тут на сайті теж.
18:17
+2
Я ще розумію Каганця, який не сприймає висловленого з егоїстичних міркувань. Він недавно запропонував доповнити жовто-блакитний прапор ЗЕЛЕНОЮ СМУГОЮ ЖИТТЯ. Вигнав мене з НО, а тепер пропонує мою ідею як свою. Ти ж, Доброславе, пам'ятаєш ще, як він уїдливо насміхався з цієї ідеї в обговоренні на НО моєї статті ГЕРБ УКРАЇНИ — п'яте розуміння?
Я також це пам'ятаю.
Я теж це пам'ятаю.
Людина провалюється в «часовий лантух». Події сповільнюються, доходи різко зменшуються або зникають зовсім, люди починають обходити тебе стороною, плани зриваються і навколо немовби вакуум утворюється. І дуже специфічне відчуття «темряви» навколо і в душі. Оце — «лантух»!

У мене зараз ситуація трохи інша. Спершу я жила ніби в мильній бульбашці чи скляній кулі. І час всередині кулі рухався значно повільніше ніж назовні, але я була захищена тою кулею і жила в своєму ритмі. Я все встигала, мені було комфортно. А кілька років тому та куля раптом луснула. І мене підхопив потік подій. Я не можу поскаржитись, що моє життя погане, в ньому дуже багато гарних людей, речей і явищ. Але уся та круговерть висмоктала мою душу, утворила в середині мене пустку, вакуум, велику чорну діру. Я провалююся в неї, і та темрява от-от накриє мене з головою.
Але уся та круговерть висмоктала мою душу, утворила в середині мене пустку, вакуум, велику чорну діру. Я провалююся в неї, і та темрява от-от накриє мене з головою.

У мене така сама ситуація була з журналістикою: вона забирала силу-силенну часу й внутрішніх ресурсів! Але «вихід» із ситуації «звалився» на мене сам собою: я опинився в ліжку інвалідом — одразу ж вивільнилось багато часу для літературних вправ…

З іншого боку, завдяки журналістиці у мене з'явились:

  • безцінний досвід;

  • авторитет не тільки у письменницьких колах;

  • значно кращий стиль письма;

  • безцінні навички володіння українською мовою.


Тому все воно якось вирішиться. І без користі не мине.
12:49
+1
Я провалююся в неї, і та темрява от-от накриє мене з головою.

Розслабтеся і нарешті дайте цій «темряві» повністю накрити Вас з головою І тоді зрозумієте, що то зовсім не темрява. А якраз навпаки. І тоді прийде душевний спокій, і зникне будь-який страх. А круговерть (гра відносного світу) перетвориться на задоволення.

Просто Ваша Душа таким чином прокладає собі шлях до інтуїтивного пізнання Абсолютного, яке з-далека може здаватися величезною темною дірою, вакуумом чи порожнечею, яка охопила все навколо. Але це тільки якщо дивитися з-далека.

PS. Коли починав писати цей коментар, сам не розумів що хочу сказати, просто слова якось самі вирвалися. Але коли дописав його, то добре зрозумів, що мав на увазі.
Розслабтеся і нарешті дайте цій «темряві» повністю накрити Вас з головою І тоді зрозумієте, що то зовсім не темрява. А якраз навпаки.

Я ці слова чую останні пів року. Вже й на тренінг ходила, а розслабитися, відпустити це все не можу.
У мене ситуація інша. Я інвалідом народилася. Вдома застрягла в одинадцять років. І мій власний час ніби зупинився. Ровесники вчилися-женилися, а я як той Ілля Муромець не печі лежала, книжки читала. Соціальна активність знову з'явилася в 28 років. І до сьогодні я вже ніби виконала завдаання на це життя. Мало кому вдається здобути освіту сидячи у візку, мати роботу, займатися громадською діяльністю. Але з усім цим мені НЕ КОМФОРТНО.
Як можна любити свою роботу і одночасно відчувати до неї відразу????????
Любити свою маленьку квартирку, облаштовану для пересування у візку і не хотіти до неї повертатися??????????
Бути у вирі цікавих подій і почуватися самотньою і нікому не потрібною???????
Шлях, який проходить душа
Я вже довший час у передчутті «покликання», а його все нема. От хочеш тої великої Мандрівки, а куди йти і для чого не знаєш.
Мдяааа… ситуація!..
20:55
+1
Я вже довший час у передчутті «покликання», а його все нема. От хочеш тої великої Мандрівки, а куди йти і для чого не знаєш

Прямо як в мене . А ніколи не думали, що насправді тієї «Великої Мандрівки» немає, що це тільки плід фантазії нашого розуму, який незадоволений моментом «тут і зараз» і шукає «порятунку» в майбутньому?
10:28
+1
Дзвінко, ти пишеш: Але уся та круговерть висмоктала мою душу, утворила в середині мене пустку, вакуум, велику чорну діру. Я провалююся в неї, і та темрява от-от накриє мене з головою. Не накриє! Доти, поки ти будеш КОМУСЬ треба на Землі! Доти, поки комусь допомагатимеш, доки будеш стояти на боці ДОбра!
Доти, поки ти будеш КОМУСЬ треба на Землі! Доти, поки комусь допомагатимеш, доки будеш стояти на боці ДОбра!

Я завжди рада допомагати іншим, але з'явилося відчуття, що мене використовують. Щирість спілкування кудись зникла. Усе таке поверхове. Заглядаєш людині в очі, а там хитрі бісики сидять і думають, як би ще тебе обмахати. Ну, або в кращому випадку просто порожнеча байдужості.
17:17
+2
Бач, Дзвінко, колись ти сама радила мені (в час обговорення статті Герб-5) ЗАСПОКОЇТИСЯ Й ВІДПУСТИТИ СИТУАЦІЮ, а сама цього зробити ще й нині не можеш. Перший крок до ЧИСТОТИ ПОМИСЛІВ — це НЕ БРЕХАТИ. Це я кажу й собі теж. Не можеш сказати правду, краще промовчи. І й далі підтримуй товариство добрим словом. Добро буде винагороджене…
Від слова «халва» в роті солодше нестане. У мене той випадок, коли психологічні методи на психолога не діють. Можна до одуріння повторювати позитивні афірмації, а результату не буде. Є ще якась дуже тонка і невловима річ, яка дозволяє одним людям перетворювати життя на казку, а іншим чомусь не дається в руки.
09:52
+2
Як для інваліда з дитиства, ти, Дзвінко, дуже суспільно активна. Схоже, що ти ще й здобула вищу освіту? За яким фахом? Я не уявляю, як це в твоєму стані САМІЙ жити в квартирі. Ще й самій заробляти собі на життя. Хто тобі допомагає? Мабуть, Альберт з Чернівців іноді навідує тебе?

Альберт занадто хворий щоб мені допомагати. Він так щиро скаржився на своє здоров'я, що то певно я мала б йому допомагати.
Схоже, що ти ще й здобула вищу освіту? За яким фахом?

Маю ступінь бакалавра з соціальної педагогіки.
Я не уявляю, як це в твоєму стані САМІЙ жити в квартирі.

Будете у Львові, заходіть в гості, я все покажу. Зрештою, я живу не сама, а з мамою.
09:38
+2
Двзінко, це твій подвиг досягди такого в житті. Соціальний психолог — це нині найзатребуваніше в допомозі іншим людям. Моя онука Сюзанна в Лівані теж рік тому здобула фах психолога. Зараз вчиться в магістратурі. Психоаналітик — це як швидка допомога людиі. І платять за ці послуги добре. За запрошення — дякую! Будеш в Києві — запрошую до нас вгості у Красне. Теж покажу, як ми живемо в селі.

Випадкові Дописи