До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 7.

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 7.

РОЖНІВСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ

Якось я приїхав на літні канікули додому. Зустрів мене брат Володимир і каже: «Маю для тебе одну цікаву річ». Показує. Цікавою річчю виявився Український календар на 1924 рік. Така література у радянські часи зустрічалася рідко, тому я жадібно накинувся на календар. У ньому прочитав цікавий нарис Мар’яна Карпенюка «Великдень під Львовом. 1919 рік».

Поділився враженнями з татом, а він каже: «Піди до Микити Бойка, він якраз там воював і розкаже тобі про все докладніше».

Микита Бойко, наш близький сусід, був одиноким, і до нього часто приходили сусіди, щоб підстригтися й поговорити. А ми з братом Володимиром кожного Святого вечора носили йому Святу вечерю, яку готувала мама.

Микита Семенович Бойко народився 6 червня 1898 року. Мав семикласну освіту, служив у австрійському війську у м. Фендишталь. Ось що він розповів:

«Восени 1919 року прийшло мені повідомлення з’явитися у повітову військову комендатуру в м. Снятин. Моя мама й каже: «Мики! Візьми серп і щось поїсти і заодно вижнемо кукурудзу в Зібранівці» (село, яке знаходиться по дорозі до Снятина). Але не судилося. Повернувся я додому аж весною 1920 року.

У Снятині взяли мене до вишколу Січового Стрілецтва, де я в скорому часі сам проводив вишкіл стрільців, бо знав військову справу й пройшов добрий вишкіл у Австрійській армії. Після закінчення короткого вишколу в Снятині нас направляють під Львів воювати проти поляків. Зі мною з Рожнова були Мацко Тимофій, Мартинюк Петро, Струць Василь, Сахро Петро, Семотюк Микола й мій брат Ілля. Привезли нас у Старе Село Львівської області. Нашою сотнею командував син ксьондза з Ясенова (прізвище забув). Ми вигнали поляків із сіл Козільники, Лісничівка, Бондарів і Підгородок. Нас була одна лінія, а поляків – чотири. За хоробрий бій нам дали два дні відпочинку й оголосили, що наша сотня перекидається на більшовицький фронт і буде воювати проти більшовиків.

У Великодній четвер 1919 року ми прибули в Підволочиськ. У суботу о першій годині ночі наше командування пішло на переговори з більшовиками й запропонувало в свята не воювати. Більшовики дали згоду. Але після Паски наш командир, чех за походженням, почав агітувати не вступати в бій з більшовиками, мотивуючи це тим, що сили нерівні, що немає достатньої кількості набоїв, погане постачання, що треба зберегти вояків і шкода, аби ми тут задарма загинули. Думки розділилися, одностайності серед стрільців не було. Ми, рожнівчани, не здалися. Зі зброєю в руках відступили від Підволочиська й так зі зброєю в руках добралися додому».

В часи владарювання Польщі Микита Бойко був членом читальні, вів активне громадське життя. У 1944—1946 роках служив в Радянській Армії.

Прожив Микита Бойко 98 років. Восени 1996 р. ще копав картоплю, а 16 листопада помер. Все життя вірив, що доживе до того часу, коли Україна воскресне, і вірив, що це буде ще за його життя. І він дожив до того світлого дня, про який мріяв і за який боровся. «Не дайте надіти на себе вороже ярмо, бо його легше не дати надіти, чим потім зняти», – так говорив Микита Бойко. Світла йому пам’ять!

Згадаймо поіменно січових стрільців із Рожнова, які боролись в рядах Української Галицької Армії за створення Незалежної Української Держави: (прізвища, які вдалося знайти в архівних матеріалах УГА і за спогадами стрільців, які разом служили і воювали).

Антоневич; Бойко Ілля Семенович, 1900 р.н.;

Бойко Степан; Бойко Микита Семенович, 1898 р.н.;

Борук Петро; Боцвінчук Гаврило;

Галичук Михайло; Гарасим’юк Олекса;

Кричук Степан; Ґембей Петро Григорович, 1899 р.н.;

Лучук Василь; Лучук Микола;

Мацко Тимофій; Мартинюк Петро Кирилович, 1900 р.н.;

Никифоряк Сава; Никифоряк Микола;

Пилип’юк Василь; Радиш Федір;

Струць Василь;  Сахро Петро;

Семотюк Микола;  Савин Дмитро;

Стеф’юк Остафій;  Томей Яків;

Борук Іван;  Кабан Іван;

Михнюк Грицько;  Стеф’юк Дмитро;

Щербань Василь;  Ясінський Дмитро;

Антін Кокорудз.

Ілля Бойко залишився на Східній Україні, одружився там, жив і помер у Миколаївській області.

Сава Никифоряк народився 21 грудня 1886 року. У 1913 році закінчив філософський факультет Львівського університету, працював в Українській гімназії Львова, а з початком війни служив у чині хорунжого 36-го Коломийського полку Українських Січових Стрільців (УСС). З 1921 по 1944 рік працює в Українській гімназії м. Станіслава (теперішній Івано-Франківськ), захищає докторську дисертацію, стає директором гімназії. Добре пам’ятаючи репресії радянської влади в 1939—1941 роках, не ризикує залишитися в Україні, тому в березні 1944 року разом із сім’єю виїжджає до Відня, а потім у Мюнхен (Західна Німеччина). В 1949 році разом з родиною переїжджає до США і оселяється в Нью-­Йорку. Плідно там працює, продовжує активну громадську діяльність, зокрема пластову. Помер Сава Никифоряк 25 лютого 1973 року.

Василь Пилип’юк народився у 1884 році в сім’ї незаможних селян. Був здібним хлопцем, добре вчився, закінчив Коломийську гімназію, а потім юридичний факультет Львівського університету. Працював адвокатом. Воював на фронтах Першої світової війни в лавах Січових Стрільців, воював і в УГА. Десь у 1920 або у 1921 році перейшов до Радянського Союзу. Одружився в Переяслав-­Хмельницькому, працював там учителем, потім переїхав до Києва.

У серпні 1937 року його заарештували, звинуватили в шпигунстві і розстріляли. Де похований, невідомо. Реабілітований посмертно (ширше про них у наступних уривках).

Доля інших січових стрільців склалася по-­різному, але це тема іншого дослідження.

РОЖНІВ У ЧАСИ ПАНУВАННЯ ПОЛЬЩІ

Літом 1919 року Рожнів і все Покуття до Коломиї і Дністра зайняли румунські війська, але ненадовго. Протрималися близько одного місяця і відступили. Та Буковина залишалась у складі Румунії аж до червня 1940 року.

До Рожнова польська армія прийшла в кінці 1919 року. Була бідна, обдерта, голодна. Солдати, як у когось бачили добре взуття чи одяг, забирали й міняли на своє дрантя. З’явилися польські марки, але за них нічого не можна було купити. Пачка сірників – 50 тисяч, літр горілки – 7 мільйонів, курка – 10 мільйонів марок. Худобу, одежу міняли на зерно. Так було до введення у 1925 році нових грошей – злотих. У магазинах з’явилося більше товарів, з часом їх стало багато. Трохи пізніше в магазинах можна було купити все, що хочеш. Пачка сірників коштувала 5 ґрош (копійок), літра горілки – 4 злоті, курка – 5, центнер пшениці – 20. Людей обклали різними податками: ґрунтовий, доходовий, додатковий, вирівнюючий, дороговий, комінний, страховий, воєнна такса та інші.

Вся торгівля була в євреїв. Деякі з них стали багатими. У містах вони скуповуюти кам’яні (цегляні) будинки (кам’яниці). Поляки переіменовують вулиці в містах іменами своїх патріотів. Дотепники констатують: «Поляки майоу уліци, а жидзі – каменіци».

Влада завела суворі порядки, а за порушення – штрафи: немає позаду воза таблички з ім’ям і прізвищем господаря – три злотих штрафу, погана упряж на конях – три злотих штрафу, на батозі є нав’язані ґудзи – три злотих штрафу, їдеш лівою стороною – 5 злотих штрафу, несеш курку на ярмарок із зв’язаними мотузком ногами – 1 злотий штрафу, коло хати немає бочки з водою, ящика з піском і гака на держаку – 5 злотих штрафу, не маєш з собою паспорта і знаходишся більш ніж за 10 км від хати – 5 злотих штрафу.

Люди зазнають утиску не тільки економічного (податки, штрафи, монополія на торгівлю), а й політичного. Українців обмежують у правах, не допускають до урядових посад, до вищої школи, проводять ополячування. В школах ведуть навчання польською мовою, по всякому підштовхують до зміни національності. Для того, щоб тебе вважали поляком достатньо було забрати метрику (свідоцтво про народження) у священика в церкві і віднести його в костел до ксьондза. І ти вже поляк, і маєш доступ до всього нарівні з «уродзонимі» поляками. Тому, мабуть, і появилося поняття «уродзоний» на відміну від поляка, який народився українцем.

У 1920 році влада проводить численні арешти патріотично налаштованих громадян і колишніх вояків УГА. В грудні 1922 року оголосила призов до польської армії. Жителі сіл Новоселиця, Джурова, Рожнова й інших відмовились віддавати своїх синів у польську окупаційну армію. В Новоселицю на придушення повстання влада кинула близько 120 вояків регулярної армії. Внаслідок каральної операції військові залишили по собі кілька трупів, багато побитих людей і розорених господарств. Каральні операції проведені також у Рожнові і багатьох інших навколишніх селах. Таким чином одних призовників забрали силою, а інших змусили самих з’явитись на сентерунок (призовний пункт), але всіх призвати не вдалося.

Польські порядки людям не подобаються, тому вони чинять опір – явний і скритий. Кожне село намагалося побудувати читальню, Народний дім, бібліотеку, ощадні каси (на противагу банкам), кооперативні магазини, де товари для членів кооперативу були дешевшими. Розгортає свою діяльність «Просвіта».

«Просвіта» як культурно–освітня громадська організація була заснована ще у грудні 1868 р. у Львові А.

Сава Никифоряк

Василь Пилип'юк

Вахнянином і О. Патрицьким з метою поширення освіти серед народу. У містах мала свої філії, а в селах – читальні й бібліотеки. Видавала твори українських письменників, брошури, підручники, газети, журнали, пропагувала ідею споживчої кооперації, організовувала рільничі та садівничі курси, торгівельно–кооперативні школи».

Діяльність «Просвіти» поширювалась і на Наддніпрянську Україну. У філіях «Просвіти» працювали Борис Грінченко, Микола Лисенко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний та інші.

+3
95
RSS
12:30
+3
Друже Миколо, я ж читав був цю твою книгу, а ці твої дописи читаю ще з більшою охотою. Поляки розправлялися з колишніми січовими стрільцями. А московити ще до 1941 року репресували всіх зеленівців як у Трипіллі, так і в околиці. Невже справді був штраф за зв'язані ноги у курки? Це розсмішило!
13:44
+4
«Невже справді був штраф за зв'язані ноги у курки? Це розсмішило!»

А як тобі це:«на батозі є нав’язані ґудзи – три злотих штрафу». І я вважаю це дивним, але не смішним. Це один із проявів гуманізму, запобігання знущання над тваринами. Птицю, дрібну худобу (ягнят, козенят, поросят) треба було везти у сажах (клітках)".Перевіряли у господарів навіть якість догляду за тваринами, як і в інших цивілізованих країнах, але про це у наступних публікаціях.

08:28
+3
Дивними є подвійні стандарти поляків:
— закривали українські школи й ополячували українців;
— турбувалися про те, щоб у курей були незв'язані ноги, у тих курей, яких несли українці на базар, щоб поляки могли їх купити й потім зарізати.
Звільнення людей розпочнеться після звільнення тварин — мабуть, так… _не_знаю
14:09
+4
Ці дві речі, мабуть, якось таки пов'язані.
14:05
+3
Мені здається що одне з другим мало пов'язано. Перше — це політика, ідеологія, а друге — елементи гуманізму, від якого шкоди нікому не було.
15:38 (відредаговано)
+3
Друже, і батіг, який б'є не дошкульно тварину, і турбота про курячі ноги, врахуйте, тварин і курей, яких мають з'їсти — це все елементи показного гуманізму. Іншими словами — це ФАРИСЕЙСТВО.
16:43
+3
По твоєму — всі ми фарисеї, сповідники «показного гуманізму»? А справжні гуманісти мали б поступати як? Не їсти м'ясо? Тоді ніхто не вирощував би домашню живність. І до чого це привело б? Щось тут не так, друже. Вважаю що слово «фарисейство» тут не доречно. Це все-таки, на мій погляд, — елементи гуманізму.
19:24
+2
Є люди і їх багато, які живуть без м'яса. Хоч я сам і люблю сало. Але міг би й обійтися.

Випадкові Дописи