До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: МИСТЕЦЬКИЙ ЦЕНТР в Обухові (1, 03.2019)

Анатолій ВИСОТА: МИСТЕЦЬКИЙ ЦЕНТР в Обухові (1, 03.2019)


Обухів – місто на Київщині і воно відоме Україні хоч би тим, що ця земля народила Андрія Малишка, а українці й досі співають його пісню «Рідна мати моя» — цей гімн українці-матері. Тут серед обухівців здавна нуртувала тяга до справедливості. І коли в СРСР почалася Перебудова, а київські письменники й науковці винахідливо запропонували компартії допомогу у вигляді Народного Руху України за Перебудову, то обухівці відгукнулися на це першими. У новітній історії України зафіксована така подія: 12 березня 1989 року в Обухові вперше в Україні була утворена «Обухівська районна організація НРУ за Перебудову». Розпочалася реальна демократизація життя в місті, появилися тисячі підприємців і все це разом змінило обличчя нашого міста.
Одним із центрів спілкування рухівців і всіх активних обухівців був колись Обухівський краєзнавчий музей, куди ми радо сходилися на запрошення Юрія Домотенка – його директора. Цей чоловік був художником, письменником, активним рухівцем — свідомим українцем. Два роки тому душа його відлетіла в інший світ. Влада, вроді й українська, опиралася призначенню керівником музею когось із свідомих українців, яких визнає обухівська громада. Вийшло так, що активним і свідомим обухівцям стало ніде збиратися й спілкуватися. Отже появилася потреба у приміщенні, якого ще не було, а назва вже була: «Мистецький центр».

       9 березня 2019 року 
Десь за тиждень до цієї дати повідомила мене Олена Артюшенко про те, що вони готуються до відкриття в Обухові «Мистецького центру» і запросила мене на це дійство. Я кілька днів посумнівався, находячи приводи аби не поїхати, але рано в суботу вже мив червонобокі яблука з власного льоху, щоб пригостити ними товариство.
До 12=00 в мене була ціла година. Я подивився на великий триповерховий будинок, який колись спорудила райспоживспілка. 

Завернув до меморіалу полеглих у минулій війні. Почитав ті безконечні списки обухівців, які полягли за Україну. Лише деякі обухівці мали викарбуваний рік народження. Несподівано я знайшов там і свого однофамільця: це «Висота А.П.» і теж навіть без року народження. 

Хто це? Де був убитий?

       На третьому поверсі
Довгий коридор з кімнатами праворуч і ліворуч, а попереду написано: «Актовий зал». Заходжу й бачу, що це початок музею старожитностей, в якому ряди крісел зсунуті від вікон і до темної сцени в глибині залу. На звільненому паркеті ходять жінки й дівчата у народних барвистих строях, а на кріслах вже є кілька глядачів. Я передав свої яблука в кімнату, де вже готувалися вареники, узвар і бутерброди. Із Олександром Артюшенком оглядаємо зал. Ось виплетені з лози колиски, одна з яких позначена голодним 1933 роком. 

Ось прядки із конопляними куделями.  

Далі під стіною стоїть старовинний і діючий ткацький верстат. На ньому розпочата ткатися килимкова доріжка. Велика й об’ємна споруда, яку можна перевезти лише вантажівкою. Як же його занесли у двері? 


А ось і древня сива ступа, якій мабуть років із двісті. 

Мушу розказати, що це був дуже необхідний пристрій у сільських родинах, щоб товкти зерно. Не всі знають, особливо горожани, що кожна зернина покрита захисним кожушком-лускою. Щоб із зерен виготовити крупу або борошно, треба спочатку ті зерна оголити від лусок, що й робилося у ступі. Це якась модернізована ступа, бо в ній є й перечка, за яку можна триматися руками. А я колись гойдався на ступі, стоячи ногами, а товкач із залізною п’яткою гахкав раз-у-раз, ударяючи по зерну в ступі. Щоб не впасти, я мусив триматися за стіну у сінях.
Я розглядаюся і помічаю, що на стелі між плафонами теж розвішані рядами вишиті і виткані рушники. І я бачу, що їхня довжина явно більша від двох метрів. На протилежній стіні двоє парубків виставляють літери «О – Б – У – Х – І — В», а якась жінка керує ними: «вище-нижче!». 

А під тими літерами полотно із великими чорно-білими світлинами обухівців. Праворуч висить картина з кавунами, яка десятками років прикрашала колись чиюсь хату.

       Репетиція 
Раптом у зал зайшли десятків зо два хлопців і дівчат, одягнених в українські строї. Невеликого зросту гармоніст заграв якусь мелодію. Згодом я дізнався, що це Володимир. Жвава жінка зібрала тих танцюристів у коло. Вони взялися за руки й сходяться до центру, а потім розходяться. 

Та жінка – культуролог і народознавець Ніна Михайлишин, не задоволена. А що ж це за танець? Та це ж мелодія пісні «А до мене Яків приходив» — пояснює мені Олександр. До гармошки треба бубон. Коло вікна бачу на стільці гармошку з бубном, з’єднані між собою мідною смугою. Я відхиляю бубон і ритм вибиваю рукою. А потім бачу в першому ряду жінку з бубоном. Прошу її підіграти гармоністу. Не відмовляється. Мелодія отримала ритмічне огранення. Якась пишна молодиця дає мені брязкальце і я теж приєднуюся до музик.
Тим часом танцюристи навчилися сходитися й розходитися, а потім розвертатися лицем до лиця і все це під музику. І я раптом розумію, що цих хлопців і дівчат прямо на моїх очах учать танцювати. Наступний танець «Карапєт». Вісім пар злагоджено виробляють намертво забуті теперішніми українцями колінця танцю. В мене на очах виступають сльози, бо я знаю, що ще до 1941 року у нашому Красному молодь танцювала цей танець і моя мати Горпина танцювала з ними коло школи.

       Свято Колодія
Хлопці й дівчата вийшли із залу і я встиг на ходу запитати, чи це артисти? – Ні! – заперечила мені розрум’янена й схвильована п. Ніна. – Це аматори!
Я йду до Наталі Любиченко. Радо обіймаємося. Помічаю на лаві щось мені незрозуміле: дві деревини, кожна з яких має до кінців прив’язану вірьовку. Мені пояснюють, що свято Колодія, це жіноче свято, Воно ще й гумористичне: якщо парубок довго не женився, то його батька-матір примушували носити-тягати ці колодки. Я одягаю й на себе, хоч не маю сина, за якого мені було б соромно. 

А тим часом бачу, що зал заповнився і люди стоять і під стінами. Стало тихо. Олена Артюшенко, одягнена, як молодиця так років із сотню тому одягалася, але гарно, розповідає нам, що сьогодні 9 березня і це 205 років тому народився Тарас Шевченко, а ще сьогодні весняне жіноче свято Колодія. Маленька дівчинка Марійка, якій 4 рочки, розказує нам Тарасів вірш «Тече вода з-під явора». Потім пані Олена розповідає нам, що оцей зал на 400 метрів квадратних і буде нам за мистецький центр, де буде все, і музей старожитностей, і виставки художників, гончарів і лозоплетів, і народний театр та зустрічі і спілкування між обухівцями. Що допомагає їм «Народна Рада» на чолі з підприємцем Лавренюком. Поруч неї стоїть Наталя Любиченко і вона розповідає, як вона роками збирала ці старожитності по обухівських хатах і я вірю їй, що і прядки, і оцей мега-ткацький верстат та інше ще недавно стояли у них на горищі.
Нам пояснюють, що весною за тиждень до посту в Україні колись був тиждень волі для жінок – це свято Колодія. Вони мали на це право і ходили навіть у шинок.

       Театралізоване дійство 
Стало ясно, що до нас в Обухів приїхали гості із Димерки Броварського району, що на Київщині. Це самодіяльні колективи «Перевесло» і «Гречаники». Вже вісім років допомагає цим колективам час-від-часу із Гостомеля Києво-Святошинського району Ніна Михайлишин. Отже і такий вправний гармоніст Володимир теж приїхав до нас. До них доєдналися обухівці: молодиці, хлопці та дівчата так разом числом більш як півсотні, якщо рахувати й дітей, які згодом появилися ніби з повітря.
На паркеті перед нами розгорталося дійство, ніби десь на поляні, куди сходилися жінки, розмовляючи на ходу між собою. Вони називали одна одну реальними іменами, розповідаючи, як зуміли сюди прибути. Якась стелила скатертину на стіл, вихваляючи її, а інша ставила макітру з варениками. Згодом до залу увійшов селянин з мішком – це був Сергій Сак – внучатий племінник самого Андрія Малишка. Мусив заплатити викуп і дістав з мішка пляшку та передав на стіл. Згодом жінки згадали, що він і досі має нежонатого сина і Сергій мусив пояснювати товариству, чого так вийшло. На нього одягли ту деревину із напучуваннями, щоб до наступного Колодія свого сина таки оженив. Знайшлася й жінка, яка має нежонатого сина і їй теж почепили іншу колодку. Вони сміються, а разом і ми з ними. 

       Народні танці
Молодиці-колодійки порозсідалися відпочити на застелені ослони під стінами і у зал увійшли хлопці з дівчатами: вісім пар. Гарні дівчата, яких невміло тримали за руки парубки – старшокласники з обухівських шкіл і воїни з «Правого сектору», які реально воювали на Донбасі. Цих відрізняли запорозькі чуби і армійська виправка. Вони станцювали нам три танці. Вже бачений мною танець під мелодію пісні «А до мене Яків приходив» урізноманітнився (і коли вони лиш встигли?) злагодженими розвертаннями і переходами танцюючих. Потім була «Полька» і такий красивий танець «Гречаники», який навчила танцювати Ніна Михайлишин. Перед нами танцювали по троє: парубка з боків обіймали двоє дівчат. Скажу вам, що таких колінець і викрутасів я ще не бачив. І знову на очах у мене виступили сльози. І я зрозумів, що це від розуміння того, що оце прямо тут я може бачу початок відродження української культури, так старанно затоптуваної різними окупантами. Згодом я розпитав одягнутого в однострій «Чорних запорожців» Олександра, де він учився танцювати. І парубок чесно відповів, що танцює лиш другий день. Отже можна нам, теперішнім українцям, таки навчитися танцювати!

       Закликання весни 
Вервечкою до залу увійшли діти у вишиванках і їх було багато. Попереду них ішов парубок і він ніс великий вінок на тичці, а з вінка звисали до підлоги різнобарвні стрічки. Підхопивши ті стрічки, діти закружляли навколо вінка. 

Під спів жінок із «Перевесла»: «Віночок заплети…» танцюючі стали закручуватися навколо того парубка з вінком, закликаючи: «Весно, прийди!». До них додалися танцюристи і жінки-колодійки, обступаючи натовпом того парубка з вінком. Нарешті хористки заспівали, повторюючи безкінечно: «Віночок розплети» і той барвистий натовп став розкручуватися, ходячи нерозривною вервечкою зигзагами по всьому залі. Потім кожному із парубків-танцюристів жінки прив’язали до руки нижче ліктя вербовий обрізок, який і довжиною і товщиною щось нагадував. Це було нагадування про майбутнє одруження і утворення родин.

       Вареники 
Нарешті здійснилося обіцяне пригощання глядачів і учасників дійства варениками. Кожному піднесли на тарілці вареники з сиром і дали запити узваром. Люди розходилися, задоволені побаченим і почутим і дякуючи організаторам. Для більшості обухівців, як от і для мене, побачене дійство Колодія було вперше в житті. Я знимкую знайомих, як от подружжя Лемешків, і незнайомих мені людей.

(Зліва Наталя Любиченко, Ніна Михайлишин, Сергій Сак та Олена Артюшенко, а попереду Колодій)

Ось ще одна світлина, де Олександр Артюшенко сидить на підлозі  ліворуч

А тут ось молодь 

Згодом і мене запросили в окрему кімнату із накритим столом. Там ми і співали, і спілкувалися. Я познайомився ближче із Ніною Михайлишин і переконався, що вона відноситься до тієї рідкісної натури, навколо якої гуртуються українці. Там ми прийшли до висновку, що таки щось міняється в Україні до кращого, коли в нашому Обухові утворився МИСТЕЦЬКИЙ ЦЕНТР – місце спілкування і формування активних громадян. Говорили й про майбутні вибори – куди ж без цього. Прийшли до висновку, що треба вибирати такого Президента, при якому буде гарантовано збережена незалежність України.

 Хай же буде! 

+5
254
RSS
20:46
+3
Учора я мав поїздку в Обухів — подолав свої ліньки. Почитайте й ви, що я там чув і бачив.
22:55 (відредаговано)
+2
Обухів – місто на Київщині і воно відоме Україні хоч би тим, що ця земля народила Андрія Малишка, а українці й досі співають його пісню «Рідна мати моя» — цей гімн українці-матері.

А я думав, що Обухів відомий Обухівським Київським картонно-паперовим комбінатом
_здивований
В побуті його продукція використовується дуже широко і знайома всім:



В Розетці Туалетний папір «Обухів» (65 метрів, 1 шар) — це ТОП продажів:

Папір туалетний

Дешево й сердито…
_сміюсь
А хто має справи з поліграфією — ті завжди знають, де виробляється папір:



_соромлюсь А ти одразу про мистецтво!.. _соромлюсь
23:00
+2
Говорили й про майбутні вибори – куди ж без цього. Прийшли до висновку, що треба вибирати такого Президента, при якому буде гарантовано збережена незалежність України.

Запиши цей висновок в тему «Обговорення»!
07:10
+4
Дякую, Тимуре, що згадав за Київський картонно-паперовий комбінат (ККБК). Основною його продукцією є КАРТОН із макулатури. Її звозять із всієї України. Колись і я рився у тих багатотонних тюках, шукаючи книги.
І ще саме на Обухівському Київському КПК утилізують всю нерозпродану пресу! Себто, на кожний часопис є свої нормативи зберігання в кіосках «Преса» (колишня система «Союздрук»), і коли термін вичерпується — часописи вилучаються з кіосків і вивозяться на ККПК у вигляді макулатури.
_не_знаю
І там вже переробляються чи то на пакувальний картон (переважно), чи на іншу корисну в побуті продукцію (меншою мірою).
_не_знаю
А загалом-то, будь-які КПК в силу специфіки своєї роботи шкодять екології. От як із цим в Обухові?..
07:53
+3
Друже, ККПК бере з Дніпра тисячі тон води щодоби. Забруднену воду очищає і скидає назад в Дніпро. Колись із цим була біда, а зараз стало значно краще. Головний забруднювач повітря у нас — це Трипільська ТЕС.
18:02
+3
Дуже гарний допис, дякую. Пригадую роки перебудови і формування Народного Руху України.І насправді в Обухові був створений самий перший осередок?
18:39
+3
Так, Ірино, це доконаний факт, що перша районна організація Руху була утворена саме в Обухові, а не десь, наприклад, на Галичині. І твоїми стараннями теж, бо твій голос теж був зарахований.
23:19
+3
Цікавий репортаж з мистецької події в Обухові. Уклін і щира подяка тим, хто працює на ниві відродженням традиційних звичаїв, які допомагають зберегти ідентичність українського народу. І тобі, друже Анатолію, за те що опублікував.
06:20
+4
Ліна Костенко сказала, здається, так: Нації вмирають не просто, а спочатку їм ВІДБИРАЄ МОВУ. А перед цим українці перестали співати, а ще раніше ми перестали танцювати. Бо ті пісні з телевізора — це пародія на українську пісню. Бо ті ресторанні танці-соло — це пародія на ПАРНІ народні танці. Це руйнування народних звичаїв має далекий приціл: зруйнувати українську родину . І здавалося б, що вже все втрачено. Але ні: раптом обухівці дізнаЮться про свято Колодія.
Це руйнування народних звичаїв має далекий приціл: зруйнувати українську родину .

Такою була загальносвітова тенденція, й ім'я їй — глобалізація.
Отже, не тільки в Україні річ…
_здивований
Проте ще на початку 2010-х експерти почали писати, що проект «Глобалізація» в масштабах людства провалився й буде згорнутий.
_заспокоюю
Я тоді не розумів, у чім річ. Та й бурхливі українські справи (прихід Януковича до влади) заважали розібратися, що й до чого. Проте починаючи з 2016 року, контури нового процесу стали чіткішими.
Справді, глобалізації, яку ми знали, настали кранти. Як люди не бажають «стригтися під одну гребінку», перемішуватися й усереднюватися, так само й окремі країни вперто прагнуть зберегти певну ідентичність. Отож зараз пішла хвиля «нового ізоляціонізму», яку визначили США на чолі з Дональдом Трампом. А далі їм на допомогу був несподіваний Брекзит…
_вибачаюсь
Що ж далі?.. Експерти прогнозують, що світ переділиться на нові блоки, кожен з яких буде більш-менш стабільний та ізольований від інших. І ці блоки між собою торгуватимуть, воюватимуть, взаємодіятимуть культурно тощо.
Саме тому США почали заявляти про можливий вихід з НАТО.
І саме тому В.В.Х**ло так поспішає владнати «українське питання», повернувши нас у сферу сателітів РФ, що в контексті політики «нового ізоляціонізму» Україна може отримати неформальний статус «молодшого партнера США в Європі» — а тоді він фіг сюди сунеться…
_вибачаюсь
Отже, якщо Україна вловить нові тренди, то може навіть дуже виграти від «нового ізоляціонізму». Інша річ, що більшість нашої «політичної еліти» зайнята натоптуванням валіз «капустою»… Це просто не їхній рівень мислення!
_шкодую
До речі. от хто це може розуміти й бачити — то це Порох! Він же прекрасний дипломат, у нього нюх на такі речі…
15:37
+3
Друже Тимуре, Ізраїль не для того впровадив мертву мову ІВРИТ в народне життя, щоб відмовитися від неї через сотню років на користь англійської. Україна відроджує свою мову й культуру з гаслом: ГЕТЬ ВІД МОСКВИ! Французи і китайці ніколи не відмовляться від своєї ідентичності. Ви ж подивіться: основні світові релігії ігнорують окремі етноси. Ось джерело глобалізації.
Міг би відповісти черговим кілометровим коментарем саме щодо релігій… але написати матеріал доречніше.
_не_знаю
Біда в тому, що у нас зараз черговий напружений момент. Отож назріває вже другий авторський матеріал…
15:13
+3
В нас на Сході одиниці знають свято Колодій. Масляна і все тут.Та ще й обгижують все українське досить таки агресивно.
Дуже добрий і натхненний допис. Дякую пане Анатолію.
15:38 (відредаговано)
+3
Таню, я дякую тобі за добре слово. Як там ваші кози?
18:22
+2
Вареники
Нарешті здійснилося обіцяне пригощання глядачів і учасників дійства варениками. Кожному піднесли на тарілці вареники з сиром і дали запити узваром.
<...>
Згодом і мене запросили в окрему кімнату із накритим столом. Там ми і співали, і спілкувалися.

А от чого у тебе в репортажі нема — то це фотографій страв!
_не_знаю _здивований _не_знаю
До речі, пані Тетяна Макарова скаржиться:

Масляна і все тут.

А й справді була ж Масляна! То ми вирішили влаштувати собі невеличке свято — бо скільки там того життя!..
_сміюсь
Я насмажив млинців і наготував отаких «лантушків» з копченими черевцями форелі:


А Олена зробили нам млинцеві десерти з морозивом, шоколадом і намороженою з літа малиною, а також з малиною і ківі, притрушені цукровою пудрою:



18:29
+2
А загалом вийшов добрий репортаж. Прекрасно, що в Обухові є отакий культурний центр. Прекрасно, що там збираються шанувальники народних традицій!
У жінок чудові вишивані сукні — особливо оці:
Вишиванки Обухівські
21:32
+2
Ну, Тимуре, які ви з Оленою гарні кулінари! Це вже якесь ніби кулінарне мистецтво! Отакого на Колодія таки не було. Вже добре, що на 200 осіб наготували вареників та узвару. Погодся, друже, що це таки складніше, ніж насипати кулешу у миску.
_чудово Ну так, макітру вареників наліпити — це треба вміти! _чудово
Ти просто наступного разу сам стіл сфотографуй, бо цікаво ж!
До речі… 8 березня у нас був своєрідний ювілей — 35-та річниця першого побачення. Отож на 8 березня я спік отакий кекс із родзинками та шоколадом:


_троянда Оце назвала шедевром навіть одна наша знайома на ФБ! _троянда

P.S. Згадалося… _сміюсь _закоханий _сміюсь

09:03
+1
Моральні авторитети України визначилися, за кого голосуватимуть на виборах -19. 1-12.org.ua/2019/03/13/4145
09:32
+1
Дуже цікава стаття, я прочитала з задоволенням.Вперше почула про свято Колодія — цікаво. У нас відбувається відродження своєї української культури, і це дуже добре.

Випадкові Дописи